Порядок встановлення діагнозу віл-інфекції

I. Загальні положення

1.1. Цей Порядок визначає механізм встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, особам, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, іншим іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на

території України.

1.2. Цей Порядок поширюється на заклади охорони здоров’я (далі– ЗОЗ) незалежно від форми власності та підпорядкування.

1.3. Діагноз ВІЛ-інфекції встановлюється центрами(відділеннями) з профілактики та боротьби зі СНІДом(далі– Центри(відділення) СНІДу) або ЗОЗ, в яких функціонують кабінети«Довіра», за місцем проживання людей, які живуть з ВІЛ, у разі виявлення антитіл до ВІЛ за результатами лабораторних досліджень, даних епідеміологічного анамнезу та об’єктивного обстеження особи, яка звернулася для встановлення діагнозу.

1.4. Встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції у дітей здійснюєтьсявідповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від23 листопада2007

року №740/1030/4154/321/614а«Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України26 грудня2007 року за №1405/14672.

II. Встановлення діагнозу віл-інфекції

2.1. Для встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції особа, яка добровільно пройшла тестування на ВІЛ в порядку, встановленому наказом Міністерства охорони здоров’я України від21 грудня2010 року №1141 «Про затвердження Порядку проведення тестування на ВІЛ-інфекцію та

забезпечення якості досліджень, форм первинної облікової документації щодо тестування на ВІЛ-інфекцію, інструкцій щодо їх заповнення», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України14 березня2011 року за №319/19057, та/або у якої за даними повторного тестування виявлено ВІЛ (далі– пацієнт), звертається до лікаря-інфекціоніста Центру(відділення) СНІДу, який проводив підтверджувальні дослідження на наявність антитіл до ВІЛ(при взятті на диспансерний облік), або ЗОЗ, в якому функціонує кабінет «Довіра», за місцем проживання пацієнта.

2.2. Діагноз ВІЛ-інфекції пацієнту встановлюється лікарем-інфекціоністом Центру(відділення) СНІДу або ЗОЗ, в якому функціонує кабінет«Довіра», який пройшов тематичне удосконалення з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу у вищих медичних навчальних закладах післядипломної освіти, за місцем проживання пацієнта.

2.3. Лікар-інфекціоніст здійснює опитування скарг і збір анамнезу (у тому числі анамнезу захворювання та життя, застосування лікарських засобів, соціального анамнезу тощо) та об'єктивне(фізикальне) обстеження пацієнта. Отримані дані та результати підтверджувального дослідження на наявність антитіл до ВІЛ(при взятті на диспансерний облік) вносяться до медичної карти амбулаторного хворого за формою первинної облікової документації №025/о«Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від14 лютого 2012 року №110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України28 квітня 2012 року за №661/20974 (далі– форма №025/о). У формі №025/о лікар-інфекціоніст заповнює розділVІІІ «Щоденник», де у колонці3 зазначає діагноз ВІЛ-інфекції у пацієнта із застосуванням кодів захворювання відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду(далі– МКХ-10).

2.4. Пацієнт при встановленні діагнозу ВІЛ-інфекції зобов'язаний надати письмове підтвердження у довільній формі за власним підписом щодо отримання інформації про профілактичні заходи, необхідні для підтримання здоров’я ВІЛ-інфікованої особи, запобігання подальшому поширенню ВІЛ, про гарантії дотримання прав і свобод людей, які живуть з ВІЛ, а також про кримінальну відповідальність за свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження та/або зараження ВІЛ відповідно до частини четвертої статті7 Закону України«Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини(ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ».

2.5. Після встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції лікар-інфекціоніст пропонує пацієнту здійснювати медичний нагляд за ним у закладах охорони здоров’я, визначених у додатку1 до Порядку ведення обліку людей, які живуть з ВІЛ, та здійснення медичного нагляду за ними, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від10 липня2013 року

№585.

2.6. Для встановлення заключного (уточненого) діагнозу лікар-інфекціоніст складає план первинного обстеження пацієнта відповідно до Клінічного протоколу антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12 липня 2010 року №551 та Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної(спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги«Туберкульоз», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від21 грудня2012 року №1091.

2.7. Первинне обстеження пацієнта обов’язково повинно включати: опитування скарг і збір анамнезу(у тому числі анамнезу захворювання та життя, застосування лікарських засобів; соціального анамнезу тощо); об'єктивне(фізикальне) обстеження; лабораторне обстеження; інструментальне обстеження(ультразвукове дослідження органів черевної порожнини та нирок, рентгенографія органів грудної порожнини, якщо не проводилася останні12 місяців або за клінічними показаннями); консультації інших спеціалістів(за медичними показаннями) (офтальмолог, невропатолог, гінеколог– для жінок); оцінку поінформованості та рівня знань пацієнта щодо ВІЛ-інфекції зі зверненням його уваги на профілактику ризику передачі ВІЛ.

2.8. Перелік лабораторних досліджень, обов’язкових для виконання при первинному обстеженні

пацієнта:

визначення кількостіCD4-лімфоцитів(абсолютна кількість та відсотковий вміст); визначення вірусного навантаження ВІЛ у плазмі крові; загальноклінічне дослідження крові(з визначенням гемоглобіну, еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитарної формули, абсолютної кількості лейкоцитів); біохімічне дослідження крові(білірубін та його фракції, аланін амінотрансфераза, таспартатамінотрансфераза, лужна фосфатаза, сечовина, креатинін); загальноклінічне дослідження сечі; проба Манту; скринінгові дослідження на туберкульоз; скринінгові дослідження на інфекції, що передаються статевим шляхом(сифіліс, гонорея, хламідіоз, трихомоніаз, вірус простого герпесу2 типу); серологічні дослідження на маркери вірусних гепатитів В і С; мазок Папаніколау у жінок.

2.9. Додаткові рекомендовані лабораторно-інструментальні дослідження та необхідні консультації інших спеціалістів призначаються за наявності клінічних/епідеміологічних показань.

2.10. За результатами первинного обстеження пацієнта лікарем-інфекціоністом встановлюється заключний(уточнений) діагноз ВІЛ-інфекції відповідно до Переглянутої клінічної класифікації стадій ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків, рекомендованої Всесвітньою організацією охорони здоров’я, визначеної додатком1 до Клінічного протоколу антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків, затвердженого наказом

Міністерства охорони здоров’я України від12 липня2010 року №551 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України від10 вересня2010 року №766).

2.11. Діагноз ВІЛ-інфекції пацієнта підлягає кодуванню відповідно до МКХ-10 та занесенню до форми №025/о.

Директор Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги М. Хобзей

ЗАТВЕРДЖЕНО Зареєстрований в Міністерстві

Наказ Міністерства охорони юстиції України 25.07.2013 №1254/23787

здоров'я України

10 липня2013 року №585