Психопатологія / 13 роль вікових критичних періодів в протіканні

Психічне життя в своїх вищих формах інтелекту­альної діяльності, диференціюючому аналізі і синтезі є безперервне вдосконалення. Основи навчання і ви­ховання закладаються саме в дитинстві. Темпи роз­витку людського організму в різні періоди неоднако­ві; відповідно до цього вікові періоди відмінні один від одного. Активність розвитку є найважливішою особливістю саме дитячого організму. Цими особли­востями визначаються і компенсаторні функції.

Для дошкільного віку характерна більша пластич­ність і рухомість кіркових процесів, активність мови і складних координованих рухів. До 10—12 років при­пиняється діяльність зобної залози і знімається галь­мо з функції статевих залоз. Знижується безпосеред­ність сприймань, ще раніше активно включається абстрагування. Погані умови життя і уроджена непов­ноцінність особливо сприяють у цей період прояву не тільки органічних, а й функціональних змін в орга­нізмі дитини.

Підлітковий вік характеризується вже високим рівнем інтелектуальної діяльності. Біологічною осно­вою цього віку є ендокринні зрушення. Щитовидна залоза і гіпофіз активно стимулюють діяльність ста­тевих залоз, з'являються вторинні статеві ознаки (ла­мання голосу, будова тіла, менструальний цикл). Мо­торика і психіка при цьому характеризуються своє­рідністю: вугластістю, поривчастістю, різкістю рухів, посиленням егоцентризму, схильністю до гримас, по­тягом до фантастики, самостійності і активності. У цьому віці нерідко спостерігаються психогенії, ендокринопатії, психопатії, шизофренія, маніакально-депресивний психоз та ін.

Хоч на кінець утробного періоду центральна нервова система і досягає повного розвитку, головний мозок структурно достатньо диференційований і до 10-річного віку досягає ваги, близької до ваги мозку дорослого. Проте остаточно вага мозку встановлюєть­ся до 18 років і становить близько 1350—1400 г. При цьому не тільки паралельно, а й у взаємодії ідуть два процеси: з одного боку — фізичний розвиток і ріст, з другого — психічний розвиток і вдосконалення осо­бистих властивостей.

Емпіричний досвід і експериментальні дані свід­чать про те, що найшвидше психіка дитини розвива­ється в перші роки життя. У ці роки дитина навчаєть­ся говорити, нагромаджує певний запас слів, учиться орієнтуватись у середовищі, удосконалює статику і динаміку, координацію рухів, адаптацію до зовніш­ніх предметів. Включаються у діяльність пірамідна і кіркова системи, удосконалюється диференціювання, а соціальне середовище в цей період швидко формує особисті властивості.

Через фізіологічні особливості остаточно не сфор­мованого, ростучого дитячого організму, порівняно з організмом дорослого, перший швидше піддається впливу хвороботворних факторів зовнішнього середо­вища. Оскільки механізми біологічного захисту у ди­тини менше виявлені, ніж у дорослого, патологічний процес з переходом у деструктивні, необоротні зміни типу дефекту протікає швидше. Ці морфологічні і функціональні реакції тим своєрідніші, чим молод­ша дитина, не кажучи вже про те, що в дитячому віці спостерігається така патологія, яка не зустрічається в дорослих.

Як було підкреслено вище, дитячий організм, що зазнав хвороби, більше інвалідизується, ніж організм дорослого. Навіть шизофренію в дошкільному віці іноді важко розмежувати від олігофренічного стану не тільки у вихідній стадії.

Вікові особливості, безсумнівно, певним способом позначаються на прояві психічних захворювань. У дитинстві мова йде про психічну недорозвиненість, патологію емоцій, невротичні реакції, судорожні яви­ща, епілепсію, хорею та іншу патологію. У пубертат­ному періоді спостерігаються істеричні припадки, ге-бефренічна, кататонічна та інші форми шизофренії, а також початок маніакально-депресивного психозу. Дитячий організм в результаті недостатнього розвит­ку окремих систем сам по собі є фактором, що сприяє хворобі. Фізіологічні властивості дитячого організму, зумовлені особливою вразливістю нервової системи і недосконалістю ендокринного апарату, сприяють розвитку психічних відхилень. Поряд з цим власти­вість ростучого організму, більша пластичність і ви­сокі регенераційні якості є моментами, що поліпшу­ють, компенсують протікання патологічного процесу. Несприятливі гігієнічні умови батьків можна роз­глядати як етіологічний фактор аномалії психіки для потомства. Ці ж умови, діючі на немовля, також є причиною психічного розладу. Виснаження батьків, неповноцінне харчування вагітної матері або дитини, шлюб у дуже молодому або похилому віці, охо­лодження новонародженого, авітаміноз, порушення функції органів дихання, шлунково-кишкового тракту та інше також можуть бути причиною аномалій пси­хіки.