27. Поняття “навчання”, “учіння”, научуваність” у молодшому шкільному віці.

Навчальна діяльність – це діяльність по засвоєнню знань, умінь, навичок та розвитку самого учня. Це діяльність, яка безпосередньо спрямована на засвоєння науки та культури, накопичених людством. Навчальна діяльність не задана дитині з самого початку, її необхідно побудувати. На початкових етапах вона здійснюється у формі спільної діяльності учителя та учня. Процес розвитку навчальної діяльності - це процес передачі від учителя до учня окремих її ланок.

Розвинена форма навчальної діяльності є така форма, в якій суб’єкт ставить перед собою завдання власної зміни. У цьому і полягає мета навчання – зміна учня.

Навчальна діяльність, яка має складну структуру, проходить тривалий шлях становлення. Її розвиток буде тривати протягом всіх років шкільного життя, але основи закладаються у перші роки навчання.

Учіння - провідна діяльність молодших школярів, що виявляється в цілеспрямованому засвоєнні ними суспільного досвіду, і, відповідно, формуванні соціальної компетентності. Молодші школярі, як правило, з інтересом ставляться до оцінних суджень учителя у першому класі та бальних оцінок у 2-4 класах. Поступово у молодших школярів формується самооцінка результатів їх учіння. Оскільки самооцінка виступає потужним механізмом саморегуляції успішності навчання дитини, то її значимість у молодшому шкільному віці є дуже суттєвою.

Научуваність — це сукупність тих інтелектуаль­них властивостей людини, від яких... залежить про­дуктивність навчальної діяльності... До таких властивостей належать:

1. Узагальненість мислительної діяльності — її спря­мованість на абстрагування і узагальнення істот­ного в матеріалі.

1. Усвідомленість мислення, яка визначається спів­відношенням практичної та словесно-логічної дія­льності.

1. Гнучкість мислительної діяльності, яка прояв­ляється у перебудові звичних способів дій або актуалізації різноманітних принципів виконання одного завдання

1. Самостійність мислення, його чутливість до до­помоги.

28.  Розвиток самостійності у молодших школярів.

Самостійність школяра – умова успішного розвитку його особистості, основа активності в пізнавальній діяльності та інших сферах життя. Розвиток самостійності учнів в процесі навчання та виховання є однією з головних проблем психолого-педагогічної науки, педагогічної практики та першочергове завдання сучасного вчителя.    Зважаючи на актуальність вказаної проблеми і необхідність її вирішення, мету нашого дослідження ми вбачали у вивченні особливостей прояву молодшими школярами і учнями-підлітками самостійності в учінні та визначенні умов її розвитку в навчально-виховному процесі. Учбова самостійність – це здатність, яка проявляється в умінні власними силами, без сторонньої допомоги вирішувати поставлені вчителем чи самими учнями завдання, використовуючи при цьому нові раціональні способи роботи, та в стійкому бажанні і прагненні не лише на вимогу вчителя, а й за власним почином активно брати участь в учбовій роботі, що здійснюється на уроці. у шкільному віці, як і на інших вікових етапах психічного розвитку людини, її шлях до самостійності є поступовим рухом від невміння самостійно приймати рішення і потреби в допомозі дорослого до вміння і здатності обходитися своїми силами. Дитяча самостійність розвивається через постійне розв’язання протиріч між прагненням дитини до спільної діяльності з дорослим – і тенденцією дорослих привчати дітей до самостійності; між потягом дитини до волі вибору, незалежності у вчинках і судженнях – і обов’язком дорослих постійно вводити дитячу ініціативу в рамки норм.