Розділ 1. Психологічні трактування поняття «батьківська любов»

Близьким до поняттю батьківська любов є термін «чадолюбие», яке розглядається як результат засвоєння людиною позитивного ставлення до дітей; умовно-рефлекторна реакція, прищеплена індивіду шляхом соціальної тренування. Дбайливе ставлення до дітей - елементарна норма, втілена у взаємній повазі в родині, в турботі про виховання дітей. Батьківська любов - це глибоке й свідоме не раз почуття. Любити дитину - означає вміти будувати з ним контакт, бачити зміни в його розвитку, довіряти дитині, вчитися приймати його таким, який він є [2].

А.С. Співаковська визначає батьківську любов як джерело і гарантію емоційного благополуччя, підтримки тілесного і душевного здоров'я [11].

Таким чином, батьківська любов виступає як частина виховання, що сприяє розвитку людини як особистості, повноцінного члена суспільства, здатного створити сім'ю, як одиницю тієї соціальної спільності, в якій він живе, цим підтримуючи і розвиваючи її.

У науковому знанні існують різні точки зору на проблему сутності батьківської любові. Дослідники розглядають фізичний, емоційний, пізнавальний, дієвий аспекти батьківської любові [3].

Говорячи про батьківської любові, дослідники підкреслюють її фізичний чи чуттєвий аспект, в даному випадку мова йде не про сексуальні почуття, під чуттєвістю розуміється можливість насолоджуватися теплом і ніжністю дитячої шкіри, не відчуваючи при цьому сексуального збудження.

Важливу роль у батьківській любові грають емоції: задоволення - радість, збудження - інтерес. Крім цього, в ній представлені і негативні емоції: сум, злість, засмучення, розчарування та інші.

Для батьківської любові характерно пізнавальний зміст. Так як батьківська любов носить особистісний характер, не можна говорити про наявність любові по відношенню до дитини, не маючи певного обсягу знань про неї, не оцінивши попередньо її індивідуальні якості. Любити означає знати. Знання є однією із сторін любові, воно не залишається поверхневим, а проникає в саму суть. Батьківська любов - це деятельне проникнення в дитини, в якому батьківська жага пізнання вгамовується шляхом з'єднання, в злитті пізнанні дитини і себе.

Згідно концепції особистості В.М. Бехтерева особистість містить в собі активне ставлення до навколишнього світу, засноване на переробці зовнішніх впливів. Таким чином, батьківська любов розглядається як відносини, заснованого на переробці зовнішніх впливів, яке проявляється в ряді об'єктивних явищ (дії, реакції, вчинки) і є дієвим способом вираження своїх почуттів [12].

Як феномен, що володіє певним змістом, батьківська любов має дві характеристики (Д . А. Леонтьєва) [6].:

1. Контекстуальність - батьківська любов проявляється і розвивається в певному соціальному контексті (ситуація дитячо-батьківських відносин), з одного боку, впливає на цю ситуацію, з іншого боку, сама схильна до змін і трансформацій в ній.

2. Інтенціональність - цільова спрямованість батьківської любові, тобто батьківська любов має свій напрямок - на Дитини.

Розглядаючи батьківську любов як вище почуття, ми визнаємо, слідом за П.Я. Гальперіним та іншими дослідниками, відсутність інстинктів у людини і визнаємо як розвиток, так і формованого батьківської любові. Батьківська любов відноситься до розряду вищих почуттів людини і формується в соціальному контексті прижиттєво. Батьківська любов формується в процесі спільної діяльності і спілкування з дитиною, у практиці батьківства. Як правило, любов видозмінюється в міру дорослішання дитини, батьки вчаться любові і на власному батьківському досвіді. Емпіричні факти вказують на те, що батьки по-різному люблять своїх дітей різної статі і віку.

 Використовуючи теорію відносин В.Н. Мясищева, в батьківській любові можна виділити такі рівні розвитку [8]: 

1.Перцептивний рівень. Характеризується тим, що відбувається наростання ролі дистантних контактів з дитиною, формуються «перцептивні гачки». Відбувається зосередження первинних, позитивних чи негативних реакцій на безпосередні внутрішні (переважно для матері) і зовнішні (як для матері, так і для батька) контакти з дитиною. На основі цього відбувається формування психофізіологічного взаємодії між батьком і дитиною. Надалі сприйняття дитини стає досвідченим джерелом відносин, в якому визначальним є емоційний компонент. 

2.Емоційний рівень. Тут повторні емоційно позитивні і негативні реакції викликаються умовно. Інтегруючись мовним апаратом, вони виливаються насамперед у відносинах любові, прихильності, боязні, гальмування, ворожнечі. Виходячи з цього, батьківська любов являє собою деяку силу, потенціал, що визначає ступінь вираженості емоції, ступінь напруги бажання або потреби. Тут батьківська любов є енергетичною силою розвитку як дитячо-батьківських відносин, так і особистості дитини і батька. 

3.Особистісний рівень. На даному рівні безпосередні зовнішні, ситуативні, конкретно-емоційні мотиви змінюються внутрішніми інтелектуально-вольовими. Даний рівень включає позиції батьків, їх ціннісні орієнтації. Тут батьківська любов починає регулюватися раціональним началом. 

 Вважаємо, що виділені рівні розвитку батьківської любові знаходяться в єдності. Перцептивний рівень виступає як базису батьківської любові. Прояв і домінування інших рівнів, більшою мірою визначається ситуацією дет-ско-батьківських відносин і розвитку дитини, а також індивідуальними особливостями батька та дитини.