Психодіагностика екзамен

1. Предмет психодіагностики.

Психодіагностика вивчає способи розпізнавання та вимірювання індивідуально-психологічних особливостей людини (властивостей її особистості та особливості інтелекту).

Результати псд вимірювань показують наявність тієї чи іншої властивості, ступінь її виражено ті, рівень розвитку, а також можуть виступати способами перевірки істинності.

Практична псд передбачає 2 обов’язкові умови :

1. Наявність у психолога певних професійних навичок, інтуїції, клінічного та життєвого досвіду.

2. Наявність певних правил використання псд інструментів, які основані на знанні тих змінних, що діагностуються, а також на знані етичних та професійних норм роботи.

2. Завдання психодіагностики.

Основне завдання псд є вимірювання особистісних властивостей та інтелектуальних особливосте й людини з метою її вивчення (якщо наук діял або можливого подальшого впливу на їх розвиток).

Вирішуючи це завдання (вимірювання) необхідно в першу чергу розрізнити 2 психодіагностичні ситуації :

1. Ситуація клієнта – людина сама звертається за консультацією до психолога, із задоволенням працює з ним, намагається точно виконувати інструкцію і не має свідомих намірів прикрасити або фальсифікувати результати

2. Ситуація експертизи – досліджуваний свідомо контролює свою поведінку і свої відповіді так, щоб виглядати максимально виграшно, симулює.

Завдання псд розрізняють також з точки зору того, хто і як буде використовувати псд дані, і яка відповідальність психодіагноста у виборі способів втручання у ситуацію людини, яка обстежується. Ситуації 4 :

1. Дані використовуються спеціалістами із суміжної галузі для встановлення психологічного діагнозу або формування адміністративного рішення. В цьому випадку психолог не несе відповідальності ні за діагноз, ні за лікування.

2. Дані використовуються самим психодіагностом для встановлення психологічного психоаналізу, хоча втручання у ситуацію обстежуваного здійснюється спеціалістами іншого профілю.

3. Дні використовуються самим психодіагностом для встановлення психологічного діагнозу, який слугує його основою для розробки шляхів пс впливу. Така ситуація типова для консультування.

4. Використовується самим обстежуваним з метою саморозвитку або корекції поведінки. В цій ситуації психолог несе відповідальність за коректність даних і етичний аспект діагнозу, та за те, як цей діагноз буде використаний клієнтом.

У 1 і 2 ситуації використовують методи, які повинні давати основну інформацію про клієнта, забезпечувати більш-менш довготривалий прогноз і стандартизацію (давати можливість співвідносити обстежуваного з іншими людьми і тому доцільним є : об’єктивні тести, тести-опитувальники, ММР (мінесонський багато опитувальник).

3 ситуація використовує проективні і діагностичні методи.

4 ситуація вимагає від методик легкості переведення даних на мову самого обстежуваного.

3. Принципи психодіагностики.

12. Поняття валідності та валідизації. Види валідизації.

Валідність – ознака надійності, чинності вихідної інформації, яка використовується в економічних дослідженнях: реальність інформації, відсутність у ній помилок, можливих через неточність вибраної методики збирання та обробки даних.

Валідизація — дослідження тесту, що ставить за мету визначити ступінь валідності, тобто встановити, чи дійсно тест вимірює ту якість, для вимірювання якої він був складений, і чи можна на цій підставі робити достовірні узагальнення й висновки.

Критерій валідизації — це показник якоїсь психічної властивості, що вимірюється тестом, але отриманий будь-яким іншим, відмінним від контрольованого тесту шляхом.

Відомі чотири найпоширеніші методи експертної валідизації.

1. Колективна оцінка - Використовуючи цей метод, експерти разом оцінюють об'єкт за допомогою спеціальної шкали. Підбір градації оцінних шкал найчастіше здійснюється за принципом звичності оцінок для експерта. Так, для вчителів найзручнішим є оцінювання за п'ятибальною шкалою. Умовою методу колективної оцінки є розробка компромісного вирішення щодо досліджуваного об'єкта. У суспільному житті такий метод винайдення рішень є чи не найпоширенішим (збори, конференції тощо), але за такого способу оцінювання результати переважно залежать від особистостей та групової взаємодії експертів.

2. Середньозважена оцінка - За такого підходу кожного піддослідного також оцінює група експертів, але жодному з них невідомі судження про якості об'єкта, які виносяться іншими експертами. Після закінчення оцінювання висновки експертів усереднюються.

3. Метод ранжирування - За такого підходу група експертів разом або незалежно один від одного розміщують якості піддослідного у кілька груп за принципом зростання чи зниження прояву тієї або іншої якості. Замість групування можуть складатися рангові списки. Згідно з першими методами оцінювання остаточні судження встановлюються шляхом компромісу, або середньозважено.

4. Парні порівняння - При визначенні рангового місця експерти нерідко зустрічаються зі складністю ідентифікації прояву досліджуваної ознаки та кваліфікації її прояву згідно з градаціями шкали. Такі труднощі особливо характерні для випадків оцінки малодиференційованих ознак (чи є ця людина доброю, розумною, щасливою тощо) або за низької кваліфікації та браку досвіду оцінювання іншої людини у самих експертів. За цих обставин суттєві переваги має метод парного порівняння. Завдання експертів складається з процедур парного порівняння об'єктів за альтернативними ознаками («рухливий-спокійний», «веселий-сумний»). Можливий інший варіант альтернативного розподілу. Тоді уся група піддослідних розподіляється на пари (так, як це робиться у соціометричній таблиці) і визначається, у кого з даної пари досліджувана якість виявляється сильніше. Показником рангового місця даного піддослідного є кількість виборів його у даних всіх експертів. Цей показник може враховувати кількість експертів та об'єктів, а також облічуватись у відсотках

17. Уявлення про інтелект та його діагностику. Поняття IQ. Види інтелектуальних тестів.

18. Вербальні тести інтелекту.

19. Невербальні тести інтелекту.

20. Діагностування особистості. Типологічні опитувальники особистості.

21. Опитувальники рис особистості. 16-факторний особистісний опитувальник Кеттелла.

22. Особистісні опитувальники мотивації.

23. Особистісні опитувальники інтересів.

24. Особистісні опитувальники цінностей та установок.

25. Діагностика психічних станів.

26. Діагностика міжособистісних відносин за допомогою соціометричного методу дослідження.

27. Діагностика міжособистісних відносин за допомогою стандартизованих опитувальників.

33. Соціально-педагогічне вивчення мікросоціальних умов та їх впливу на розвиток дитини.

34. Психологічне вивчення сім’ї, яка виховує дитину порушеннями у розвитку.

35. Психологічне вивчення дітей з порушеннями у розвитку.