4.2. Типологія суспільств
4.3.Характерні особливості розвитку сучасного суспільства
Спільними особливостями сучасного суспільства за новими соціальними теоріями є перехід від модерну (або індустріального суспільства) до постмодерну (або постіндустріального суспільства). Виділяючи загальні тенденції історичного розвитку суспільств, розрізняють такі етапи:
аграрне господарство (доіндустріальне суспільство) (основні складові – ручні знаряддя праці, підкорення загальним природним ритмам);
етап індустріального суспільства, що здійснювався в рамках господарства-виробника; більша питома вага продуктів стала припадати не на аграрний, а на індустріальний промисловий сектор. Риси індустріалізму: спеціалізація, стандартизація, концентрація, централізація. Суспільство такого типу (суспільство мас) діє в однаковому ритмі: в певний час прокидається, їде на роботу, повертається з неї, засинає. Тепер існує не тільки масовий виробник, а і масовий споживач.
Такий стан речей тривав до середини ХХ століття, коли почали виникати нові тенденції, пов’язані з розширенням сектора обслуговування, який почав давати більшу частину валового національного продукту (особливо наприкінці 80-х років ХХ століття в США). Цей сектор пов'язаний з інформацією; почала різко збільшуватись кількість програмістів, математиків, які зайняті виробництвом інформації, знаменуючи започаткування переходу до
етапу постіндустріального суспільства. Паралельно відбуваються процеси глобалізації (виробництво капіталу в світовому, а не національному масштабі). Найвпливовіша верства населення – транснаціональні капіталісти. Глобалізація пов’язана з децентралізацією, оскільки держава слабко впливає на економічні процеси щодо дій транснаціональних (або мультинаціональних) корпорацій, функціонування яких здійснюється в декілька державах одночасно, швидко передаючи інформацію і товари в країни з потрібною кон’юнктурою. Зараз транснаціональні корпорації контролюють приблизно 70% світової торгівлі. Іноді активи кількох таких структур перевищують національний доход кількох держав (Наприклад, 400 найбільш багатих американців володіють активами, вартістю 328 млрд. $, що перевищує сукупний національний доход Індії, Бангладеш і Шрі-Ланки, разом узятих). Відтепер в різних країнах світу з’явились різні види соціальної нерівності. У країнах третього світу це нерівність між великим капіталом і нестачею ресурсів щодо виживання для найнижчих верств населення. У країнах першого світу з’являється новий вид соціальної нерівності: між людьми, що володіють інформацією і вміють її використовувати, і тими, хто нею не володіє. Тобто зростає і поширюється прошарок інтелектуалів (або "білих комірців" - інтелектуалів, які мають високий рівень знань), на той час як питома вага робітників, які працюють у виробництві ("синіх комірців") у провідних країнах Заходу зменшується. Представників "білих комірців" не можна експлуатувати на рівні робітничого класу, оскільки їм потрібно надавати можливості для творчості, забезпечуючи їх свободою на рівні партнерських стосунків, внаслідок чого виникає новий стиль партнерського управління. Водночас великі ділові корпорації останніми роками почали здійснювати внутрішню реструктуризацію, скорочуючи кількість персоналу і свій бюрократичний апарат.
Один із провідних соціологів сучасності Ентоні Гіденс вважає, що теорія постіндустріального суспільства не виправдовує себе повною мірою, оскільки її представники приділяють занадто багато уваги економічним чинникам і сфері послуг, в той час як виробництво різко не зменшує своїх обсягів.
Інші соціологи вважають, що ми досягли кінця сучасного періоду, тобто ввійшли до "постсучасного світу". Письменником Френсісом Фукуямою був введений термін "кінець історії". Це означає, що історичні зміни дійшли кінця, тому що альтернатива капіталізмові та ліберальній демократії так і не знайдена, а вони поступово починають вичерпувати себе. Після розпаду СРСР ідеологічні битви капіталізму і соціалізму завершились. Кінець історії – це кінець альтернатив: монархізм, фашизм, соціалізм тепер є явищами минулого, а альтернатива ліберальній демократії так і не знайдена.
Дійсно, здійснити прогнози важко, бо невідомо, які форми економічного, політичного і культурного ладу можуть постати в майбутньому. Подібно до того, як мислителі середньовіччя не мали уявлення про індустріальне суспільство, яке почне складатися з розкладом феодалізму, нам сьогодні важко передбачити, як зміниться світ у майбутньому.
4.4.Сучасне українське суспільство, соціологічний аналіз його особливостей. Витоки формування українського менталітету, його властивості. Соціально-психологічні особливості українців Галичини, Наддніпрянщини та Лівобережжя. Стереотипи поведінки і соціокультурні типи мислення українського суспільства.
Характеризуючи сучасне українське суспільство, слід зазначити, що після розпаду СРСР в Україні почав формуватись так званий капіталістичний устрій. Однак використовувати слово капіталізм щодо України не можна. Це пояснюється тим, що у сучасному світі існують дві моделі капіталізму: 1) американська і 2) рейнська. Американська модель пов’язана із великою свободою "невидимої руки ринку", індивідуалізмом і не дуже сильним регулюванням економічного сектору державою. Другий, рейнсько-скандинавський тип має широке підґрунтя для участі держави в соціально-економічних процесах, що в ній відбуваються, забезпечує високий рівень соціального захисту населення (наприклад, кожен швед від народження забезпечений житлом, в Німеччині жорстко встановлені розміри мінімальної зарплати, що повною мірою забезпечує прожитковий мінімум). Позитивною рисою рейнсько-скандинавської моделі є те, що в суспільстві такого типу майже відсутні жебрацькі прошарки населення, оскільки забезпечений мінімальний базовий рівень. Ще одним різновидом капіталізму є японська модель, де в дію приведені механізми общини, трансформовані в корпоративний капіталізм, а на перший план виступають мотиви колективу (оцінку виконаної роботи отримує не одна особа, а група осіб). Україна ж до типів розвинених країн не відноситься, а тип капіталізму, який в ній склався – мульковий (арабський тип – мульк). Мульк – це влада власності (тільки людина стає багатою, одразу починає балотуватися у владні структури, вступати до партій тощо). Специфіка нашої теперішньої крупної буржуазії: підключившись до траснаціонального капіталізму, вона не підключена до національного, а катастрофа полягає у тому, що відкачуються ресурси з країни. Характерна особливість сучасного українського суспільства – будь-які проблеми вирішуються не на юридичному рівні, а на рівні особистих домовленостей. Тому іноземний капітал не бачить за таких умов серйозного підґрунтя для інвестування. Україною не створюються транснаціональні корпорації. В той час як на Заході чітко окреслені принципи індивідуалізму, а на сході (Японія, Китай) – колективізму, в Україні склалась не схожа на жодну з цих моделей так звана "слов’янська патріархальна сім’я": центр для українців зосереджений у малій групі – сім’ї, де пріоритет надається родинним стосункам, а також створенню дружніх колективів на роботі. В той час як переважна більшість капіталістів Заходу майже всі капітали вкладає у розвиток власного бізнесу, українські підприємці живуть із розмахом, вкладаючи значну частину своїх капіталів у вілли і атрибути "красивого життя" (тобто суспільні ресурси заводів та інших великих підприємств і організацій часів СРСР перейшли до "нових українців", в той час як на Заході відбувався довгий процес накопичення капіталу).
Витоки формування українського менталітету, його властивості
У визначенні та вивченні менталітету не існує стійкої методології.
Менталітет – це єдність свідомості, інтелекту і розуму, а також умонастрої, уявлення і склад мислення.
Ментальність народу, нації як специфічний спосіб сприйняття (апперцепції) і розуміння (інтерпретації) етносом свого внутрішнього світу виробляється під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних та інших чинників. Однак саме ментальність, долаючи історичні епохи, зберігає код нації. Ментальність – це цілісне духовне утворення – "душа народу" (без диференціації на моральну, політичну та інші складові). Ментальність нації виявляється в особливостях світосприймання, в системі норм, цінностей і принципів виховання; у формах взаємин між людьми і в сім’ї, в національному характері й темпераменті, різних компонентах культури (у т.ч. й політичної).
Ментальність особи за своєю спрямованістю світосприймальних настанов поділяється на предметні (спрямовані на зовнішній світ) і рефлексивні (орієнтовані на внутрішній світ людини). Обидва напрями поділяються на пасивні й активні, спрямовані на заміну або перетворення сприйнятого.
Існують такі типи ментальності: