Питання до теми:

1.Визначте умови появи постмодернізму в країнах Західної та Східної Європи. 2. Назвіть головні ознаки постмодерністських творів. 3. Як ви розумієте формулу "світ як текст" і "текст як світ"? Поясніть її на прикладі прочитаних творів. 4. З якою метою представники постмодернізму використовують літературну гру? 5. Назвіть модерністські течії, які продовжують розвиватися в 50-90-і роки, а також нові. 6. Що таке "магічний реалізм"? У творчості яких письменників він представлений?

Комунальний заклад охорони здоров’я

ХАРКІВСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ № 2

Методичні рекомендації

Для організації самостійної роботи студентів

З теми:

«Складності та перспективи сучасного культурного будівництва.»

Навчальна дисципліна «Культурологія»

Спеціальність 5. 120 101 06 «Стоматологія ортопедична»

Курс ІІ (другий)

Кількість навчальних годин 2 години

Обговорено і затверджено на засіданні циклової комісії соціально-економічних та гуманітарних дисциплін Протокол № ___________ від “ ____ ” ______ 2013 р. Голова комісії: _____ Л.С.Рубан

Харків – 2013 р.

Автор:

Руда О.В. – викладач вищої категорії

Рецензент:

Редько О.Я – методист КЗОЗ ХМК № 2, викладач вищої категорії

Рубан Л.С.– голова ЦК соціально-економічних

та гуманітарних дисциплін, викладач вищої категорії, викладач - методист

І. Актуальність теми :

Украї́нська культу́ра XXI століття —напрямки, за якими розвивалася, розвивається національна культура України і українців (українства) у поточному столітті. Ідеї, люди, події, явища та середовища, що формують сучасний культурний простір та культуру — надбудову української дійсності, матеріальну, духовну та соціальну культуру українства.

Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації і складний процес переходу до нового суспільства на зламі епох вимагають нового висвітлення культурологічних проблем, відкривають нові обрії розвитку української культури^[1].

Є дані, що вказують на те, що за роки незалежності у суспільному вимірі, державному будівництві зроблено більше, ніж за попередні 70 років, років радянської влади. Це вказує на ту різницю, що властива без- та державній нації у її формуванні.

На сучасному етапі — Україна — індустріально-постіндустріальна держава, з переважанням міського населення (67.2%, 2011, див. демографія України); порівняно з попереднім переписом (1989) із практично тотожним кількісним пока́зником міщан (66.7%), моноетнічна (77,8% — українці), з переважанням католицької (вселенської)^[2] православної (за обрядом; східного, візантійського), віри.

Передумовами становлення культури України на сьогоднішньому етапі, передували й зовнішньополітичні зміни на мапі Європи — розпад Варшавського пакту, падіння Берлінської стіни, об'єднання Німеччини, розвал СРСР, створення СНД, розпад Чехо-Словаччини на Чехію та Словаччину, перша та друга хвилі розширення Євросоюзу, вступ країн екс-варшавського блоку до НАТО, війна у Сербії та відділення/постання Косова. За висновками Всесвітнього банку, у виграші від економічної інтеграції в 90-ті роки опинилися саме ті країни (у глобальному вимірі), що знизили політичні бар'єри, які перешкоджають міжнародній торгівлі та інвестиціям.

Разом з політичною кристалізацією, формуються геополітичні стремління новопосталих держав та режимів у вигляді війського-політичного блокування чи прямування до нього, утвердження тієї чи іншої моделі державотворення, а, відтак, зміни, політичних та господарських еліт.

Разом із побудовою України як держави відбувається (чи мало б відбуватися) згортання і переосмислення тоталітарної спадщини (порівняй екзистенціалізм по війні у Зх. Европі), прохід культурного досвіду минулих епох, що не мали місця чи можливості розвинутися за командної економіки та суспільного буття, місця і ролі помежи сусідами (див. про примирення і відновлення пантеону «Орлят» та українські військові поховання на Личакові — в епоху Кучми).

Структура культури, як зазначає Замкович (2007)^[1], є досить складним і багатогранним явищем. Всі складові її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему культури.

Національна культура охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких — географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпечують збереження й відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної свідомості, інтегрують культуру нації у світову культурну співдружність^[1].

У структурі національної культури виділяються такі складові, як матеріальна, побутова, політична і правова культура, як наука, освіта й філософія. Особливість національної культури полягає в тому, що вона характеризує інтегральні моменти національного життя, які складають основу нації і забезпечують подальший національно-культурний процес. До них відносяться мова, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна самосвідомість, почуття національної гідності.

Риси культуротворчого пошуку та розвитку

На сучасному етапі українській культурі притаманні такі риси:

- перехід від індустріальних форм розвитку до постіндустріальних, екологічно-духовне, громадське та релігійне переосмислення (відхід від попередніх, заідеологізованих форм свідомості [очевидно, від кінця 80-их в Україні, як результат і хвиля від загальноєвропейського контексту 70-80-их], зростання ролі та ареалу релігії (особливо 90-ті)

- пошук та творення української модерної нації, не з погляду галичанина чи слобожанця (за висловом Остапа Скворцова)

- контрарні погляди на трансгендер, ЛГБТ (від різкого засудження до прийняття, непротивлення, толерування) при цьому думки можуть бути висловлені і почуті^[12]

- пошук мовної норми («скиньмо чужі мовні кайдани!»)

- майдани — акції політичного протесту, що отримали НОВІТНЮ назву, інтерпретацію-тлумачення — майдан (податковий, чорнобильський)

- зміною, модернізацією політичних еліт, можливо — передумовою цьому — отримання покоління що виросло, сформувалось за незалежної України

- українокультурний продукт, як (російсько- так і україномовний тощо) виходить за межі держави (пісні Білик польською ротуються на польських радіо, Руслани — у європейських топ-чартах, концерти Вакарчука — у Росії тощо, «Бумбокс» популярний на молдовському, російському ринках, «V.I.A.Gra» — Росія тощо, альбом «Шабля» «Kozak System» видається у Польщі (2013)^[13]…). В той же час звужується ринок для «старої» генерації співаків — «народним» за званнями чи без них^[14].

- відмова від регалій — «світочами» культури література (Костенко, Шкляр) музика (Скрипка, чи не надання таких (Скрябін), — плюралізм та особисті погляди як на сам факт обдаровування, на акцент «політичної біжутерії» чи культурної політики, або без будь-якого иншого акценту.

- пошуки об'єднавчої ідеї — соборної української церкви (за ініціятиви Ющенка) чи пошук героїки (пізніший етап); полярний обмін думками, рукоприкладством (у парляменті), судовими чи політичними рішеннями (визнання — відміна визнання (у тому числі юридична) — невизнання) з приводу героїки і героїв, геополітичних стратегій (молодіжні протести супроти маяків у Криму, фактично, української власності у руках ЧФ РФ, проти пактів — харківських угод, мовного закону…)

- пошук сильної руки — у вигляді провладної більшості, зміцнення президентських повноважень з тими чи иншими флуктуаціями, залежно від лідера та політичного середовища та кон'юнктури, що складалася на окреслений історичний момент

- тяглість процесу як у суспільному, так і культурологічному вимірі. При цьому напрямки культурного будівництва не обов'язково продовжуватимуться послідовниками^[15].

- перехід від індустріяльних рис побудови суспільства до постіндустріяльних — переосмислення цінностей, надбудови тощо (формування сфери послуг у 30% ВВП, сильний акцент торгівлі та ІТ-послуг у тому числі аутсорсинг). Неспроможність держави забезпечувати соціально-трудову політику прикладається до поширення програм самозайнятості населення (конверсія, військові кадри — середина 90-их, вивільнені трудівники індустріяльного сектора — від 90-их до сьогодні), поява технократів, що вели б індустріально-центровану політику (Семиноженко, Клюєв,…) не змінює основних тенденцій розвитку.

ІІ. Навчальна мета самостійної роботи:

Формування системи знань про культурологію та закономірності культурного процесу; про культуру як специфічний та унікальний феномен людства, її роль у формуванні особистості й розвитку суспільства; засвоєння навичок аналізу явищ культури, вміння орієнтуватися в основних проблемах культурології, розуміння культурної зумовленості економіки і здатність ураховувати культурну специфіку при вирішенні соціально-економічних проблем.

Знати : - загальні проблеми культурології та її місце в розвитку успільства; - типи і форми культур, основні культурно-історичні центри і регіони, закономірності їх еволюції та функціонування; -особливості розвитку культури України в контексті світової (зокре- ма, європейської) культури; - роль культури і науки в розвитку цивілізації, їх співвідношення і пов’язані з ними сучасні соціальні, економічні та етичні проблеми; - структуру розвитку культури людства, основні культурно-історичні епохи, їх здобутки у матеріальній та духовній сферах, у різних галузях науки та видах мистецтва; - різні картини (моделі) світу та місце людини в ньому; - норми, які регулюють взаємовідносини людей і ставлення людини до навколишнього середовища; - сутність суперечностей, що існують на сучасному етапі науково-технічного розвитку, і кризи існування людини у природі внаслідок порушення рівноваги в ній; - важливість вирішення сучасних глобальних проблем; - культурні процеси і явища, сучасні наукові методи їх дослідження на рівні, необхідному для розв’язання практичних завдань у майбутній професійній діяльності. Уміти: - визначати засоби формування культурної особистості, її відповідальності за збереження культурних надбань; -пояснити феномен культури, її роль у людському житті; способи набуття, збереження і передавання соціального досвіду, базисних культурних цінностей; -оцінювати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення; - вести діалог як спосіб виявлення свого розуміння культурних здобутків різних регіонів, народів і націй та визначити лінію власної поведінки в умовах розмаїття культур; -володіти розвиненою культурою мислення, вміти чітко і логічно висловлювати власні думки в усній і письмовій формах; -бути здатним самостійно опановувати нові знання,критично осмислювати набутий досвід з позицій останніх досягнень у галузі гуманітарних наук, економіки та соціальної практики.