Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
13
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
99.98 Кб
Скачать

Розділ 4. Економічні системи суспільства

4.1. Структурні елементи економічної системи

4.2. Власність в економічній системі

4.3. Класифікація економічних систем

4.1. Структурні елементи економічної системи

У процесі функціонування суспільного виробництва між людьми складаються певні економічні відносини, виникають потреби та інтереси, конкретно-історична сукупність яких визначає економічну систему суспільства, її структуру і специфічні риси. Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, політології, політиці. Проте щодо його трактування відсутня єдність поглядів. Це зумовлено тим, що зазначене поняття є складним системним утворенням із різними характеристиками, кожна з яких відображує окремий бік економічної системи. Саме тому в науковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупність видів господарської діяльності тощо. Ці поняття часто розглядають як синонімічні. Безумовно, вони близькі за змістом, проте не ідентичні. Жодне з цих визначень не дає вичерпної характеристики сутності економічної системи. Поняття «економічна система» доповнюється суб'єктивним чинником у зв'язку з тим, що, по-перше, економічна система не існує без людей, по-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, яке перетворюють люди (рис. 20).

Найдоцільніше розглядати економічну систему як складну систему, що є органічною єдністю сукупності елементів і зв'язків (відносин) між ними. Лише за такого підходу система виявляє ознаки цілісності, тобто організованості, інтегративні властивості та відносну замкненість. ( Економічна система— це один з підсистем суспільства, яка інтегрує) в собі сукупність усіх компонентів (елементів, ланок) економіки (галузі. підприємства, індивідуальні господарства, людей як безпосередніх учасників виробництва), природне середовище і виробничі підносний. Функціонування і розвиток економічної системи визначають економічне життя суспільства Структурні ланки, що утворюють економічну систему, з одного боку, досить неоднорідні, а з другого — динамічні, мінливі. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові та відмираючі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує за загальною для всієї системи і водночас власною логікою розвитку. Цим зумовлюється необхідність структурної диференціації складових елементів економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об'єктивні закони її функціонування і розвитку.

4.2. Власність в економічній системі

Відносини власності вважають основою економічної системи. Щоб переконатися в цьому, потрібно розглянути їхню сутність. Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність — це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити: хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу; як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва; хто і які отримує доходи від господарської діяльності. Як бачимо, відносини власності охоплюють всю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення. Інтереси мають суперечливий характер, що може призвести до конфліктів, і навіть війн. Це потребує надання економічним відносинам характеру правових, тобто суб'єкти відносин власності мають бути носіями певних потреб і обов'язків. Держава встановлює права власності. З юридичного погляду власність характеризує відносини з приводу привласнення та використання людиною матеріальних і духовних цінностей. Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи: Право володіння. Право користування. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ). Право на доход (право володіння результатами використання благ). Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага). Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища). Право на передачу благ у спадок. Право на безстроковість володіння благом. Заборона щодо використання блага недозволеним способом. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу). «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково — у випадку порушення її умов тощо. Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв’язок. Власність через багатоманітність її суб'єктів (фізичні та юридичні особи) реалізується у різних формах (рис. 21).

Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага). Наприклад, нерухомість (житло, земля, споруди на ній) можна віддати не власнику в тимчасове володіння і розпорядження. Легковий автомобілі» може бути використаний власником для своїх потреб, а також для надання послуг перевезення іншим суб'єктам. Колективна власність — це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів. Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу. Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності. Термін «кооперація» (від лат. слова cooperation — співпраця) вживається у двох значеннях. По-перше, як об'єднання трудових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів для спільної праці і досягнення певної мети. По-друге, як організаційно-правова форма діяльності. Кооперація с самостійною продуктивною силою, що дає змогу отримати результат, який не може бути досягнутим за розрізнених дій окремих осіб. Це неприбуткова форма господарювання, особлива форма самодопомоги, самозабезпечення та економічного самозахисту населення Суб'єктами державної власності є: держава в цілому, територіально-регіональні та муніципальні органи влади. Об'єктами державної власності залежно від рівня влади є природні ресурси (земля, її надра, води, ліси, повітряний простір), засоби комунікації, транспорт, заклади освіти, культури, спорту тощо. Панівна в суспільстві форма власності і відповідна їй форма привласнення визначають тип економічної системи. Зміни, які відбуваються в продуктивних силах суспільства під впливом науково-технічного прогресу, зумовлюють зміни у виробничих відносинах, що сприяє еволюції (поступовому, ненасильницькому перетворенню) форм власності, типів привласнення, а отже, й економічних систем. Упродовж останніх десятиліть у країнах Заходу відбувається процес обмеження економічного простору й діапазону функціонування класичної форми приватно-капіталістичної власності на засоби виробництва, її діалектичне перетворення, зумовлене всебічним розвитком корпоративної форми приватної власності і зростанням внаслідок цього кількості власників, тобто класична приватна власність поступово стає елементом колективної власності, залишаючись при цьому приватною для кожного окремого її власника. У країнах Заходу корпорації, які є акціонерними підприємствами, виробляють до 90 % усієї продукції. До переваг корпоративної форми власності над приватнокапіталістичною належать: висока виробнича динаміка і можливість акумулювати капітали та засоби будь-якої форми власності для оперативного вирішення виробничих або інших завдань. Усередині корпорації відбуваються процеси подальшої трансформації власності. Так, у Франції законодавчо стимулюється внутрішній перерозподіл акцій. Дедалі помітнішою стає тенденція переходу підприємств у повну власність їх персоналу. По суті, йдеться про створення кооперативної форми власності не в результаті об'єднання дрібних індивідуальних власників, а через придбання підприємства його персоналом. Особливого поширення ця форма власності набула в Західній Європі, насамперед у скандинавських країнах. Наприклад, у Швеції тільки в обробній промисловості налічується понад 100 підприємств, власниками яких є їхній персонал. Уряди підтримують програми надання робітникам акцій для придбання власності, використовуючи їх для запобігання негативним соціально-економічним наслідкам концентрації капіталу в окремих осіб чи держави. У США для реалізації програм акціонування держава використовує головним чином фінансові важелі. На думку американських фахівців, запровадження цих програм дасть змогу досягти балансу між трьома основними проблемами, що викликають найбільшу стурбованість у суспільстві: соціальною справедливістю, економічною ефективністю і надходженням коштів до державного бюджету. Акціонування сприяє формуванню багатоукладної економіки і спричинює появу змішаних форм власності. Наприклад, залізнична компанія «Конрейнл» багато років є спільною власністю Уряду США (85 % акцій) та її працівників (15 % акцій). У Сполучених Штатах Америки внаслідок реалізації програм акціонування кількість компаній, в яких працівникам належить від 1 до 100 % акцій, сягнула 12 тис. Майже 700 компаній повністю належать їхнім персоналам на правах колективної власності. Плани передачі власності реалізують понад 200 великих корпорацій, серед яких такі гіганти, як «Локхід», «Проктер енд Гембл», «Анхойзер-Буш», «Крайслер», «Істерн ейрлайнс», «Кепітел сйрлайнс». У трьох останніх співробітникам належить понад 20 % акціонерного капіталу. Нині загальна кількість працівників в американських компаніях, де здійснюються програми акціонування, становить майже 18 млн, або 10% усієї робочої сили США. Загальна сума акціонерного капіталу цих компаній сягає 60 млрд. доларів. В Америці вже майже 30 років успішно працює Програма накопичення власності — Employee Stock Ownership Plan (ESOP) — одна з найпрогресивніших організацій суспільної праці, яка робить працівників підприємств власниками акцій своїх компаній. Зрозуміло, що працівники не спроможні тільки за рахунок заощаджень викупити акції своїх підприємств. Це можна зробити шляхом отримання кредиту через ESOP. Володіння працівниками акціями своїх компаній позитивно впливає на продуктивність та ефективність функціонування компаній, а також сприяє досягненню різних цілей, головними з яких є: Створення додаткового доходу для працівників. Винагорода, яку отримують найкращі працівники, стимулює ефективність їхньої праці. Виходячи з цього, приблизно 40 % ESOP створювались як плани із забезпечення доходів працівників. Можливість викупити акції своєї компанії у тих працівників-власників, що звільняються або виходять на пенсію. Можливість запобігти негайному закриттю підприємства власниками з економічних або інших причин. Можливість запобігти втраті робочих місць або захиститися від нових потенційно індиферентних чи нелояльних власників. Не спиняючись на інших цілях, можна зазначити, що рентабельність економічної діяльності фірм, які використовували ESOP, підвищувалася на 3—4 % швидше, ніж у фірм без цієї програми. Таке зростання забезпечило створення приблизно на 50 % більше додаткових робочих місць у цих компаніях. Таким чином, ідея створення народних підприємств (під якими розуміють підприємства, акції яких належать їх працівникам) с досить перспективною. У країнах Заходу кожний третій найманий працівник бере участь у перетворенні власності. Зростання кількості суб'єктів власності зумовлює перетворення найманого працівника на співвласника засобів виробництва, або на працюючого власника. Питання про його участь в управлінні виробничо-функціонуючою власністю є досить складним. Часткове розв'язання проблеми полягає в юридично-правовому оформленні повноважень, делегованих менеджеру співвласниками. У такому випадку менеджер стає найманим працівником для співвласників цього підприємства. У компаніях, якими володіє трудовий колектив, створюються внутрішньозаводські комітети управління, які займаються вирішенням поточних питань діяльності підприємств. У деяких фірмах ці комітети мають статус консультаційних, в інших — їм надано право приймати рішення, що мають законну силу. Така форма власності сприяє об'єднанню інтересів працівників і керівництва: усі зацікавлені в зростанні та ефективності виробництва тощо. Зазвичай співвласники підприємства живуть територіально близько один від одного. З урахуванням цього виникла ідея «общини» (ком'юніті). Важливе місце в економічних системах країн із ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах — понад 50 %, у США та Японії — близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.