14.4. Особливості конкуренції у сільському господарстві
В умовах ринкової економіки конкуренція існує і в сільському господарстві. Проте тут вона має певні особливості, зумовлені низкою специфічних чинників, зокрема тим, що земля с предметом і водночас знаряддям виробництва. Різноманітність форм господарювання в сільському господарстві, його багатогалузевий характер зумовлюють існування різних видів конкуренції, серед яких переважає нецінова конкуренція. У зв'язку з тим що нині в Україні земля є приватною власністю, міжгалузева конкуренція не спричинює переливу капіталу в інші галузі господарства. Особливості конкуренції у сільському господарстві наведено на рис. 100.
14.5. Форми господарювання в сільському господарстві
Колективні сільські господарства (на зразок колгоспів) унаслідок роздержавлення землі були реформовані, а на їх базі створено нові приватні агроформування ринкового типу (рис. 101).
У більшості з них збережено цілісні земельні та майнові комплекси. Значна частина агроформувань здійснює господарську діяльність на основі колективної організації праці за трудовими угодами з кожним працівником, використовуючи орендовану землю та майно за договорами, укладеними з кожним власником.
14.6. Агропромислова інтеграція
Агропромислова інтеграція — це форма господарювання, за якої відбувається процес зближення і поєднання галузей сільського господарства та промисловості для стрімкого зростання обсягів виробництва і забезпечення ефективної кооперації праці робітників міста й села. Існують різні форми агропромислової інтеграції. У великих регіонах формуються регіональні агропромислові комплекси (АПК), які забезпечують реалізацію міжгалузевих зв'язків, збалансованість сільського господарства і суміжних галузей на цій території. У системі регіональних АПК створюються районні агропромислові комплекси. Переваги агропромислової інтеграції зображено на рис. 102.
14.7. Земельна рента
В умовах товарного виробництва виникає особлива форма доходів — земельна рента. Незалежно від форм власності на землю в процесі господарювання утворюється додатковий дохід від використання землі — диференціальна рента, що породжується монополією на землю як на об'єкт господарювання. Виникнення цієї монополії зумовлене існуванням відокремлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідним синтезом існуючих природних та економічних умов для утворення диференціальної ренти. Однією з умов виникнення диференціальної ренти є відмінність земельних ділянок за природною родючістю землі, а також за їх місцем розташування щодо ринку (місця реалізації продукції"). Використання досягнень науки і техніки у сільському господарстві дещо згладжує ці відмінності, проте повністю не усуває їх. Тільки господарства, розташовані на кращих землях, отримують додатковий чистий доход. Якби його отримували всі господарства, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла б. Другою природною умовою утворення диференціальної ренти є обмеженість землі у просторі, тим більше обмежені кращі за родючістю землі. Продукція, що виробляється на кращих землях, не може повністю задовольнити потреби суспільства. Тому до господарського обороту залучаються ділянки землі відносно гірші за родючістю та місцем розташування. Якби продукція, що виробляється на кращих землях, повністю задовольняла потреби суспільства, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла б. Господарства, які мають кращі земельні ділянки, отримують більше продукції з одиниці земельної площі — додатковий продукт, що є матеріальною основою диференціальної ренти. Необхідною економічною умовою перетворення цього додаткового продукту на диференціальну ренту є наявність товарно-грошових відносин. Особливість дії закону вартості в сільському господарстві полягає в тому, що суспільна вартість сільськогосподарської продукції визначається середніми витратами суспільно необхідної праці у господарствах, розташованих на гірших за родючістю та місцем розташування землях за середнього рівня організації виробництва. Індивідуальна вартість сільськогосподарської продукції, яка виробляється господарствами, розташованими на кращих та середніх землях, нижча від суспільної. Однак реалізують вони свою продукцію за цінами, що визначаються вартістю продукції на гірших землях. Це дає можливість отримувати додатковий чистий доход. Форми диференціальної ренти наведені на рис. 103.
Перша диференціальна рента — це додатковий чистий доход, який ] отримують у результаті продуктивної праці на кращих за родючістю та місцем розташування землях. Друга диференціальна рента — це доход, що виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто завдяки додатковим вкладенням у землю. Другу диференціальну ренту отримують не всі господарства, а тільки ті, які здійснюють інтенсифікацію за більш сприятливих умов виробництва (тобто використовують кращі землі). Господарства, які здійснюють додаткові вкладення на гірших землях, отримують не другу диференціальну ренту, а раціоналізаторський доход. Спільним між першою і другою диференціальними рентами є те, що обидві вони ґрунтуються на використанні родючості землі. Тільки у випадку першої ренти родючість зумовлена природними чинниками, а у випадку другої — інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва.