Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 2 з міжнародного права (ТР-V-1).doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
64.51 Кб
Скачать

Тема 2. Суб'єкти міжнародного права

План

2.1 Поняття та види суб’єктів міжнародного права

2.2 Держава як основний суб'єкт міжнародного права, юрисдикція, імунітет та правонаступництво держав

2.3 Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права

2.4 Правосуб’єктність народів та націй, що борються за свою незалежність

2.5 Міжнародно-правове визнання

2.1 Поняття та види суб’єктів міжнародного права

Суб'єкти міжнародного права — це самостійні утворення, здатні безпосередньо володіти правами і обов'язками у міжнародному праві, брати участь у створенні та здійсненні його норм. Суб'єктом міжнародного правовідносини може стати сторона, що володіє міжнародною правосуб'єктністю, зміст якої утворюють основні права і обов'язки такого суб'єкта, що випливають з міжнародно-правових норм. Міжнародна правосуб'єктність за своїм походженням поділяється на фактичну і юридичну. Згідно з цим поділом існують дві категорії суб'єктів міжнародного права: первинні (суверенні) і похідні (несуверенні):

  1. первинні — держави, що володіють міжнародною правосуб'єктністю в силу свого виникнення, не обумовленою чиєюсь зовнішньої волею і такою, що має всеосяжний характер, а також народи і нації, що борються за своє самовизначення;

  2. похідні — міжнародні міжурядові організації, специфіка юридичної природи яких виражається в тому, що вони як суб'єкти міжнародного права породжені волевиявленням держав, які зафіксували своє рішення в установчому акті.

Суб'єкти міжнародного права не тільки мають права і несуть обов'язки, які випливають з міжнародно-правових норм, але й володіють двома іншими характеристиками, що відрізняють їх від суб'єктів внутрішньодержавного права:

  1. суб'єкти міжнародного права, як правило, є колективним утворенням;

  2. суб'єкти міжнародного права мають здатність брати участь у розробці та прийнятті міжнародних норм, яка становить найважливіший елемент міжнародної правосуб'єктності.

2.2 Держава як основний суб'єкт міжнародного права, юрисдикція, імунітет та правонаступництво держав

Держави є основними суб'єктами міжнародного права; міжнародна правосуб'єктність властива державам в силу самого факту їх існування. Держави мають наступні ознаки: апарат влади і управління, територія, населення і суверенітет.

Суверенітет визначається в теорії права наступним чином: це юридичне вираження самостійності держави, верховенства і необмеженості її влади всередині країни, а також незалежності і рівноправності у взаєминах з іншими державами. Суверенітет держави має міжнародно-правової і внутрішній аспекти.

Міжнародно-правовий аспект суверенітету означає, що міжнародне право розглядає в якості свого суб'єкта і учасника міжнародних відносин не державні органи чи окремі посадові особи, а державу в цілому. Всі міжнародно-правові значущі дії, вчинені уповноваженими на те посадовими особами держави, вважаються здійсненими від імені цієї держави.

Внутрішній аспект суверенітету передбачає територіальне верховенство і політичну незалежність державної влади всередині країни і за кордоном.

Основу міжнародно-правового статусу держави складають права, які перераховані в різних міжнародно-правових джерелах. До таких належать: право на суверенну рівність, право на самооборону, право на участь у створенні міжнародно-правових норм, право на участь у міжнародних організаціях.

Для реалізації суверенних прав держави істотне значення має поняття юрисдикції. Остання є проявом суверенітету і означає державну владу, її обсяг і сферу дії. За обсягом розрізняють юрисдикцію повну і обмежену, за сферою дії — територіальну і екстратериторіальну, за характером влади — законодавчу, виконавчу, судову.

Повна юрисдикція означає владу держави наказувати поведінку і забезпечувати реалізацію своїх приписів всіма наявними в його розпорядженні засобами. Обмежена юрисдикція означає, що держава може наказувати поведінку, однак вона більшою чи меншою мірою обмежена у використанні засобів, що забезпечують виконання приписів.

Юрисдикція повинна здійснюватися з дотриманням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет випливає з принципу суверенної рівності (рівний над рівним влади не має) і був покликаний до життя потребою підтримки офіційних відносин між державами, необхідністю взаємодії суверенних держав на території одна одної (постійні дипломатичні представництва, делегації). Тому він був абсолютним, поширюючись на будь-яку діяльність іноземної держави та її власність. Однак у міру того, як держава стала розширювати свою приватноправову діяльність (торгівля, придбання товарів і послуг, нерухомого майна тощо), становище стало змінюватися. В кінці минулого століття з'явилася, а в наш час знайшла широке визнання концепція обмеженого імунітету. Відповідно до цієї концепції, імунітет обмежується лише тими відносинами, в яких держава виступає як носій суверенної влади, діями, що здійснюються в силу державної влади. Що ж до правовідносин комерційного характеру, то тут держава не володіє імунітетом, оскільки юридичні та фізичні особи, що вступають з іноземною державою в такого роду відносини, не можуть бути позбавлені правового захисту.

Правонаступництво держав у доктрині міжнародного права визначається як зміна однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини певної території. Причому в процесі правонаступництва слід розрізняти державу-попередницю (тобто державу, яка була змінена іншою при правонаступництві) і держава-правонаступницю (державу, яка прийшла на зміну попереднику). Поняття «момент правонаступництва» означає дату зміни державою-наступником держави-попередника в несенні зазначеної відповідальності. Найбільш поширеними підставами виникнення правонаступництва є:

  1. об'єднання держав;

  2. поділ держави;

  3. відділення від держави частини території;

  4. передача частини території однієї держави іншій.

Правонаступництво як інститут міжнародного права отримало досить широке поширення в міжнародній практиці останніх десятиліть. У 60 - 70-х рр.. минулого століття інститут правонаступництва застосовувався до незалежних держав, які виникли на місці колишніх колоніальних володінь західних держав. В кінці 70-х - початку 80-х рр.. у Відні були проведені міжнародні конференції з кодифікації норм про правонаступництво, на яких були прийняті Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів 1978 року й Віденська конвенція про правонаступництво щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року. Крім вищезгаданих багатосторонніх Конвенцій питання правонаступництва регулюються також двосторонніми угодами, наприклад Договором між НДР і ФРН про будівництво німецької єдності 1990 року.

Об'єктами правонаступництва можуть бути територія, договори, державна власність, державні архіви і державні борги, а також членство в міжнародних організаціях.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.