ПКП / Конспект

агрегатів – кілограми та кубічні метри) (Кі) та ефективного фонду часу роботи відповідної одиниці

Таким чином підприємство розраховує розмір виробничої потужності по окремих видах матеріально-технічних ресурсів у ресурсному вигляді. Як було показано у першому питанні, підприємства з широкою номенклатурою й асортиментом продукції та з невстановленою структурою виробництва завершують розрахунок виробничої потужності саме на цьому етапі.

Далі розглянемо як розраховується виробнича потужність у натуральних та умовно-натуральних одинцях виміру. Такий розрахунок проводиться на підприємствах які виробляють один або кілька однорідних видів продукції.

Для розрахунку виробничої потужності у натуральних та умовно-натуральних одинцях виміру

Розглянемо кілька варіантів розрахунку виробничої потужності для окремих виробництв та обладнання.

1. Розрахунок виробничої потужності групи предметно-спеціалізованого технологічно-

Практикум Задача №14

2. Розрахунок виробничої потужності агрегатів періодичної дії (доменних та мартенівських печей, автоклавів, плавільних печей тощо) (Пагі) виконується діленням наявного ресурсу агрегату (Рагнаяв) на ресурсоємність одиниці продукції і-го виду (Рагє). В свою чергу наявний ресурс розраховується множенням ємності агрегатів (Єаг), ефективного фонду робочого часу агрегату (Фагеф), та коефіцієнту корисного виходу литва з сировини (Ккв). Ресурсоємність одиниці і-го виду продукції розраховується множенням тривалості циклу обробки сировини за допомогою агрегату (Тагц) та вагою комплекту литва необхідного для виробництва одиниці продукції (Вк). В даному випадку одиницями виміру ресурсу є кілограмо-години.

31

виробництві окремих видів продукції, виробнича потужність підприємства буде розраховуватись як сума виробничих потужностей окремих підрозділів.

2.При технологічній спеціалізації підсистем підприємства (при спрямованості підрозділів на виконання окремих технологічних процесів). Якщо окремі підрозділи спеціалізуються на виконанні окремих технологічних процесів (первинна обробка, механічна обробка, складання тощо), виробнича потужність підприємства (системи) визначається потужністю ведучої підсистеми (цеху, дільниці, лінії, групи обладнання тощо). Наприклад, в машинобудуванні, зазвичай, ведучим цехом є цех механічної обробки, виробнича потужність якого і визначає виробничу потужність всього підприємства. В свою чергу цех механічної обробки є теж технологічно спеціалізованою системою в яку входять дільниці з технологічно спеціалізованим обладнанням (металоріжуче, металообробне тощо). Ведучою дільницею (підсистемою) цеху механічної обробки є, зазвичай, дільниця металоріжучого обладнання, виробнича потужність якої і визначає виробничу потужність всього цеху а потім і підприємства. В свою чергу дільниця метало ріжучого обладнання теж складається з окремих груп технологічно спеціалізованого обладнання (токарне, фрезерне, свердлильне тощо). Виробнича потужність ведучої групи обладнання буде визначати виробничу потужність ведучої дільниці, а потім ведучого цеху і всього підприємства. Процес розрахунку виробничої потужності технологічно однорідного обладнання був розглянутий в питання 3 цієї теми.

Таким чином, першим завданням яке стоїть при визначенні виробничої потужності підприємства

євизначення форми спеціалізації всіх підсистем підприємства (предметна або технологічна). Наступним завданням буде визначення ведучої підсистеми для систем з технологічною спеціалізацією.

В теорії, під ведучою підсистемою розуміють ту підсистему в якій виконується найбільший обсяг робіт, створюється найбільша додаткова вартість, в яку зведено найбільшу частку обладнання системи або найважливіші стадії виробничого процесу.

Виходячи з визначення ведучої підсистеми можна зробити кілька висновків:

1.ведучими можуть бути тільки основні підсистеми (цехи, дільниці тощо), тоді як допоміжні, обслуговуючи підсистеми (ремонті, інструментальні, енергетичні тощо) не можуть бути ведучими і, відповідно, не можуть визначати виробничу потужність відповідної системи;

2.визначення ведучої підсистеми з кількох основних підсистем можливо в разі, коли лише одна з підсистем задовольняє всім вимогам для визначення неї ведучою підсистемою.

В разі, коли кілька підсистем частково або повністю задовольняють вимогам до визнання їх ведучою підсистемою, виробнича потужність системи буде дорівнювати виробничій потужності тієї підсистеми яка має найменшу пропускну спроможність (найменшу виробничу потужність). Та підсистема, яка має найменшу виробничу потужність (пропускну спроможність), називається «вузьким місцем» системи. При цьому, в разі коли тільки одна підсистема відповідає вимогам до визнання неї ведучою, «вузьким місцем» системи буде та підсистема, яка має пропускну спроможність (виробничу потужність) меншу за пропускну спроможність (виробничу потужність) ведучої підсистеми. В разі, коли кілька підсистем частково або повністю задовольняють вимогам до визнання їх ведучою підсистемою, «вузьким місцем» системи буде та підсистема, яка має найменшу пропускну спроможність (виробничу потужність).

З метою виявлення «вузьких місць» окремих систем проводиться аналіз відповідності пропускної спроможності підсистем, які входять в систему за допомогою розрахунку коефіцієнта сопряженності

(Кс), який розраховується відношенням виробничої потужності (пропускної спроможності) кожної окремої підсистеми (П1) до виробничої потужності (пропускної спроможності) ведучої підсистеми (П2):

При цьому, необхідно мати на увазі, що одиниці виміру виробничої потужності (пропускної спроможності) підсистем між якими розраховується коефіцієнт сопряженності мають бути однаковими.

Якщо коефіцієнт сопряженності менший за 1, це означає що підсистема з виробничою потужністю П1 є «вузьким місцем» для даної системи. І навпаки, якщо коефіцієнт спряженості більший за 1, це означає що підсистема з виробничою потужністю П1 не є «вузьким місцем» для даної системи.

Для підсистем які є «вузьким місцем» системи розробляються відповідні заходи з метою збільшення їх виробничої потужності (пропускної спроможності) в плановому періоді. Особливо важливим процес «розширення вузьких місць» є для підприємств які мають великий ступінь використання своїх виробничих потужностей, тобто для тих підприємств, у яких обсяги виробництва продукції наближуються до розміру їх виробничої потужності.

33

Тема 6. Планування матеріально-технічного та матеріально-сировинного забезпечення

1.Задачі та функції матеріально-технічного та матеріально-сировинного забезпечення

(МТЗ).

2.Порядок розробки планів забезпечення та методика розрахунку потреби у матеріалах, устаткуванні, запасних частинах.

3.Планування виробничого запасу підприємства.

4.Форми забезпечення матеріальними ресурсами.

1.МТЗ – це процес забезпечення підприємства всіма видами матеріально-технічних ресурсів у необхідні строки і необхідних об’ємах для забезпечення нормального здійснення виробничогосподарської діяльності підприємства.

Основною задачею МТЗ є своєчасне і повне безперервне комплексне забезпечення підприємства всіма необхідними ресурсами у точній відповідності до затвердженого планового завдання за умовами мінімізації усіх супроводжувальних витрат (транспортних, складських).

МТЗ виконує наступні функції:

- планування МТЗ на засаді балансу – обґрунтованої потреби і покриття її ресурсами з різних джерел;

- налаштування раціональних довгострокових господарських зв’язків по поставкам сировини, матеріалів та ін.. на підприємство;

- організація і планування забезпечення сировиною, матеріалами та ін.. окремих підрозділів підприємства;

- оперативне регулювання руху матеріальних ресурсів на основі строгого контролю та обліку; контроль за використанням матеріальних ресурсів та впровадження заходів по підвищенню

ефективності використання; - удосконалення організації МТЗ па основі досягнень науки та практиці.

2.Планування потреби у необхідних ресурсах на багатьох підприємствах – це найбільш розроблена стадія внутрішньовиробничого планування. Однак на більшості українських підприємств визначення потреби у матеріальних ресурсах зводиться лише до фінансового планування.

Але гроші не є єдиним і найбільш важливим ресурсом в перспективному і стратегічному плануванні. Багато хто рахує, що наявність грошей вирішує все, так як інші ресурси можна придбати по мірі необхідності. Разом з тим це не завжди так. Наприклад, в енергетиці існує проблема нестачі окремих видів енергетичних ресурсів.

Вихідними даними до плану МТЗ є:

- інформація про кон’юнктуру ринку товарів; - планований обсяг випуску продукції в асортименті та номенклатурі;

- план технічного та організаційного розвитку підприємства; - аналіз витрат матеріальних ресурсів в звітному періоді;

- інформація щодо постійних та тимчасових постачальників з визначенням системи транспортного забезпечення, цін та тарифів;

- прогресивні норми витрат матеріальних ресурсів; - прогнозні данні стосовно можливих ризиків в системі матеріальнотехнічного постачання,

матеріальних та фінансових витрат.

Розробка плану МТЗ складається з наступних етапів:

1етап. Складання виробничої програми та обсягів поставок продукції в плановому періоді; розробку норм і нормативів витрат і запасів матеріальних ресурсів; строки поставок, строки зносу інструменту, запасних частин та ін.; завдання по економії матеріалів; заявки та розрахунки потреби цехів в різних допоміжних матеріалах, відомості про залишки НЗВ на початок і кінець планового періоду; дані про фактичні зміни матеріалів на складах підприємства, про витрати їх в минулому періоді.

2етап. Розробка балансу матеріальних ресурсів, який складається з двох частин і визначається рівністю:

Рв..п. Рнзв Рт.р. Рр.е. Рк.б. Рз Рін. Моч. Мнзв Мв.р. Мст. Мін. (6.1)

де: Рв.п. – потреба в матеріалах на виконання виробничої програми; Рнзп – потреба в матеріалах на поповнення НЗВ;

Рт.р. – потреба в матеріалах на забезпечення технічного розвитку підприємства у плановому році;

34

Рр.е. – потреба в матеріалах на ремонтно-експлуатаційні роботи; Рк.б. – потреба в матеріалах на капітальне будівництво; Рз – потреба в матеріалах на утворення виробничих запасів; Рін. – потреба в матеріалах на забезпечення інших потреб.

Моч. – очікуваний залишок матеріалів на початок року; Мнзв – залишок матеріалів у НЗВ;

Мв.р. – кількість матеріалу, яку можливо одержати за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів; Мст. – матеріали, що отримуються за контрактами зі сторони; Мін. – кількість матеріалів з інших джерел постачання.

Потребу в матеріалах для забезпечення основного виробництва, випуску готової продукції обґрунтовують з застосуванням нормативного методу. Потреба в матеріалах (Р):

35

де Нтп – норма витрат матеріалу „типового представника”.

„Типовим представником” установлюють такий виріб, норма витрат якого приближається до середнього зваженої норми по групі виробів.

3)при планування виробництва нової продукції, норма витрат матеріалу на яку ще не

де Нанал. – норми витрат матеріалу на виробництво базового варіанту; Кн. – коефіцієнт, враховуючий особливості використання матеріалу на виготовлення нового

виробу.

4)при відсутності інформації про обсяг виробництва на плановий період, а також про норми

де Рфакт – фактичні витрати матеріалу за попередній період; Квп – коефіцієнт, що враховує зміни у обсягах виробництва;

Ке - коефіцієнт, що враховує економію матеріальних ресурсів у випадку здійснення відповідних заходів.

де No – кількість працюючих одиниць обладнання;

Нмм – норма витрат мастильних матеріалів на одну станко-годину даного виду обладнання; Тп – планова кількість робочих днів для даного обладнання протягом року;

tз – тривалість робочої зміни;

Кз – коефіцієнт змінності використання обладнання.

де Ri – кількість ремонтних одиниць на і-ий вид роботи;

Ні – норма витрат матеріалів на 1 умовну ремонтну одиницю по і-му виду робот (малий, середній та капітальний ремонти).

3 етап. Розрахунок очікуваних залишків та перехідних запасів.

4 етап. Розрахунок потреби, яка повинна бути покрита з зовнішніх джерел. Це різниця між загальною потребою і внутрішніми джерелами покриття.

Практикум Задача 16

36

вимірників, але цей метод рахунку має граничне використання (він зазвичай використовується там, де продукція однотипна). Широке використання на підприємствах отримав вартісний метод виміру продуктивності праці через показник виробітку продукції у розрахунку на одного працюючого.

Завдання з продуктивності праці у формі виробітку встановлюється в абсолютному виразі та у відсотках (процентах) зміни до попереднього рівня.

Продуктивність праці може визначатись прямим і скіснім (непрямим) методами. Прямий метод – ділення запланованого обсягу робот на середньооблікову чисельність працюючих.

Скісний метод враховує вплив техніко-економічних факторів. Мірою впливу факторів на зростання продуктивності праці є відносна економія робочої сили.

Розглянемо методику розрахунки планової чисельності працюючих з врахуванням впливу техніко-економічних факторів.

1. Визначається чисельність працюючих планового року в умовах базисного (умовна

де Qпл – обсяг виробництва продукції у плановому році (у натуральному чи вартісному виразі). Вбаз – виробіток на одного працюючого у базовому році відповідно у натуральному чи

вартісному виразі; Чб – чисельність ПВП у базисному періоді;

КQ – коефіцієнт росту обсягу виробництва у плановому періоді.

2. Розрахунок зміни чисельності працівників за рахунок впливу техніко-економічних факторів.

1) Фактор структурних змін у виробництві.

Економія чисельності працюючих за рахунок зміни структури випуску продукції (Естр):

Вп * Тбі * Вбі

Вб * Тбі * Впі

де Вп, Вб – обсяг виробництва продукції в плановому та базовому періодах; Тбі – витрати праці на виробництво одиниці і-го виду продукції в базисному році;

Вбі, Впі – обсяг виробництва і-го виду продукції в базисному і плановому періодах; Чум – умовна чисельності працюючих; Ур – питома вага робочих в чисельності працюючих.

Економія за рахунок зміни частки кооперованих поставок розраховується за формулою:

де dб, dпл – частка кооперованих поставок відповідно у базовому та плановому роках; Ур – питома вага робітників у чисельності працюючих.

2) Фактор підвищення технічного рівня виробництва

Економія за рахунок підвищення рівня механізації та автоматизації:

де tб, tпл - витрати праці на одиницю продукції у натуральному чи вартісному виміру у плановому та базовому періоді (або до та після впровадження заходу);

39

Q’пл – обсяг робіт у натуральному чи вартісному виразі після впровадження заходу; Фб – ефективний фонд робочого часу в базисному році.

Економію чисельності за рахунок підвищення продуктивності устаткування можна розрахувати за формулою:

де О – балансова кількість устаткування в плановому періоді; Оз, Он, Ом – кількість устаткування, яке відповідно залишилось без зміни, було оновлено та

модернізовано; Пн, Пм – приріст продуктивності нового та модернізованого устаткування, %;

Кн, Км – коефіцієнти, що враховують дату втілення заходу; Ч’ум – умовна чисельність робітників з урахуванням структурних зрушень у виробництві;

Уст – питома вага верстатників у загальній чисельності робітників.

3) Вдосконалення управління та організації виробництва та праці.

Економія чисельності за рахунок збільшення норм обслуговування розраховується за формулою:

де О – кількість обладнання у плановому періоді; Но – норма обслуговування у плановому та базовому періодах.

Економія чисельності за рахунок скорочення цілодобових простоїв

де Фб, Фпл – ефективний фонд часу у базовому та плановому роках.

Економія чисельності за рахунок скорочення внутрішньо змінних простоїв:

де Вп, Вб – внутрішньо змінні втрати робочого часу відповідно в базисному та плановому періоді, %.

Економія чисельності за рахунок скорочення витрат від браку можна розрахувати за формулою:

де Бб, Бпл - % витрат від браку у базовому та плановому роках.

Економія за рахунок підвищення норм виробітку робочих відрядників за рахунок впровадження

НОП:

де Кн – відсоток підвищення норм виробітку

4) Фактор зміни обсягу виробництва

Економія чисельності за рахунок зміни обсягу виробництва:

40