Ранній палеоліт на території України

Середньовічний Китай. Від 3 ст. до н. е. і до кінця 6 ст. китайська цивілізація переживала кризу. Її наслідком стало остаточне утвердження імперії як форми організації китайського суспільства. До того ж цю форму запозичили й сусідні з Китаєм народи: японці, корейці, в’єтнамці. В 589 р. полководець Ян Цзянь силою зброї відновив єдність Китаю. Він був проголошений імператором і заснував династію Суй (581 – 618 рр.). Внутрішня та зовнішня політика виснажила ресурси країни. Останній імператор дому Суй Ян Ді був убитий змовниками і до влади доступилася династія Тан (618 – 907 рр.). Її перші правителі Лі Юань і Лі Шимінь проводили доволі розсудливу політику, яка забезпечила розквіт Китаю. Нові правителі провели перерозподіл землі. Наполегливою працею мільйонів селян спустошені землі перетворилися на родючі ниви. А продумана податкова система забезпечила державі значні прибутки. Династія Тан проводила активну завойовницьку зовнішню політику. Китай воював проти тюрків-кочівників і на початку 7 ст. розгромив їх. Це дозволило імперії остаточно утвердити свій контроль над Великим шовковим шляхом. Також імперія встановила свою зверхність над Кореєю, Індокитаєм, Тибетом. Поширилося вирощування і споживання рису та чаю, які швидко стали традиційними продуктами харчування китайців. Почалося виготовлення цукру із цукрової тростини. Застосовувалася вдосконалена сільськогосподарська техніка: селяни користувалися одинадцятьма типами плугів, а також поливним колесом із глечиками, що приводилося в рух робочою худобою. Скрізь діяли водяні млини. З’явилися перші вироби із порцеляни.

Особливості розвитку середньовічної Японії. Етапи: «Кодай» (давнина) – від 4 до кін 12 ст. і “Тюсей” (середньовіччя) – 12-16 ст. Перша держава на Японських островах (Ямато) виникла в 3-4 ст. після об`єднання племен центру країни. Державу Ямато очолював правитель – оокімі (Син Неба), який одночасно був і верховним жерцем синтоїзму – японської етнічної релігії. Нінічі (онук богині Сонця Аматерасу) спустився на гору Такатіхо (острів Кюсю) і розпочав своє правління. Згодом правнук Нінічі Дзімму став носити титул тенно (Небесний монарх) – імператор. Сама держава теж отримала нове ім`я: Ніппон або Ніхон (Корінь Сонця). У першій половині 7 ст. спалахнула боротьба між імператором і родом Сога. Після перемоги (645 р) імператор нарешті зосередив усю владу в своїх руках. Вся земля була оголошена його власністю. За китайським зразком селяни отримали наділи, за які сплачували податки і виконували повинності - служба в армії. Урядовці отримували за службу землі з селянами, але не мали на неї права власності. Ця подія увійшла в історію під назвою переворот Тайка (“Великих реформ”). Упродовж 8 ст. між знатними родами точилася боротьба за вплив на імператора. Перемогу здобув рід Фудзівара. Він розгромив своїх противників, а імператора, який знову втратив авторитет, перевіз у власні володіння. Туди ж було перенесено і столицю країни, яку назвали Хейан (сучасний Кіото). Згодом рід Фудзівара закріпив за собою посаду регента і верховного канцлера. В ХІ ст. рід Фудзівара занепав, але імператори вже не змогли відновити свою владу. За період свого ув`язнення вони втратили майже всі земельні володіння і, відповідно, доходи з них, які перейшли у приватне володіння впливових родів.

Пророк Мухаммед (570-632): життя та діяльність. Виникнення ісламу. Народився (20.04 570—8.06 632) в м.Мекка, в 6 років, після смерті батьків, став сиротою. Надалі виховувався у далеких родичів, а пізніше в домі свого діда, і змалку був знайомий з торгівлею. Він найнявся вести справи багатої мекканської вдови Хадіджі, з якою одружився у 25 років. Після цього Мухаммед деякий час займався торгівлею, після чого виступив як проповідник. Подружжя мало шестеро дітей, включаючи дочку Фатіму. Відповідно до легенди, у 610, у віці 40 років, Мухаммед почав бачити видіння, що він є пророком Бога. Йому з’явився архангел Джабраїл, який потім у місяці Рамадані уві сні продиктував пророку текст Корану — священної книги мусульман. У 613 Мухаммед почав проповідувати, заохочував багатих допомагати бідним, закликав знищувати ідоли. В Мецці він не знайшов значної підтримки, а тільки нажив собі ворогів серед прихильників старих культів, що змусило його в 622 разом з послідовниками вирушити до Медіни, де мусульманська громада поступово набирала силу. Саме тут сформувалися основні принципи релігійного вчення, ритуалу і організації громади. В Медіні побудовано першу мечеть, встановлено основні ритуали і обряди — правила молитви, посту. Виникнення та поширення мусульманської релігії пов'язане з життям та діяльністю пророкаМухаммада. Мухаммад — посланець Всевишнього, через якого людям було передано текст Корану. Іслам виник на початку 7 ст на Аравійському півострові. Основні джерела ісламу: Коран — священна книга мусульман, яка не є створеним письмом, а є словами Бога, які Він послав до Свого пророка; Сунна — зібрання текстів, які містять висловлювання, дії пророка Мухаммада щодо норм права, звичаїв, правил поведінки. Основа ісламу — єдинобожжя. Аллах — у перекладі з арабської означає «Єдиний Бог», це також є одним з Його імен, яких є 99. Такі як Милостивий для всіх на цьому світі, Милостивий тільки для вірян на Тому Світі, Той, що Дає, Забирає, Вибачає, Карає і так далі.

Виникнення та розвиток Османської Імперії. Офіційна назва держави, заснованої наприкінці 13 ст. султаном Османом І, у Малій Азії. Столиця з 1453р. - Стамбул (колишній Константинополь). Основу держави спочатку складали турки. Протягом 15-16 ст. внаслідок завоювань в Азії, Африці і Європі імперія досягла своєї територіальної і військової величі. Держава османських султанів існувала з 1299 по 1923 р. В Європі Османську імперію часто називали Оттоманською імперією, Висо́кою (блискучою) По́ртою або просто По́ртою. В період розквіту в 16—17 ст держава включала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Анатолія (Мала Азія), у якій розташована сучасна Туреччина, в давнину була колискою багатьох цивілізацій. Турки-сельджуки, які з'явилися тут в 11 ст, були першою хвилею тюркських завойовників, і саме вони почали поступове тюркське завоювання земель, якими до цього володіла Візантія, асиміляцію її грецького населення та засвоєння її культурної спадщини. Спадкоємицею перших тюрків-завойовників стала Осма́нська імперія, яка завершила завоювання Візантії узяттям в1453 Константинополя. На вершині своєї могутності, під час правління Сулеймана I Пишного (1520—1555), імперія простягалася від воріт Відня до Перської затоки, від Криму до Марокко. Після закінчення Першої світової війни Осма́нська імперія розпадається: Франція отримує Сирію, Англія — Ірак і Палестину; турецькі землі входять до сучасної Туреччини.

Середньовічна Індія: Коли в Європі відбувалися серйозні зміни, пов’язані з падінням Західної Римської імперії та становленням феодалізму, Індія продовжувала розвиватися своєю неквапливою ходою. Безліч дрібних держав воювали між собою, тоді як засади життя населення лишалися непорушними. Сільська громада була основою життя суспільства, поділеного за кастовими ознаками. Вищі касти (брахмани і кшатрії) продовжували управляти та воювати, а нижчі (вайші та шудри) – працювати. Траплялося, що одна із багатьох держав виокремлювалася й прагнула підпорядкувати собі інші. Проте, вичерпавши свій потенціал у війнах проти сусідів, така держава гинула і знову розпадалася. Так сталося з державою Гуптів, що постала у 320 р. завдяки діяльності раджі Чандрагупті. Але його наступники не змогли втримати єдності держави, і вона наприкін 6 ст. припинила існування. Значніші зміни у житті Індії почалися з 12 ст., коли її північні області підкорили мусульмани. Вони нападали на Індію з 8 ст., але успіху не мали. Зрештою, правитель сусідньої з Індією держави Ґазневідів, що постала після розпаду Багдадського халіфату, Махмуд Ґазневі (998 – 1030) почав здійснювати систематичні грабіжницькі походи в Індію. Він 17 разів розорював її, просуваючись чимраз далі вглиб країни. Завдяки награбованим багатствам і захопленим рабам він перетворив свою столицю Ґазні в одне із найкрасивіших міст Сходу.

Утворення Арабського халіфату. Епоха завоювань. Первісним ядром Арабського халіфату стала створена пророком Мухаммедом на початку 7 ст в Хіджазу (Західна Аравія) мусульманська громада – умма. У результаті мусульманських завоювань була створена величезна держава, що включала Аравійський півострів, Ірак, Іран, більшу частину Закавказзя, Середню Азію, Сирію, Палестину, Єгипет, Північну Африку, більшу частину Піренейського півострова, Сінд. Слово халіфат – означає як титул халіфа, так і велику державу, створену після Мухаммеда арабами-завойовниками під проводом його «халіфів» (намісників). Після того, як був написаний Коран, поширення ісламу Аравійським півостровом відбувалося надзвичайно швидко і вже до 30-х років 7 ст привело до створення єдиної феодально-теократичної арабської держави – Арабського Халіфату. Мухаммед і його послідовники, "чотири праведних халіфи" зосередили у своїх руках всю релігійну і світську владу і створили небувалих розмірів теократичну державу. Мухаммед зумів схилити майже всі аравійські племена, які поклонялися ідолам, до прийняття ісламу. Як посланий Богом Пророк він об'єднав ці племена під своєю верховною владою. Але Мухаммед помер, не залишивши синів і не встановивши закону спадкоємності, і незабаром після його смерті (632) почалися криваві чвари. Першим наступником був обраний Абу Бекр, який помер через 2 роки. Його спадкоємцем був Омар, який впевнено правив народом протягом 12 років. Після правління наступника Омара – Османа, що тривало до 655, верховне керівництво перейшло до зятя Пророка, Алі, до того із "спадкоємців" Мухаммеда. У 8 ст, територія Арабського Халіфату простягалася від Атлантики на заході до Інду на сході. При вступі на трон (бл 632) відправив війська в похід проти Персії та сирійців, що закінчилися перемогою. Через рік заволоділи Єрусалимом, а в наступному році – містами Алеппо, Антіохія і Кесарія, Олександрія. Тим часом переможці без зволікання виступили на північний захід Африки. Осман, зі своїм військом проник в самий глиб Африки, зайняв острів Родос і змусив Кіпр платити данину. Наслідник Алі став володарем держави, що займала (не рахуючи Аравії) Персію, Сирію, весь Єгипет і значну частину північної частини Африки. У 8 ст араби вторглися на Піренейський півострів і завоювали його. Алі (655), зять Мохаммеда, останній з "чотирьох праведних халіфів", був убитий в результаті "палацового перевороту", після чого Муавія ібн Абу Суфьян з роду Омейядів заволодів скасованим халіфатом (661) і проголосив спадкоємцем свого старшого сина Ієзіду. З держави з виборним правлінням утворилася спадкова монархія, а сам Муавія I став родоначальником династії Омейядів, що царювала без перерви з 661 до 750. Пізніше Омейядів змінили Аббасіди (750-1258).

Зародження капіталістичних відносин в країнах Західної Європи. Зародження капіталізму почалося в епоху пізнього середньовіччя, в епоху розпаду феодалізму і зародження капіталістичних відносин. Найбільше інтенсивно ці процеси розвивалися в таких країнах, як Англія й Нідерланди. Першою формою капіталістичного виробництва була проста капіталістична кооперація, коли виробник експлуатував дрібних ремісників, що виконували одноденну роботу. Згодом виникли мануфактури, вільні від цехових обмежень і регламентів. Існувало три основних типи мануфактури - централізована, розсіяна і змішана. Централізована - велике капіталістичне виробництво з десятками і сотнями робітників. Розсіяна - коли роздавальник чи купець-підприємець роздавав ремісникам-надомникам роботу, постачаючи їх сировиною і збуваючи їх вироби. В поземельні відносини проникла оренда, фермерство.

Система міжнародних відносин на початку 17 ст.. Тридцятирічна війна. Тридцятирічна війна — один із перших загальноєвропейських збройних конфліктів, який тривав з 23.05 1618 до 24.11 1648 між двома угрупуваннями держав: габсбургзькою та антигабсбургзькою коаліцією за домінування на європейському континенті. Війна розпочалась як релігійний конфлікт між протестантськими князівствами Священної Римської імперії і католицькою династією Габсбургів, на завершальному етапі війна втратила виключно релігійний характер. 24.10 1648 було оголошено про підписання Вестфальського миру. Переможці здобули значні території: Швеція отримала Східну та частину Західної Померанії; Франція — землі Ельзасу та остаточне підтвердження прав на Лотарингію. Німеччина як держава фактично припинила існування, було закріплено її політичну роздробленість. Визнано незалежність Швейцарії та Голландії. Незважаючи на підписання Вестфальського миру, війна між Іспанією та Францією тривала аж до 1659, коли було підписано Піренейський мир.

Основні напрямки Реформації. Реформація – загальновизнана назва широкого суспільно-політичного руху, що на поч 16 ст. охопив майже всю Європу. Спрямований проти католицької церкви, він спричинив утворення нової сутності церков, так званого протестантського напряму. Причини виникнення та поширення реформаційних процесів в християнстві пояснюються сукупністю соціально-історичних умов, що склалися в тогочасній Західній Європі. Вже в 14-15 ст спочатку в Середній Італії і Фландрії, а з кін 15 століття і всюди в Європі почалося формування нового класу, поступово захоплює в свої руки економіку, а потім намається і політичної гегемонії, - класу буржуазії. Крім економічного і національного гніту передумовою Реформації послужили гуманізм і змінене інтелектуальне середовище Європи. Основні напрямки 1. Лютеранство. Лютеранська або євангельська церква поширилась на півночі Німеччини, у скандинавських країнах, Прибалтиці, деяких штатах США і Канади. Основи віровчення викладено у "Аугсбургському віросповіданні" та "Апології" М.Лютера (1530). 2.Кальвінізм — більш радикальний напрямок протестантизму . Кальвінізм поширений у Швайцарії, Нідерландах, ФРН, Угорщині, Чехословаччині, США та деяких інших країнах. 3.Англіканство. Англіканска церква виникла в Англії в 16 ст під час Реформації. Парламентським актом 1534 року король Генріх VІІІ був об'явлений головою церкви, яка проглошувалась незалежною від папи. Вірочення англікан є конгломератом католицизму, лютеранства, і кальвінізму. Воно викладнео в "Книзі громадського богослужіння" (1549) і в "Англіканському символі віри", яке має 39 статей (1571).

Гуманізм епохи Відродження. Основним смислом свого життя вони вважали заняття філософією, літературою, стародавніми мовами, вивчення творів античних авторів тощо. Своїм способом життя, своєю діяльністю гуманісти прагнули утвердити нову систему духовних цінностей. Згідно з новою системою в суспільному житті на перше місце висувалися особисті достоїнства, власна гідність, а не походження, належність до суспільного стану, багатство чи влада. Культура виступає головним критерієм особистого благородства та достоїнства. Звідси — проповідь гуманістами індивідуального вдосконалення шляхом прилучення до культури.

Процес первісного накопичення капіталу. Історичний процес накопичення капіталу та відокремлення виробника від засобів виробництва одержав назву первісного нагромадження капіталу. Первісне накопичення капіталу значно прискорило розвиток мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи. У класичному вигляді процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії. Ще в 13—14 ст. Англія вивозила сиру вовну на переробку за кордон, зокрема до Голландії. У 15 ст. в Англії починають будуватися мануфактури для виробництва сукна з власної сировини, попит на яку з кожним роком зростав. В 16 ст. виготовленням вовняних тканин займалося близько половини робочого населення Англії, а на початок 17 ст. 90% англійського експорту складала продукція суконного виробництва. Отже, унаслідок проведення процесу обгороджування насильницьким шляхом, мануфактури в Англії одержали сировину та дешеву робочу силу, що сприяло їх розвитку та забезпечувало їх власникам накопичення капіталів. Другою стороною первісного нагромадження капіталу було накопичення значних сум грошей у руках окремих людей. Тут для Англії були характерні такі джерела, як: використання державних боргів та високих відсотків від них, здійснення політики протекціонізму (покровительства), що давало можливість державі встановлювати високі митні тарифи, які захищали від конкуренції власного виробника.

Епоха великих географічних відкриттів: Епоха великих географічних відкриттів — період в історії людства, що розпочався у 15 ст тривав до 17 ст, в ході якого європейці відкривали нові землі і морські маршрути до Африки,Америки, Азії та Океанії в пошуках нових торгових партнерів та джерел товарів, які користувалися великим попитом у Європі. Великі географічні відкриття були викликані розвитком продуктивних сил суспільства, ростом товарно-грошових відносин і необхідністю золота й срібла для подальшого обігу засобів, тому що гроші поступово ставали саме засобом обігу. Передумовами епохи Великих географічних відкриттів стали досягнення науки й техніки, насамперед, в області кораблебудування й навігації. Проте, далекі морські плавання стали можливими завдяки оснащенню судів компасами, а капітанів - географічними картами. На картах того часу невідомі, але передбачувані землі позначалися білими плямами або безформними утвореннями з написом «terra incognita». Тепер вони стали ще більш небезпечні для монархії і іспанських міст, що розвивались, ніж у роки реконкісти. Метою прагнень до дальніх плавань приморських західноєвропейських країн було відкриття прямого морського шляху «до Індій», тобто до країн Південної і Східної Азії, які вважались «батьківщиною прянощів» і немовби буяли золотом. Феодалізм у Західній Європі в цей час знаходився на стадії розкладу, виростали великі міста, розвивалась торгівля як між європейськими країнами, так і між позаєвропейськами. Об'єднання в одне королівство Кастилії і Арагону і митецька політика посилили королівську владу в обох країнах. Щоб приборкати іспанське дворянство, яке не воліло їм підкорятись королі організували союз міст «Святе братство»(Санта ермандад), яке виставило декілька тисяч людей для політичної служби і в декілька років очистило країну від розбійничих шайок розорившихся дворян.

Середньовічний Схід. Хронологічні рамки, основні проблеми розвитку. Початком Середніх віків прийнято вважати 476 р, коли вождь германців Одоакр переміг останнього римського імператора Ромула Августула. Епоха Середньовіччя закінчилася в 1492 відкриттям Америки. В історії Середніх віків виокремлюють три основні періоди. Перший період охоплює 5 — сер 11 ст. і називається раннє Середньовіччя. В економіці панувало натуральне господарство, у політичному житті простежувався процес формування держав, у духовному — тимчасовий занепад культури. Із середини 11 ст. до початку 14 ст. тривав період розвинутого Середньовіччя. У цей час збільшилася кількість населення, пожвавилася господарська діяльність, виникали міста, формувалася міська культура. Перша половина 14 ст. характеризувалася ознаками занепаду господарства. Європейське суспільство охопила криза, яка розхитала його традиційні підвалини, зміїшла звичну картину світу, породила глибокі зміни в релігії, політиці, економіці. Цей період тривав до кін 15 ст. Водночас епоху Середніх віків переживали країни арабсько-мусульманського світу, Індія та Китай. Більшість із цих країн перебувала в постійних контактах Із Західною Європою. Щоправда, у Китаї. Індії і країнах арабсько-мусульманського світу, на противагу Європі, епоха Середньовіччя тривала на два століття довше. Формувалися дві провідні традиції європейської культури — західна, що успадкувала римські традиції та орієнтована па католицизм, і східна, що наслідувала традиції Візантії та орієнтована на православне християнство.

Характеристика західноєвропейського середньовічного світогляду. Певна зміна поглядів відбувалася у др пол18 ст, коли спочатку в Англії, а потім у Німеччині та Франції став пробуджуватися інтерес до середньовічної культурної спадщини. В ній відкривали своє національне минуле, у творах середньовічного мистецтва вбачали початки поетичної свободи і протиставляли їх строгому раціоналізму класики. Церква прагнула змусити людину звернутися до Бога, навіяти ідею Його недосяжності. У Символі Віри у православ'ї та католицизмі були сформульовані основні принципи християнства - вчення про триєдиного Бога: Бог-Отець, Бог-Син, Дух Святий. Для вираження нового вчення у символах-знаках були створені образні аналоги: око, агнець, голуб. У давньому світі голуб означав невинність та покірність, тому його вважали символом Христа і зішестя на нього Святого Духа. У живописі, мозаїках, рельєфах І т. ін. зображення голуба вказує на членів християнських общин, на апостолів, а також на звільнену від оков тіла - «клітки» людську душу.

Аграрні рухи у ході Англійської, Американської і Французької революції 17-18 ст. Англійська револ. 1640-1660, за своїм значенням була першою буржуазною революцією європейського масштабу. Її вплив позначалося протягом півтора століть. У сер. 17 ст Англія ще не належала до найсильніших держав Європи. На континенті вирішальний удар феодалізму завдала тільки французька буржуазна революція (1789-1794). Головна ідеологія революції - просвітництво. Основною рушійною силою в цих революціях було селянство (незаможні верстви). Головне питання революції - аграрний. Характерною рисою буржуазної революції в Англії був союз буржуазії з новим дворянством, що зумовили половинчастий її характер. Буржуазія і нове дворянство були керівним класом. Головною рушійною силою - народні маси. Революція в Англії була верхівкової, т.к. аграрне питання було вирішене на користь ленд-лордів. Буржуазія провела масове обгородження і згін селян із землі. Наслідком була промислова революція і первісне нагромадження капіталу. Революція у Франції була першою і єдиною, доведеної до повної перемоги на феодальним дворянством та монархією. У Франції не було обуржуазилася дворянства. Революція носила народний характер. Вона привела до заміни феодального гніту капіталістичним. В Англії та Франції встановлюється терор: диктатур Кромвеля (1652) і встановлення влади Бонапарта (1795). Всі революції закінчувалися реставраціями. Буржуазно-демократична революція в Америці (1775-1783). У 1777 в розпал революційної війни англійських колоній за незалежність у Північній Америці під напором народу була проведена конфіскація земель лоялістів (великі монархічно налаштовані землевласники), проте їх більша частина пішла на продаж при сплаті зовнішніх боргів і потрапила в руки до спекулянтів. З 1777 для залучення добровольців в армію їм видавалися посвідчення на отримання земельних ділянок. Захоплення земель скваттерами. Аграрне питання не отримав дозволу.

Суть внутрішньої та зовнішньої політики в період індепендентської республіки в Англії. сутність цієї республіки у внутрішній політиці поєднувалася з загарбницькою та колоніальною спрямованістю зовнішньої політики. Підвладна О. Кромвелю армія була використана для придушення, розпочатого підупливом англійської буржуазної революції національно-визвольного руху в Ірландії. Результатом ірландської експедиції О. Кромвеля (1649-1650) було знищення десятків тисяч ірландців, вигнання їх зі своїх земель у бідні регіони, конфіскація мільйонів акрів землі. Саме в Ірландії відбувається переродження революційної армії, що після кривавої розправи з ірландським народом морально розпалась і перестала бути носієм революційної ідеї. Тут було створено нову земельну аристократію, що стала опертям контр-революції в Англії. Так само нещадно англійська республіка розправилася з Шотландією. У результаті походу О. Кромвеля (1650-1651) до Шотландії, остання в 1652 була приєднана до Англії. Не вирішивши аграрного питання на користь селянства та проблем малих національностей, англійська республіка звузила свою соціальну базу. Єдиним їїопертям залишалася непереможна армія найманців, яка утримувалася коштом народних мас. Страх перед новим народним рухом підштовхнув буржуазне-дворянський блок, який перебував при владі та став уже контрреволюційною силою, до встановлення режиму відкритої військової диктатури - протекторату О. Кромвеля

Політично-правова оцінка Чартиського руху в Англії. У 30-40-х pp. 19 ст. в Англії розгорнувся масовий рух, відомий під назвою "чартизм". Прихильники якого вимагали надання більших представницьких повноважень у палаті громад англійського парламенту. Значну частину чартистів становили робітники, які вбачали в загальному виборчому праві можливість створення парламентської системи, яка у своїх діях зважатиме на їхні потреби. Наступного року вона висунула свої вимоги з 6 пунктів (агальне виборче право для дорослого чоловічого населення, рівні виборчі округи, щорічне переобрання членів парламенту, оплата для членів парламенту, таємне голосування, ліквідація майнового цензу стосовно виборів до парламенту). Ця програма стала основою "Народної хартії", опублікованої в 1838. Було складено петицію до парламенту, підписання якої вилилось у масові демонстрації, мітинги та грандіозні факельні маніфестації з гаслами на її підтримку. Було зібрано понад мільйон підписів. Схвалену чартистським конвентом (з'їздом) у Лондоні петицію було вручено парламентові у липні 1839, але той відхилив її більшістю голосів. Влітку 1840 утворилася Національна чартистська асоціація (власне, політична партія), яку очолив В. Ловетт. Складену чартистами другу петицію підписало понад 3 млн. але парламент відхилив і цю петицію. Спроба організувати на підтримку хартії загальний страйк не увінчався успіхом. Останнє піднесення чартистського руху припало на 1847-1848. Під новою петицією було зібрано 5 млн. підписів. Але вжиті урядом рішучі заходи зірвали цю акцію чартистів. Парламент знову відхилив петицію. Восени 1848 рух чартистів почав занепадати.

Аналіз англійської буржуазної революції. Англійська революція дала потужний поштовх процесу т.з. первинного накопичення капіталу («раськрестьяніваніє» села, перетворення селян у найманих робітниках, посилення обгороджувань, заміна селянських тримань крупними фермами капіталістичного типа); вона забезпечила повну свободу дій висхідному класу буржуазії, проклала дорогу промислової революції 18 ст точно так, як і пуританізм розпушив грунт для англійської Освіти. В області політичної революційна боротьба народних мас в середині 17 ст забезпечила перехід від феодальної монархії середніх століть до буржуазної монархії нового часу. Англійський державний лад після буржуазної революції є не чим іншим, як компромісом між неофіційно, але фактично пануючої у всіх вирішальних сферах буржуазного суспільства буржуазією й офіційно правлячою земельною аристократією. Революція набула форми конфлікту виконавчої і законодавчої влад (король Карл І і роялісти (кавалери) протии парламенту під керівництвом Кромвеля), що вилився у громадянську війну, а також форму релігійної війни між англіканами і пуританами. У Англійській революції був відмічений, хоча грав і другорядну роль, також елемент національної боротьби (між англійцями, шотландцями та ірландцями). Приводом до війни були неконституційні акти короля, а причиною - боротьба за владу між королем і парламентом. Воєнні дії почалися серією поразок роялістів, що завершилися полоном Карла у 1647 та його стратою у 1649. Війна продовжувалася до останнього розгрому роялістських військ при Ворчестері у 1651. Кромвель правив до своєї смерті у 1658.

Розкрийте поняття кальвінізм. Кальвінізм - напрямок протестантизму – одержав свою назву від імені свого засновника, Жана Кальвіна (1509-1564). Жан Кальвін вважав, що кожна людина повинна сумлінно працювати, не відмовляючись від будь-якої можливості заробити гроші. Якщо ж вона цією можливістю не скористається, то це буде великим гріхом. Розвивав ідеї першого “батька” протестантизму Мартіна Лютера, який стверджував, що головним боргом будь-якої людини є праця. Причому боргом не перед кимось, а перед самим богом. Адже ніхто інший, як саме бог зробив людей такими, які вони є, створивши когось ковалем, когось - солдатом, а когось – навіть і королем. Кожна людина, - казав він – повинна сумлінно працювати. Тоді й бог почне їй допомагати. Адже саме для цього він і створив нас. А у нагороду за цю працю, - продовжував далі Кальвін - чекає цю людину-праведника винагорода - багатство. А пізніше (щоправда, вже після смерті) ще одна – рай. Кальвіністська церква, що була створена у Женеві, почала контролювала всі сфери життя. Були заборонені танці, святкування, пісні. Фактично це була диктатура. Він, зокрема, закликав строго стежити за чистотою і порядком у Женеві - вона повинна була стати ще й найчистішим містом у світі.

Соціальний розвиток Англії, Америки, Франції напередодні буржуазних революцій 17-18 століть. На початку 17 ст. в Англії ще панували феодальні відносини зі складною системою васалітету (залежності). серед землевласників виокремилося нове дворянство, яке, на відміну від старого, активно вело господарство: розводило овець, не цуралося торгівлі та мануфактурного виробництва. Швидко збільшувався прошарок найманих робітників у результаті обгороджування, що його провадило нове дворянство. Наймані робітники знаходили роботу на мануфактурах, у копальнях, портах, на вантажних суднах. Сформувався невеликий, але потужний прошарок багатих селян. У перші три чверті 18 ст. до Америки прибули 600 тис. осіб, з них близько третини становили африканці, завезені в Нове Світло проти їх волі. До 1763 вони становили 60% населення в Південній Кароліні і від 25 до 40% - у Північній Кароліні, Вірджинії, Меріленді і Джорджії, наявність величезної маси рабів. Французьке дворянство вишукувало, крім прямих сеньйоріальних поборів, і інші джерела експлуатації селян. Молодші сини знатних родів нерідко одержували духовний сан. Завдяки привілеям французької (галліканської) церкви призначення на церковні посади було правом короля, і він використовував це право для підтримки дворянства. Усі вищі церковні посади - архієпископів, єпископів, абатів - роздавались французькій знаті, будучи для неї немалозначним джерелом доходу; верхівка першого стану (духівництва) і другий стан (дворянство) були тому зв'язані у Франції найтіснішими родинними зв'язками.