Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 3.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
238.08 Кб
Скачать

Юрій хмельницький (друге гетьманування) (1659-1663 рр.)

«Чорна рада» під Фастовом 27 вересня 1659 р. обрала гетьманом Юрія Хмельницького, але відсутність у нього твердої політичної волі, неврівноваженість характеру зробили його знаряддям у руках старшинських угруповань.

Перевага перейшла на бік Москви. Сподіваючись, що ім'я батька допоможе згладити внутрішні конфлікти, старшина обирає гетьманом 18-річного Юрія Хмельницького. Обраний на Раді в Германівці, Юрій Хмельницький був висунутий старшиною антипольського напрямку, яка схилялася до зміцнення союзу з Москвою. Новий гетьман був людиною невеликої освіти, мовчазний, позбавлений чару Богдана, але впертий і завзятий. Головним дорадником Юрія був генеральний осавул Іван Ковалевський, якого старий гетьман призначив на його опікуна. Близько стояли Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман І. Сірко.

Юрій зі старшиною вирішили наладнати відносини з Москвою і добитися від неї поширення прав для України, приєднання північної Чернігівщини, частини Білоруси, заборони воєводам втручатися у внутрішні справи країни, свободи дипломатичних стосунків. Все це було оформлене в статтях, відомих під назвою Жердевських.

Юрій вислав посольство з П. Дорошенком на чолі, яке передало князеві Трубецькому Жердевські статті, але Трубецькой їх не прийняв. Він запросив Юрія зі старшиною до Переяслава, де Генеральна Рада знову обрала його на гетьмани. Тероризований Трубецьким, Юрій прийняв, замість Жердевських статей – нібито статті Богдана Хмельницького. Насправді статті 1654 р. були в Москві доповнені й перероблені, при чому в них проведено принцип повного підкорення України Москві, а митрополита Київського – Московському патріархові (про митрополита в редакції 1654 р. не було навіть згадки). Текст статей, затверджених на Переяславській Раді 1659 року, кардинально різниться від тексту статей 1654 року і є грубою підробкою! М. Грушевський в «Історії України-Руси» писав: «замість автентичних статей, московські дяки підсунули українській стороні довільну переробку-фальсифікат».

Трагедія дальшої історії України була в тому, що цей сфальсифікований документ 1659 р. став єдиним офіційним текстом т. зв. «Статей Богдана Хмельницького», і на ньому підписувалися згодом усі гетьмани. Надрукований він в «Полном Собрании Законов Российской Империи».

Згідно з цим фальсифікатом гетьмани, після обрання, повинні були їхати на поклін цареві; не мали права вести дипломатичні стосунки; Рада не могла без дозволу царя усувати гетьмана; гетьман не міг без згоди царя призначати та звільняти полковників; він не мав права виступати в походи і повинен був іти з військом, куди накаже цар; козацькі залоги мали вийти з Білої Руси; митрополит Київський повинен був визнати владу Московського патріарха.

Все це стероризований московськими боярами ствердив своїм підписом Юрій Хмельницький, який поняття не мав про дійсні статті Богдана Хмельницького.

Московський уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким. Воєводи втручалися в управління, роздавали на свій розсуд землі, московські залоги грабували населення, уряд через голову гетьмана вів переговори зі старшиною. Гетьманська влада Юрія стала номінальною. Зростало незадоволення людності.

У 1660 р. між Москвою та Польщею знову вибухнула війна за владу над Україною. Коли царські війська потрапили в оточення до поляків під Чудновом на Волині, Юрій зі старшиною не поспішали допомагати їм. Натомість молодий гетьман вступив у переговори з поляками, й коли росіяни зазнали нової страшної поразки під Чудновом, Юрій погодився на повернення України до складу Речі Посполитої. В цей момент і без того хаотична ситуація ускладнилася ще більше. На Правобережжі, де отаборилися Хмельницький з поляками, влада гетьмана лишалася незмінною, проте на Лівобережжі, що перебувало під контролем царя, козаки виступили проти Хмельницького, обравши наказним гетьманом Якова Сомка. Окупована польськими та російськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами й чварами між політичними фракціями, Козацька Україна розділилася на дві окремі частини, кожна на чолі з власним гетьманом. Доба Руїни сягнула тепер свого апогею.

Протягом 1661-1663 рр. громадянська війна розгорілася з новою силою.

Після загибелі під Ржашевом та Каневом майже 8 тисяч козаків Ю. Хмельницький у січні 1663 р. відрікся від булави. Боротьбу за гетьманську булаву розпочали Я. Сомко, Г. Гуляницький, М. Ханенко, П. Дорошенко, П. Тетеря, І. Брюховецький, В. Золотаренко. На передній план виступали регіональні інтереси старшинської верхівки, а не ідея загальнонаціональної єдності. Лівобережна еліта, підтримувана представниками царя, дедалі більше відривалася від правобережної.

У січні 1663 р. на раді в Чигирині гетьманом Правобережжя стає П. Тетеря (Моржковський), якого підтримували кримські татари. На Лівобережжі найбільш реальними кандидатами на булаву були наказний гетьман Я. Сомко і І. Брюховецький. За згодою царя 17-18 (27-28) червня 1663 р. під Ніжином відбулася «чорна рада». Гетьманом Лівобережжя було обрано І. Брюховецького, який обiцяв приборкати експлуататорськi апетити «золотожупанникiв», поліпшити життя збіднілого козацтва, міщанства й посполитих. Його суперники пізніше були заарештовані й страчені.

Таким чином, перший етап громадянської війни 1658-1663 рр. завершився територіальним розколом України, що породило наступний виток боротьби за владу. Колись єдина українська держава розпалася по Дніпру на Лівобережну й Правобережну, з протилежною орієнтацією на зовнішні сили. У кожному регіоні різни групи населення теж мали протилежну орієнтацію, що надавало визвольній боротьбі особливої трагічності й складності.

Московія і Польща поділили між собою українські землі Андрусівським перемир’ям (1667 р.) і так званим «Вічним миром» (1686 р.).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]