41). Удосконалення та спеціалізація прийомів і методів соц..Роботи (1974-1990)

У практиці соціальної роботи застосовуються методи соціального впливу на особистість, які сформувались як методи суто соціальної роботи, як результат її теорії і практики. Більшість з них запозичені із досвіду соціальної роботи в США і розвинених країн Західної Європи. Кращі з них пристосовані до вітчизняної системи соціального захисту населення та соціальної підтримки різних цільових груп і категорій громадян. Ці методи класифікуються з погляду:

· суб'єкт-суб'єктних чи суб'єкт-об'єктних відносин (командна, групова робота фахівців, спеціалістів соціальної роботи, волонтерів і робота з клієнтами);

· чисельності клієнтів, які є об'єктами соціального впливу (індивідуальна, групова, общинна, масова робота);

· змісту, прийомів і засобів соціальної роботи, місця їх реалізації (телефонне консультування; соціальна робота в общині, спільноті, ком'юніті; фостеринг; самокерована соціальна робота; соціальна анімація; мобільна соціальна робота та ін.).

Зважаючи на окреслені підходи та крос-культурні традиції соціальної роботи в Україні, методи соціальної роботи у нашому посібнику представлені таким чином: соціологічні, психологічні, організаційні, — а також вивчаються актуальні підходи до визначення методів соціальної роботи.

У соціальній роботі використовуються методи збору первинної соціальної інформації — аналіз документів і соціологічне спостереження. Аналіз документів дає змогу соціальному працівнику сформулювати проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези досліджуваного явища; порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших досліджень; отримати інформацію про певну соціальну проблему; скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку; здобути інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства — сім'ї, освіти, засобів масової інформації; вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення, окремих його прошарків і конкретних людей. Аналіз документів дає змогу побачити різні сторони соціального життя, допомагає дізнатися про норми і цінності, властиві певному суспільству у певний історичний період; віднайти відомості, необхідні для опису тих чи інших соціальних структур; дає можливість відстежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами та окремими людьми тощо.

42.) Становлення вітчизняної теорії соціальної оботи 2 пол 20ст.

Становлення вітчизняної теорії соціальної роботи відбувалось, за свідченням дослідників, у тісному зв’язку з філософією допомоги як базовою, концептуальною ідеєю, навколо якої формувалися та розвивалися інші концептуальні ідеї й теорії. Разом з тим філософія допомоги, як культурно-історичне явище, виникає у зв’язку і взаємодії з іншими явищами та феноменами. Мова йде, насамперед, прохристиянство, державність, право, розвиток суспільної моралі та норм суспільного життя. Саме ця явища викликали до життя ті чи інші форми підтримки людини в різних ситуаціях, визначали ідеї, навколо яких формувались нові знання щодо проблем існування людини в суспільстві на різних етапах її життєвого шляху. В результаті поступово формувалась система ідей та моделей допомоги і взаємодопомоги, що у своїй сукупності та взаємодії утворювали парадигму соціальної роботи на тому чи іншому історичному етапі розвитку суспільства. В науковій літературі56 виділяють логічний ряд парадигм допомоги, які виникали в процесі розвитку Російського суспільства: архаїчна парадигма, конфесійна парадигма, державна парадигма, громадсько-державна, соціальна парадигма та професійна парадигма. Розглянемо коротко сутність кожної з них, орієнтуючись на основні парадигмальні характеристики: доктрина допомоги, організаційні форми, суб’єкти допомоги, об’єкти допомоги. 

46)Перш за все, відзначимо логічність розгляду цих компонентів соціальної роботи саме в такій послідовності: на наш погляд суб'єкти, незважаючи на всю їхню важливість, є до певної міри похідними від об'єктів.У цьому зв'язку в науковій літературі дискутується питання щодо назви об'єкта соціальної допомоги [128, 34]. Більшість авторів такі назви, як "пацієнт", "потерпілий" справедливо відкидають, оскіль ки вони мають пасивний характер. Адже індивід, який хоча б част ково зберігає самосвідомість і має змогу нехай і обмежено, під керів ництвом інших осіб брати участь в усуненні власних життєвих пе решкод, є дієвою активною особою у наданні допомоги, її оцінці та відповідній корекції. У такому розумінні індивід є скоріше замовни ком і споживачем соціальних послуг. У цьому зв'язку в літературі із соціальної роботи утвердилася термінологія, згідно з якою особу, яка отримує допомогу від соціального працівника, називають клієн том, а ті чи інші різновиди такої допомоги — соціальними послугами. Клієнтом може бути як індивід, так і група (сім'я, шкільний клас, групи індивідів та ін.).Окремі автори [108, 83] розподіляють об'єкти соціальної роботи на три основні категорії: соціально незахищені групи, маргінальні групи і люди з відхиленнями у поведінці. Більш узагальнену класифі кацію здійснено за критерієм масштабності об'єкта. У цьому розумін ні об'єктами соціальної роботи є індивіди, сім'ї, групи і спільноти, які перебувають у скрутній життєвій ситуації. Скрутною зазвичай нази вають ситуацію, що порушує нормальне соціальне функціонування чи ефективну соціалізацію зазначених об'єктів або загрожує їм. Іноді масштаби об'єкта соціальної роботи невиправдано розширю ються, виходячи з того, що соціальна робота потрібна всім верствам населення, групам та індивідам, хоча при цьому обумовлюється, що така потреба в одних є потенційною, а в інших — актуальною [128, 36]. Потенційну потребу в допомозі навряд чи слід розуміти як озна ку об'єкта соціальної роботи. Адже скрутної життєвої ситуації, яка, власне, і спричинює виникнення відносин між об'єктом і суб'єктом соціальної роботи, у цьому разі не виникає.