1. Доступність усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, для кожного громадянина.

Згідно цього принципу кожна людина має право вільного вибору на певних умовах будь-якого типу вищого навчального закладу. Принцип доступності реалізується через можливість безплатного навчання в усіх типах державних навчальних закладів і забезпечення студентів стипендією.

Фахівці відокремлюють економічну доступність, пов’язану з фінансовими витратами на освіту, та фізичну доступність, під якою розуміється „фізична досяжність освіти або за допомогою відвідування навчального закладу, що знаходиться на розумному географічному віддаленні, або шляхом отримання доступу до сучасних технологій”.

2. Розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання.

Фізична доступність тісно пов’язана з іншим принципом, встановленим ч. 2 ст. 53 Конституції, відповідно до якого, держава забезпечує розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання.

3. Безоплатність освіти на всіх рівнях.

Економічна доступність тісно пов’язана з іншим встановленим цією статтею принципом – безоплатності державних освітніх послуг.

Конституційний Суд України визначає, що „забезпечення безоплатності освіти на всіх рівнях є однією з гарантій її доступності”. У результаті розгляду конституційного подання Конституційний Суд України розтлумачив, що „безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена ч. 3 ст. 53 Конституції України”. При цьому „безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ч. 4 ст. 53 Конституції України) в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення)”.

Ще у Рішенні Конституційного Суду України від 21.11.2002 № 18-рп/2002 безоплатність повної загальної середньої освіти пов’язується з її обов’язковістю. У 2005 році орган конституційної юрисдикції додатково визначив: „держава повинна фінансувати у повному обсязі процес навчання учнів в межах Державного стандарту загальної середньої освіти”.

Безоплатність здобуття громадянами освіти забезпечується в першу чергу фінансуванням навчальних закладів державної та комунальної форм власності за рахунок державних і місцевих бюджетних асигнувань згідно з визначеними нормативами їх фінансового та матеріально-технічного забезпечення. Проте це не виключає можливості фінансування галузі освіти за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів.

4. Обов’язковість повної загальної середньої освіти.

Принципи доступності та безоплатності освіти тісно пов’язані з обов’язковістю повної загальної середньої освіти, встановленою частиною першою ст. 53 Конституції. Фактично це зобов’язання Конституційний Суд України кореспондував державі, кажучи про її „обов’язок створити умови для безоплатного здобуття такої освіти в державних і комунальних навчальних закладах”, для чого держава сформувала систему загальної середньої освіти (як зазначено у ст. 4 ЗУ „Про загальну середню освіту”). Крім того, 06.07.2010 ЗУ № 2442-VI запроваджена обов’язкова дошкільна освіта дітей старшого дошкільного віку.