история туризма учебник

РОЗДІЛ 5. ФОРМУВАННЯ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Хоча аматорам екстремальних відчуттів вже зараз пропонується можливість випробувати всі «принадності» космічного польоту на спеціальних тренажерах, на яких тренуються майбутні космонавти, бажаючих відправитися безпосередньо в космос не так вже і мало. Наприклад, отримані результати опитування в Японії показали, що 70 % людей у віці до 60 років і більше 80 % людей – до 40 років хоча б раз у житті хотіли б побувати в космосі.

Найбільш близько до ідеї «чистого» і найбільш масового космічного туризму підійшли американці. 21 червня 2004 р. льотчик Майк Мейвіл на космічному човнику (ракетоплані) Спейс Шип 1 (Space Ship 1) (рис. 5.7)

Аналогічні дослідження та розробки проводяться і в Росії. Запропоновані американські та російські розробки мають шанс стати

більш «відкритими» для космічного туризму системами не тільки в силу відносної дешевини польотів, але і за показниками часу підготовки до подорожі та оптимальних вимог до здоров’я його учасників.

Контрольні питання і завдання

1. Розкрийте сутність поняття «транспортна інфраструктура тури-

зму».

2.Дайте коротку характеристику основним видам транспорту в ту-

ризмі.

3.Яким чином відбувалося становлення залізничного транспорту в

XIX – XX ст.?

4.Коротко охарактеризуйте історію автомобілебудування. Яке значення автотранспорт мав для розвитку туризму?

5.Яким чином відбувався розвиток круїзного напрямку в туризмі?

6.Дайте характеристику еволюції повітряних транспортних засо-

бів.

7.Яким чином відбувалося становлення авіаційного транспорту? Назвіть видатних вітчизняних авіабудівників.

8.У чому сутність космічного туризму?

91

ІСТОРІЯ ТУРИЗМУ

РОЗДІЛ 6.

ТУРИЗМ – ФЕНОМЕН ХХ СТОЛІТТЯ

6.1.Формування основних туристських центрів

упершій половині ХХ ст.

Вже наприкінці XIX ст. у Європі вчені відзначали величезне значення міжнародного туризму, його позитивний вплив на економіку країни, що приймає туристів. На початку ХХ ст. міжнародний туризм отримав могутній поштовх і в Північній Америці, що пояснювалося активним розвитком і стабільним зростанням виробництва на даній території, підвищенням рівня життя окремих категорій населення, вигідним курсом американського долара по відношенню до валюти більшості країн, а також економічною і політичною стабільністю та іншими чинниками, які визначили провідну роль американських туристів в міжнародному туризмі. Офіційна американська статистика зафіксувала, що ще в 1869 р. громадяни США на закордонні поїздки витрачали 25 млн. дол., в 1909 р. ця сума складала 170 млн. дол., а в 1929 р. збільшилася до 868 млн. дол. Основний потік американських туристів прямував до Канади, що пояснювалося рядом чинників: наявністю спільного кордону між США і Канадою, що протягнувся на тисячі кілометрів; цікавими визначними пам’ ятками, що розташувалися уздовж кордону (Великі озера, Ніагарський водоспад і тому подібне); автомобільним бумом в США, внаслідок якого автомобіль став доступним засобом пересування для широких верств населення; розвиненою мережею автомобільних доріг. Згідно статистиці, в 1930 р. із США до Канади прибуло 5,4 млн. автомобілів із числом туристів майже 15,7 млн. чол., а загальне число американських туристів досягло 17 млн. чол., завдяки чому в 1920-і роки Канада впевнено посідала перше місце в світі за кількістю туристів, а надходження від іноземного туризму стояли на другому місці за об’ ємом після головної експортної статті країни – продажу пшениці. Серед причин, чому американці відправлялися до Канади, було і бажання купити алкогольні напої, що вільно продавалися в Канаді, тоді як в США у той час діяв «сухий закон». Таким чином, можна сказати, що ще в 20-ті роки минулого століття були започатковані так звані «дрінк-тури» (“drink-tour”, від англ. to drink – пити).

Хоча на туризм з Канадою припадало більше 90 % всього іноземного туризму в США, ще з середини XIX ст. серед забезпечених американців, передусім вихідців з Європи, стали популярними подорожі на свою історичну батьківщину, що сприяло розвитку трансатлантичних океанських перевезень, про що йшлося вище.

В’ їзний туризм розвивався в США значно повільніше ніж виїзний, надходження від в’їзного туризму були в 4-6 разів менше, ніж витрати американських туристів на зарубіжні поїздки. При цьому основний потік в’їзного туризму, так само, як і виїзного, доводився на сусідню Канаду.

92

РОЗДІЛ 6. ТУРИЗМ – ФЕНОМЕН ХХ СТОЛІТТЯ

В’ їзний туризм гальмувався і ставленням офіційної влади до іноземних туристів. Практично всі громадяни, що прибували в США з Європи, реєструвалися як емігранти. Вважалося, що основною метою їх поїздки до Північної Америки було прагнення влаштуватися в цій країні; виключення робилося лише для європейців, що прибували в США на пароплавах в каютах вищого класу. Оскільки вони могли дозволити собі подорож за океан, їх реєстрували як неемігрантів.

Велика Депресія 1929 – 1933 рр. негативно позначилася як на всіх галузях промисловості в цілому, так і на туризмі зокрема. Витрати американців на поїздки за кордон скоротилися до 250 – 300 млн. дол. на рік. Проте, не дивлячись на це за період 1926 – 1936 рр. загальний дефіцит туристського балансу склав більше 5 млрд. дол., що змусило уряд США вживати термінових заходів з обмеження виїзду громадян за рубіж, перш за все за океан, оскільки найбільших розмірів витрати досягали саме під час цих поїздок. З метою активізації внутрішнього туризму в 1938 р. був створений спеціальний урядовий комітет для управління внутрішнім і зовнішнім туризмом, в країні була проведена широка рекламна акція під гаслом «Огляньте свою власну країну», вживалися й інші заходи щодо розвитку внутрішнього туризму.

Не дивлячись на активізацію і масовість туризму в Європі в XIX ст., подальшого свого розвитку він набув лише з другої половини 20-х років ХХ ст. Перша світова війна (1914 – 1918 рр.), що охопила практично всі європейські держави; політична нестабільність в Росії, що призвела до революції 1905 – 1907 рр., а потім лютневої буржуазної і жовтневої соціалістичної революцій 1917 р., і Громадянська війна (1918 – 1920 рр.), що відбулася за ними, на території вже Радянської Росії, різко негативно позначилися на розвитку туризму в Європі.

Зміна суспільного устрою в Росії стимулювала активізацію соціальних процесів в європейських країнах. Страх перед повторенням аналогічних революцій в інших державах Європи змусив їх керівництво провести низку заходів щодо поліпшення життя своїх громадян, їх соціального захисту, зокрема, в багатьох країнах були введені відпустки і вихідні, зменшена тривалість робочого дня, збільшена оплата праці тощо. Всі ці процеси поступово призвели до нового витка активності у сфері туризму: поїздки і відпочинок для європейців стали доступнішими. Проте в багатьох країнах Європи туризм як і раніше розглядався як сфера комерційної діяльності; численні краєзнавчі туристські суспільства, які були осередками націона- льно-культурного відродження і патріотичного виховання громадян (перш за все молоді) не отримали державної підтримки. Навпаки, держава бачила в них джерело нестабільності. Не отримав у той час підтримку й соціальний туризм.

Незважаючи на вищесказане, вже в 20-30-і роки минулого століття для європейського туристського руху були характерні деякі риси, які можна прослідкувати й на сучасному етапі.

93

ІСТОРІЯ ТУРИЗМУ

Так, центром міжнародного туризму в Європі в той час, як і зараз, була Франція. Щорічно її відвідували більше 2 млн. чол., які витрачали на відпочинок в цій країні 350 – 400 млн. дол. Іноземних туристів приваблювали Париж з його історичними визначними пам’ятками, а також відпочинок на Середземноморських курортах Франції (Канни, Ніцца тощо). Основний потік в’ їзного туризму доводився на Англію, Німеччину, США. З початком світової економічної кризи (1929 – 1933 рр.) потік іноземних туристів до Франції почав катастрофічно падати, їх число знизилося більш ніж в 2 рази.

Стабільністю в розвитку в’їзного туризму відзначалася у той час Швейцарія. Туризм розвивався в цій країні різнопланово: лікувальнокліматичний туризм брав свої витоки ще з часів Стародавнього Риму, а з кінця XVIII ст. Швейцарія по праву почала вважатися й батьківщиною гірського туризму. Крім того, завдяки нейтралітету, Швейцарія наприкінці XIX – початку ХХ ст. була центром проведення всіляких міжнародних конгресів, конференцій і нарад, на які регулярно з’їжджалися представники міжнародних організацій, ділових кіл тощо. У Швейцарії також розташувалася Ліга Націй, від обслуговування персоналу якої вже в той час країна отримувала більше 4 млн. дол. щорічно. Всього ж дохід від іноземного туризму в Швейцарії в 1928 р. складав 76,5 млн. дол., тоді як кількість туристів перевищувала 2,5 млн. чол. За цим показником країна знаходилася на першому місці в Європі, випереджаючи Францію. За Францією залишалося лідерство за об’ ємом валютних надходжень, що пояснювалося, перш за все, термінами перебування іноземців: так, поїздки більшості іноземних туристів до Швейцарії мали діловий характер і, відповідно, були, короткостроковими, тоді, як Франція користувалася популярністю серед туристів, що прагнули відпочити на Середземноморських курортах.

Серед інших європейських країн-лідерів з прийому іноземних туристів в цей період слід виділити Австрію і Італію, яким, як і Франції і Швейцарії, вдалося переступити рубіж в 1 млн. іноземців. Хоча поїздки до Авс- трії, яка володіє прекрасними для розвитку туризму природнокліматичними умовами і вигідним географічним положенням, мали, як і до Швейцарії, переважно, короткостроковий і транзитний характер, і доходи від міжнародного туризму у 1929 р. складали лише 36 млн. дол., число іноземних туристів вже тоді досягло 1,8 млн. чол.

Італія, завдяки тисячокілометровому морському побережжю, м’ якому клімату, величезній кількості безцінних історичних, архітектурних і культурних пам’ яток, багатовіковій історії, не тільки приваблювала туристів зі всього світу, але і мала багатовікові традиції їх прийому та обслуговування. У 1929 р. число іноземців, що відвідали Італію з метою туризму, складало 1,22 млн. чол., а дохід від них перевищив 137 млн. дол., що вивело Італію за рівнем туристських надходжень на друге місце в Європі.

П’ яте місце в Європі за числом іноземних туристів посідала Німеч- чина. Кількість іноземців, які щорічно відвідували цю країну, складало

94

РОЗДІЛ 6. ТУРИЗМ – ФЕНОМЕН ХХ СТОЛІТТЯ

близько 1 млн. чол., а доходи від міжнародного туризму в 1929 р. досягли 42,9 млн. дол. Німеччина вже тоді була лідером в Європі за кількості виїжджаючих туристів: від 1 до 2 млн. німців. щорічно здійснювали закордонні поїздки. Не дивлячись на активний розвиток міжнародного туризму, в Німеччині розвивався й внутрішній туризм, який концентрувався на курортах Баварії і Баден-

Рис. 6.1 – Карлови Вари (Карлсбад) Вюртемберг, відомих ще стародавнім римлянам (зокрема, курорт Ба- ден-Баден), а також на кліматичних курортах, розташованих на узбережжі

Північного моря. Могутній поштовх німецький внутрішній туризм отримав з приходом до влади Адольфа Гітлера (справжнє прізвище Шикльгрубер) (1889 – 1945 рр.): у той час туризм в Німеччині почав використовувати механізм пропаганди німецького стилю життя, переваги німецької нації і тому подібне.

Окрім Німеччини, основним постачальником туристів в Європі була Англія; щорічно в закордонні поїздки виїжджало більше 1 млн. чол., а їх витрати складали більше 150 млн. дол. (1929 р. – 158,9 млн. дол.), в той час, як число іноземних туристів, що відвідали Англію в 1929 р., досягло лише 450 тис. чол., а надходження від міжнародного туризму – 108,9 млн. дол. Англійський уряд, як і американський, у той час сильно турбувався витоком валюти за кордон, особливо гостро ця проблема стала під час світової економічної кризи. Аналогічно США, в Англії була проведена кампанія «Витрачай свої гроші в своїй країні», направлена на активізацію внутрішнього туризму. До цього часу належать й одні з перших маркетингових досліджень в туризмі, в результаті яких була визначена структура туристів за цілями прибуття: понад 55 % іноземців прибували до Англії з метою відпочинку, 24 % були діловими туристами, на транзитних туристів припадало 11 %, а на частку трансмигрантів – 10 %.

Якісна матеріально-технічна база для прийому і обслуговування туристів була створена ще у XIX ст. в Чехії та Угорщині, однак більшість туристських об’ єктів розташовувалося в цих країнах на відносно незначній території

Так, в Чехії найбільш популярним вважався курорт Карлсбад (Карлови Вари) (рис. 6.1), а в Угорщині туристські об’ єкти були переважно зосереджені в Будапешті, що був відомий своїми цілющими джерелами ще з часів Стародавнього Риму.

Число іноземних туристів, що відвідали Чехію в 1928 р., склало більше 400 тис. чол., надходження від їх обслуговування досягли 23,1 млн. дол.; більше 100 тис. іноземців щорічно відвідувало Угорщину. Таку ж кількість туристів приймала і Югославія (1929 р. – 123 тис. чол.) (рис. 6.2),

95

РОЗДІЛ 6. ТУРИЗМ – ФЕНОМЕН ХХ СТОЛІТТЯ

вищеназвані негативні чинники, інтерес до відпочинку й туристських поїздок після Другої світової війни стрімко збільшувався. Завдяки економічному зростанню, що спостерігалося в багатьох країнах Європи, яке сприяло зростанню добробуту населення, туризм поступово став надбанням не тільки привілейованих класів, але і досить широких верств населення.

Починаючи з 50-х років доходи від міжнародного туризму за темпами зростання значно перевищували як показники зростання світового національного доходу, так і темпи зростання світового експорту. Кількість іноземних туристів також стабільно збільшувалася, хоча темпи зростання були не такими високими, як темпи зростання надходжень. Значне збільшення доходів від міжнародного туризму припадає на 70-ті й кінець 80-х років минулого століття. У порівнянні зі зміною числа туристів в світі, надходження від міжнародного туризму збільшувалися випереджаючими темпами, що пояснюється підвищенням доходів туристів, а, отже, можливістю витрачати більше коштів на відпочинок, а також здорожченням туристських і транспортних послуг. Туризм, як чітко було відмічено, є свого роду барометром політичної і економічної ситуації в світі і відображає основні тенденції, характерні для світового економічного господарства.

Туристські потоки завжди розподілялися вкрай нерівномірно, що особливо було помітне в 50 – 60- х роках минулого століття: на долю європейських країн припадало більше 70% від загальної кількості іноземних туристів, а близько 65-75% туристського ринку припадало на 15 країнлідерів, причому в 1950 р. більше 70% іноземних туристів прийняли країни першої п’ ятірки (США, Канада, Італія, Франція і Швейцарія) (табл. 6.1)

Високі темпи розвитку туризму в другій половині ХХ в. пояснювалися наступними чинниками, серед яких слід виділити:

політичні. Не дивлячись на регіональні конфлікти, на планеті в цілому панував мир, а політична стабільність в туристських регіонах була та залишається чи не найголовнішим чинником, що визначає інтерес туристів до тієї чи іншої країни;

економічні. Достатньо стабільне зростання виробництва в багатьох державах, перш за все в Європі та Північній Америці, визначав високий попит на людські ресурси, конкуренція на ринку праці вела до постійного збільшення рівня оплати праці, наявність вільних коштів у населення робила туризм з кожним роком все більш доступнішим видом відпочинку;

соціальні. З одного боку, поліпшувалися умови роботи громадян, вводилися додаткові вихідні, збільшувалися оплачувані відпустки, з іншого боку – достатньо великі навантаження на роботі викликали необхідність психологічного відпочинку, зміни обстановки; саме в цей час в Європі почали розвиватися короткострокові подорожі, у громадян європейських країн, США, Канади з’ явилася можливість дробити відпустку, що послужило стимулом до розвитку зимового туризму;

97

РОЗДІЛ 6. ТУРИЗМ – ФЕНОМЕН ХХ СТОЛІТТЯ

культурно-освітні. Доступність освіти, що призвела до покращення загального інтелектуального рівня населення, викликала інтерес до пізнання історії, культури, етнографії, фольклору різних народів;

науково-технічний прогрес. Активний розвиток транспортних систем, особливо авіатранспорту, зробив можливими поїздки у віддалені ре-

гіони світу, а збільшення конкуренції на ринку транспортних послуг призвело до зниження вартості поїздок, і, отже, збільшенню їх кількості. Модернізація і автоматизація використання людської праці, що призвели до зменшення потреби в людських ресурсах на крупних виробництвах, викликали необхідність активного розвитку сфери послуг і, перш за все, ту-

ризму;

розвиток засобів масової інформації. Величезний вплив на поте-

нційних туристів мало розповсюдження телебачення.

Не дивлячись на вищеперелічені чинники, що сприяли популяризації туризму, післявоєнний час характеризувався і рядом негативних процесів, які помітно ускладнювали розвиток туризму.

Друга світова війна дала поштовх до розділення світу на два протилежні табори: соціалістичний і капіталістичний, в яких туризм в післявоєнний час почав розвиватися за двома різними сценаріями. Якщо в капіталістичних країнах туризм став однією з найважливіших галузей економіки, то в соціалістичних державах туризм не тільки розглядався як джерело валютних надходжень, але і як інструмент пізнання історії і культури, а найголовніше, як елемент пропаганди і патріотичного виховання. Щоб не допустити витоку валюти, в соціалістичних країнах держава повністю взяла під свій контроль виїзний туризм, який міг відносно вільно розвиватися лише в межах країн соціалістичного табору. У той же самий час активізується розвиток внутрішнього туризму: ведеться будівництво недорогих туристських баз, будинків відпочинку і інших засобів розміщення з мінімальним рівнем сервісу, розробляються маршрути з активним способом пересування. Ці та багато інших заходів були направлені не тільки на популяризацію і доступність внутрішнього туризму, але і на пропаганду соціалістичного ладу.

Крім того, нерівномірність розвитку міжнародного туризму, що була характерна для першої половини минулого століття, збереглася й у післявоєнний період.

Впродовж багатьох десятиліть Європа була і залишається найпривабливішим туристським регіоном на Землі. Велика кількість культурних і історичних пам’ятників, різноманітні ландшафти, освоєні пляжі, високорозвинута інфраструктура, а також стабільна політична і економічна ситуація

– все це сприяє постійному інтересу туристів до відпочинку в цьому регіоні.

Не дивлячись на те, що туризм розвивався в Європі, починаючи з середини XIX ст., його значна активізація припадає на другу половину минулого століття. Одним з найбільш важливих стимулюючих чинників, що значно вплинув на розвиток туризму в Європі, є інтеграційні процеси, що

99

ІСТОРІЯ ТУРИЗМУ

беруть свій початок з 1950 р. Саме цього року міністром закордонних справ Франції Робером Шуманом була підписана декларація, в якій містилася офіційна пропозиція про створення Європейського об’ єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Договір про створення цього співтовариства був підписаний Францією, ФРН, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом і Італією 18 квітня 1951 р. Інтеграція цього найважливішого у той час сектора господарства відкрила шлях для інтеграції і інших галузей економіки, наслідком чого стало підписання 25 березня 1957 р. членами ЄОВС Римських договорів про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом).

Головними цілями Договору про ЄЕС стали створення митного союзу і спільного ринку для вільного руху товарів, осіб, капіталів і послуг на території Співтовариства, а також введення загальної політики в області сільського господарства. Країни, що підписали його, зобов’язувалися почати зближення у своїй економічній політиці, гармонізувати законодавства в області економіки, умов праці і життя тощо.

Успіх співпраці держав в рамках вищеперелічених угод привів до того, що у 1973 р. до співтовариства приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 р. – Греція, у 1986 р. – Іспанія, Португалія. У 1993 р. на базі ЄЕС, згідно Маастріхтському договору, був утворений Європейський Союз, до якого в 1994 р. приєдналися Австрія, Швеція, Фінляндія, а в 2004 р.

– Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Мальта, Словенія, Кіпр, Латвія,

Джерело: ВТО

100