III. Експертиза якості:

1. Експертиза якості ювелірного каміння.

2. Експертиза якості ювелірного виробу відповідно до існуючої документації.

3. Відсоток зносу коштовностей.

4. Стан збереження коштовностей.

IV. Оцінка коштовностей:

1. З'ясування мети оцінки виробу.

2. Встановлення критеріїв оцінки.

3. Вибір методики розрахунку вартості.

4. Розрахунок прогнозної вартості.

Товарознавча експертиза коштовностей здійснюється органолептичними методами та лабораторними дослідженнями (рис. 2.1) [9].

Будь-який ювелірний виріб виготовлено з матеріалів, ринкова вартість яких значною мірою залежить від їх природних якостей, а отже, щоб оцінити коштовності, здійснюється ретельна ідентифікація матеріалів. Для ідентифікації дорогоцінних металів використовуються як руйнівні, так і неруйнівні методи. Виявити, який сплав використано для виробництва ювелірного виробу, порівняно легко.

Якщо сплав, що аналізується має вигляд зливку або дроту, використовують купелювання в муфельних печах або метод атомно-абсорбціометричного титрування.

Купелювання в муфельній печі є досить точним засобом визначення золота та срібла, але його основним недоліком є те, що виріб руйнується.

Метод атомно-абсорбціометричного титрування базується на потенціометричному титруванні Аи (III) у солоному розчині гідрохінону. Дослідження за потенціометричним методом -кропіткі та дорогі, тому його використовують обмежено.

Коштовні вироби, як правило, досліджують візуально методом опробування на пробірному камені, крапельним методом або експрес-методом за допомогою сучасних тестерів, щоб не нанести ушкоджень їх зовнішньому вигляду.

Крапельний метод визначення проби дорогоцінного сплаву є досить поширеним та простим. Для визначення проби досить нанести відповідний хімічний реактив та відполіровану поверхню сплаву та простежити за змінами кольору та характером реакції реактиву.

На відміну від крапельного, метод випробування на пробірному камені є також дуже швидким, простим, і головною його перевагою є те, що ювелірні вироби не псуються, що дуже важливо у практичній роботі інспекції пробірного нагляду, митній службі, антикварних магазинів.

Останнім часом кількісний хімічний склад сплаву визначають за допомогою рентгенофлуоресцентного та атомно-емісійного методів.

Рентгенофлуоресцентний метод дає змогу аналізувати зразок навміст елементів від натрію до урану у діапазоні від десяти часток до 98%. За допомогою даного методу оцінюють якісний та кількісний склад частки ювелірних сплавів. Атомно-емісійний метод - це також метод спектрального аналізу з індуктивно зв'язаною плазмою. Він надає можливість визначити склад сплаву, але частково є руйнівним, зразок розчиняють у розчині кислот та розпиляють у плазмі.

Нині набуває поширення тенденція впровадження у практику пробірного спостереження методів мікрокупелювання і мікропотенціометричного титрування, а також експрес-методів, які належать до неруйнівних, з використанням сучасного обладнання, наприклад, "СоШ сіеіекіог", який визначає пробу золотого сплаву в метричній та каратній системах.

Багато ювелірних каменів характеризуються однаковими або подібними ознаками, що ускладнює діагностику. Так, серед прозорих та непрозорих каменів можна виділити групи однакового кольору - зеленого, червоного, синього тощо. Методи їх діагностики ґрунтуються на визначенні важливих фізичних властивостей і внутрішніх особливостей каміння.

Найперше завдання під час діагностики каменя - визначити, до якого мінерального виду він належить: діамант чи корунд (рубін або сапфір), кварц (аметист або цитрин), чи топаз або турмалін.

Перше припущення про природу каменя можна зробити на підставі його кольору, блиску, прозорості та загального вигляду. Але повну впевненість про правильне визначення дорогоцінного каменя одержують після вимірювання конкретних фізичних констант. Діагностика каменів, що закріплені в ювелірний виріб, ускладнюється тим, що на деякі показники великий вплив має колір металу, тому діагностику необхідно здійснювати з урахуванням похибкового коефіцієнта.

Більшість дорогоцінних каменів - прозорі, а за наявності на них штучних полірованих граней можна використати рефрактометр для визначення основного показника - коефіцієнта заломлення.

Відмінності за умовами утворювання природних мінералів, синтезу їх аналогів віддзеркалились на деяких особливостях їх зростання і внутрішньої будови. Це виявилось у зональності кристалів, характері розподілу кольору та включень. Внутрішні особливості каменів, закріплених у ювелірний виріб, вивчають за допомогою мікроскопічного методу ідентифікації.

Експертизу якості дорогоцінного каменя, на відміну від діагностики, здійснюють на підставі чотирьох головних параметрів, насамперед, це маса (у каратах), якість огранювання (пропорція, симетрія, якість полірування), дефектність та колір. Експертизу якості здійснюють за допомогою лампи денного освітлення, лупи 10-кратного збільшення, ювелірного пінцета та еталонів кольору. Кожний з цих параметрів оцінюється кількісними величинами, а їх підсумкове підбиття визначає цінність дорогоцінного каміння.

На світовому ринку дорогоцінних каменів немає єдиних критеріїв оцінки маси, якості огранювання, чистоти та кольору каменів. Деякі країни та центри торгівлі керуються власними критеріями. Лише за останнє десятиріччя визначилась тенденція до їх стабілізації: знайдені раціональні форми та геометричні пропорції діамантів, упорядковані одиниці вимірювання маси, уточнюється єдина термінологія чистоти, ограні та кольору.

Якість сучасного ювелірного виробу, його розміри визначаються як органолептичними, так і лабораторними методами згідно з ДСТУ 3527 - 97 "Вироби золотарські з коштовних каменів. Загальні технічні умови" [10]. Вид виробу, метод його виготовлення, характеристика форми, конструкції та вид закріпки каменя визначаються за ДСТУ 3375-96 "Терміни та визначення" [11].

Оцінка ювелірного виробу здійснюється за різними методиками.

У роботі Дронової Н.Д. наведені основні підходи щодо оцінки різноманітних ювелірних виробів [6]:

1. Оцінка з точки зору витрат.

2. Оцінка за прямим порівнянням продажу.

3. Підхід до доходу.

Однак важливо не тільки правильно здійснити прогнозування вартості того чи іншого вибору, але й дати бодай найменші пояснення стосовно змісту операцій прогнозування.

Для оцінки коштовностей необхідно чітко сформулювати "критерії оцінювання", які побудовані на наявних і об'єктивно спостережних власних характеристиках об'єкта експертизи (показниках споживних властивостей), та надати їм оцінювальні коефіцієнти. Отже, експерт повинен підрахувати суму оцінювальних коефіцієнтів за наявним переліком критеріїв, що справдилися, і зіставити предмет з групою споріднених предметів саме відповідно до змісту використаних критеріїв.

Прогнозна вартість наданого на експертизу предмета визначається шляхом зіставлення його із спорідненими і вже реалізованими на певних світових ринках відповідно до підсумкової кількості оцінювальних коефіцієнтів. Для здійснення такого зіставлення найбільш придатним є графічний формалізм маркетингової кривої, описаної Індутним В.В [12].

Ті, що користуються послугами експертів з оцінки коштовностей, бажають мати солідні гарантії щодо одержаних результатів, тому експертам з оцінки необхідно скоординувати цей вид діяльності, розробити для всіх учасників ринку коштовностей єдину концепцію організації експертної та оціночної діяльності, розробити та затвердити стандарти та інструкції оцінки виробів за такими критеріями, як термінологія, методики оцінки, фактори оцінки, щоб у рамках закону захищати інтереси та права споживачів і організацій.