Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Гроші та кредит - конспект 2009

.pdf
Скачиваний:
23
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
1.55 Mб
Скачать

10 тис. старих рублів прирівнювалися до 1 нового рубля, а в 1923 р. радзнаки зразка 1923 р. обміняли на нові у співвідношенні 100 руб. до одного рубля).

Що ж стосується грошових реформ у широкому розумінні, то це якісні масштабні і, як правило, довготермінові зміни в усій царині грошових відносин. В умовах нашої держави вони тісно пов'язані зі структурною перебудовою економіки, формуванням і розвитком ринкової інфраструктури, удосконаленням нормативної бази суспільного виробництва, розвитком банківської системи, розробкою ринкових механізмів регулювання грошової сфери, удосконаленням організації використання різноманітних фінансових інструментів тощо.

Історія грошових реформ у нашій країні бере початок з 1917 р. Як відомо, вперше державну самостійність Україна отримала в 1917 р. Спочатку Центральна Рада своїм універсалом проголосила автономію Української Народної Республіки, а пізніше, у знаменитому четвертому Універсалі було оголошено її повну державну самостійність.

З одержанням Україною в 1991 р. незалежності знову постало питання про введення власної валюти і створення самостійної грошової системи. Цей процес пройшов три етапи від уведення купона, до виходу з рублевої зони і введення гривні. Особливу значимість з огляду на процес становлення грошової системи незалежної держави мало введення гривні, що було здійснено в результаті проведення грошової реформи. її підготовка відбувалася досить довго і супроводжувалася пошуком найбільш оптимальних варіантів її проведення. При цьому її оптимальність визначалася з позицій забезпечення стійкої національної валюту.

Грошова реформа в Україні почалася 2 вересня і продовжувалась до 16 вересня 1996 р. Упродовж цього періоду вільно використовувались як гривні, так і карбованці. Це була найбільш успішна з усіх грошових реформ, проведених до цього часу в країнах СНД. Найважливіша її особливість — це насамперед її неконфіскаційний характер.

130

Запитання для самоконтролю

1.Суть, види і закономірності розвитку інфляції.

2.Види інфляції за формою прояву, темпами знецінення грошей та факторами, що спричиняють інфляцію.

3.Причини виникнення інфляції.

4.Економічні і соціальні наслідки інфляції.

5.Особливості інфляції в Україні.

131

ТЕМА 7. ВАЛЮТНИЙ РИНОК І ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ

7.1. Суть валюти і валютних відносин. Класифікація валют

Валюта являє собою грошову одиницю, яка застосовується для вимірювання вартості товару, що прямо чи опосередковано пов'язано із зовнішньоекономічними відносинами. Термін “ валюта” (valuta) походить від італійського, що означає вартість (цінність). У практичному застосуванні цей термін використовується для визначення національної грошової одиниці, грошових знаків іноземних країн при міжнародних розрахунках, а також для визначення регіональних грошових розрахункових одиниць типу євро.

Поняття валюти включає:

1)грошові кошти у формі законних платіжних засобів, тобто готівки валютних коштів чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, які можуть служити міжнародним засобом платежу чи обігу;

2)інші валютні цінності, тобто платіжні документи у формі чеків, векселів, сертифікатів, акредитивів, а також фондові цінності (акції, облігації тощо) та фінансові інструменти.

Валюта класифікується за кількома критеріями. Найважливішими є класифікації за емітентною належністю та режимом використання. За емітентною належністю валюта включає:

а) національну валюту, яка виражається в грошах, що емітуються національною банківською системою. Для України — це гривня, для Російської Федерації — рубель, для США — долар;

б) іноземну валюту, виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн. Для України — це будуть кошти за номіналом у всіх національних грошових одиницях, крім гривні;

в) колективну валюту, виражену в особливих міжнародних грошових одиницях. Вони емітуються міжнародними фінансово-кредитними

132

установами і функціонують за міжнародними угодами. Зараз найважливішими вважаються такі дві валюти:

євро, що запроваджені в міжнародний грошовий обіг одинадцяти країнами Західної Європи;

SDP (СПЗ — спеціальні права запозичення) — розрахункова одини-

ця міжнародного валютного фонду (1 СПЗ = 0,888671 г. золота з 1 СПЗ = 1 дол. США).

За режимом використання валюти поділяються на конвертовані і неконвертовані.

Конвертованими вважаються валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом у встановленому порядку та вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертованість валюти забезпечується завдяки зусиллям, які спрямовані на досягнення товарно-грошової збалансованості, запровадження організаційно-правових основ валютного регулювання та інших заходів стабілізації валютних відносин. Україна прагне до запровадження конвертованості валюти. Рада директорів МВФ 8 травня 1997 р. оголосила про те, що Україна взяла на себе зобов'язання щодо виконання статті VIII Статуту МВФ.

У межах світової валютної системи вільно конвертованою вважається валюта країни, яка взяла на себе зобов'язання, передбачені пунктами 2,3 і 4 статті VIII Угоди МВФ. Це означає наступне:

а) країна має право запроваджувати заходи контролю (в тому числі й дискримінаційні) щодо руху капіталу (як відпливу його, так і припливу з-за кордону);

б) дана країна має права обмежувати можливість використання своєї валюти або валюти інших членів Фонду для здійснення поточних платежів (хоч вона і може визначити, в яких валютах резиденти мають право обмежувати платежі з-за кордону, але в жодному разі не повинна обмежувати їхнього права одержувати ці платежі в національній валюті);

133

в) дана країна зобов'язана викуповувати в інших членів Фонду (їхніх офіційних органів) залишки коштів у своїй валюті за умови, що вони утворилися за рахунок платежів за поточними операціями, і конвертація необхідна для здійснення поточних операцій.

В даний час порядок здійснення валютних операцій в Україні відповідає загальноприйнятим міжнародним стандартам та вимогам, які передбачені статтею VIII Статуту МВФ.

Конвертованість валюти можна класифікувати за ступенем конвертованості на повну і часткову.

Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну валюту для всіх категорій власників і за всіма операціями. На початок 2002 р. функціонувало більше двадцяти вільно конвертованих валют. Часткова конвертованість означає, що для одних видів операцій та осіб обмін національної валюти дозволений, а для інших — ні.

Якщо конвертованість поширюється лише на платежі за поточними операціями, вона називається поточною, а якщо вона поширюється лише на платежі за рухом капіталу, то називається капітальною.

Неконвертованими вважаються валюти, які неможливо обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом. Ввіз та вивіз іноземних валют обмежений. Такими є валюти слаборозвинутих країн або країн, що переживають глибоку і хронічну економічну та фінансову кризи. До 1997 р. типово неконвертованою була українська національна валюта — гривня.

Використання певних валют для обслуговування зовнішньоекономічних відносин надає цим відносинам специфічної форми. Характерні особливості валютних відносин такі:

відносини, що складаються між економічними суб'єктами різних країн. Вони мають виконувати вимоги національного законодавства цих країн;

відносини, що реалізуються у певних сферах світового ринку. Вони зазнають впливу традицій і правил, передбачених міжнародними

134

угодами та іншими регулятивними документами міжнародного характеру;

відносини відображають суперечливість економічних інтересів різних країн. Нерідко ці суперечності зачіпають національні інтереси, що надає валютним відносинам особливого значення в економічних системах певних країн;

валютні відносини обслуговуються кількома валютами, інколи трьома: національною валютою імпортера, валютою міжнародного платежу та національною валютою експортера. Тому тут значний

вплив справляють фактори, пов'язані з валютними ризиками. Валютні відносини є досить складними і важко регульованими. Тому у

більшості країн світу прийняті спеціальні закони, які регламентують механізм державного регулювання валютних відносин. Вони спрямовані на захист національних інтересів країни від негативного впливу зовнішніх та внутрішніх учасників.

За своїм економічним змістом валютні відносини являють собою сукупність економічних відносин, що виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарських суб'єктів і обслуговуються валютою. Економічні відносини національних господарських суб'єктів різних країн завершуються валютними платежами. За економічним призначенням валютні платежі можуть виступати у таких формах:

а) міжнародні розрахунки за зовнішньоторговельними операціями; б) отримання і погашення різних видів міжнародних кредитів; в) переміщення валют при здійсненні зовнішніх інвестицій;

г) переміщення валют при наданні технічної та економічної допомоги; д) операції з купівлі-продажу валюти на внутрішньому і зовнішньому

валютному ринках.

135

7.2. Валютний ринок та його класифікація. Операції на валютному ринку

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови функціонування ринку, на якому можна вільно продавати та купувати валюту.

Валютний ринок — це економічні відносини, що виникають у процесі купівлі-продажу іноземних валют за курсом національної валюти, який складається на основі співвідношення попиту і пропозиції на ці валюти.

За економічним змістом валютний ринок являє собою частину грошового ринку, на якому врівноважується попит і пропозиція на валюту як специфічний товар. За призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спеціальних установ і механізмів, які у взаємодії забезпечують вільний продаж і купівлю національної та іноземної валюти за співвідношенням попиту і пропозиції.

Валютний ринок має атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, та функціонування ринкового механізму з його елементами: попиту, пропозиції і ціни. Він характеризується особливою інфраструктурою та комунікаціями.

Об'єктом валютного ринку служать валютні цінності, зокрема іноземні, коли суб'єкти цього ринку купують чи продають їх за національну валюту, та національні, коли суб'єкти ринку купують чи продають ці валютні цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно відбувається продаж іноземної та національної валюти, то вони існують, як об'єкти валютного ринку.

Суб'єктами валютного ринку можуть виступати фізичні і юридичні особи, посередники — банки, брокерські контори, валютні біржі, які “ зводять” продавців і покупців валюти та забезпечують організацію купівліпродажу валюти. Основна мета діяльності всіх суб'єктів валютного ринку є отримання прибутку від своїх операцій.

За характером виконуваних операцій і ступенем ризику валютний ринок включає такі суб'єкти:

136

а) господарські суб'єкти, які купують і продають валюту, необхідну для забезпечення своєї комерційної діяльності. В основному це експортери й імпортери;

б) інвестори, які вкладають капітал у валютні цінності з метою отримання відсоткового доходу;

в) спекулянти, які постійно купують і продають валюту задля отримання доходу від різниці в їх курсі. Професійними спекулянтами виступають валютні дилери. Ними можуть бути і фізичні, і юридичні особи;

г) хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку від несприятливої зміни валютного курсу;

д) посередницькі банки, брокерські контори, біржі тощо.

Провідне місце серед посередників валютного ринку займають банки. Вони ведуть рахунки в національній та іноземній валютах, мають розвинуту систему комунікацій і їм досить зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Вони постійно торгують валютою в середині країни та за її межами.

Особливості попиту і пропозиції на валютному ринку зумовлені тим, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут виступають грошові кошти різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту.

Ціною на валютному ринку виступає валютний курс. Він являє собою вартісне співвідношення двох валют, або “ ціну” грошової одиниці однієї країни, вираженої в грошових одиницях іншої країни або в міжнародних платіжних засобах.

Залежно від організації торгівлі валютою валютний ринок поділяється на біржовий та позабіржовий.

На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному місці, що називається валютна біржа. Організатори біржі за свої послуги отримують великі доходи у формі комісійних. Тому цей вид

137

торгівлі все більше поступається місцем позабіржовій валютній торгівлі. Тут продавці і покупці вступають у прямі зв'язки між собою. В Україні міжбанківська валютна біржа перестала існувати з 2000 р. Тепер торгівля валютою здійснюється через міжбанківський валютний ринок.

Валютний ринок має свою структуру. Він включає національні ринки, міжнародні ринки і світовий ринок.

Національні валютні ринки функціонують у більшості країн світу. Вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Міжнародні валютні ринки сформувалися в тих країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції. Такі ринки в основному регулюються міждержавними угодами, традиціями та домовленістю учасників цих ринків.

Світовий валютний ринок поєднує окремі міжнародні ринки і працює практично цілодобово. З початку доби відкриваються азіатські ринки (в містах Токіо, Гонконг, Сінгапур тощо), а після їх закриття працюють європейські ринки (в містах Париж, Лондон тощо), а під кінець дня — ринки американського континенту. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може будь-коли, зв'язавшись з центром, здійснити операції з купівліпродажу валюти.

За характером операцій валютний ринок поділяється на ринок конверсійних операцій (перетворення або заміна на еквівалентній основі рівновеликих цінностей шляхом їх обміну) та ринок депозитно-кредитних операцій, на якому купівля валюти здійснюється шляхом її залучення на депозитні вклади на узгоджені строки та наступний продаж у формі надання кредитів на різні строки.

За видами конвертованості операцій валютний ринок включає:

а) ринок касових операцій, на якому купівля-продаж валюти відбувається в умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання;

138

б) ринок ф'ючерсних операцій, де торгівля відбувається за угодою, що передбачає оплату валюти через певний час після укладання угоди за ціною, наперед визначеною в контракті. Метою торгівлі на цьому ринку є отримання різниці в курсі валют з моменту укладання угоди до моменту її оплати;

в) ринок опціонів — це торгівля, що здійснюється з відстрочкою поставки валюти на термін, який перевищує два робочих дні за біржовою : угодою чи контрактом з наданням права (але не зобов'язання) купувати або продавати валюту на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладення угоди або на час придбання валюти. Перший продавець опціону несе безумовне та невідкладне зобов'язання щодо виконання умов опціонного контракту. Кожен покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання валюти. Претензії щодо неналежного виконання чи невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися лише емітенту.

За територіями розміщення світові валютні ринки поділяються на європейські, азіатські, північноамериканські тощо. За характером оплати валютний ринок поділяється на ринок безготівкових валютних операцій і ринок готівкових валютних операцій.

Валютний ринок має виконувати покладені на нього функції. Основні з них такі:

а) забезпечення умов для проведення валютної політики держави та створення для цього відповідних механізмів;

б) суб'єктам валютних відносин мають бути створені належні умови для своєчасного проведення розрахунків. Це сприяє розвитку зовнішньої торгівлі;

в) діяльність всіх учасників валютних відносин має бути прибутковою; г) формування і балансування попиту і пропозиції валюти і регулюван-

ня валютного курсу; д) страхування валютних ризиків;

139