Трансакційний

Обережності

Спекулятивний

1.Трансакційний мотив – потреба в коштах для здійснення поточних угод і платежів.

Величина трансакційного залишку грошей залежить насамперед від обсягу грошового доходу, що одержують фізичні особи або суб'єкти, що хазяюють. На макроекономічному рівні величина трансакційного попиту визначається обсягом валового внутрішнього доходу.

Залежність попиту і грошового доходу можна представити у виді наступної формули:

Mdт = f(Q) ,

де Мdт – трансакционный попит на гроші;

f(Q) – функція залежності від номінального доходу.

Крім величини номінального доходу на формування трансакционных залишків впливають ще два фактори:

• тривалість інтервалу між одержанням і споживанням доходу;

• цінове чекання, тобто чекання фізичними або юридичними особами цінових змін.

2. Мотив обережності припускає збереження визначеної суми коштів на випадок непередбачених обставин у майбутньому.

У цьому випадку величина даних заощаджень залежить від наступних факторів:

• надійності способу одержання коштів;

• величини витрат по збереженню коштів;

• можливості вільної конвертації менш ліквідних коштів у більш ліквідні.

Трансакционный мотив визначає попит на грошові кошти, що поєднуються агрегатом М1 і використовуються у функції засобу звертання і засоби платежу.

3. Спекулятивний мотив припускає намір розмістити залишок доходу в інші фінансові активи, що приносять доход (банківські термінові депозити, цінні папери корпорацій і ін.).

Грошові кошти, що розміщені у формі фінансових активів і не використовуються для здійснення трансакционных операцій, називають спекулятивними залишками.

Спекулятивний попит на гроші заснований на зворотній залежності від ставки відсотка.

Чим вище ставка відсотка, тим великі втрати потенційного доходу, тим вище альтернативна вартість збереження грошей у виді готівки і тем нижче попит на наявні грошові кошти.

Формування спекулятивного попиту можна представити у виді наступної формули:

Mds= f (r),

де Mds – спекулятивний попит на гроші;

f(r ) – функція залежності від норми відсотка.

При рішенні питання розподілу коштів між їхнім збереженням у формі готівки або фінансових активів визначену роль грають психологічні фактори, тобто чекання економічними агентами можливих майбутніх змін норми відсотка.

Спекулятивний попит визначає попит на грошові форми, що реалізуються у виді агрегатів М2 і М3 і відбивають функцію грошей як засіб нагромадження.

Графічне зображення трансакционного і спекулятивного попиту представлено на малюнку 3.3.

У

Норма проценту, r

Md _тMd _s

Попит на гроші, Md

0 Х

Рис. 3.3. Зависимость спроса на деньги от размера процентной ставки

Крива попиту не перетинає вісь У, тому що частина коштів завжди буде знаходитися у формі трансакционных залишків, який би високої не була процентна ставка. Вона не перетинає вісь Х, тому що низький рівень процентної ставки дає можливість вільної конвертації менш ліквідних активів у більш ліквідні.

Md = Mdт + Md_s = f (Q) + f ( r )

У даній залежності показник номінального доходу характеризується як заздалегідь задана величина на момент визначення структури грошового попиту. Його нульова еластичність щодо норми відсотка пояснюється саме цією обставиною. Це має місце в межах статичної моделі грошових відносин. Якщо розглядати процес формування Md у динаміку, то виявляється назад пропорційна залежність величини номінального доходу і норми відсотка.

Отже, не тільки Md_s є функцією r, але й опосередковано Mdт. У формулі Md = Mdт + Md_s показник r є тим ланкою, що поєднує в єдину структуру як трансакционный, так і спекулятивний попит. Таким чином, формування попиту на гроші в залишковому варіанті може бути представлене в наступному виді:

Md = f (Q; r )

Кембріджський варіант попиту на гроші відрізняється від трансакційного варіанта попиту на гроші новими методологічними підходами. Відмінності даних варіантів розглянуті нижче:

ОТ Л И Ч И Я
Трансакційний варіант:	Кембріджський варіант:
- розглядає динамікові грошових потоків на макроекономічному рівні функціонування економіки	- зосереджує увага на мотивах нагромадження грошей конкретними суб'єктами ринку, таким чином, макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним
- спирається на методологічну передумову про те, що гроші по своїй суті є засобом звертання і платежу	- розглядає сутність грошей не тільки у функціях засобу звертання і платежу, але і як засіб нагромадження
- акцентує увага теорії на об'єктивних аспектах звертання грошей	- акцентує увага теорії не тільки на об'єктивних аспектах звертання грошей, але і на визначенні його суб'єктивних основ - характеристиці психологічної реакції по використанню коштів

На базі двох основних підходів до аналізу попиту на гроші розвивається велика кількість сучасних грошові теорії, що акцентують увагу на різних сторонах попиту на гроші.

Найбільш розповсюдженої є модель попиту на гроші Баумоля –Тобіна. В основу моделі покладений трансакційний попит на гроші. При цьому попит на трансакційні залишки визначається: у залежності від рівня доходу суб'єктів ринку; у залежності від альтернативної вартості збереження грошей у виді готівки; у залежності від витрат по перекладу активів з однієї форми в іншу, з огляду на фактор частоти перекладу активів з однієї форми в іншу.

Портфельний підхід до попиту на гроші виходить з того, що наявні засоби - це одна зі складового портфеля фінансових активів економічних агентів. Вирішуючи питання про оптимальну кількість засобів, який можна тримати у виді готівки, власник портфеля виходить з того, який доход йому можуть забезпечити інші види фінансових активів і наскільки ризиковано зберігати засобу в тій або іншій формі фінансових активів. Модель попиту можна представити в наступному виді:

Md = f ( r_a, r₀, П, W),

п ????жский вариант отличается от трансакционного новыми методологическими подходами которые рассматриваются кк ы номинальноготимальном тититититит

де r_a – очікувана норма доходу по акціях;

r₀ – очікувана норма доходу по облігаціях;

П - очікуваний рівень інфляції;

W- реальне багатство.

Наступного складового грошового ринку є пропозиція грошей.

В економічній теорії існують різні думки з приводу визначення основних детермінантів, під впливом яких формується пропозиція грошей.