- •1. Літературна мова, ознаки
- •2. Типи мовних норм
- •3.Мовна компетенція та мовний культ особистості
- •4.Функціон стилі, оф-діловий
- •5.Науковий стиль
- •6. Етика ділов. Мовлення
- •7. Усна і писемна мова, усна публічна
- •8.Виразність усної мови. Інтонація
- •9.Орфоепічні норми укр. Мови. Вимова голосних та приголосних
- •10.Особливості вимови сполук приголосних
- •11. Складні випадки наголошування слів української мови у професійному спілкуванні.
- •12. Лексика офіційно-ділового та наукового стилів.
- •13. Правопис и та і у словах іншомовного походження(правило «девятки»)
- •14.Подвоєні і не подвоєні в словах іншомовного походження
- •15. Уживання мякого знака
- •16. Уживання апострофа
- •17. Чергування голосних звуків в українській мові.
- •18. Чергування приголосних звуків в укр. Мові
- •19. Зміни приголосних звуків перед суфіксами –ськ;-ств
- •20. Подвоєння приголосних української мови внаслідок їх подовження і збігу.
- •21. Спрощення в групах приголосних.
- •22. Правопис префіксів в українській мові.
- •23. Складні та складноскорочені слова в українському діловому мовленні. Правила написання складних слів.
- •24. Складні слова, які пишуться через дефіс.
- •26. Правопис закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку однини. Групи іменників, що мають закінчення –а ( -я).
- •27. Правопис закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку однини. Групи іменників, що мають закінчення –у ( -ю).
- •28. Особливості відмінювання та правопису прикметників.
- •29. Відмінювання та вживання кількісних числівників.
- •30. Відмінювання кількісних числівників на позначення сотень і десятків.
- •31.Відмінювання складених кількісних і порядкових числівників
- •32. Утворення форм ступенів порівняння якісних прикметників.
- •33. Особливості зв’язку числівників з імениками
- •34. Правопис прислівників і прислівникових сполук
- •35. Правопис особових закінчень дієслів
- •70.Основні вимоги до реферату
16. Уживання апострофа
Апостроф в українській мові вживається перед літерами я, ю, є, ї, коли вони позначають сполучення приголосного [й] з голосними [а], [у], [е], [і] після твердих приголосних. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця, зв'язати, п'ю, б'ється, в'яз, м'язи, ім'я, В'ячеслав, Стеф'юк; верб'я, верф'ю, торф'яний, черв'як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв'язок, підв'ялити, обм'яклий, розв'ючувати.Після твердого р у кінці складу: подвір'я, сузір'я, на узгір'ї, з матір'ю, кур'єр, пір'їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін. Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів: без'язикий, від'єднати, з'ясувати, над'їдений, над'ярусний, роз'ятрити, роз'юшений; дит'ясла, пан'європейський, пів'юрти, пів'ящика, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи.Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янчик, Лук'янівка тощо.У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох'ярусний, чотирьох'ярусний, дит'ясла.Апостроф не ставиться:Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: торф'яний, черв'як, верб'я).Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.У словах іншомовного походження у злитній вимові: резюме, бюджет, бюро.
17. Чергування голосних звуків в українській мові.
До найбільш поширених чергувань голосних можна віднести такі:а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід - східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл - попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тільки українській мові, в жодній з інших слов’янських мов не відбувається.б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбувається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживається тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.Примітка. У давнину шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш] були м’якими, тому у словах краєчок, копієчка [е] після [j] (графічно є) виступає закономірно.Голосний [о] після шиплячих та [j] з’являється за умови, якщо далі йде твердий приголосний або склад з голосними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]. Наприклад: чотири ([и] <-[ы]), вечора, вечоровий; жонатий, шостий ([и] <- [ы]); крайок, копійок.