5. Особливості суспільно–політичного життя в Наддніпрянській Україні 20–30–х рр. XIX ст.

На початку XIX ст. Наддніпрянська Україна, Південна та частково Правобережна Україна, а також Слобожанщина входили до складу Російської імперії. Починаючи з 1796 р. тут відбувалася низка адміністративно-територіальних перетворень. Так, Лівобережна Україна спочатку називалась Малоросійською губернією, але згодом стала називатися Малоросійським генерал-губернаторством. У 1835 р. Слобідсько-Українська губернія була перейменована на Харківську губернію.

Правобережна ділилася на 3 губернії: Київську, Волинську і Подільську.

Південна Україна та Крим називались Новоросійською губернією, а з приєднанням до неї у 1812 р. Бессарабії, було створено Новоросійсько-Бесарабійське генерал-губернаторство.

10-Ті рр. XIX ст.

Характерною особливістю суспільно-політичного життя у підросійських землях України зазначеного періоду було те, що тут набуває поширення і впливу масонство. Найбільшою масонською ложою була «Любов до істини», що була заснована в Полтаві. До неї входив, зокрема, відомий український письменник Іван Котляревський, а також український історик Василь Лукашевич. Останній прагнув утворити Малоросійське Таємне Товариство з метою політичної боротьби за незалежність України. У цей час у Києві було засновано велику і впливову «Ложу з’єднаних слов’ян».

20–30-Ті роки XIX ст.

Характерною особливістю діяльності української інтелігенції у зазначений період було зосереджено її зусиль на пропаганді своїх ідей в навчальних закладах. Навчальні заклади стають важливими осередками українського суспільно-політичного життя в Російській імперії. З заснуванням у Харкові 1805 р. імператорського університету починається активне процес національного відродження підросійської України. Саме Харкову належить провідна роль в українському відродженні на початку XIX ст. З другої половини 20-х років XIX ст. роль навчальних закладів в суспільно-політичному житті значно збільшується. Так, у 1826 р. під впливом повстання декабристів при Харківському університеті виник таємний політичний гурток, до якого входили студенти, викладачі та офіцери. Гуртківці поширювали антикріпосницьку та антисамодержавницьку літературу. Їх пропагандистська діяльність охоплювала Харківщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та інші українські землі. Незабаром цей гурток було викрито і розгромлено.

З 1827 по 1830 рр. у Ніжинській гімназії діяв таємний політичний гурток прогресивної професури. Гуртківці поширювали популярні на той час антикріпосницькі ідеї і боролися за демократизацію навчального процесу проти засилля реакції. Гурток користувався значною популярністю серед студентства, а також здобув прихильність письменника М. Гоголя. У 1830 р. гурток було викрито, а його учасників покарано.

Після польського повстання в Україні 1830-1831 рр. за підтримки малоросійського генерал-губернатора відновлено рух за відродження українського козацтва.

Зазначені приклади можна вважати винятком, аніж сталою тенденцією. Суспільно-політичний рух в Україні зазнавав тиску і переслідувань збоку російського царизму. Своєю колоніальною політикою російське самодержавство усіляко перешкоджало культурному відродженню українського народу. Дійшло до того, що 1853 р. російський царизм навіть заборонив називати Лівобережжя принизливою для українського народу назвою «Малоросія», аби не збурювати серед українського загалу проявів сепаратизму.