11. Світський характер освіти.

Згідно цього принципу у вищому навчальному закладі не викладаються релігійні предмети. Студенти здобувають наукові знання про природу, науку, культуру, людину та суспільство, на основі чого відбувається формування наукового світогляду, моральних, правових, естетичних та інших цінностей. Якщо в навчальну програму упроваджується курс „Релігієзнавство”, то з метою формування поваги і толерантності та ознайомлення студентів з основами релігійних знань, сутністю релігійних поглядів народів світу.

12. Інтеграція навчання з наукою і практикою, професійна спрямованість навчального процесу.

На основі цього принципу в навчальному процесі ВНЗ забезпечується вивчення найновітніших наукових здобутків, постійне використання у навчальному процесі інноваційних інформаційних, педагогічних і комунікативних технологій, досягнень науки, техніки і культури, посилення світоглядних функцій навчання. Навчальні плани ВНЗ передбачають теоретичну та практичну підготовку студентів, проведення різноманітних видів практики на виробництві, що має на меті формування у випускника системи науково-професійних знань і практичних умінь та навичок.

13. Взаємозв’язок з освітніми системами інших країн, відповідність вищої освіти України світовому рівню.

Нині Україна чітко визначила орієнтири на входження в науковий та освітній світовий простір, згідно Болонських угод здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог. 4 березня 2008 року в Брюселі (Бельгія) Україна стала повноважним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (ЕQAR). Це надзвичайно важливе досягнення нашої держави в орієнтації на забезпечення якості вищої освіти європейського рівня.

Освіта в нашій країні ґрунтується на широкому використанні досягнень світової науки та національних надбань. Важливими завданнями сучасної української вищої школи є участь у науково-технологічному діалозі, скоординованому учасниками Болонського процесу, та розвиток трансрегіонального наукового партнерства, яке сприятиме сталому розвитоку і соціально-економічному, інтелектуальному, культурному прогресу держав-учасниць.

Співробітництво в галузі освіти передбачає обмін науковою і технічною інформацією, взаємоузгодженість діяльності в контексті професійної підготовки та програми мобільності студентів, науковців і дослідників, співпрацю між навчальними закладами, удосконалення системи вищої освіти і системи професійної підготовки в Україні згідно з сучасними вимогами, включаючи систему сертифікації вищих навчальних закладів і дипломів про вищу освіту.

Останніми роками в країні здійснено суттєві зрушення в напрямку міжнародного співробітництва. Так, за підтримки Європейського Фонду освіти в Україні відбувалася реалізація проекту „Реформування професійно-технічної освіти в Україні” в галузі сільського господарства, транспорту і туризму за участю Міністерства освіти і науки України, навчальних закладів Франції, Італії, Австрії, Угорщини, Польщі та Чехії. У реалізації проекту брали участь професійно-технічні навчальні заклади м. Києва, Вінницької, Львівської, Закарпатської областей та м. Одеси. Вище зазначений проект мав головним завданням підготовку фахівців сільського господарства, здатних працювати в умовах ринкової економіки, організовувати і вести фермерське господарство в сучасних умовах.

У вирішенні проблеми взаємозв’язку освітнього простору України з освітніми закладами зарубіжних країн великого значення набувають масштабні міжнародні програми, зокрема:

• ЕРАЗМУС, мета якої полягає у тому, щоб забезпечити мобільність студентів Європи (так, наприклад, в межах програми до 10% студентів повинні пройти навчання у вищій школі іншої європейської країни).

• ЛІНГВА - програма підвищення ефективності вивчення іноземних мов, розпочинаючи з початкових класів.

• ЕВРІКА, завдання програми полягає у тому, щоб здійснити координацію досліджень в країнах Східної Європи. Незважаючи на досить повільну реінтеграцію, країни Східної Європи і СНД зберігають деякі загальні елементи інфраструктури освіти, які можуть використовуватися в інтеграційних процесах різного рівня і масштабу.

• ЕСПРПГ - проект, орієнтований на об’єднання зусиль європейських університетів, науково-дослідних установ у створенні нових інформаційних технологій.

• ТЕМПУС - загальноєвропейська програма, орієнтована на розвиток мобільності університетської освіти.

• ІРІС - система проектів, спрямованих на розширення можливостей професійної освіти жінок.

Таким чином, можна говорити про світовий освітній простір XXI століття як про мета-систему, котра зберігаючи різноманітність своїх складових частин (національних освітніх систем), визначає глобальні тенденції:

• Прагнення до демократичної системи освіти, тобто доступність освіти усьому населенню, доступність її ступенів, рівнів, надання автономності вищим навчальним закладам.

• Забезпечення права на освіту всім бажаючим, надання можливості і рівних шансів для кожної людини на отримання освіти у вищому навчальному закладі, незалежно від національної і расової належності, віку та статі. У зв’язку з цим все більших темпів набуває розвиток системи дистанційної освіти, одним з завдань якої є надання можливості отримати освіту людям з обмеженими фізичними можливостями (інвалідам), молоді з віддалених регіонів, сільської і гірської місцевості, військовослужбовцям та іншим категоріям громадян.

• Збільшення навчально-виховних закладів, спрямованих на забезпечення різноманітних освітніх запитів, розвиток здібностей молодої людини.

• Розростання ринку освітніх послуг.

• Розширення мережі закладів вищої освіти і демократизація соціального складу студентської молоді.

• У галузі управління освітою відбувається пошук компромісу між жорсткою централізацією і повною автономією вищих навчальних закладів.

• Постійне оновлення і корекція освітніх програм і навчальних планів, викликані динамікою соціально-економічних чинників.

• У більшості розвинених країн освіта стає пріоритетним об’єктом фінансування.