3)Класифікація інновацій
Термін "інновація" вперше ввів у науковий обіг австрійський учений Йозеф Шумпетер 1912 р. у праці "Теорія економічного розвитку". Він визначав інновації як нову науково-організаційну комбінацію використання виробничих факторів, яка мотивована підприємницьким духом. Шумпетеру належить і перша спроба класифікувати інновації. Так, він виділяв п'ять типів інновацій:
1) виробництво нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;
2) впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукції.;
3) застосування нових матеріалів;
4) освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни;
5) впровадження нових організаційних форм.
Аналізуючиіснуючівідомікласифікаціїінновацій, приходимодовисновку, щокожнакласифікаціяпобудованазапевноюкласифікаційноюознакоюівиконуєпевнецільовеспрямування.
Кожна творча ідея організаційного розвитку може бути по-різному втілена в інноваційному процесі. Інновації можуть бути радикальними або частковими, в технічній чи управлінській сфері, можуть стосуватись продуктів або процесів.
Радикальні і часткові інновації. Враховуючи глибину запропонованих змін, інновації поділяють на:
o радикальні (базові);
o комбінаторні (використання різних поєднань);
o часткові або модифікаційні (доповнюючі, покращуючі). Радикальні інновації - це нові продукти чи технології, розроблені організацією, які повністю витісняють продукти і технології, що в даній галузі існували раніше. Часткові інновації - це нові продукти і процеси, що лише модифікують вже існуючі.
Фірми, що застосовують радикальні інновації, повністю змінюють природу конкуренції і взаємодію фірм в економічному середовищі. Фірми, які впроваджують часткові інновації, не здійснюють фундаментальних змін.
З поняттям "інновація" тісно пов'язані такі терміни, як "новація", "винахід" і "відкриття".
Новація - кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт, процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатом інтелектуальної діяльності, закінчених наукових досліджень і розробок. Цей термін вживається до всіх новацій як у виробничій, так і науковій, навчальній, соціальній сферах, стосовно будь-яких удосконалень, які забезпечують збільшення витрат або створюють умови для зміни способу життя.
Винахід - це нове технічне рішення конкретного завдання, яке дає позитивний ефект, покращує якість продукції чи змінює умови праці, життя тощо.
Відкриття є процесом одержання раніше невідомих даних або спостереження раніше невідомого явища природи, що сприяє накопиченню теоретичних знань. 4)Життєвий цикл інновації
Життєвий цикл інновацій —це період від зародження ідеї,створення і поширення нововведення до його використання. Але ми розглядаємо життєвий цикл інновацій не враховуючи зовніш-ні чинники, що впливають на інноваційний процес, такі як кон-куренція, інфляція, попит та ін.
-Життєвий цикл інновації складається з наступних стадій:
-розробки;
-випробовування;
-виходу на ринок;
-зростання;
-насичення і спаду творчих ідей.
Розробка. Включає оцінку, модифікацію і вдосконалення творчих ідей. Розробка інновації може різко підвищити потенціал майже безнадійних товарів чи послуг. Фірма "Паркер Бразерс", наприклад, відмовилася від продажу повного комплекту спортивного обладнання для закритих волейбольних майданчиків і обмежилась продажем волейбольних м'ячів, які принесли їй мільйонні виторги.
Випробування. На цій стадії підприємство, взявши за основу вивчену ідею, розробляє проект, розпочинає виробництво чи постачання нових товарів чи послуг. На цій стадії інновація виходить за межі лабораторії і трансформується в цілком реальні товари чи послуги.
Вихід, на ринок. Вихід на ринок або запуск - це стадія, на якій організація представляє нові товари чи послуги на ринку. Питання "чи з'явилась інновація?" не є ключовим. Важливішим є питання "чи захочуть споживачі придбати нові продукти і послуги?".
Зростання. Якщо інновація запущена на ринок успішно, вона переходить в стадію зростання. Це період високого економічного розвитку організації, бо дуже часто потреба втакому товарі, чи послузі перевищує його пропозицію. Організації не завжди можуть це передбачити. Наприклад, компанія "Жилет" не могла передбачити неймовірного попиту на бритви "Сенсор". У той же час, переоцінення попиту на нову продукцію може бути великою помилкою - непродані товари можуть роками лежати на складах.
Насичення (зрілість). Пройшовши період зростання попиту, інноваційний продукт чи послуга, як правило, вступають в період зрілості. Це стадія, на якій більшість організацій галузі мають доступ до інновації і пробують її застосовувати. Технологія застосування інновації на цій стадії інноваційного процесу може бути складною і заплутаною. Проте, так як більшість фірм мають доступ до інновації - вони самі впровадили інновацію або скопіювали її в інших, - це не забезпечує жодному з них конкурентних переваг. Час, який проходить між розробкою інновації та її дозріванням, може бути різним залежно від виду продукції чи послуг. Якщо інновація вимагає застосування багатьох зусиль (наприклад, складні виробничі процеси, чи заплутана робота вструктурі організації), перехід від стадії зростання до стадії дозрівання забере більше часу. В той же час, якщо інновація вимагає особливих знань і навичок, недоступних конкурентам, організація надовго може залишити за собою конкурентну перевагу.
Спад. Навіть успішні інновації, як правило, завершуються спадом. На цій стадії попит на інновації зменшується і з'являються інновації-замінники. Відколи організація перестає користуватись конкурентною перевагою інновації в періоді насичення, вона повинна почати заохочувати вчених, інженерів і менеджерів до нових інновацій. Саме це і є безперервним процесом пошуку конкурентних переваг, в результаті якого виникають нові товари і послуги. 5)Теоретичні засади та сучасні тенденції інноваційного розвитку економіки
Зародження інноваційної теорії відноситься до початку XX століття і відображене в працях західноєвропейських учених. Але питання, пов'язані з науково-технічним прогресом та його впливомна розвиток (трансформацію) суспільства, вивчали й вивчають в економічних теоріях, починаючи від класичної політекономії.
З точки зору економічних наук інновація відноситься до додаткових факторів, які можуть вплинути на приріст ВВП, що визначається такими основними виробничими факторами, як праця і капітал.
Економічний ріст ВВП розраховується з 1928 року на основі модифікованої функції Кобба-Дугласа:
Q=A Lα K(1-α),
де обсяг виробництва Q є функцією від вкладеної праці L і капіталу К; α і (1-α) називаються еластичностями, які мають значення коефіцієнтів гнучкості до змін темпів приросту кожного з основних факторів при сталості іншого. Якщо постійну А взяти не за сталу, а за величину, що залежить від часу (t) та від фактору приросту (λ), що не залежить від „основних факторів" L і К, то можна припустити, що А=еλt виражає відсоток технічного прогресу в загальному економічному прирості. Саме цим шляхом пішов Роберт Солоу, американський економіст, який у 1957 році підрахував, що 88% економічного приросту США за 40 років (з 1909 по 1949 рік), та (до 1957р.) за минулі 15 років більше 40% економічного приросту можуть і повинні бути віднесені на рахунок технічного прогресу. У 1984 році Солоу був нагороджений за це Нобелівською премією.
Теорія циклічних економічних криз cформульована в 60-ті роки XIX ст. німецьким економістом К. Марксом (1818–1883). Маркс доводив, що невпинне розширення виробництва вимагає вкладення капіталу в основні засоби і що циклічний рух економіки пояснюється середнім терміном життя основного капіталу, вкладеного у засоби виробництва (на той час – 10÷13 років). Засоби праці постійно удосконалюються, тому кожен новий середньостроковий цикл – це новий ступінь науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил.
Автор теорії довгих хвиль, російський економіст Микола Кондратьєв (1892–1938), стверджував про існування довгого циклу економічної кон’юнктури тривалістю 50–55 років. Основними причинами виникнення довгих хвиль М. Кондратьєв вважав нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота тощо. Він також вказав на зв’язок довгих хвиль з науково-технічними відкриттями, винаходами та їх упровадженням, зазначаючи, що оновлення „основних матеріальних благ” відбувається не плавно, а стрибками, і є матеріальною основою великих циклів кон’юнктури (циклів Кондратьєва). Вчений наголошував на ендогенному (внутрішньому) характері довготривалих коливань і до причин технологічних змін відносив запити виробництва та створення таких умов, за яких упровадження нових технічних засобів, використання винаходів стає можливим. Це передусім достатній рівень накопичення ресурсів у грошовій формі й низький позичковий відсоток, що дає змогу здійснювати інвестиції в радикальні нововведення.
Імпульсом до виникнення інноваційних теорій економічного розвитку послужила теорія економічного розвитку Й. Шумпетера, у якій він вперше вжив термін „інновація” і пояснив роль інновацій в економічному розвитку. Послідовники Й. Шумпетера – С.-С. Кузнець (1883–1950), Г. Менш, А. Кляйкнехт, Дж. ван Дейн, Р. Фостер, С. Глазьєв та інші поглибили своїми дослідженнями зроблені ним висновки щодо причин економічного зростання.
Й. Шумпетер запропонував власну концепцію циклічного розвитку. Причиною довгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого кожне базове нововведення спричинює вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти (товари), формуючи вторинну хвилю. Й. Шумпетер висловив припущення, що нововведення з’являються в економічній системі нерівномірно, а у вигляді майже одночасно освоюваних поєднаних новацій – кластерів – сукупності базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу.
Й. Шумпетер розробив класифікацію хвиль, визначивши ключовий фактор кожної хвилі, що дав імпульс її поширенню, і сформував відповідний технологічний устрій:
1) 1790–1840 рр. (в її основі – механізація праці в текстильній промисловості);
2) 1840–1890 рр. (її виникнення пов’язане з винаходом парового двигуна та розвитком залізничного транспорту);
3) 1890–1940 рр. (активізована глобальною електрифікацією та розвитком чорної металургії);
4) 1940–1990 рр. (поштовхом був розвиток нафтової промисловості і продуктів органічної хімії).
5) 90-ті роки ХХ ст. (розвиток мікроелектроніки і комп’ютерної техніки);
6) розвиток нанотехнологій і біотехнологій.
В директивних документах Президента України і Уряду України проголошено курс на інвестиційно-інноваційний розвиток держави. Базовим принципом цього курсу має стати такий спосіб організації економіки, при якому роль головного джерела стійкого економічного зростання відіграють наукові знання та їхнє технологічне застосування. Але досі не визначено законодавчих засад створення потрібної для реалізації цих цілей національної інноваційної системи (НІС), не конкретизована її структура, а окремі сегменти такі, як формування інституційного устрою інноваційної економіки, технологічні пріоритети інноваційного розвитку виробничої сфери економіки, фінансування науково-технологічної і інноваційної діяльності, розвиток інноваційного підприємництва, ринок об’єктів права промислової власності мають фрагментарний характер.
Основними тенденціями інноваційного розвитку економіки є:
– визначення об’єктивних пріоритетів інноваційного розвитку країни;
– покращення інвестиційного клімату, зниження інвестиційних ризиків, широкомасштабне залучення в інвестиційний процес заощаджень громадян України, поліпшення міжнародного інвестиційного рейтингу та державного стимулювання кредитування інноваційних проектів банками, залучення в цю справу іноземних інвесторів;
– створення системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України, яка має стати ідейною основою для формування програм соціально-економічного розвитку країни, забезпечити їх інноваційне спрямування. Ця система прогнозування має відігравати вирішальну роль при пошуку найбільш перспективних напрямів розвитку науки і технологій, розробці та виробництві наукомісткої продукції для забезпечення інноваційного розвитку економіки з урахуванням світових тенденцій та можливостей науково-технологічного потенціалу України;
– формування нормативно-правової бази забезпечення рівноправного входження України в науково-технологічний простір країн Європи та світу;
– здійснення структурної перебудови економіки на наукових засадах;
– створення умов ефективного формування ринку інноваційної продукції;
– створення технологічної та інформаційної інфраструктури для науки та інноваційного підприємництва, залучення коштів вітчизняних і іноземних інвесторів до формування сфери обслуговування такої діяльності;
– досягнення високого рівня людського розвитку країни, її інтелектуального потенціалу, який визначався б передусім рівнем освіти громадян, розвитком науки, насиченістю робочої сили кваліфікованими спеціалістами.
– формування системи підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з менеджменту інноваційної діяльності 6) Сутність і завдання інноваційної політики підприємства
Для забезпечення постійного відновлення продукції й удосконалення виробничих процесів на підприємстві необхідно постійно виявляти існуючі і перспективні проблеми, пов'язані зі зміною життєвого циклу продукції і технології. Це значить, що треба здійснювати пошукову інноваційну діяльність у різних напрямках з виділенням окремих пріоритетних інноваційних проектів.
Інноваційна політика - це форма стратегічного керування, що визначає мету й умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямована на забезпечення його конкурентноздатності й оптимального використання наявного виробничого потенціалу.
Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, що регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої і економічної діяльності в процесі реалізації нововведень.
Інноваційна політика свідчить про відношення керівництва до інноваційної діяльності підприємства, визначає мету, напрямки, функції й організаційні форми. Вона включена у відповідні плани і програми: стратегічні, тактичні й поточні.
Стратегія - довгострокова модель розвитку організації, прийнята для досягнення організацією стратегічних цілей і враховує обмеження внутрішнього і зовнішнього середовища.
Стратегію будь-якої організації можна представити як:
Стратегію наступальну (передбачає швидкий розвиток організації: збільшення масштабів виробництва, освоєння нових товарів і послуг, вихід на нові ринки збуту), що базується на:
1) наступальному-ризиковому типі інноваційної політики (венчурні фірми), спрямованому на піонерне впровадження радикальних інновацій, створених фірмою.
Головним завданням цього виду політики є:
- моніторинг споживач-ринок з метою своєчасного виявлення змін ринкової кон’юнктури ;
- формування високопрофесійних науково-дослідних колективів, здатних створити новий продукт;
- стимулювання ініціативних працівників фірми;
- добір перспективних ідей і концентрація зусиль на доведенні їх до стадії комерціалізації.
2) Наступальний тип інноваційної політики здійснюють потужні фірми з власними дослідницькими лабораторіями, які постійно працюють над створенням нових продуктів у відповідній галузі, чи компанії, що мають можливість виділити значні фінанси на випуск нового продукту в іншій організації. Завдяки фінансовим можливостям вони можуть швидко розгорнути масове виробництво продукту, завойовуючи значну частину ринку.
Головним завданням інноваційної політики наступального типу є:
- моніторинг споживчого ринку інновацій для оперативного застосування тих з них, що вигідні для фірми тепер чи у майбутньому; підтримка діяльності власних спеціалізованих науково-дослідних підрозділів; стимулювання ініціативності працівників фірми; оцінка перспективних нових ідей, їх перспективна розробка і впровадження.
Стратегія стабільності. Вона полягає в підтримці існуючих розмірів підприємства і напрямків його ділової активності. Як правило, її дотримуються організації, що виготовляють продукцію з тривалим стабільним попитом. У цьому випадку інноваційна політика повинна забезпечити умови для підвищення конкурентноздатності продукції з метою утримання позицій на ринку.
Захисна стратегія спрямована на утримання позицій організації на ринку і попередження банкрутства. Спирається, як правило, на інноваційну політику еволюційного типу, однак, інноваційний пошук (через обмежені фінансові ресурси) зосереджується на шляхах, що дають можливість скорочувати витрати на випуск продукції з метою зниження її ціни і збереження конкурентноздатності.
Залежно від кон'юнктури ринку і стабільності фінансового стану організації в межах захисних стратегій можуть бути:
- стратегія скорочення витрат;
- стратегія "ліквідації зайвого";
- стратегія диверсифікації (переорієнтації на інший вид діяльності).
Інноваційна політика будь-якої організації передбачає:
- початок розробки інновації під впливом попиту, і направлення інноваційної діяльності на прогнозування змін у попиті і подальше інноваційне проектування товарів, що відповідають вимогам і бажанню споживачів;
- створення спеціального структурного підрозділу для планування інноваційної діяльності, реалізації інноваційної політики, стимулювання активізації праці в працівників;
- відношення до інновації як до можливості одержати конкурентні переваги.