Лівобережні гетьмани іван брюховецький (1663-1668 рр.)

Це був яскравий представник доби Руїни. Він був добрим промовцем, умів впливати на юрбу, був типовим демагогом. В політичних поглядах був палким прихильником Москви і вважав царя за єдиного володаря України. Був антиподом Тетері, що вважав за господаря України польського короля.

Року 1665 Іван Брюховецький поїхав до Москви, став боярином, одружився з московкою княгинею Долгорукою і зрікся на користь Москви прав України, залишивши тільки станові права козаків. Було збільшено залоги московські, всі податки перейшли до Москви. Гетьман не мав права вести стосунки з іншими державами. Брюховецький просив навіть прислати митрополита з Москви.

Поступки Брюховецького викликали в Україні обурення. Навіть управитель Київської митрополії Мефодій (Максим Филимонович), що був раніше прихильником московської влади в Україні, обурився. Ігумени київських монастирів заявили воєводі Шереметьєву, що вони, якщо приїде з Москви митрополит, «замкнуться в своїх монастирях», мовляв, «краще смерть прийняти, ніж бути в Києві московському митрополитові». Справа на цьому затрималася.

Тим часом прибули московські урядовці переписувати населення та накладати податки. Переповнював чашу терпіння договір, укладений Москвою з Польщею 1667 р. в Андрусові без участи українських представників. За цим договором Правобережна Україна переходила до Польщі, а Лівобережна – до Москви. Київ на два роки залишався під владою Москви, а після того також переходив до Польщі. Січ була поставлена під протекторат обох держав.

В Україні почало ширитися загальне незадоволення проти московських порядків і Брюховецького. Побоюючись повстання, гетьман вирішив змінити орієнтацію і в 1668 р. скликав Раду старшин, на якій заявив, що єдиний порятунок – вигнати московських воеводів і просити протекції Туреччини. До Царгороду поїхали посли з пропозицією прийняти підданство України на умовах васальної залежності. Султан на це згодився. Брюховецький залишився у Києві як васальний князь. Від Кримського хана прийшли на допомогу татари. Почалося повстання проти Москви.

Тим часом гетьман Правобережної України Петро Дорошенко в січні 1668 р. також скликав Раду, на якій ухвалено не визнавати зверхності Москви та Польщі, а віддатися під протекцію султана. Султан і на це дав згоду. Дорошенко з своїм військом переправився через Дніпро і пішов проти Брюховецького. Рух його був тріумфальний. Народ вітав Дорошенка і переходив на його бік. Коли він наблизився до Опішні, де був табір Брюховецького, козаки збунтувалися проти Брюховецького й забили його. Дорошенка проголосили гетьманом обох боків Дніпра. Це був момент найбільшої слави Дорошенка. На короткий час (1668-1669 рр.) Україна знову об’єдналася в єдину державу.

Проте цей тріумф не був тривкий. Наступали московські війська. Населення Чернігівщини побоялося поривати з Москвою. Несподівано почали наступ поляки. Дорошенко спішно подався на Правобережжя, щоб організувати оборону. На Лівобережжі він залишив наказним гетьманом полковника Чернігівського Дем'яна Многогрішного. Але згода між ними тривала недовго. Року 1669 Многогрішного обрано на гетьмана Лівобережної України, і Україна знову поділилася на дві частини.