28

Тема 1. Освітня політика в контексті визначальних характеристик цивілізаційного процесу

1. Становлення досліджень актуальних проблем освітньої політики в Україні

2. Поняття освітньої політики

3. Суб’єкти освітньої політики

4. Об’єкти освітньої політики

5. Предмет освітньої політики

6. Принципи освітньої політики в Україні

7. Організаційно-правова основа освітньої політики

8. Конституційні засади освітньої політики в Україні

9. Міжнародно-правова база здійснення державної політики в галузі освіти України

10. Проблема систематизації законодавства про освіту

11. Поняття державно-громадського управління освітою

1. Становлення досліджень актуальних проблем освітньої політики в Україні

Проблематика освітньої політики є об’єктом уваги багатьох наукових дисциплін. Освіту вивчають представники соціальної філософії, філософії освіти, соціології освіти, порівняльної педагогіки (освіти). Політика - об’єкт уваги філософії політики, соціології політики, політичної науки (Political Science) та науки про політику (Policy Science).

Серед академічних установ, що досліджують проблеми освіти, незаперечне лідерство належить Академії педагогічних наук України (АПН України). Серед мережі інститутів, які об’єднує АПН України, особлива роль у дослідженні освітньої політики та порівняльної освіти належить інститутам педагогіки, педагогічної освіти і освіти дорослих, Центральному інституту післядипломної освіти та його філіалів, Інституту вищої освіти.

Академічній рівень досліджень освітніх проблем представлений також відповідними університетським кафедрами, перш за все, у національних педагогічних університетах. В залежності від наявних можливостей та регіональної специфіки має місце певна спеціалізація. Наприклад, кафедри освітньої політики, соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, цілком у відповідності із своєю назвою зосереджують свої зусилля на дослідженні теоретичних, світоглядних та методологічних аспектів сучасної політики держави у галузі освіти.

Фундаментальні дослідження проблем політичної науки здійснюються переважно в системі Національної академії наук України. Це, насамперед, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, Інститут філософії ім. Г. Сковороди.

Політична проблематика розробляється також в науково-дослідних галузевих інститутах. Це насамперед Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України (РНБОУ), Інститут стратегічних досліджень при РНБОУ, Інститут проблем національної безпеки, Національна академія Служби безпеки України, Національна академія державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, Національна академія оборони України, Національна дипломатична академія.

Важливу роль у дослідженні питань освітньої політики відіграють науковці Національної академії державного управління при Президентові України. У 2003 р. у її складі було утворено спеціалізований науковий підрозділі - Інститут проблем державного управління та місцевого самоврядування (ІПДУМС).

Серед громадських науково-дослідницьких центрів перш за все слід назвати Міжнародний фонд „Відродження”. Освітні проекти в діяльності Міжнародного фонду „Відродження”, а також Інституту освітньої політики (Будапешт) займають важливе місце в їх діяльності в Україні. Вони брали найактивнішу участь в розробці Національної доктрини розвитку освіти у ХХІ столітті, фінансували діяльність „Лабораторії наукового перекладу”, разом із видавництвом Соломії Павличко „Основи” забезпечували переклад і видання праць відомих західних фахівців в сфері досліджень та аналізу освітньої політики.

Увесь спектр проблем „переходу” України до демократії вивчає Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова, створений у 2001 році. Його аналітики, спираючись на Аналітичну доповідь запропонували у 2004 р. цілу низку пропозицій щодо заходів, які могли б, з їхньої точки зору, „зупинити розвиток несприятливих тенденцій (принаймні мінімізувати їх), сприяти покращенню ситуації” в сфері освіти.

Питаннями освітньої політики займаються й інші аналітичні та науково-дослідницькі центри. Серед них: CASE Україна - Центр соціально-економічних досліджень, Соціально-гуманітарний консорціум (СГК) „Генеза”, Інститут політики, Інститут реформ та інші.

2. Поняття освітньої політики

У всі часи держава приділяла особливу увагу системі освіти, яка в різних соціально-економічних і соціокультурних умовах виконує соціальне замовлення на формування особистості.

Термін «державна політика в галузі освіти» або «державна освітня політика» почав використовуватися у науковій літературі 60-70–х років ХХ століття, коли в СРСР, США, державах Європи та в Японії освіту почали розглядати як найважливіший чинник економічного розвитку й соціального прогресу, як сферу, що потребує особливої уваги на загальнодержавному рівні. Цей період характеризується «інформаційним вибухом», тобто бурхливим розвитком природничих і фізико-математичних наук.

Передумовами того, що державні інституції почали цілеспрямовано формувати державну освітню політику стали: перехід людства від індустріального до постіндустріального суспільства; раціоналізація професійної діяльності людини; посилення взаємозв’язку виховання та освіти, культури й освіти, ментальності й освіти як способу збереження і розвитку цивілізованості окремих держав; альтернативний характер розвитку самого освітнього процесу, його комплексність, системність і структурованість змістовного й організаційного порядку; необхідність забезпечення загальнолюдських потреб освітянської діяльності, збагачення досвідом надання освітніх послуг; інформатизація громадського життя в цілому; інноваційний характер розвитку системи. Із впливом цих об’єктивних обставин пов'язане виникнення у 60-70-ті роки минулого століття освітньої політики сучасних держав.

У науковій та науково-популярній літературі дається декілька визначень поняття «державна освітня політика». Ось деякі з них:

• Освітня політика - це низка дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх організацій та / або системи освіти.

• Освітня політика - найважливіша складова політики держави, інструмент забезпечення фундаментальних прав і свобод особи, підвищення темпів соціально-економічного і науково-технічного розвитку, гуманізації суспільства, зростання культури.

• Освітня політика - це, передусім, політика, що забезпечує розвиток і функціонування системи освіти. Вона спрямована на забезпечення суспільства знаннями, необхідними для суспільного розвитку.

• Освітня політика - це сфера діяльності, пов’язана відносинами між соціальними групами щодо передачі новим поколінням накопиченого соціального досвіду і культури.

3. Суб’єкти освітньої політики

До суб’єктів освітньої політики в Україні належать:

1) Верховна Рада України;

2) Президент України;

3) Кабінет Міністрів України;

4) Міністерство освіти і науки України;

5) інші центральні органи виконавчої влади;

6) Державна інспекція навчальних закладів України;

7) Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим;

8) місцеві органи виконавчої влади;

9) органи місцевого самоврядування та підпорядковані їм органи управління освітою.

Розглянемо більш детально повноваження та компетенцію зазначених суб’єктів.

Законодавче регулювання відносин у сфері освіти здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Треба зазначити, що Парламент безпосередньо не здійснює публічного адміністрування сферою освіти, а лише впливає на неї через реалізацію функцій держави в цілому, зокрема згідно зі ст. 85 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, а також затверджує Державний бюджет України та зміни до нього; визначає внутрішню та зовнішню політику; затверджує загальнодержавні програми в сфері освіти. Верховна Рада України має профільний Комітет з питань науки і освіти, який є робочим органом Верховної ради України, формує відповідні проекти засад державної політики у сфері освіти та розглядає концепції реформування зазначеної сфери.

Президент України визначає систему органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління у сфері освіти в Україні, забезпечує здійснення контролю за формуванням та функціонуванням відповідної системи органів, створює консультативно-дорадчі ради, які сприяють формуванню державної політики у сфері освіти, визначення ЇЇ пріоритетів, а також нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними, у тому числі в сфері освіти тощо.

Так, Указом Президента України «Про Державну премію України в галузі освіти» від 30 вересня 2010р. № 929/2010 при Президентові України було утворено Комітет з Державної премії України в галузі освіти як допоміжний орган, що забезпечує здійснення Главою держави повноважень із нагородження Державною премією України в галузі освіти.

2 квітня 2010 р. № 469/2010 створено Громадську гуманітарну раду, яка є консультативно-дорадчим органом при Президентові України, створеним з метою врахування суспільно значущих інтересів у вирішенні найважливіших питань гуманітарного розвитку, підготовки пропозицій щодо забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина у сферах освіти, науки, культури і мистецтва, охорони здоров’я, інтелектуальної та творчої діяльності, впровадження системних реформ для досягнення відповідності європейським стандартам захисту таких прав.

Указом Президента України «Про Національну доктрину розвитку освіти» від 17 квітня 2002р. № 347/2002 було визначено стратегії та основні напрями подальшого розвитку освіти в Україні.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні та у сфері освіти, який наділений такими повноваженнями:

1) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

2) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

3) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

4) подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів розвитку освіти та її матеріально-технічного забезпечення;

5) забезпечує реалізацію державних цільових освітніх програм;

6) затверджує в межах своєї компетенції державні цільові освітні програми відповідно до визначених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку освіти (наприклад Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття).

Центральним органом виконавчої влади який здійснює адміністрування сферою освіти, є Міністерство освіти і науки України, яке:

- бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти;

- забезпечує розвиток освітнього, наукового, інноваційного, інформаційного потенціалу України, інтелектуальної власності, видів спорту та фізичного виховання різних груп населення;

- забезпечує інтеграцію вітчизняної освіти;

- здійснює нормативно-правове забезпечення у сфері освіти;

- створює умови для здобуття громадянами дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої освіти, інклюзивного навчання та освіти впродовж життя;

- розробляє та затверджує в установленому порядку Базовий компонент дошкільної освіти, розробляє державні стандарти освіти;

- затверджує типові навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів;

- організовує розроблення та впровадження програмно-методичного забезпечення дошкільних, загальноосвітніх, спеціальних та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти;

- забезпечує формування оптимальної мережі дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, у тому числі спеціальних, загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів соціальної реабілітації, шкіл-інтернаті в та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти для задоволення освітніх потреб населення, експериментальних навчальних закладів з урахуванням потреб особистості й регіональної специфіки;

- забезпечує у межах своїх повноважень розвиток різних форм позашкільної освіти, в тому числі за місцем проживання дітей, формує програми розвитку позашкільної освіти, спрямовані на творчий розвиток особистості, виявлення та підтримку обдарованих дітей, талановитої молоді, здійснює навчально-методичне керівництво із зазначених питань;

- створює належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, яка навчається, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;

- встановлює порядок атестації спортивних тренерів та суддів;

- розробляє та затверджує умови прийому на навчання до навчальних закладів;

- здійснює нормативно-правове та методичне забезпечення функціонування навчальних закладів;

- визначає стратегію моніторингу якості освіти та забезпечує його проведення;

- затверджує порядок забезпечення учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів підручниками й навчальними посібниками;

- здійснює в установленому порядку ліцензування та акредитацію вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти, а також ліцензування та атестацію професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форми власності та підпорядкування;

- формує та забезпечує функціонування системи атестації педагогічних, наукових і науково-педагогічних кадрів, організовує підвищення кваліфікації зазначених категорій;

- призначає в установленому порядку на посади директорів державних загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів;

- організовує вибори (конкурс), призначає та звільняє з посад керівників підпорядкованих йому вищих і професійно-технічних навчальних закладів;

- погоджує затвердження на посаду керівників вищих навчальних закладів комунальної форми власності;

- затверджує статути підпорядкованих йому вищих, професійно-технічних і загальноосвітніх навчальних закладів;

- погоджує статути вищих та професійно-технічних навчальних закладів державної форми власності, підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої влади, вищих та професійно-технічних навчальних закладів, що належать Автономній Республіці Крим, вищих та професійно-технічних навчальних закладів комунальної форми власності;

- здійснює заходи щодо матеріального та морального стимулювання працівників освіти і науки, інших учасників навчально-виховного процесу та вживає заходів до поліпшення матеріальних і житлових умов студентів, учнів, слухачів, вихованців, працівників освіти, науки і спорту, організації їх медичного та побутового обслуговування;

- приймає в установленому порядку рішення про відкриття у вищих навчальних закладах і закладах післядипломної освіти, в наукових установах (за винятком наукових установ Національної академії наук України) аспірантури, ад’юнктури, докторантури;

- організовує діяльність психологічної служби та педагогічного патронажу в системі освіти;

- розглядає в установленому порядку пропозиції щодо надання статусу національного і дослідницького вищим навчальним закладам четвертого рівня акредитації контролює виконання заходів із проведення зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів;

- затверджує мінімальні нормативи матеріально-технічного і фінансового забезпечення навчальних закладів;

- провадить роботу, пов’язану з установленням еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародним визнанням навчальних курсів, кваліфікацій, вчених ступенів і звань.

Акти Міністерства освіти і науки України, прийняті у межах його повноважень, є обов’язковими для міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, і підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти незалежно від форм власності.

Слід зазначити, що Указом Президента від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» було ліквідовано Вищу атестаційну комісію України, а її функції покладено на новостворений Департамент атестації кадрів МОН.

Державна інспекція навчальних закладів є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти.

Основними завданнями Державної інспекції є:

- реалізація державної політики у сфері освіти шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності;

- внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у зазначеній сфері.

Державна інспекція відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює контроль за виконанням навчальними закладами положень Конституції, законів України та інших нормативно-правових актів з питань освіти;

2) вивчає роботу органів управління освітою щодо реалізації ними державної політики в сфері освіти, ефективності управління навчальними закладами;

3) проводить комплексні перевірки дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних і професійно-технічних та вищих навчальних закладів, контролює проведення атестаційної експертизи та координує роботу, пов'язану з програмно-методичним забезпеченням атестації цих навчальних закладів;

4) здійснює планові заходи державного нагляду (контролю) у системі загальноосвітньої, професійно-технічної та вищої освіти з періодичністю, залежно від ступеня ризику від провадження господарської діяльності з надання освітніх послуг;

5) здійснює інспектування навчальних закладів з питань організації навчально-виховної і науково-методичної роботи, використання науково-педагогічного потенціалу та матеріальних ресурсів, розвитку матеріально-технічної бази і соціальної сфери;

6) здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням вимог стандартів вищої освіти, державне інспектування;

7) аналізує роботу навчальних закладів щодо дотримання ними нормативно-правових актів у галузі освіти, дає оцінку відповідності їх діяльності державним стандартам і вимогам, вносить пропозиції щодо усунення негативних і поширення позитивних тенденцій у розвитку освіти;

8) своєчасно інформує органи управління освітою про терміни і наслідки проведення перевірок підпорядкованих їм навчальних закладів, вживає необхідні заходи для усунення виявлених порушень і недоліків;

9) узагальнює практику застосування законодавства з питань державного контролю, що належить до її компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та у встановленому порядку подає їх Міністру;

10) бере участь у підготовці і розгляді проектів рішень з питань реформування освіти, прогнозування розвитку системи освіти та ЇЇ організаційно-правового забезпечення;

11) здійснює методичне керівництво і координацію роботи органів управління освітою з питань організації і проведення контрольних заходів та атестації підпорядкованих їм навчальних закладів;

12) здійснює контроль та бере участь у моніторингу якості підготовки учнів та студентів;

13) вивчає стан організації виробничої практики учнів і студентів, працевлаштування випускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів;

14) здійснює інші повноваження, визначені законом України та покладені на неї Президентом України.

Інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти разом з Міністерством освіти і науки України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції з додержання вимог щодо якості освіти, забезпечують зв’язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

До інших центральних органів виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають навчальні заклади, слід віднести: Міністерство культури; Міністерство охорони здоров’я; Міністерство юстиції; Міністерство внутрішніх справ тощо.

Акти міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, прийняті у межах їх компетенції, є обов’язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти відповідного профілю незалежно від форм власності.

До повноважень Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим у сфері освіти належать:

- участь у забезпеченні реалізації в Автономній Республіці Крим державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інтелектуальної власності та трансферу технологій, сім'ї, дітей, молоді, фізичної культури та спорту, усиновлення, демографічних процесів, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, попередження насильства в сім'ї;

- здійснення контролю за дотриманням в Автономній Республіці Крим актів законодавства з питань освіти і науки, сім'ї, молоді, дітей, фізичної культури і спорту, виконанням навчальними закладами усіх форм власності державних стандартів освіти, вимог з утримання, рівня та обсягу дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти;

- виконання програм і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення соціального та правового захисту сім'ї, дітей та молоді;

- координація діяльності навчальних закладів, віднесених до сфери управління Міністерства, організація роботи з їх кадрового, матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення;

- забезпечення моніторингу рішень у сфері освіти, захисту інтелектуальної власності, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та трансферу технологій;

- сприяння інтеграції вітчизняної освіти і науки у світову систему із збереженням і захистом національних інтересів;

- сприяння в розробці та використанні технологій та їх складових частин згідно з потребами автономії1.

Державну політику в галузі освіти на місцях здійснюють місцеві органи виконавчої влади - обласна, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Вони у межах своєї компетенції:

- встановлюють не нижче визначених Міністерством освіти і науки України мінімальних нормативів обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є у комунальній власності, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

- забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;

- здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

- організують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;

- вирішують у встановленому порядку питання, пов’язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;

- створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;

- забезпечують у сільській місцевості регулярне безплатне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;

- організують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів;

- визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.

Для розв’язання поставлених завдань державні адміністрації за участю органів місцевого самоврядування створюють відповідні органи управління освітою - відділи освіти і управління освіти, які діють на основі законів України «Про освіту», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації», положень про відділи і управління освіти місцевих органів самоврядування і органів виконавчої влади, ухвалених на підставі типових положень, наприклад, Типове положення про Головне управління освіти і науки Київської державної адміністрації, управлінні освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації та Типове положення про відділ освіти районної, районної в містах Києві і Севастополі державної адміністрації, інших нормативних актів.

В обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях діють управління освітою, а в міських та районних державних адміністраціях - відділи освіти.

Діяльність органів управління освітою спрямовується на:

- управління закладами освіти, що є у комунальній власності;

- організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України;

- координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей;

- визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку;

- контроль за додержанням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, атестацію закладів освіти, що перебувають у комунальній власності.

Управління освіти виконують такі функції: реалізують державну політику в галузі освіти; контролюють дотримання актів законодавства з питань освіти, забезпечення закладами освіти державних вимог щодо змісту, рівня та обсягу дошкільної, позашкільної, загальної середньої та професійно-технічної освіти незалежно від їх підпорядкування і форм власності; організовують кадрове й науково-методичне забезпечення навчально-виховного процесу; розробляють прогнози розвитку мережі закладів освіти; здійснюють керівництво закладами освіти, що належать до сфери управління обласної (міської) державної адміністрації, організація їх матеріально-фінансового забезпечення.

В умовах демократизації суспільства важливого значення як прояв народовладдя в гуманітарній сфері, зокрема у сфері освіти, набувають органи місцевого самоврядування.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) управління закладами освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

2) забезпечення здобуття неповнолітніми повної загальної середньої освіти; створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей, трудового навчання, професійної орієнтації, продуктивної праці учнів; сприяння діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій;

3) створення при загальноосвітніх навчальних закладах комунальної власності фонду загальнообов’язкового навчання за рахунок коштів місцевого бюджету, залучених з цією метою на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також коштів населення, інших джерел; контроль за використанням коштів цього фонду за призначенням;

4) забезпечення регулярного безкоштовного підвезення до місця навчання і додому школярів;

5) вирішення питань про надання професійним творчим працівникам на пільгових умовах у користування приміщень під майстерні, студії та лабораторії, необхідних для їх творчої діяльності;

б) організація медичного обслуговування та харчування у закладах освіти, культури, фізкультури і спорту, оздоровчих закладах, які належать територіальним громадам або передані їм;

7) створення умов для розвитку культури, сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел;

8) сприяння роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, роботи з молоддю;

9) створення умов для занять фізичною культурою і спортом за місцем проживання населення та в місцях масового відпочинку;

б) делеговані повноваження:

1) забезпечення у межах наданих повноважень доступності і безоплатності освіти на відповідній території, можливості навчання в школах державною та рідною мовою, вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національно-культурні товариства;

2) забезпечення відповідно до закону розвитку всіх видів освіти, розвитку і вдосконалення мережі освітніх і лікувальних закладів усіх форм власності, фізичної культури і спорту, визначення потреби та формування замовлень на кадри для цих закладів, укладення договорів на підготовку спеціалістів, організація роботи щодо удосконалення кваліфікації кадрів;

3) організація обліку дітей дошкільного та шкільного віку;

4) подання допомоги випускникам шкіл у працевлаштуванні;

5) забезпечення школярів, які навчаються в державних і комунальних навчальних закладах, безоплатними підручниками, створення умов для самоосвіти;

6) організація роботи щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх;

7) вирішення відповідно до законодавства питань про повне державне утримання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, у школах - і інтернатах, дитячих будинках, у тому числі сімейного типу, професійно-технічних закладах освіти та утримання за рахунок держави осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, у спеціальних навчальних закладах, про надання громадянам пільг на утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах при школах, а також щодо оплати харчування дітей у школах (групах з подовженим днем);

8) вирішення питань про надання неповнолітнім, студентам, пенсіонерам та інвалідам права на безкоштовне і пільгове користування об'єктами культури, фізкультури і спорту, а також визначення порядку компенсації цим закладам вартості послуг, наданих безкоштовно або на пільгових умовах;

9) забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання;

10) реєстрація відповідно до законодавства статутів (положень) розташованих на відповідній території навчально-виховних закладів, закладів культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих закладів незалежно від форм власності.

4. Об’єкти освітньої політики

Об’єкти освітньої політики:

• Національні системи освіти, що офіційно закріплені в кожній державі

• Структурні елементи освіти.

• Міжнародні зв’язки національних систем освіти

Система освіти складається з структурних елементів. Так, у ст. 29 Закону України «Про освіту» зазначено, що структурними елементами освіти є: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта.

Зазначені структурні елементи утворюють систему освіти. Отже, система освіти - це єдність взаємопов’язаних підсистем, яка складається з взаємопов’язаних складових: дошкільної освіти; загально середньої освіти; позашкільної освіти; професійно-технічної освіти; вищої освіти; післядипломної освіти; аспірантури; докторантури; самоосвіти.

Розглянемо коротко зміст підсистемних елементів освіти.

Дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні. Це цілісний процес, спрямований на забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб; формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

Дошкільна освіта і виховання починають здійснюватися з народження і тривають приблизно до 7 років. На сьогоднішній день законодавець передбачив чотири періоди дошкільного віку: немовлята; молодший дошкільний вік; середній дошкільний вік; старший дошкільний вік.

Дошкільний навчальний заклад - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Загальна середня освіта - цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.

Школи першого ступеня у сільській місцевості створюються незалежно від наявної кількості учнів. Відкриття таких шкіл, а також самостійних класів у них здійснюється за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Позашкільна освіта - це сукупність знань, умінь та навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у час, вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах.

До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним закладам освіти надаються спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безоплатно та на пільгових умовах. Порядок їх надання визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Треба зазначити, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України, була схвалена Концепція Державної цільової програми розвитку позашкільної освіти на період до 2014 р. Головною метою даної Концепції є модернізація системи позашкільної освіти шляхом її удосконалення, підтримки та розвитку, створення додаткових можливостей для духовного, інтелектуального і фізичного розвитку осіб, що бажають здобути позашкільну освіту.

Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійно-технічне навчання передбачає формування у громадян професійних умінь і навичок, необхідних для виконання певної роботи чи групи робіт, і може здійснюватися у професійно-технічних навчальних закладах, а також шляхом індивідуального чи курсового навчання на виробництві, у сфері послуг.

Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

Професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничої професії. Вони можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити в різні комплекси, об’єднання.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день, за умов впровадження Болонської системи навчання, держава сприяє активному розвитку даного виду освіти. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 495 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки» передбачено, що впровадження даної Програми дасть змогу забезпечити комплексну модернізацію професійно-технічної освіти, що підвищить професійно-кваліфікаційний рівень робітників та сприятиме їх соціальному захисту. Адже її головною метою є створення сприятливих умов для якісної підготовки робітничих кадрів згідно з пріоритетами державної соціально-економічної політики, орієнтованої на задоволення потреб особистості, суспільства і держави, а також забезпечення рівного доступу до професійно-технічної освіти.

Вища освіта - це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Під вищим навчальним закладом слід розуміти освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність. Існують вищі навчальні заклади державної форми власності, вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, вищі навчальні заклади комунальної форми власності, вищі навчальні заклади приватної форми власності.

До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

1) освітні рівні:

1.1. Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

1.2. Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

1.3. Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра. 2) Освітньо-кваліфікаційні рівні:

2.1. Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

2.2. Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

2.3. Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вишу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

2.4. Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Для вищих навчальних закладів встановлюються такі рівні акредитації:

а) вищий навчальний заклад першого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

б) вищий навчальний заклад другого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

в) вищий навчальний заклад третього рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

г) вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

бути надано статус національного.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність;

2) академія - вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, провадить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

4) консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, провадить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового матеріально-технічного забезпечення.

5) коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Структурними підрозділами вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації є кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо. Структурними підрозділами вищого навчального закладу четвертого рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути. Керівництво інститутом здійснює директор, який обирається на посаду за конкурсом строком на п'ять років.

Структурними підрозділами вищого навчального закладу першого та другого рівнів акредитації є відділення і предметні (циклові) комісії.

Післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

1) перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду,

2) спеціалізацію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

3) розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності;

4) стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними закладами післядипломної освіти або структурними підрозділами вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, в тому числі на підставі укладених договорів.

Аспірантура (докторантура) - спеціалізований підрозділ вищого навчального закладу чи науково-дослідницької установи з підготовки викладацьких та наукових кадрів високої кваліфікації - кандидатів наук (докторів наук).

Самоосвіта - освіта, яку отримують у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Крім того, самоосвіта є невід’ємною частиною систематичного навчання в стаціонарних закладах, сприяє поглибленню, розширенню та більш міцному засвоєнню знань.

• Міжнародні зв’язки національних систем освіти

На відміну від фактично закритої та ізольованої вищої школи в СРСР, коли всі міжнародні зв’язки встановлювалися через загальносоюзні установи і жорстко контролювалися, сучасна система освіти України є відкритою. З кінця 80-х років відпадає необхідність в посередництві Москви, поступово долається ізоляція, від якої особливо потерпали гуманітарні та соціальні науки, встановлюються самостійні наукові зв’язки із закордонними установами. Метою міжнародних зв’язків проголошено інтеграцію України до регіонального й міжнародного освітнього простору. За останні роки різко зросла в абсолютному вимірі, хоча залишається невисокою у відносному, мобільність студентів, викладачів й адміністраторів освіти.

Міжнародними освітніми зв’язками займається МОН України, створене у квітні 2000 р. Головне управління міжнародного співробітництва, Інститут міжнародного співробітництва Київського національного торгівельно-економічного університету та інші установи. МОН офіційно представляє освіту Україну в міжнародних організаціях. Міжнародні зв’язки можна поділити на міждержавні (ратифікація міжнародних угод, окремі міждержавні угоди про підготовку спеціалістів, визнання освітніх кваліфікацій тощо), міжвідомчі (договори про співпрацю між окремим установами) та особистісні (які ґрунтуються на особистих контактах вчених, адміністраторів). Особливістю системи вищої освіти України є велика частка особистих, а не інституційних контактів, міжнародна діяльність часто має неофіційних характер (переважно це проявляється в області науки). Зовнішня діяльність в галузі освіти виразно спрямована на Захід, пріоритетним вважаються європейські зв’язки (найактивнішим партнером МОН є Німеччина), хоча більша частина академічних обмінів припадає на США. За інформацією МОН, на долю європейських країн припадає 60% всієї іноземної допомоги в галузі освіти (лише в межах програми ТЕМПУС з 1993 р. було реалізовано 85 проектів на суму близько 20 млн. екю). Повільно налагоджуються освітні й наукові зв’язки з колишніми республіками СРСР та країнами-сусідами України, освіта яких перебуває в схожих умовах, неефективно діє система обміну науковою інформацією (інституційні зв’язки обмежуються контактами 7 українських університетів з 11 навчальними закладами Росії).

В останні роки розширено і вдосконалено нормативно-правову базу. За інформацією міністерства освіти, укладено 62 міжурядових і 35 міжвідомчих угод про співпрацю у галузі освіти і науки з 48 країнами світу, розробляється проект нового Положення про навчання іноземців в Україні, Програма міжнародного співробітництва в галузі освіти. Діють 9 міжнародних угод про визнання і еквівалентність документів про освіту і вчені звання (з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Вірменією, Туркменістаном, Молдовою та ін. Країнами), але вони охоплюють, як правило країни перехідного періоду. Розроблено і надіслано на узгодження ще 43 проекти міжурядових і міжвідомчих угод в галузі освіти і науки та 17 проектів про визнання і еквівалентність документів про освіту й наукові ступені. Водночас у питаннях міжнародної співпраці вищої освіти України є багато невирішених проблем, пов’язаних з інституційною негнучкістю системи освіти; неефективним використанням можливостей міжнародних благо­дійних організацій, фондів, програм і проектів, юридичних і фізичних спонсорів; недостатньою інформаційною, виставковою та рекламною діяльності за кордоном про можливостей вищих навчальних закладів України для надання освітніх і наукових послуг іноземцям тощо.

В Україні працюють десятки міжнародних та іноземних організацій (Фонд «Відродження», USAID, IREX, ACCELS, Fulbright Committee, British Council, Французький культурний інститут, Німецька служба академічних обмінів (DAAD) та багато ін.), які на конкурсній основі надають стипендії, гранти, адмініструють платні міжнародні стандартизовані екзамени (TOEFL, SAT, GRE та ін.), надають інформаційно-консультативні послуги та сприяють академічним обмінам. Щорічна допомога міжнародних організацій в галузі освіти оцінюється в 30 млн. доларів. В рамках співпраці з цими організаціями в Україні реалізуються різноманітні освітні проекти (Мегапроект трансформації освіти фонду «Відродження», Інформаційні та інноваційні центри в регіонах за програмою ТЕМПУС/ТАСІС, міжнародні проекти КОПЕРНІКУС, «Акт на підтримку свободи», «Освіта заради реформ» та ін.). 24 українські школи та професійно-технічні училища є асоційованими школами ЮНЕСКО, у вищих навчальних закладах діють 8 кафедр ЮНЕСКО. Розвиваються спільні з іноземними вузами освітні проекти, відкриваються філії іноземних вузів в Україні (напр., філія Московського державного університету в Севастополі) та українських вузів за кордоном (напр., Київського національного авіаційного університету).

В рамках міждержавних угод та з особистої ініціативи в Україні навчається за різними оцінками близько 15 тисяч іноземних студентів (з них близько 2500 з європейських країн, близько 1000 з української діаспори, 1200 з Російської Федерації, решта з країн Азії та Африки). Вузи в України отримали право самостійно виходити на міжнародну арену, вступати до міжнародних організацій, розпоряджатися грантами, проводити академічні обміни тощо. 254 вузи уклали угоди про співробітництво з 337 університетами Європи, у 33 вузах реалізується 36 проектів за програмою ТЕМПУС (напр., Національний центр інноваційних технологій у навчанні, створений на базі «Львівської політехніки»). Ряд великих українських університетів є членами Європейської асоціації університетів (EUA), Міжнародної асоціації університетів (ІUA) та Європейської асоціації міжнародної освіти (EAIE). На рівень міжнародних зв’язків українських вузів впливає форма власності (приватні вузи є мобільнішими, вільнішими у виборі іноземних партнерів і форм співробітництва, але крупні державні вузи мають більший науковий потенціал), місцезнаходження вузу (міжнародні зв’язки розвиваються передовсім у великих вузах великих міст (переважно Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів), і не охоплюють провінційних навчальних закладів). В загальному плані міжнародні зв’язки є недостатніми, вони мають обмежений і непаритетний характер через недостатнє володіння іноземними мовами, брак інформації про міжнародні організації та можливості співпраці, вузький доступ до сучасних комунікаційних систем, фактичну непріоритетність міжнародних зв’язків через важкі матеріальні умови.

Складним залишається процес взаємного визнання дипломів про вищу освіту. Україна не є суб’єктом ряду регіональних домовленостей в галузі освіти. Міжнародна співпраця ускладнюється через невідповідності у термінах і способі викладання, навчання і контролю якості, різницю в освітніх кваліфікаціях тощо. Відсутня державна підтримка виходу України на міжнародний ринок освітніх послуг.

5. Предмет освітньої політики

Предметом освітньої політикиє відносини або система відносин, що виникають в процесі діяльності її суб’єктів.

Відносини у галузі освіти- це врегульовані джерелами різних галузей законодавства правовідносини, покликані забезпечити функціонування системи освіти.

Юридичним змістом відносин у галузі освіти постають конкретні права та обов’язки учасників цих правовідносин.

Класифікація суспільних відносин у сфері освіти:

• конституційно-правові відносини – щодо визначення та здійснення державної освітньої політики та/або встановлення компетенції вищих державних органів у галузі освіти;

• адміністративні відносини, які виникають між суб’єктами управління та підпорядкування у галузі освіти;

• відносини соціального забезпечення учасників освітніх правовідносин;

• трудові відносини, у які вступають освітяни;

• цивільно-правові відносини щодо надання освітніх послуг;

• відносини з приводу авторських та суміжних прав;

• відносини, врегульовані сімейним правом, у тому числі в частині надання освіти у сім’ї;

• фінансові відносини, у які вступають навчальні заклади, їх структурні підрозділи, органи управління освітою, їх працівники;

• господарські відносини, у які вступають навчальні заклади, їх структурні підрозділи, органи управління освітою тощо;

• податкові відносини, у які вступають навчальні заклади, їх структурні підрозділи, органи управління освітою тощо;

• бюджетні правовідносини, у які вступають навчальні заклади, їх структурні підрозділи, органи управління освітою тощо;

• земельні відносини, у які вступають навчальні заклади, їх структурні підрозділи, органи управління освітою тощо;

• безпосередньо освітні правовідносини (педагогічні відносини як їх складову частину або тотожній феномен).

6. Принципи освітньої політики в Україні

Згідно статті 6 Закону України „Про освіту” освітня політика України ґрунтується на принципах, орієнтованих на досягнення національною системою вищої освіти сучасного світового рівня, відродження її самобутнього національного характеру, докорінне покращення змісту, форм і методів навчання у ВНЗ, збільшення інтелектуального потенціалу країни.

Коротка характеристика сутності цих принципів: