Ранній палеоліт на території України

Політичний устрій Київської Русі. КР сформувалася як централізована монархія на чолі з князем, в руках якого була зосереджена вся законодавча, виконавча, судова та військова влада, у своїй діяльності князь спирався на підтримку дружини – постійного війська, яке формувалось на засадах васалітету: старша дружина (бояри, великі феодали) отримувала за свою службу землі, молодша (отроки, діти боярські, пасинки) – частину військової здобичі або плату,старші дружинники, міська еліта та представники вищого духівництва склад боярську раду(дорадчий орган при князі, який обговорював питання оголошення війни або миру, укладання угод, видання законів), досить широкі права мало віче (народні збори чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи) за сильної князівської влади віче мало обмежену самостійність, у моменти її послаблення роль віче зростала.

Монгольська навала та золотоординське іго. Монгольська держаа утворилася наприкінці 12 – на початку 13ст. У 1206 р. верховним правителем Монголії – Чингізханом – був проголошений Темучін, який у 1219 розпочав завойовницікі походи Середньою Азією та Закавказзям. У 1223 на р. Калці відбулась перша битва монголо-татарських військ із руськими дружинами. Об’єднанні русько-половецькі сили зазнали нечуваної поразки: загинуло шість князів та 9\10 руських воїнів. Нова хвиля монгольських завоювань розпочинається в 1236, коли онук Чингізхана Батий підкорив Волзьку Болгарію. У 1237-38 пали князівства Північно-Східної Русі, а в 1239 монголо-татари підійшли до кордонів Південно-Західної Русі. Того ж року були спустошені Переяславське та Чернігівське князівства, у 1240 був захоплений Київ. Зруйнувавши ряд міст Галицько-Волинського кназівства, кочівники вторглися до Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Трансільванії. У 1242 війська Батия повернулися в пониззя Волги, де заснували нову державу – Золоту Орду. Наслідками були поглиблення феодальної роздробленності, призупинення державотворчих процесів, руйнація та зменшення ролі міст, занепад ремесел і торгівлі, демографічні втрати, послаблення обороноздатності Русі.

Соціально-економічний розвиток Київської Русі

Хрещення Русі. У 980 Володимир здійснив спробу язичницької реформи: у центрі Києва він установив ідолів найбільш поважних слов’янських богів на чолі з Перуном. Однак язичництво вже не відповідало потребам централізованої держави, і Володимир вирішив запровадити нову державну мототеїстичну релігію, зупинивши вибір на християнстві візантійського зразка (православї). Літопис повідомляє, у 988 Володимир хрестився сам та охрестив Русь. Але процес прийняття християнства тривав не один рік, оскільки нова релігія зіткнулась із пережитками язичницьких вірувань. Нова релігія сприяла остаточному розпаду родового устрою і формуванню феодальних відносин у східних слов’ян. Православя зміцнило авторитет князя та сприяло розбудові централізованої країни. Зріс міжнародний авторитет держави, активізувались кукльтурні процеси.

Етнічний розвиток Русі. До її складу входила велика кількість неслов'янських племен: балтські етнічні утворення (лити, пруси, ятвяги та ін.), угро-фіни (меря, мурома, мордва та ін.), тюркські народності (печеніги, торки, берендеї тощо). Навіть ті 15 слов'янських племен, що увійшли до держави Русь, вже в VIII ст. не були єдиним народом.

Культура Київської Русі. Запроваджено писемність – азбуки глаголиця і кирилиця, відкрито школи при церквах і монастирях, у тому числі для дівчат, при Софійському соборі створено бібліотеку, відомі перші лікарі – Агапіт, Даміан, що були ченцями Печерського монастиря, початкові географічні знання, розвиток художньої літератури: «Ізборник», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», поширення перекладів, зокрема візантійських хронік та античної літератури, літератури Індії та Близького Сходу, започаткування і розвиток літописання: «Повість минулих літ», «Київський літопис», розвиток усної народної творчості(казки, легенди, билини, думи, пісні, прислівя), розвиток містобудуваня, деревяної та камяної архітектури: Десятинна церква, Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий собор в Києві, Спаський собор в Чернігові, Михайлівський в Переяслові, руський літопис 11 ст налічує 700 церков на Русі, розвиток монументального живопису (фрески, мозаїка), іконопису, книжкової мініатюри, розквіт ремесел: ювелірної справи, ковальства, зброярства, гончарства.

Галицько-Волинська держава: утворення, піднесення і занепад. Наприкінці 12 - перш пол 13 ст. князівства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські міжусобиці, певну зміну світових торго-вельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів) економічно та політично занепадають. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні. Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де в 1199 з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників: вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга; енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264); існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Данило Галицький. В 1238 Данило Галицький відновив державну єдність Галицько-Волинського князівства. Він посів у Галичі, а Волинь залишив молодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом. На противагу боярам, прагнув забезпечити собі підтримку серед міщанства та селянства, водночас намагаючись створити центральний апарат управління з вірних бояр, зміцнював існуючі міста, робудовував нові, в 1239 приєднав Київ, посадивши там намісником воєводу Дмитра. Його діяльність була призупинена монголо-татарською навалою. В 1245 Д.Г. отримав в Золотій орді ярлик на управління землями, формально визнавши залежність від хана, фактично – намагаючись монгольського панування: відбудовував зруйновані міста та будував нові(в 1256 засновано Львів), реорганізував військо: сформував піхоту,переозброїв кіноту, намагався створити антиординську коаліцію. В 1253 в Дорогочині був коронований короною від Інокентія 4. Силами місцевих князів Д. Г. в 1254 здійснив похід проти монголо-татар, здобувши ряд міст і витіснивши загони хана куремси. Однак вже в 1258 велике монголо-татарське військо на чолі з Бурундаєм почало новий наступ. Русичі змушені були розібрати украплення найбільших фортець. Збереглися лише оборонні споруди Холма, в якому в 1264 помер Д.Г.

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. На поч 13 ст утворилась Литовська держава – ВКЛ, яке починає активно розширювати свої землі: перший князь Міндовг(1230-1263) поширив свою владу на землі Західної Русі(Білорусь); Гедимін(1316-1341) почав наступ на південно-руські (українські) землі, проте зіткнувся з територіальними претензіями Польщі; в битві на р.Сині Води(1362) Ольгерд Гедимінович(1341-1377) завдав поразки Золотій Орді і приєднав Чернігівщину, Київщину, Переяславщину, Поділля, внаслідок боротьби з Польшею відвоював з Берестейський, Володимирський і Луцький уділи; Вітовт(1392-1420) заволодів Чорноморським узбережжям.

Польська експансія на українських землях напр. 14 - в сер. 16 ст. Послабленням Галицько-Волинського князівства скористались сусідні держави. Вже в 1340 польський король Казиимир 3 Великий(1333-1370) захопив Галич. Втім, протидія місцевого населення змусила його відступити, і влада в краї до 1349 зосередилась в руках бояр під проводом Дмитра Дедька. На чолі Волинського князівства став князь литовського походження Любарт Гедимінович. В 1349 р внаслідок надзвичайно вдалої військової кампанії Казимир 3 підпорядкував Галичину й частину Волині, що призвело до війни з Литвою, яка також претендувала на ці землі. Війна завершилась в 1366 польською окупацією всієї Галичини й невеликої частини Волині. Решта Волині залишилась за литовцями. Після смерті Казимира 3 Галичина перейшла під владу Угорщини, однак вже в 1397 Польща остаточно приєднує цей край до своїх володінь, посилюючи процес полонізації та окатоличення: на українських землях утворюється Руське воєводство, латина стає офіційною мовою, усі привілеї надаються виключно польській шляхті та католицькому населенню.

Люблінська унія. На поч 16 ст знову стала актуальною ідея об'єднання Польщі та ВКЛ. В 1569 р Сигізмунд 2 Август(1548-1572) скликав у Любліні сейм, на якому була підписана Люблінська унія: польша та Литва обєднались в Єдину державу – Річ Посполиту, державу очолив один правитель – король польський і великий князь литовський, коороль обирався польсько-литовськиим сеймом, створено єдині органи державного управління, запроваджувалася єдина монета, польська шляхта отримала право на землеволодіння в Литві, а литовці в Польщі, Польщи та Литва проводили спільну зовнішню політику, українські землі переходили під владу Польші й ділилися на 6 воєводств. Таким чином, Литовське князівство зберегло певну автономію в судочинстві та виконавчій владі, було остаточно запроваджено кріпосне право, прискорилось поширення католицизму.

Кримське ханство та його експансія на українські землі. Новостворена кримсько-татарська державність була слабкою. Постійна боротьба за владу, в основі якої лежало як протистояння претендентів на кримський престол, так і змагання місцевої знаті з централізмом, уособленням якого був хан, суттєво дестабілізувала ситуацію в країні. Не сприяло зміцненню держави і становище в економічній сфері. На початку 16 ст. кримські татари не знали осілого землеробства і вели кочовий спосіб життя. Наприкін 14 — на поч 15 ст. економіка Кримського ханства розвивалась екстенсивним шляхом, в її основі лежало кочове скотарство і примітивне землеробство, що не забезпечувало ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню. Вирішували свої внутрішні проблеми кримські хани шляхом зовнішньої експансії. Маючи у своєму розпорядженні численну армію Кримське ханство робило постійні набіги на сусідні землі. Зухвалим грабункам сприяло і те, що з 1475 ханство стало васалом Турецької імперії й завжди відчувало підтримку могутнього сюзерена. Українські землі були одним з основних об'єктів татарських набігів. Насамперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для розгортання експансії у глиб українських та російських земель. Польсько-литовська держава, у складі якої перебували тоді українські території, була невзмозі надійно захистити свої південні кордони. Залучення до захисту південних кордонів шляхетського ополчення та магнатських надвірних загонів також не давало бажаного результату, а навіть ускладнювало ситуацію, ці формування, як правило, не заважали набігам, вступали у бій лише з тими татарськими загонами, які поверталися додому з награбованим і за викуп віддавали полонених і добро справжнім власникам. Така тактика не стільки блокувала татарські напади, скільки потурала їм. У 1448 підтримуючи претендента на титул Великого литовського князя Михайла, татари Великої Орди вперше вторглися на землі Поділля. Засновник Кримського ханства Хаджи-Гірей певний час був союзником Литви і тому не прагнув агресії на литовські володіння, до складу яких входили й українські землі, але це зовсім не заважало його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити набіги на Галичину, Волинь та Поділля. На початку 80-х років 15 ст. татарська експансія розширюється і набуває рис систематичності. Причиною цього став розрив Менглі-Гіреєм, сином і спадкоємцем Хаджи-Гірея, союзу з литовським князем, що фактично відкрило всі шлюзи для грабіжницьких нападів татар на українські землі. Вже 1482 кримський хан спустошив та пограбував Київ.

Соціально-економічні процеси в 14 - 16 ст. В 14-16 ст на українських землях відбувалось формування станової організації суспільства: на вершині соціальної драбини перебувала шляхта, яка несла військову лужбу у князя й могла утримувати себе під час походів: князі, пани, дрібна шляхта, окрему суспільну верству населення становило духівництво, православне духівництво поступово втрачало свої позиції, а католицьке ставло панівною силою, міські жителі склали верству міщан: патриціат (найбагатші та найвпливовіші купці та промисловці), бюргерство (цехові майстри та торговці середньої заможності), плебс (ремісники, дрібні торговці), найнижчим прошарком було селянство: чиншові селяни, або данники (особисто вільні селяни-общинники, які сплачували феодалам натуральну й грошову ренту (чинш), тягля селяни (селяни, які за користування землею виконували відробіткову повинність на користь держави або окремих феодалів), службові селяни (селяни, які обслуговують маєток феодала: ремісники, рибалки, конюхи), «сусіди» та «підсусідки» (збіднілі селяни, які переходили в залежність до заможних селян або феодалів). Основною галуззю економіки в Україні в 14-16 ст залишалось сільське господарство: земля зосередилась в руках магнатів (великих землевласників), найбагатшими з яких були Острозькі, Чорторийські, Заславські, виникло фільваркове господарство – багатогалузеве феодальне господарство (землеробство, скотарство, бджільництво, винокуріння, млинарство), яке грунтувалось на панщинній праці, було орієнтоване на товарно-грошові відносини, хоча і зберігало риси натурального господарства, відбувся наступ на селянські общини, в 14 ст остаточно оформилось кріпосне право – прикріплені селяни до землі, запровадження обовязкових селянських робіт на пана (панщини), обмеження громадянських прав селян: Литовські статути (1529, 1566) обмежили право власності селян на землю, «Устави на волоки» (1557) встановили дводенну панщину, обмежили право селян щодо місця проживання, «артикул» польського короля Генріха Валуа (1573) дозволив панам карати своїх кріпаків на смерть, Литовський статут (1588) позбавив селян прав розпоряждатися своїм майном, виступати в суді, селян-утікачів розшукували протягом 20 років. Українські міста в 14-16 ст зберігали феодально-аграрний х-тер(жителі міст хоч і займалися господарством, але перебували в феодальній залежності): посилюється спеціалізація ремісництва, виникають фахові ремісничі об'єднання – цехи та торгові об'єднання – гільдії, набувають поширення ярмарки, у Львові, Києві, Луцьку вони мали постійний характер, в містах запроваджується магдебурзьке право – звільнення міста від управління і суду державних урядовців і феодалів та дарування права на створення органів місцевого самоврядування, таке право було надано Львову (1356), Кремінцю, Києву, однак на жаль, в Україні воно мало обмеження: війт не обирався, а призначався королем або великим князем, з органів міського самоврядування витіснялись корінні жителі, їх місце займали поляки та німці.

Берестейська церковна унія. Із моменту розколу християнства (1054) на православну і католицьку гілки неодноразово здійснювались спроби обєднати дві церкви, зокрема на Флорентійському соборі 1439. В другій половині 16 ст ідея унії набула нової сили. Ініціаторами укладення унії з української сторони стали православні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій, а також впливові українські магнати. Причини укладання: прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних Папі Римському, Річ Посполита вважала єдину віру ччинником, що зміцнює державу, і розцінювала унію як перехідний етап до чистого католицизму, православне духовенство і знать намагалися позбавитися нерівноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропейською к-рою. Зміст: православна і католицька церква – обєдналися в греко-католицьку (уніатську), уніатська церква зберігала православні обряди, церковнословянську мову, право на митрополичу та єпископські кафедри, уніатська церква визнавала зверхність папи Римського, учення католицької церкви, уніатське духовенство зрівнювалося в правах з католицьким, звільнювалося від сплати податків, шляхта та міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах з католиками, набули права обіймати посади в державних і міських урядах, унію прийняли 6 із 8 єпархій Київської митрополії, а дві – Перемишльська та Львівська – за сто років по тому. Першим греко-католицьким митрополитом став Михайло Рагоза, а по його смерті – Іпатій Потій.

Культура України 14-16 ст. В др пол 14-16 ст православя залишалось синонімом культури, а за відсутності власної держави роль церкви в українському суспільстві значно зросла. Перші заходи литовських князів були сприятливими для православної церкви: у 1458 була відновлена митрополія в Києві, що знов опинилась під зверхністю константинопольського патріарха. Поступово ситуація змінювалась на гірше: світська влада дедалі активніше втручалась в церковні справи, посилюється наступ католицизму, падає авторитет православної церкви. Основним осередком освіти залишаються церковні та монастирські школи, вс більше українців здобувають вищу освіту у європейських університетах, на українських землях поширюються перекладні релігійні тексти та твори українських релігійних діячів: три редакції Києво-Печерського патерика, літописна традиція цього часу повязана із західними (білоруськими) землями: у складі супральського літопису зберігся «Короткий Київський літопис», що містить детальний опис подій в Україні з 1491-1515, напркінці 15 ст на терит України зявились перші друковані словянські книги, видані в Кракові Фіолем, в архітектурі переважають памятки двох типів: замки (Кременець, Хотин, Луцьк) та церкви – деревяні (Собор Благовіщення в Ковелі) і кам'яні (Успенський собор в Києві), подальшого розвитку набуває церковне малярство: Казимир 2 Великий та Ягайло доручають руським майстрам розпис костьолів та королівських палат.

Виникнення козацтва. Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало формуватися з кінця XV-початкуXVI ст. Перша згадка про українське козацтво датована 1492 р.В українській мові слово «козацтво» визначає суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які займалися господарством й обороняли Україну від іноземних загарбників. Козаків називали запорозькими, оскільки основні їхні центри розташовувалися нижче дніропетровських порогів. Причинами виникнення козацтва були: захоплення українських земель польським та литовським феодалами, нестача власної землі у селян і як наслідок – переселення селян на Дике поле, у Запоріжжя та нижнє Подніпров’я; посилення феодального гніту, офомлення кріпосної залежності; намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров’ї; політика колонізації, гоніння на православну церкву; необхідність захисту коржонів від зазіхань Кримського ханства. Козаками ставали передусім селяни, а також міщани і дрібна шляхта. За національним складом козацька спільнота була дуже неоднорідною: до неї входили молдовани, литовці, білоруси, росіяни і навіть татари, але найбільше було українців.

Поява Запорізької Січі. Своєрідною столицею козаків була Запорозька Січ. Назва «Січ» походить від слова «сікти» і означає украплення з дерева, хмизу, глини. Розташовувалися січі на дніпровських островах. Їх укріпляли ровами та високими валами з дерев’яним частколом. Фортеця мала великі башти з бійницями для гармат. Іноді до річки проривали підземний хід. Першою з відомих січей називають Хортицю (1553-1557), створену Дмитром Вишнивецьким. Крім Хортицької, також відомі Базавлуцька, Томаківська, Чортомлицька, Кам’янецька. Січ також мала ознаки державності: територію, систему владних органів, військо і правові звичаї. У центрі січі розташовувався майдан із церквою, від нього відходили довгі будинки – курені, в яких жили січовики. Курінь водночас був і військовою одиицею; всього йх налічувалося 38. Чисельність самих козаків залежала від пори року, епідемій, перебігу воєнних подій. Умови вступу до Січі були не складними (прийняття православної віри, бути не одруженим). Основними обов’язками козаків була військова служба. Вищим органом влади була Січова Рада, на радах обирали і козацьку старшину(гетьман або кошовий отаман, військовий суддя, писар, осавул, обозний). Символами влади були клейноди(хоругва, булава, печатка, бунчук, литаври і пірнач). Отже, Запорозька Січ мала низку ключових ознак державності, які згодом буи використані при розбудові держави, та стала захисником від татарських нападів.

Повстання під проводом К. Косинського та С. Наливайка. Повстання Косинського: територія: Поділля, Київщина, Волинь. Учасники: козаки, селіни-втікачі, міщани. Перебіг подій: повстанці захопили Білу Церкву, Трипілля, Переяслав. Край було переведено на воєнний стан. 23 січня 1593 повстанці зустрілися з польськими військами під містечком Пяткою на Волині. Після тижня кривавих боїв було підписано угоду: Косинський позбавлявся гетьманства, з реєстру виписують тих, хто приєднався до повстання, козаки втратили право самостійно підтримувати дипломатичні звязки з іншими державами та здійснювати військові походи. Косинський звернувся за допомогою до московського царя, але той воював зі Швецією і надав лише гроші. Повстання Наливайка: територія: Брацлавщина, Київщина, Волинь, Білорусь. Учасники: козаки, селяни, міщани. Події: наливайко скориствся війною Польщі з Туреччиною. Повстання охопило більшу частину українських і білоруських земель, що стало загрожувати існуванню держави. Проти повстанців вирушила каральна експедиція Жолкевського. Відступаючи, Наливайко планував перейти на територію Московського царства, але під Лубнами в урочищі Солониця був розбитий.Наливайка та ще 6 керівників

Гетьман П. Конашевич-Сагайдачний. Петро-Конашевич Сагайдачний народився в с. .Кульчицях на Львівщині, походив з українського шляхетського роду. Навчався на Острозькій академії. Певний час служив у польського шляхтича, а близько 1595 опинився на Запорозькій Січі, де став загартованим воїном і очолив походив проти Туреччини. Ставши гетьманом, проводить реформи, що перетворили козацькі ватаги на регулярне озброєне військо. Впевнений, що козаки, ще не мають достатньої сили для протистояння Речі Посполитій, нормалізує відносини Січі з польським урядом. Для цього Сагайдачний змушений іти на певні поступки: скорочення реєстру, заборона походів проти Туреччини без дозволу короля. Під час польсько-російської війни 1617-18 Сагайдачний з військом дістався Москви, а Польща отримала Смоленську і Сіверську землі. За його підтримки було висвячено київського митрополита Іова Борецього і, таким чином, збережено Київську Єпархію. Загинув внаслідок поранення під час Хотинської війни Польщі з Туреччиною (1621), у якій козаки одержали блискучу перемогу над противникм.

Козацька протидія нападам турків та татар. На поч 17 ст Польща змушена була змінити своє ставлення до козацтва: вступивши в період постійних війн. Особливо активно козаки діяли на півдні – проти Туреччини та Кримського ханства. Крім походів суходолом на Перекоп, Очаків, Акерман, Кілію, вони організовували морські походи до узбрежжя Криму та Туреччини. Наприкін 16 ст козацький флот складав кілька сотень чайок – невеликих суден, що вміщували 50-70 козакв і були озброєні легкими гарматами. Крім чайок, козаки широко використовували турецькі трофейні судна. Найбільшого розмаху морські походи набули в 1600-1620: в 1605-06 козаки захопили Арну та багато турецьких галер, в 1615 – 80 козацьких чайок проникли в константинопольську гавань та спалили її, в 1616 здобули Кафу та звільнили велику кількість бранців. Влітку 1620 поляки зазнали величезної поразки від турецько-татарських військ під Цецерою, і сейм прийняв рішення взяти на службу 20 тис козаків. Понад 40 тис козаків на чолі з Бородавкою вирушили в Молдавію, де під Хотином зосередилась 100тис турецька армія та 35 тис польськ військо. Воєнні діії під проводом Сагайдачного розпочались 1 вересня 1621, тривали близько місяця. 28 вересня турки здіснилиостанній наступ, але він не мав успіху. Осман 2 змушений був піти на переговори. Умови миру були вигідними для Польщі, яка на деякий час усунула загрозу з півдня. Для козаків умови ж були невигідними: знову заборонялись морські походи й зменшувався реєстр.

Роль братств в Україні. В 16 ст країни Європи були охоплені Реформацією. Її учасники виступали проти надмірного втручання церкви в усі сфери життя, за зменшення впливу церкви і духовенства, за здешевлення церкви і спрощення церковних служб. З 30-40-х рр 16 ст реформаційні ідеї проникають в Україну. Вони поширюються передусім серед шляхти і міщан Волині, Поділля, Галичини, а згодом і в Києві. Реформація знайшла відгук у діяльності братств, що були засновані у Львові(1586), Рогатині, Галичі, Вінниці, Лубнах, Києві (1615), Луцьку та в ін. метою братств був захист національно-релігійних прав українців, протистояння покатоличенню та полонізації українського народу. Виступали за право міських общин брати участь в управлінні церковними справами, контролювати діяльність вищого духовенства, захищали інтереси православних ремісників при вступі до цеху, займалися просвітницькою діяльністю: створенням шкіл і друкарень. Кожне братство мало свій статут, яки виводив організацію з-під влади єпископів.

Б. Хмельницький. В січні 1648 гетьманом Запорозького війська було обрано Б.Хмельницького і він одразу ж закликає козаків до повстання: розсилав універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти, тікати на Січ, установив контакти з повстанськими загонами в різних частинах України, агітував міське населення відчиняти міста перед козацькою армією, встановив дипломатичні відносини з Кримським ханством: в обмін на військову здобич та заручників татарська кінота виступила на боці запорожців, припинялися татарські набіги на південь України.

Причини, характер та періодизація української національної революції 1648-1657. Навесні 1648 в Україні почалось козацьке повстання під проводо Б.Хмельницького, що переросло в Національно-визвольну війну. Мета: звільнити Україну з-під влади Речі Посполитої, сформувати власну Українську державу. Причини: посилення кріпосного гніту: 5-6 днів панщини на тиждень, зростання податків через товарне виробництво хліба в Польщі, погіршення становища міщан через свавілля польської адміністрації, скорочення реєстрового козацтва до 6 тис, нереєстрові козаки перетворювалися на кріпаків, скасовано козацький суд, козаками заборонено обирати гетьмана, а територія проживання обмежена, відсутність власної державності, нерівність в правовому й політичному становищі української православної шляхти, прагнення козацької верхівки здобути владу, утиски православя, братств та братських шкіл, заборона православним обіймати адміністративні посади навіть у місцевих владних органах, поширення унії, політика полонізації насел, сусіди Польщі – Московська держава, Швеція та Туреччина – були зацікавлені в послабленні Речі Посполитої. Так, Москва підтримувала всі антипольські козацькі повстання кін 16-поч 17 ст, сваволля шляхти підривала міцність держави, влада короля була послаблена, європеські країни, послабленні Тридцятирічною війною(1618-48), були зняті своїми проблемами і не втручалися в східноєвропейські процеси. Характер: антифеодальний, національно-визвольний під релігійними гаслами. Періодизація: 1 період) Лютий 1648р - червень 1652р - найбільший розмах визвольної боротьби. Нова Українська держава фактично виборює незалежність, селянська війна завершуєтся ліквідацією феодальних відносин_., 2 період) червень1652р – серпень 1657р - активні пошуки союз-ників для розгрому Речі Посполитої й воз- зєднання етноукраїнських земель. Намічается тенденція щодо утвердження монархічної форми правління (спадковий гетьманат).

Початок національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Проводом до початку війни стала особиста образа, заподіяна Б.Хмельницькому польським шляхтичем Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів. Не знайшовши правди в польському суді, Хмельницький утік на січ, де був проголошений гетьманом. Він залучив на свій бік реєстрове козацтво та уклав союз з Кримським ханством. В січні 1648 гетьманом Запорозького війська було обрано Б.Хмельницького і він одразу ж закликає козаків до повстання: розсилав універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти, тікати на Січ, установив контакти з повстанськими загонами в різних частинах України, агітував міське населення відчиняти міста перед козацькою армією, встановив дипломатичні відносини з Кримським ханством: в обмін на військову здобич та заручників татарська кінота виступила на боці запорожців, припинялися татарські набіги на південь України. Момент для початку війни було вибрано дуже вдало: протягом першої половини 17 ст Річ Посполита була виснажена війнами з Московією, Швецією, а також Тридцятирічною війною. Вже наприкінці січня 1648 в Україні починається антипольськ повстання. Поляки недооцінили небезпеку повстання. Вони не тільки відправили на його придушення лише 4 тис загін , а й включии до загону реєстрових козаків. Реєстровці незабаолм обрали гетьманом Ф.Джалалія та перейшли на бік повстанців.