Розвиток класичної теорії торгівлі

Теорія Д. Рікардо не з'ясувала до кінця походження порівняльних переваг, котрими володіє та чи інша країна. Вона залишила відкритим питання: чому окрема країна стає більш ефективною у виробництві певного товару? Чому, наприклад, США досягли порівняльної переваги у вирощуванні пшениці, а Японія - у виплавлянні сталі?

У першій половині XX століття шведські економісти Елі Хекшер і Бертін Олін одними з перших запропонували систематизоване пояснення джерел порівняльних переваг, відоме як теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва Хекшера-Оліна. Е. Хекшер і Б. Олін помітили, що держави наділені виробничими ресурсами (капітал, праця, земля) у різному стеупені. В одній країні відносно багато робочої сили, в другій - мінеральних ресурсів, в третій - велика кількість орних земель. Інакше кажучи, одні чинники можуть бути в надлишку, інші - в дефіциті. Вважається, що крнїна має надлишок (або дефіцит) чинника, якщо у неї співвідношення між його якістю і рештою чинників є вищим (або нижчим), ніж у решті світу. Це з одного боку. З іншого боку, у витратах виробництва різних товарів різне співвідношення витрат різних чинників. Продукт вважається трудомістким, капіталомістким, землемістким, коли частка витрат на відповідний чинник в його вартості є вищою, ніж у вартості інших продуктів. Відмінності між країнами у порівняльних перевагах саме пояснюються тим, що 1) у виробництві різних товарів чинники використовуються в різних співвідношеннях і 2) неоднакова відносна забезпеченість країн чинниками виробництва. Теорія Хекшера-Оліна стверджує, що кожна країна прагнутиме до спеціалізації і експорту тієї продукції, при виготовленні якої інтенсивно використовуються надлишкові, а відтак більш дешеві чинники виробництва, а отже і до імпорту тих продуктів, чинники виробництва яких, через відносну рідкісність їх, в цій країні є дорогими.

Наприклад, в Гонконгу і на Тайвані значно більше трудових ресурсів, ніж земельних, отже вигідно спеціалізуватись на виробництві товарів і послуг, що більш інтенсивно використовують працю, а не землю. Саме тому Гонконгу вигідно експортувати продукцію швейного виробництва, котре розміщується в багатоповерхових фабриках, а імпортувати автомобілі, виробництво котрих потребує великої площі на одного робітника. Туреччина ж, де земля є в надлишку по відношенню до кількості населення, згідно з теорією Хекшера-Оліна, експортуватиме сільськогосподарську продукцію.

Отже, теорія співвідношення чинників виробництва стверджує, що співвідношення частки землі, трудових ресурсів і капітала зумовлює їх порівняльну вартість. Ці витрати, у свою чергу, визначають, які товари країна може виробляти більш ефективно і експортувати.

Чи підтверджує існуюча структура міжнародної торгівлі висновок теорії Хекшера-Оліна, що країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових чинників і імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних чинників? У 50-х роках XX століття Василь Леонтьєв спробував з'ясувати, чи відповідає експорт і імпорт СІПА твердженням цієї теорії. Згідно з теорією Хекшера-Оліна, в експорті США повинні переважати капіталомісткі товари, а в імпорті - трудомісткі, оскільки в США, порівняно з іншими країнами, дуже багато капітана відносно праці. Леонтьєв» аби перевірити цю теорію, визначив кількість праці і капіталу, вміщену в американському експорті та імпорті. Його несподівані відкриття з тих пір отримали назву «Парадокс Леонтьєва». Він виявив, що якраз експорт, а не імпорт США був трудомістким, що прямо суперечило висновкам Хекшера-Оліна. Вивчення торгівельних зв'язків Японії, Індії та Канади виявили такі ж самі відмінності. Нещодавно дослідження Роберта Болдвіна також підтвердили існування цього парадокса.

Ряд економістів спробували цей парадокс пояснити. Одне з можливих рішень було запропоноване самим В. Леонтьєвим: в США праця, чого не можна сказати про капітал, більш продуктивна, ніж у їх торгівельних партнерів. В. Леонтьєв же, підраховуючи кількість праці, вміщеної в експорті та імпорті, не вказував її більш високої продуктивності у порівнянні з іншими країнами.

Більш висока продуктивність праці могла забезпечити Америці порівняльні переваги у виготовленні трудомістких товарів, незважаючи на відносний надлишок капіталу. Мордикей Крейнін, вивчаючи вплив на діяльність ТНК відмінностей у продуктивності праці всередині країни і за кордоном, розглянув цю пропозицію. Він дійшов висновку, що продуктивність праці у Сполучених Штатах Америки дійсно набагато вища, ніж в інших країнах, але не настільки, щоб цим зняти «Парадокс Леонтвєва».

Інше пояснення більш переконливе: В. Леонтьєв помилково нехтував величиною капітала, що вже вміщений в праці, не врахував, що істотну кількість капіталу було вкладено в робочу силу у вигляді освіти і підготовки. Наприклад, коли архітектор проектує будівлю, то лише невелика частина вартості його роботи пов'язана з власне працею, а основна частка напрямки пов'язана з великими капіталовкладеннями в його освіту. Пітер Кенен спробував перевірити, чи матиме місце парадокс Леонтьєва, якщо правильно визначити величину капіталу, що вже вкладено в робочу силу. Результати показали, що це коректування призвело до зняття парадокса. П. Кенен виявив, що американський експорт дійсно був капіталомістким після підрахування капіталу, інвестованого в робочу силу. Пізніше цей висновок підтвердили дослідження Уільяма Бренсона та Ніколоса Монойоіса. Виявилось, що парадокс Леонтьєва був наслідком обчислювальної помилки, а не неправильності теорії Хекшера-Оліна.

Ми можемо зробити загальний висновок: в основі міжнародної торгівлі лежить різна здатність країн ефективно, виробляти різні товари, .що ґрунтується на 1) природних та 2) набутих порівняльних перевагах, таких як відмінності у. співвідношенні чинників виробництва, в рівні застосовуваної технології, що визначають виробничі можливості і призводять до різниці у витратах виробництва. Порівняльні переваги є також наслідком рівня культури, пріоритетів в освіті, наукових дослідженнях. Так, здатність США утримати порівняльні переваги у виробництві багатьох товарів залежить не лише від розмірів праці і капіталу, але й від здатності «вирощувати і захищати ідеї».

І ще одне зауваження: концепцію порівняльної переваги не можна розуміти спрощено, застосовувати без урахування специфіки тієї чи іншої країни, того чи іншого періоду розвитку світового співтовариства. Так, наприклад, якщо в країні існує негнучка заробітна плата, якщо проводиться недалекоглядна фіскальна і грошова політика, тоді благо від дешевих імпортних товарів (внаслідок міжнародної спеціалізації) може обернутися злом безробіття.