6.Вчення Аристотеля про причини, матерію і форму.

Аристотель (384 - 322 рр. до н.е.) критикував Платона за те, що той приписав ідеям самостійне існування, обособивши і відділивши їх від чуттєвого світу. Сутність - це одиничне, буття, що володіє самостійністю. Вона відповідає на питання: «Що є річ?» І являє собою те, що робить предмети саме цим, не дозволяючи йому злитися з іншими. Аристотель поділяє сутності на нижчі і вищі. Нижчі сутності складаються з матерії і форми. Матерія як і у Платона - це первинний матеріал, потенція речей. Надає ж матерії актуальний стан, тобто перетворює її з можливості в дійсність, форма. Таким чином, Аристотель поняття ідеї замінює на поняття форми. Форма, згідно Аристотелю - це активне начало, начало життя і діяльності. Вищі сутності він називає чистими формами. По суті справи, чисті форми є ніщо інше як ідеальні сутності. Найвищою сутністю Аристотель вважає чисту, позбавлену матерії форму – першопочаткову рушійну силу, що служить джерелом життя і руху всього космосу. В відповідності з вченням про сутності, Аристотель проводить класифікацію причин буття і виділяє 4 види причин:

1.Матеріальні, те, з чого складаються речі, їх субстрат.

2.Формальні, в яких форма виявляє себе, утворюючи сутність, субстанцію буття. Кожна річ є тим чим вона є.

3. Діючі або ті, що творять розглядаються як джерело руху і перетворення, що трансформують можливість в дійсність і є енергетичною базою формування речей.

4.Цільова або кінцева причина, що відповідає на питання «Чому?» і «Для чого?».

Аристотель завжди пов'язував рух з відповідною енергією, без якої не може відбутися перетворення з потенційного в актуальне. Під ентелехіею Аристотель розуміє досягнутий результат, мету руху, завершення процесу. Кожне буття за Аристотелем містить в собі внутрішню мету. Завдяки меті, закладеній в предметі, результат знаходиться в бутті до його здійснення, коли процес закінчився і рух досяг свого завершення, мета розвитку. Таким чином, поняття ентелехії вносить в рух телеологічний характер. Телеологізм Аристотеля знаходить свій вищий розвиток в його вченні про першодвигун, першопочаткову рушійну силу. Вказавши, що рух існує вічно, Аристотель допускав, що повинно існувати щось, що приводить всі тіла в рух. Це і є перший двигун. Сам він не може знаходитися в русі, бо тоді слідувало б припустити наявність ще одного двигуна. «Перший двигун» для своєї діяльності не потребує існування інших тіл, він сам є енергія, чиста діяльність. Будучи енергією, першодвигун не володіє матерією, він є чиста форма - мета. Душа являється формою по відношенню до матерії. Однак, за Аристотелем, душа притаманна лише живій суті. Нею володіють тільки рослини, тварини і людина. Рослинна душа відає функціями живлення, зростання і розмноження - загальними для живих істот. У тваринних душах додається спроможність бажання, тобто прагнення до приємного і ухилення від неприємного. Розумною душею володіє лише людина. Аристотель визначає розумну душу як таку частину душі, що пізнає і думає. Розум складає основне начало цієї душі. Він не залежить від тіла, є безсмертним і знаходиться в тісному зв'язку з всесвітнім розумом. Відмінність людини від тварини - це спроможність до інтелектуального життя. Центральне поняття аристотелівської етики - доброчесність. Аристотель поділяв доброчесність на два головних види: діаноетичні (інтелектуальні) і етичні (вольові).