- •45-Річчю кафедри
- •Тема 1. Філософія, її предмет і роль в житті людини та суспільства
- •Світогляд, його структура та історичні типи
- •Специфіка філософії як форми світогляду. Філософія та наука
- •Основні питання філософії та її структура
- •Основні функції філософії
- •Першоджерела до вивчення теми Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія
- •Декарт р. Начала философии
- •Кант и. Логика
- •Маркс к. Передовица в № 179 "Кölnische Zeitung"
- •Энгельс ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии
- •Рассел б. История западной философии.Введение
- •Бердяев н.А.Философия свободы. Смысл творчества
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль і. Історичні типи філософії
- •Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість
- •Загальна характеристика античної філософії
- •Таблиця 1.
- •Таблиця 2.
- •Космогонічні і натурфілософські ідеї досократиків
- •Класичний період античної філософії
- •Таблиця 3.
- •Таблиця 4.
- •Елліністичний та римський період
- •ПЕршоджерела до вивчення теми Эпикур. «Эпикур приветствует Менекея»
- •Таблиця 5.
- •Сенека а.Л. О счастливой жизни
- •Эпиктет. В чем наше благо
- •План семінарського заняття:
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 3. Філософія середньовіЧчя та доби відродження
- •Філософія епохи Середньовіччя
- •Таблиця 6.
- •Таблиця 7.
- •Таблиця 8.
- •Таблиця 9.
- •Головні риси філософії епохи Відродження
- •Першоджерела до вивчення теми Аквинский ф. Сумма теологии
- •Аквинский ф. Сумма против язычников
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 4. Філософія нового часу
- •Передумови та основні риси філософії Нового часу
- •Проблема методу наукового дослідження в філософії хvіі ст.
- •Таблиця 10.
- •Таблиця 11.
- •Філософія епохи Просвітництва
- •Німецька класична філософія
- •Таблиця 12.
- •Філософія марксизму.
- •Першоджерела до вивчення теми Бэкон ф. Новый органон
- •Декарт р. Рассуждение о методе для хорошего направления разума и отыскания истины в науках
- •Кондорсе ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума
- •Кант и. Ответ на вопрос: что такое Просвещение?
- •Кант и. Основы метафизики нравственности
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг. Введение
- •Маркс к. Капитал. Предисловие ко второму изданию
- •Маркс к.Экономическо-философские рукописи 1844 г.
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 5 . Філософська думка в Україні в контексті світової філософії
- •Основні етапи розвитку філософської думки в Україні
- •Філософське вчення Григорія Сковороди
- •Філософія п.Юркевича
- •Першоджерела до вивчення теми Сковорода г. Диалог: имя ему - потоп Змиин. Начальная дверь к христианскому добронравию
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 6. Тенденції розвитку сучасної світової філософії
- •Філософія неопозитивізму і постпозитивізму
- •Допарадигмальний період:
- •Період «нормальної науки»:
- •Криза нормальної науки:
- •Наукова революція:
- •Прагматизм
- •Герменевтика
- •Філософія життя
- •Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм та неофрейдизм
- •Філософія екзистенціалізму
- •Соціально-критичний напрямок у філософії XX столітті: філософія «неомарксизму»
- •Постмодернізм
- •Першоджерела до вивчення теми Жан Поль Сартр. Экзистенциализм - это гуманизм
- •Камю а. Эссе об абсурде. Миф о Сизифе
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль іі. Основні проблеми філософІї
- •Тема 7. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •Буття як вихідна категорія філософії
- •Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 8. Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу
- •Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні
- •Філософська теорія істини. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •Наукове пізнання: рівні, форми, методи
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів та доповідей
- •Тема 9. Логіка: Закони і форми правильного мислення.
- •Логіка як наука про закони і форми правильного мислення
- •Поняття як форма мислення
- •Судження
- •Основні формально-логічні закони
- •Умовивід як форма мислення
- •Індуктивні умовиводи
- •Умовиводи за аналогією
- •Елементи теорії аргументації.
- •План семінарського заняття
- •Становлення філософських уявлень про людину
- •Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині
- •Свідомість як фундаментальна властивість людини
- •Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості
- •Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми
- •Першоджерела до вивчення теми Хосе Ортега-и-Гассет. Человек и люди
- •Фромм э. Бегство от свободы
- •Х.Ортега-и-Гассет. О спортивно-праздничном чувстве жизни
- •Франкл в. Человек в поисках смысла
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •Специфіка соціальної дійсності та її пізнання. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільному процесі
- •Суспільство як система. Духовне життя суспільства
- •Філософія історії як напрям філософського знання. Проблема суспільного прогресу
- •Першоджерела до вивчення теми Маркс к. К критике политической экономии. Предисловие
- •Маркс к., Энгельс ф. Немецкая идеология
- •Гегель г. В. Ф. Философия истории
- •Печчеи а. Человеческие качества
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль ііі. Основи Етичних знань
- •Тема 12. Етика як наука про мораль
- •Предмет та специфіка етики, її структура
- •Сутність моралі та особливості її функціонування
- •Проблема морального вибору, співвідношення моральної мети і засобів
- •Тема 13. Історичні форми моралі і проблема морального прогресу.
- •Основні етапи історичного розвитку моралі
- •Моральний прогрес: ілюзія чи реальність?
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 14. Основні категорії етики
- •Добро і зло
- •Свобода та відповідальність
- •Обов’язок і совість
- •Честь і гідність
- •Страждання та співчуття
- •Сенс життя та щастя
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 15: Проблеми прикладної етики
- •Професійна етика. Етика бізнесу
- •Етикет як морально-естетична культура спілкування
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Глосарій:
- •Список рекомендованої літератури:
- •Тема 5. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
- •Тема 6. Тенденції розвитку сучасної світової філософії
- •До теми 7. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •До теми 8. Гносеологія: основний зміст пізнавальної діяльності
- •До теми 10: Людина та її буття як предмет філософського осмислення
- •До теми 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •До тем 12-15: Етика як наука про мораль. Історичні форми моралі і проблема морального прогресу. Основні категорії етики. Проблеми прикладної етики.
Таблиця 3.
Ідеї (ейдоси)
|
Речі |
вічні |
тимчасові |
незмінні |
мінливі |
безтілесні |
тілесні |
нематеріальні |
результат взаємодії ідей з матерією |
досконалі |
недосконалі |
первинні |
вторинні |
існують самостійно |
не мають самостійного існування |
умосяжні, надчуттєві |
сприймаються чуттєво |
зразки речей |
копії, тіні ідей |
істинне буття |
несправжнє буття |
Етико-політичне вчення Платона передбачає певне розуміння ним сутності людини. Душу людини він уподібнює візнику, що керує парою коней. Душа складається з двох рівнів: розумної (візник), здатної пізнавати світ ідей і прагнути до блага, і чуттєвої (пари коней), зв’язаної з тілом. Чуттєва частина душі поділяється на афективну, зв’язану зі шляхетними пристрастями - хоробрістю, мужністю, відчуттям обов’язку; пристрасну (хтиву) душу, котру характеризують низькі і грубі почуття, занадто великий зв’язок з тілесним світом. На основі цього Платон поділяє усіх людей на три категорії – в залежності від того, яка частина душі в них переважає:
– люди з переважаючою розумною душею – мудреці, філософи; воні здатні споглядати красу і порядок ідей, схильні до справедливості, помірності, прагнуть до вищого блага; у своїй ідеальній державі він відводить їм роль правителів;
– люди афективного типу, зі шляхетними пристрастями, здатні підкоряти прагнення обов’язку; вони, за Платоном, повинні виконувати роль охоронців держави;
– люди пристрасного типу, найважливіша чеснота яких розсудливість, повинні займатися фізичною працею – селяни і ремісники.
Таким чином, за Платоном, кожному стану притаманна своя доброчинність: мудрість – правителям, мужність – воїнам, помірність – селянам та ремісникам.
За Платоном, якщо кожен клас буде чітко виконувати свої функції, то в державі буде порядок. Для Платона благо держави вище, ніж благо особистості. Панування загального над індивідуальним, характерне для його онтології, характеризує і його теорію держави. Він виділяє сім типів держави: ідеальну і шість реально існуючих. У свою чергу, реально існуючі він поділяє на правильні – монархія й аристократія і неправильні – тімократія (грець. тімос - ціна, обумовленість прав майновим станом), олігархія - влада небагатьох (військових чи багатіїв), демократія і тиранія. Платон не відчував симпатій до демократії. Коли, на його думку, народ має занадто велику свободу, вибираючи зі свого середовища недостойних правителів, вирішує справи держави, кидаючись з крайності в крайність, то в такій державі кожний думає про власну користь, а не про загальне благо.
Аристотель (384-322 р. до н.е.) - найбільш видатний філософ античності, учень Платона. Аристотель характеризувався енциклопедичним розумом. У коло його інтересів, окрім власне філософських питань, входили логіка, психологія, фізика, зоологія, етика, політика, педагогіка та ін., об’єднані в єдине філософське вчення.
В роботі «Метафізика» Аристотель визначив, що філософія є особливою наукою про первоначала, першопричини всього сущого, яка вивчає не природу, а те, що існує поза нею - надчуттєві вічні сутності, що осягаються розумом. Він першим з античних мислителів став відрізняти філософське знання від конкретно-наукового. Власне філософію Аристотель називав «метафізикою», або першою філософією, тоді як фізика – вчення про природу, теж була філософією, але другою.
Аристотель вважав, що вивчення буття можливо за допомогою логіки, Створення логіки як знаряддя пізнання дійсності (в роботі «Органон») – історична заслуга Аристотеля. Не випадково його називають «батьком логіки». Він розробляє теорію про закони і правила формально-логічного мислення, про методи наукового дослідження, створює класифікацію категорій. Метод виведення загального Аристотель назвав індукцією. Він також розробив теорію дедуктивного доказу. В роботі «Категорії» Аристотель формулює систему категорій, куди включає десять категорій: сутність, якість, кількість, відношення, місце, час, положення, стан, дія, страждання.
У книзі «Фізика» Аристотель викладає своє вчення про сутність природи – фізику. Частиною аристотелевської фізики виступає космологія – вчення про будову космосу. Вона геоцентрична, тобто, згідно Аристотелю, у центрі космосу знаходиться Земля, вона нерухома і являє собою кулю. Навколо неї обертаються Місяць, Сонце, планети і зірки. Первинне джерело руху - нерухомий першодвигун, форма усіх форм, – бог. Важливий елемент фізики Аристотеля - вчення про доцільність, приклади якої він вбачає в інстинктах тварин, взаємоузгодженості частин тіла тощо. Критикуючи атомістичне навчання, Аристотель стверджує, що природа не терпить порожнечі.
Аристотель критикує теорію ідей Платона, заперечуючи самостійне існування загальних понять - ідей. Він вважає, що неможливо, щоб сутності речей існували окремо од самих речей, в особливому світі. А тому, згідно Аристотелю, реальними є тільки самі речі. Тільки матеріальний світ існує, а окремих від нього ідей немає.
Аристотель розробив вчення про чотири першопричини всього існуючого:
– формальну - форма речі, активне начало, що структурує пасивну матерію. Відповідно до Аристотеля, це не занебесна сутність, вона знаходиться в самій речі. Розвиток природних явищ - це безупинний процес оформлення матерії;
– матеріальну - те, з чого складаються всі речі, це пасивне начало.
– рушійну- джерело руху;
– цільову - те, заради чого відбувається рух.
Усе у світі підкоряється вищій меті - кінцевій причині, яку Аристотель назвав «формою усіх форм», першопричиною і першодвигуном усього - це Світовий Розум, бог. Таким чином, вчення про вище буття виступає у Аристотеля як вчення про бога, тобто як теологія. Але цей бог – не особистість, як це матиме місце пізніше у християнстві, а безособовий розум, думка, яка сама себе мислить. Вищий розум поєднує в собі формальну, рушійну і цільову причину. Його вища мета – благо. Тим самим вчення Аристотеля виступає як об’єктивна телеологія, тобто вчення про загальну доцільність усього. При телеологічному погляді на світ пояснення будується не як відповідь на питання «чому?», а як відповідь на питання «для чого?». Пізнання, за Аристотелем, є пошук причин існування кожної речі. Виникнення ж речей визначається метою - тим, заради чого вони існують. Реальні речі можна пізнати емпіричним шляхом, через органи почуття. У результаті такого пізнання реальних речей люди створюють загальні поняття.
Найбільш досконалою істотою матеріального світу Аристотель вважає людину. «Матерія» людини - це її тіло, «форма» - її душа. Як «матерія» тіло - це можливість душі. Вчення про зв’язок душі і тіла викладено в роботі «Про душу». Душа людини, за Аристотелем, складається з трьох частин:
– рослинної – функції харчування, росту;
– тваринної – функції відчуття, потяги;
– розумної – здатна осягати загальне – вищої.
Перші дві частини нерозривно зв’язані з життям тіла і тому смертні, розумна частина – безсмертна, після смерті вона зливається з вищим Розумом. Аристотель визначає людину як суспільну (політичну) тварину, яка не може існувати поза суспільством – державою, що є формою співжиття громадян. Мета держави - загальне благо.
В роботі «Політика» Аристотель дає класифікацію типів держави. Вона представлена в Таблиці 4.