3.2. Закон зростання потреб

Джерелом розвитку економіки є реалізація закону зростання потреб, сутність якого полягає в суперечності між розвитком продуктивних сил, розширенням обміну, що сприяє появі нових потреб, і обсягом та структурою споживання, які не відповідають новій системі потреб. Подолання Цієї суперечності відбувається завдяки зростанню потреб. На практиці цей процес виявляється в змінах ступеня задоволення економічних потреб, зростанні вимог до кількості та якості засобів виробництва, що зумовлює появу досконаліших видів машин, верстатів, устаткування, предметів праці. Кожній формі вияву закону зростання потреб властиві свої методи і способи реалізації (рис. 13).

Знання тенденцій та перспектив розвитку індивідуальних, сімейних, колективних потреб, їхніх структурних змін має важливе значення. Це не тільки впливатиме на нові напрями розвитку виробництва, а й сприятиме тому, щоб людина стала суб'єктом формування потреб, а не лише їхнім пасивним виробником. Формування потреб, зокрема економічних, характеризується певною спрямованістю. Суспільство має дбати про те, щоб скоротити кількість чинників, що зумовлюють формування потреб, які деформують психологію людей, завдають шкоди їхньому здоров'ю, загрожують існуванню життя на Землі. Потрібно свідомо і цілеспрямовано, використовуючи органи державного самоврядування, вартісні, правові важелі, а також виховні заходи, впливати на об'єктивні умови життя людей, розвивати виробничу й соціальну інфраструктуру, які спонукали б кожного працівника відновлювати потреби, спрямовані на всебічний розвиток людини.

3.3. Закон зростання продуктивності праці

Цей закон відображує існування суперечності між зростанням потреб і обмеженими можливостями екстенсивного розвитку економіки. Розв'язання суперечності здійснюється на основі підвищення продуктивності праці, що знаходить конкретне вираження в економії робочого часу. Форми вияву закону зростання продуктивності праці і кількісне вираження цього закону зображено на рис. 14.

Підвищення продуктивності праці свідчить про випереджальне зростання обсягу продукту порівняно зі зростанням витрат праці. Протилежний процес спричиняє появу негативних форм вияву закону зростання продуктивності праці: нестачу робочої сили, зниження трудової активності.

3.4. Закон економії часу

Сутність цього закону полягає у подоланні суперечності між необхідністю збільшення вільного часу і зайнятим часом. Розвиток суспільного виробництва на певному етапі зумовлює об'єктивну потребу збільшення вільного часу. Це пояснюється тим, що опанування знань і набуття працівниками майстерності відбувається не тільки під час самого процесу праці, а й за його межами, коли вони підвищують свій професійний і культурний рівень. Потреба у вільному часі для всебічного розвитку членів суспільства, відпочинку і виховання дітей ще більше зростає в умовах науково-технічного прогресу. У недалекому майбутньому мірилом багатства буде вільний час, а рівень інтелекту людей стане головним чинником економічного прогресу. Однак збільшенню вільного часу перешкоджає зайнятий час, який включає робочий і неробочий зайнятий час. Фонд часу обмежений певним обсягом, його не можна збільшити, можна лише змінити його структуру. Засобом розв'язання цієї суперечності с економія зайнятого часу. Економія зайнятого часу і збільшення вільного часу є складовими суспільного прогресу. Сьогодні країни світу, які мають високі результати науково-технічного прогресу, високий рівень культури населення, передову освіту головним чином досягають цього завдяки збільшенню вільного часу за рахунок економії зайнятого часу. Практика багатьох розвинених країн свідчить, що формами вияву закону економії часу є скорочення робочого часу, зайнятого неробочого часу, зменшення розмірів робочого дня. Формулу кількісного виразу економії часу зображено на рис. 15.

На жаль, один із показників цієї формули — норма вільного часу — ще не дістав відповідного визнання як один із важливих соціально-економічних критеріїв розвитку суспільства і не став звичайною статистичною величиною. Економія часу сприятиме збільшенню норми вільного часу. Вона відображає можливості суспільства для інтелектуального розвитку особистості, рівень його прогресивності.