ПКП / Конспект

Тема 4. Планування виробничої програми підприємства.

1.Виробнича програма підприємства, поняття, зміст і вихідні дані для її розробки.

2.Планування обсягів виробництва продукції у натуральному вираженні.

3.Планування обсягів виробництва продукції у вартісному вираженні.

4.Оптимізація виробничої програми підприємства.

1. Виробнича програма –

Виробнича програма займане провідне місце серед інших розділів поточного плану підприємства. Даний план обумовлює завдання по впровадженню в дію нових виробничих потужностей та потребу в матеріально-технічних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Виробнича програма тісно пов’язана із планом по труду і заробітній платі; планом по витратах і собівартості, фінансових результатів та плавом забезпечення фінансовими ресурсами, заходами з охорони навколишнього середовища. Від неї залежить величина державних податків і зборів.

Вихідними даними для розробки виробничої програми є :

­перспективний план виробництва продукції;

­прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі результатів досліджень змін ринкових елементів у часі, а саме попиту, пропозиції, цін, кількості і якості конкурентів тощо;

­державний контракт і державне замовлення на продукцію підприємства;

­договори на виробництва і поставку продукції, які складаються у результаті вільного продажу виробів;

­заходи зі спеціалізації і кооперування виробництва;

­заходи зі збільшення виробничих потужностей підприємства;

­дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Схема формування виробничої програми підприємства наведена на рис. 4.1

Ціни на продукцію Рис. 4.1 Формування виробничої програми підприємства

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства та за згодою дирекції.

Державний контракт – це договір, заключний державним замовником від імені держави з виконавцем держзамовлення, в якому визначені економічні та правові обов’язки сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця. Державне замовлення – це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на договірній основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб.

В умовах ринкової економіки виробничий план перебуває не на вході, а на виході системи техніко-економічного планування розвитку підприємства (див. рис. 4.2). Початковим етапом технікоекономічного планування діяльності промислового підприємства в ринковій економіці є ринкові дослідження (А). На даній стадії визначається поточний і перспективний попит на продукцію підприємства, оцінюється місткість ринку, вивчаються конкуренти, визначається частка підприємства на ринку. За результатами ринкових досліджень розробляється проект виробничої програми підприємства

21

(Б), що містить отримані в результаті ринкових досліджень відомості про обсяги продукції відповідної номенклатури (асортиментів) і якості, які можуть бути реалізовані в плановому періоді за певними цінами.

Рис. 4.2. Схема обґрунтування виробничої програми підприємства

Проект виробничої програми є інформаційною базою для здійснення всіх планових розрахунків на підприємстві. Вихідні від блоку Б інформаційні потоки направляються в блоки, що обґрунтовують

(В,Г,Д).

У блоці В здійснюється ресурсне обґрунтування виробничої програми. Тут виконуються розрахунки по обґрунтуванню проектних завдань виробничого плану наявними виробничими потужностями, а також сировинними, паливно-енергетичними, трудовими й фінансовими ресурсами.

Розрахунки по організаційно-технічному обґрунтуванню виробничої програми підприємства

22

здійснюються в блоці Г. Тут плануються заходи щодо введення нових і збільшенню діючих виробничих потужностей, освоєнню випуску нової й підвищенню якості продукції, зниженню її трудомісткості й матеріалоємності.

У блоці Д здійснюється обґрунтування виробничої програми з урахуванням ринкових можливостей підприємства. У даному блоці розробляється маркетинговий план, що містить стратегію ціноутворення, а також програму конкретних дій по організації збуту й просування продукції на ринок.

Обґрунтовуючі блоки мають тісні прямі й непрямі взаємозв'язки. У процесі здійснення планових розрахунків, що носять циклічний характер, між ними протікає безперервний інформаційний обмін.

Із блоків, що обґрунтовують, інформація надходить у блок Е, де виконуються розрахунки витрат виробництва й обігу, собівартість окремих видів продукції. Зв'язок між даним блоком і блоками, що забезпечують, двостороння, тому що параметри останніх можуть істотно коректуватися залежно від результатів розрахунку собівартості продукції. Так, високий рівень витрат виробництва може обумовити необхідність заміни окремих видів сировини й матеріалів, зниження трудомісткості одиниці продукції й т.п.

Результати розрахунків, проведених у блоках В, Г, Д, Е, надходять у результуючий блок Ж, де формується остаточний варіант виробничої програми підприємства.

2. План виробництва розробляється у натуральному та вартісному виразах. Центральне місце у виробничої програмі відводиться плану виробництва у натуральному виразі, тобто у метрах, штуках, літрах, тонах та ін.. Він повинен забезпечити задоволення потреб суспільства у конкретних засобах виробництва, предметах споживання; встановити співвідношення і рівновагу між попитом і пропозицією по окремих видах продукції. Основними показниками виробництва продукції у натуральному виразі є номенклатура і асортимент продукції. Номенклатура – це укрупнений перелік видів продукції (стіл, стілець, тумба тощо). Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів (фінансуються за рахунок держбюджету України) і державних замовлень (фінансуються за рахунок власних коштів підприємства та кредитних ресурсів). Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту па свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

За принципом формування виробничої програми можна виділити 3 групи номенклатурних позицій:

1.Номенклатура продукції, встановлена у державному контракті та замовленні.

2.Номенклатура продукції, яка визначається на основі ринкового попиту, замовлень споживачів, торгових і посередницьких організацій.

3.Номенклатура продукції, яка використовується на внутрішні потреби і визначається планом виробництва.

Асортимент – це розгорнутий перелік номенклатури продукції, залежно від призначення, типу, артиклю, якості та інших ознак продукції (стіл письмовий, стіл обідній, стіл журнальний). Асортимент характеризується наступними ознаками:

Ширина – виходячи з кількості запропонованих асортиментних груп або номенклатурних позицій. Широкий асортимент дозволяє диверсифікувати продукцію, орієнтуватися на різні вимоги споживачів, стимулювати покупки в одному місці. Але це вимагає вкладення ресурсів в різні категорії продукції, що може викликати складнощі.

Глибина – виходячи з кількості позицій в асортиментній групі. Глибокий асортимент задовольняє вимоги різних споживчих сегментів ринку з одного товару, максимізує використання місця у торгівельних точках, заважає появі конкурентів, пропонує діапазон цін та стимулює підтримку дилерів. Однак він також збільшує витрати на підтримку запасів, модифікацію продукції і реалізацію товарів.

Порівнянність – виходячи з співвідношення між асортиментними групами з точки зору єдності кінцевого споживання, каналів розподілу, груп споживачів і діапазону цін. Порівнянність асортименту впливає на процедури планування та управління. Порівняний асортимент дозволяє підприємству спеціалізуватися в галузі виробництва і обслуговування, створювати міцний імідж підприємства, забезпечувати стабільні відносини по каналах збуту. Разом з цим, надмірна спеціалізація та концентрація може викликати погрози зі сторони зовнішнього середовища, затримку росту потенціалу, в силу того, що акцент робився на обмежений асортимент.

При широкої номенклатурі доцільно використовувати умовно-натуральні або умовні одиниці виміру. Суть умовно-натуральних одиниць полягає у тому, що одна з різновидів продукції приймається

23

за базу. Наприклад у консервній промисловості використовується вимірник – умовна банка з масою 400 грам.

Обсяг виробництва продукції у натуральних показниках встановлюють на основі обсягу поставок

(ОП):

де ± ЗГП – зміна запасів готової продукції на складі відповідно на кінець і початок планового періоду в натуральних одиницях.

Практикум Задача № 4

У випадках виробництва з неминучими виробничими втратами продукції (неминучий технологічний брак) обсяг виробництва у натуральних показниках коригується на коефіцієнт втрат (β) за формулою:

Планова кількість кожного виробу розподіляється за календарними періодами року (кварталами, місяцями). При цьому керуються такими вимогами:

­додержання встановлених строків поставки продукції у відповідності з укладеними

договорами;

­рівномірним завантаженням виробничих потужностей в усіх підрозділах підприємства;

­підвищення концентрації шляхом обмеження одночасно вироблюваної номенклатури; Також при плануванні виробництва за кварталами та місяцями враховується:

1.Кількість робочих днів у кожному плановому періоді.

2.Змінність роботи підприємства та його підрозділів.

3.Терміни виконання ремонтних робіт устаткування на підприємстві.

4.Стан технічної підготовки виробництва.

При аналізі виконання підприємством плану по номенклатурі і асортименту дається кількісна оцінка виконання плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів.

3. Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначають у діючих та порівняльних цінах за формулою:

і 1

де Qі — випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях; Ці — гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.; Р — вартість робіт і послуг на сторону, грн.;

n – кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві.

Показник товарної продукції використовується для визначення витрат виробництва, фінансових результатів та показників ефективності діяльності підприємства.

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності і визначають у порівняльних цінах за формулою:

24

де НЗВп, НЗВк — вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

Іп, Ік — вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Практикум Задача №3

До незавершеного виробництва входять предмети праці, яки ще не закінчили процес обробки та підлягають наступному використанню в виробництві. НЗВ потребує ретельного нормування, тому що з одного боку це обігові кошти на деякий час „заморожені” у виробництві, а з іншого – виробничі ресурси, без яких виробництво продукції не можливе. В разі рівномірного наростання витрат в часі величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ) визначається:

де Мв — сума первісних матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.; С — собівартість одиниці виробу, грн.;

У випадку нерівномірного наростання витрат для визначення коефіцієнта наростання витрат виробничий цикл варто розбити на інтервали часу (дні, тижні, місяці), протягом яких витрати

де Зі - витрати на виготовлення одиниці виробу в і-му інтервалі часу; tі - час від середини і-го інтервалу часу до кінця виробничого циклу. Практикум Задача №5

Валовий оборот підприємства (ВО) — це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним.

25

Внутрізаводський оборот (ВЗО) — це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки. Валову продукцію можна також обчислити:

Реалізована продукція – це продукція, що відвантажена та оплачена споживачами. Згідно Закону України „Про оподаткованість прибутку підприємства”, реалізація продукція –це господарська операція суб’єкта господарської діяльності, яка передбачає передачу прав власності на продукцію іншому суб’єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму грошових коштів або боргових зобов’язань. РП розраховується у діючих цінах за формулою:

де НРПп, НРПк – вартість нереалізованої продукції відповідно на початок та кінець періоду.

До нереалізованої продукції відносять залишки готової продукції на складі та продукцію відвантажену, за яку термін оплати не настав, а також продукцію на відповідному зберіганні у покупців.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюється у діючих цінах за формулою:

де Мз – матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.; А – сума амортизаційних відрахують за відповідний період, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової

В матеріаломістких галузях використовується показник нормативної вартості обробітку (НВО), який одержують як добуток показника нормативної вартості обробітку одного виробу і-го виду (НВОі) і кількості виготовлених виробів і-го виду (Qi):

ЗПі — заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова з відрахуваннями на соціальні заходи) на одиницю виробу і-го виду, грн.:

Ці — цехові витрати на одиницю виробу і-го виду, грн.; АдВ — адміністративні витрати на одиницю виробу і-го виду, грн.;

Пі — прибуток, що припадає на одиницю виробу і-го виду, грн.

4. Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів. При цьому, все буде залежати від того, що підприємство вважає для себе головним результатом своєї діяльності, тобто який критерій оптимальності підприємство для себе обирає. Зазвичай таким критерієм (головним результатом) виступає обсяг прибутку підприємства, але можуть бути інші варіанти – обсяг виробництва, завантаження (використання) ресурсів підприємства тощо.

Виробнича програма, яка в найбільшій мірі відповідає структурі наявних ресурсів підприємстві і забезпечує найкращі результати за обраним критерієм, називається оптимальною.

Для вирішення завдання оптимізації виробничої програми при певних обмеженнях підприємства в ресурсах застосовується наступна модель, розглянемо її за умови, що критерієм оптимальності

де Z – головний результат – обсяг прибутку підприємства (критерій оптимальності), zj – прибуток від реалізації одиниці j-го виду продукції,

xj – обсяг виробництва одиниці j-го виду продукції, n – кількість видів продукції,

aij – витрата і-го виду ресурсу на виробництво одиниці j-го виду продукції, Bi – обсяг і-го виду ресурсу на підприємстві (обмеження в ресурсах),

m – кількість видів ресурсів.

Таким чином, останнім етапом розробки виробничої програми підприємства є процес її оптимізації з метою отримання найкращих результатів діяльності підприємства.

26

1.проектна – визначається у процесі проектування;

2.поточна – фактично досягнута виробнича потужність;

3.резервна – для покриття „пікових” навантажень у деяких галузях: енергетика, харчова промисловість тощо.

Одиницями виміру виробничої потужності можуть бути:

1.натуральні одиниці виміру (кг., метри погонні, метри квадратні тощо);

2.умовно-натуральні одиниці виміру (різні види умовних виробів – умовний зошит, банка тощо);

3.вартісні одиниці виміру (грн);

4.ресурсні одиниці.

Натуральні одиниці виміру використовуються в разі коли підприємство виробляє один або кілька видів продукції. Умовно-натуральні одиниці виміру використовуються в разі коли підприємство виробляє один або кілька видів продукції в асортименті, що призводить до вибору умовної одиниці продукції по кожному з її видів. Вартісні одиниці виміру використовуються при широкій номенклатурі й асортименті виробляємої продукції за умови встановленої структури виробництва. Ресурсні одиниці виміру використовуються при неможливості визначити точно структуру виробництва по окремим видам продукції, що призводить до необхідності вимірювати виробничу потужність у кількості наявних на підприємстві ресурсів.

Оскільки більшість підприємств можуть виробляти продукцію в широкому асортименті і номенклатурі, а також на підприємствах відсутня встановлена (незмінна) структура виробництва за видами, саме ресурсні показники використовуються підприємствами для визначення розміру виробничої потужності частіш за все.

В разі коли підприємство вимірює виробничу потужність в ресурсних одиницях, для оцінки ступеня завантаженості підприємства або ступеня використання виробничої потужності використовується показник коефіцієнт використання наявного ресурсу (Кнр).

Коефіцієнт використання (завантаження) наявного ресурсу розраховується відношенням розміру необхідного ресурсу (Рнеоб) до розміру наявного ресурсу підприємства (Рнаяв):

(5.3)

Розмір необхідного ресурсу розраховується за допомогою переведення обсягу виробництва продукції (Отп) із натуральних одиниць виміру в ресурсні за допомогою показників ресурсоємності (трудоємності тощо) (Рє) одиниці продукції:

(5.4)

Розмір наявного ресурсу розраховується додаванням наявного ресурсу (Рнаяв і) всіх однорідних видів матеріально-технічних ресурсів (груп станків, обладнання тощо).

(5.4)

Практикум Задача №8

2. Під факторами в економіці розуміють умови, обставини, рухаючі сили економічних явищ та процесів. Збільшенню виробничої потужності підприємства можуть перешкоджати обмеженість у окремих видах ресурсів. Ресурсами підприємства є трудові, матеріально-технічні, матеріальносировинні, фінансові й нематеріальні ресурси. Таким чином, кожне підприємство повинно визначити для себе вид ресурсу який обмежує зростання його виробничої потужності. Наприклад, якщо

28

підприємство планує диверсифікувати сфери своєї діяльності, вийшовши на нові товарні ринки, розмір виробничої потужності нового підрозділу буде обмежуватись, в першу чергу, фінансовим й нематеріальними ресурсами, але після того, як підприємство перетворить фінансові й нематеріальні ресурси у відповідні технології, головним обмеженням стануть матеріально-технічні ресурси. Якщо підприємство планує збільшити виробничу потужність не змінюючи сфери діяльності, головним чинником виступає обмеженість в матеріально-технічних ресурсах (обладнання, станки, машини, приміщення тощо). Трудові та матеріально-сировинні ресурси можуть виступати основними чинниками виробничої потужності в разі, коли підприємство для розширення своєї діяльності потребує трудових і матеріально-сировинних ресурсів з унікальними якостями і такі ресурси відсутні на ринках, відповідно, праці і сировини.

Таким чином, головним ресурсним обмеженням для збільшення виробничої потужності підприємства є матеріально-технічні ресурси підприємства.

Розглянемо фактори виробничої потужності з точки зору забезпеченості матеріальнотехнічними ресурсами:

Перші два фактори відносяться до екстенсивних останні два – до інтенсивних. Інтенсивні фактори, на відміну від екстенсивних, якісно впливають на зміну виробничої потужності. Екстенсивні фактори впливають кількісно, за рахунок зміни кількості одиниць та кількості годин роботи матеріально-сировинних ресурсів (обладнання, станків, машин, приміщень тощо).

Кожен з чотирьох розглянутих факторів характеризується відповідними показниками.

Кількість і склад матеріально-технічних ресурсів (обладнання, станки, машини, приміщення тощо) характеризується наступними показниками:

1.Середньорічна кількість матеріально-технічних ресурсів відповідного виду. Розраховується аналогічно середньорічній виробничій потужності (формула 4.1).

2.Частка діючих матеріально-технічних ресурсів (Чд). Розраховується відношенням кількості діючих матеріально-технічних ресурсів (Дмт) до загальної їх кількості (Кмт):

Часові обмеження в використанні матеріально-технічних ресурсів (календарний, режимний, ефективний фонди часу роботи обладнання, станків, машин, приміщень тощо) характеризується наступними показниками:

1. Коефіцієнт екстенсивності використання матеріально-технічних ресурсів (Кек).

Розраховується відношенням часу фактичного використання матеріально-технічних ресурсів (Фф) до часу можливого їх використання у тому ж періоді (році) – режимного фонду робочого часу (Фр):

де С – кількість святкових днів, В – кількість вихідних днів, З – кількість змін, встановлена згідно з режимом роботи підприємства, Тз – тривалість зміни, гн – кількість неробочих годин у передсвяткові дні, Дп – кількість передсвяткових днів.

2. Коефіцієнт змінності роботи матеріально-технічних ресурсів (Кзм). Розраховується відношенням числа фактично відпрацьованих станко (ресурсо) - змін (Чф) до кількості матеріально-

де К1 – кількість одиниць матеріально-технічних ресурсів, які працювали у одну зміну; К2 – кількість одиниць матеріально-технічних ресурсів, які працювали у дві зміни; К3 – кількість одиниць матеріально-технічних ресурсів, які працювали у три зміни.

29

Приклад: в першу зміну працювали всі 200од. обладнання, в 2-у зміну –125од., в 3-у зміну – 72од.

3. Коефіцієнт використання змінного режиму (Квз). Розраховується відношенням коефіцієнту змінності роботи матеріально-технічних ресурсів (Кзм) до кількості змін, встановлених згідно з режимом роботи підприємства (З):

Квз = Кзм / З, (5.10)

Приклад:

4. Коефіцієнт внутризмінного використання матеріально-технічних ресурсів (Квзм).

Розраховується відношенням фактично відпрацьованого часу в межах зміни (Фзф), до фонду робочого

Розраховується відношенням фактичної продуктивності матеріально-технічних ресурсів (Пф) до її

3. Розрахунок виробничої потужності підприємства будемо проводити виходячи з передумови того, що обмежуючим ресурсом для підприємства є матеріально-технічні ресурси.

Треба звернути увагу на те, що в розрахунки виробничої потужності підприємства включається устаткування встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного), а також на те, що виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефективний (корисний) фонди часу. Календарний фонд часу (Фкл) застосовується при розрахунках виробничої потужності

підприємств із безперервним процесом виробництва (наприклад, у хімічних і металургійних виробництвах):

Режимний (номінальний) фонд часу (Фрж) характеризує фонд часу у відповідності із встановленим режимом роботи підприємства (вихідними (В) і святковими днями (С), режимом змінності (З), тривалістю зміни (Тз), кількістю неробочих годин у передсвяткові дні (гн), кількістю передсвяткових днів (Дп).

Ефективний (корисний) фонд часу (Феф) показує кількість годин корисної роботи у відповідності із режимом роботи підприємства, графіком ремонтних робіт і технологічних зупинок (Р).

Феф = ((365 – С – В)*Тз – гн*Дп )*З*(1 – Р / 100) = ((365 – С – В – Р)*Тз – гн*Дп )*З. (5.14)

Наступним етапом розрахунку виробничої потужності (іноді і останнім) буде розрахунок розміру наявного ресурсу підприємства по окремих видах матеріально-технічних ресурсів. Універсальним обмежуючим фактором виступає фонд часу роботи: календарний, режимний, ефективний. Тому наявний ресурс вимірюється в годинах (нормо-годинах) роботи одиниці матеріально-технічного ресурсу (станка, обладнання, приміщення, агрегату тощо). Розраховується наявний ресурс (Рінаяв) за допомогою множення кількості одиниць матеріально-технічного ресурсу окремого виду (для станків, обладнання – штуки; для приміщення – квадратні метри; для доменних та плавильних печей, автоклавів, хімічних

30