Ранній палеоліт на території України

Кирило-Мефодіївське товариство. Наприкінці 18 — на поч 19 ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам´ятки. На цьому ґрунті було зроблено перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжитку, насамперед серед української еліти. Цьому процесу сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. суттєві зрушення, які відбулися наприкін 18 — на поч 19 ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права. Утворення та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклали початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.

Т. Шевченко та його роль в національному відроджені. Своєрідним підтвердженням слів І. Срезневського про те, що українська мова — не діалект, а повноцінна, самобутня мова, яка має велике літературне майбутнє стала творчість не тільки родоначальника української літератури І. Котляревського, а й відомих байкарів П. Гулака-Артемовського та Є. Гребінки, талановитого прозаїка Г. Квітки-Основ´яненка, геніального поета Т. Шевченка та ін., які повною мірою реалізували художній потенціал української мови, розширили діапазон її вживання, урізноманітнили жанри української літератури. У цій блискучій плеяді особливе місце належить Т. Шевченку. Вже перша збірка його поезій «Кобзар» (1840) продемонструвала світу широкий спектр лексичних, семантичних та фразеологічних можливостей української мови. Вона засвідчила, що мова здатна передавати всі відтінки людських емоцій, служити точному формулюванню думки, а отже, може бути надійним фундаментом для створення літературних творів світового рівня у різних жанрах — від низьких (байка, комедія, сатира) до високих (трагедія, ода тощо). У своїй творчості Шевченко синтезував українські діалекти різних регіонів, говірки міста і села, чим збагачував арсенал української літературної мови, суттєво сприяв національній консолідації народу України. Непересічне значення Великого Кобзаря полягає не тільки в утвердженні української мови й розширенні її Потенційних можливостей, айв утвердженні ідей демократизму, палкому захисті соціальних та національних інтересів українського народу, обстоюванні його права на вільний суверенний розвиток

Реформи Марії-Терези та Йосифа II на західноукраїнських землях. Мета реформ: покращення матеріального становищща насел, стабілізація соціально-економічної ситуації та укріплення імперій, модернізація управлінської системи: заміна місцевої шляхти на імперських чиновників. Адміністративна реформа: поділ Королівства Галичини і Лодомерії на округи, очолювані старостами. Старости підпорядковувались губернаторові краю, якого призначав імператор. Містами управляли магістрати, призначені імперською адміністрацією. Органами самоврядування стали міські ради. Вищим представницьким органом краю був сейм, провідні позиції в якому займала польська шляхта. Замість польських кордонів були запроваджені загальноімперські. Аграрна р: землевласникам заборонено збільшувати повинності у порівнянні із зафіксованими, заборона на тілесні покарання, суботню та недільну панщину. Панщина обмежувалась трьома днями на тиждень, селяни були звільнені від особистої залежності й отримали певні громадянські права: брати шлюб, навчати дітей у школах, право на самоврядування. Скасовано поміщицький суд над селянами, з 1789 було скасовано панщину (відновлено після смерті Йосифа ІІ). Релігійна р: церква була підпорядкована державі, римо-католицька і греко-католицька визнані рівноправними, греко-католики отримали рівні з католиками права на державну службу, було визнано рівні права євреїв з представниками інших віросповідань. Освітня: у Відні було створено генеральну греко-католицьку семінарію, відновлено діяльність Львівського університету (1784), при якому відкрито Руський інститут з українською мовою навчання, створено мережу державних початкових шкіл з рідною мовою навчання. Після смерті Йосифа ІІ протягом першої половини 19 ст прогресивні перетворені були згорнуті, а потім скасовані його наступниками.

«Руська трійця». – гурток студентів Львівської семінарії на чолі з Шашкевичем (до нього входили Вагилевич, Головацький), створений в 1833 Головною метою вважалося формування патріотичного національного руху в Галиччині за допомогою просвітництва. Гуртківці складали альманахи української літератури («Русалка Дністровая» 1837), перша українська книга, видана в Західній Україні (альманах був конфіскований австрійською владою).

Повстання під проводом Л. Кобилиці. У 1843 очолювані Кобилицею селяни 16 сіл відмовилися відбувати панщину й прогнали з маєтків кількох поміщиків. Австрійські війська придушили виступ і заарештували його провідників, в тому числі і Кобилицю. Але в 1848 він виступає вже як депутаи рейхстагу, вимагаючи обмеження самодержавства та скасування кріпацтва. Після розпуску парламенту Кобилиця повернувся на Буковину, де розпочинається масовий селлянський рух. Кобилиця закликає до збройного опору й непокори місцевим адміністраціям. Придушити це повстання урядовим військам вдалося лише в 1851. Кобилицю заарештували й засудили до заслання.

Революція 1848 р. та її влив на розвиток Західноукраїнських земель. Революція поклала початок демократичним реформам у суспільному житті. Конституційною грамотою від 25.04 1848 Австрія була проголошена конституційною монархією, в якій законодавчу владу мали виконувати спільно імператор і парламент, декларовано демократичні свободи (свободу особи, совісті і віросповідання, друку, зборів, організацій, гласність суду тощо), усім народам гарантовані непорушність їх національності й мови. 22.07 1848 у Відні був скликаний загальноімперський парламент (рейхсрат), який розпочав підготовку конституції. Був вироблений її проект, який передбачав перетворення Австрійської монархії у федерацію вільних і рівноправних націй. Проте в умовах спаду революції уряд 7.03 1849 розпустив парламент, оголосивши 4.03 так звану октруйовану (даровану зверху) конституцію від імені нового імператора Франца-Йосифа І. Нею в Австрії було відновлено централізовану монархію, але продекларовано національну рівноправність. Після реставрації абсолютизму було відмінено конституцію, розпущено рейхсрат і Головну Руську Раду в Галичині. Незважаючи на поразку, революція 1848—1849 в Австрії привела до ліквідації кріпосницької залежності селян, ліквідації панщини та інших феодальних повинностей, що створило умови для розвитку капіталізму і нових суспільних відносин на західноукраїнських землях. Помітні зрушення відбулися і в культурно-освітній сфері, розбудивши національну самосвідомість української громадськості.

Кримська війна та Україна. Одночасно з тим, що багато українських солдатів і матросів брали безпосередню участь у боях проти ворожих військ у Криму й обороні Севастополя, Україна була найближчим тилом і базою постачання російської армії. В Україні на війну було мобілізовано багато рекрутів і ополченців, послано погоничів, для перевезення військових вантажів взято велику кількість коней і волів. Для армії брали провіант, в містах і містечках розміщали в лазаретах та госпіталях поранених і хворих солдатів і матросів. У постачанні армії боєприпасами велику роль відігравали Шосткинський пороховий і Луганський ливарний заводи. Обсяг виробництва пороху на Шосткинському заводі за три роки війни збільшився у шість разів і в 1855 р. становив 43 % продукції всіх порохових заводів Росії. Якщо до війни Луганський завод за місяць відливав 22 тис. пудів снарядів, то у роки війни — 90 тис. пудів. Народ намагався подати допомогу солдатам і офіцерам, які воювали на фронтах, та їхнім сім'ям. Проводився збір коштів на військові потреби, жінки доглядали поранених бійців у шпиталях, їхали на фронт і працювали сестрами милосердя.

«Київська козаччина» та «Похід у Таврію за волею». Київська козаччина: У 1855 р. в Київській губернії цей рух охопив кілька повітів, а протягом року вже 16 губерній. Найбільше від цього руху постраждали поміщики Київської губернії. Наприкінці травня - на початку червня 1855 р. селянський рух розгорнувся в південних губерніях України. 12.10 1855 повстали селяни села Олександрівка Херсонської губернії, які належали поміщику Л. Милорадовичу. У цей час у селах говорили про прихований поміщиками й священиками указ, за яким нібито всі селяни переводяться в козаки і звільняються від кріпацтва з передачею їм у власність земель та майна поміщиків. Розглядаючи запис в ополчення й відправку на фронт, як звільнення з-під залежності від поміщиків, селяни відмовлялись виконувати панщину, створили свої самоврядування («сільські громади») і складали списки козаків. Ватажками «Київської козаччини» були В. Бзенко, І. та М. Бернадські, М. Гайденко, П. Швайка. На придушення «козаччини» російський уряд кинув регулярні війська. Але й після придушення «Київської козаччин селянський рух не припинився. Уже незабаром після закінчення Кримської війни, у квітні 1856 p., почався новий його спалах, що дістав назву «похід селян у Таврію за волею». Під впливом цих чуток селяни масами, інколи цілими селами почали зніматися з насиджених місць, забирати все своє, а інколи й панське майно, й рухатися на південь, у «Таврію за волею». Найбільш масовим цей рух був на Катеринославщині й Херсонщині, зокрема у Катеринославському, Верхньодніпровському, Херсонському, Бобринецькому, Олександрівському і Єлисаветградському повітах. Щоб припинити рух селян у Крим, царський уряд кинув значну кількість військових команд і численні загони поліції, поставив військові пости на Перекопі і переправах через Дніпро. У ряді місць відбулися збройні сутички між військовими командами й селянами, у ході яких були вбиті й поранені.

Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. 19.02 1861 Олександр ІІ проголосив своїм маніфестом про скачування кріпацтва в Росії: скасовано особисту залежність селянина від поміщика, селяни дістали особисту свободу і громадянські права: брати шлюб без дозволу поміщика, укладпти договори, тогргувати й займатися промислами, вступати на службу або до навчальних закладів, вільно розпоряджатися своїм майном, самостійно виступати в суді, земля передавалася селянам за викуп. 20 відсотків поміщику сплачували селяни, решту платила держава. Селяни мали погасити борг державі з відсотками протягом 49 років, до укладення викупної угоди селяни мусили відпрацювати панщину й сплачувати оброк, маючи статус тимчасовозобовязаних, селянська громада несла відповідальність за викупні операції та сплату податків селянами за принципом кругової поруки. На правобережжі селянські наділи збільшили, а стан тимчасовозобовязаних не вводився, щоб позбавити польських поміщиків селянської підтримки на випадок чергового антиросійського повстання. В 1866 днржавним селянам дозволили викупити їхні землі.

Реформи 60-70-х років 19 ст. в Наддніпрянській Україні. Впродовж 60-70 рр 19 ст російський уряд запровадив кілька важливих реформ: земська(1864) – створення виборних місцевих органів самоврядування – земст під зверхністю дворянства. В Україні реформа була поширена на Південь та Лівобережжя; реформа міського самоврядування (1870) – створення міських дум і міських управ на чолі з головами. Виконували функції, спорідненні з земськими, - благоустрій, розвиток торгівлі, промисловості, освіти; судова (1864): створення в кожній губернії окружних судів, рішення яких можна було оскаржити в судових палатах (в Україні – Київська, Харківська, Одеська), поява нових учасників судового процесу (прокурорів, адвокатів, присяжних, публічність судового процесу, запровадження інституту мирових судів для розгляду дрібних справ на місцевому рівні; освітня(1864): запровадження єдиної системи початкової оствіти та платних класичних і реальних гімназій (окремо для жінок і чоловіків). Вища освіта для жінок не передбачалась; військова (1866-1874): поділ території імперії на 10 військових округів, 3 з яких припадали в Україну (Київський, Одеський, Харківський) введення загальновійськової повинності для чоловіків від 20 років, зменшення строку військової служби (6 років в сухопутних військах, 7 років на флоті). Від військового призову звільнялись народи Кавказу, духівництво, певні привілейовані члени суспільства; фінансова (1860): створення державного банку, розширення мережі приватних банків

Народницький рух др. пол. 19 ст. Народницький рух найбільше проявився в 70-80 рр, тоді діяли основні російські організації: чайковці, земля і воля. Метою було: розбудова соціалістичного суспільства. Ідеї: селянство готове до повалення самодержавства і побудови соціалізму, йому необхідна тільки організаційна допомога, соціально-економічні та національні проблеми будуть розвязані шляхом всеросійської соціальної революції. До того часу національно-визвольні прагнення є неактуальними і шкідливими. Чайковці діяли в Києві, Одесі в 1872: пропаганда серед робітників та селян, політичні диспути. Кийвська комуна (1873), разом з Чайковцями в 1874 почали масове «ходіння в народ». Народники влаштовувалися працювати в населених пунктах, читали учням і селянам заборонену літературу, твори Шевченка, Вовчка, Котляревського, розповідали про козацьку добу в Україні, проводили бесіди на революційні теми. Проте підняти селян на боротьбу з самодержавством не вдалося, почалися масові арешти. Південні бунтарі діяли в Одесі в 1875: влаштували «Чигинську змову» в 1877: народники спробували спровокувати селян Чигиринського повіту на повстання, нібито схвалене царем. Створено нелегальну селянську «Таємну дружину», до якої увішла тисяча осіб. Змову було розкрито, учасників заарештували. З 1878 народники переходять до політичного терору. Так, було вбито харківського губернатора за те, що в місцевих тюрмах жорстоко поводилися з поліьтичними вязнями. Поліція розгромила найбільщі гуртки, їхні лідери були засуджені до каторги аба страчені. 1879 – розкол Землі і волі на дві організації, що мали осередки в Україні: чорний переділ, народна воля. Чорний переділ продовжував агітаційну роботу з підготовки революції, народна воля зосередилась на підготовці вбивства царя, вважаючи що ця подія призведе до революції. В 1881 народовольці вбили Олександра ІІ, та революція не розпочалася. Організатори вбивства були страчені, на поч 80 рр 19 ст народницькі організації були розгромлені.

Соціал-демократичний рух др. пол. 19 ст. У 80—90-ті роки у Катеринославі, Києві, Одесі та Харкові виникають нелегальні марксистські гуртки, які займаються пропагандою та агітацією і намагаються налагодити зв´язок з робітничим рухом. Якісно новий крок соціал-демократія зробила наприкінці 90-х років, коли після появи петербурзького «Союзу за визволення робітничого класу» аналогічні групи виникли в Києві, Катеринославі, Миколаєві та інших містах. У 1898 р. в Мінську на першому з´їзді Російської соціал-демократичної партії серед Дев´яти його делегатів четверо (Н. Вигдорчик, Б. Ейдельман, К. Петрусевич, П. Тучапський) представляли соціал-демократів України.

Громадівський рух в Україні. Занепад феодально-кріпосницької системи, скасування кріпацтва і часткова демократизація суспільного життя внаслідок реформ Олександра ІІ, колонізаційна політика царського уряду призвели до становлення українського визвольного руху. Головним завданням вони ставили культурно-освітню роботу і формаування національної свідомості.основною організаційною формою стали – громада. Діяльність: організація недільних шкіл для дорослих, підготовка та видання підручників, художніх творів і популярних книжок українською мовою, збирання та публікація усної народної творчості, вивчення історії та побуту українського народу, організація бібліотек, виступи з публічними лекціями, влаштування концертів, вистав. Царський уряд занепокоївся активізацією українського руху. Почалися переслідування та арешти членів громад, 1862 були заборонені недільні школи. В липні 1863 міністр внутрішніх справ Валуєв підписав антиукраїнський циркуляр: окремої малоросійської мови не існує, а наріччя, яке вживають простолюдини, є російською мовою, зіпсованою впливом на неї Польщі, заборона друкувати українською мовою навчальні книги і книи духовного змісту, особливо ті, що призначалися для «початкового читання народом», зберігався дозвіл тільки на друкування художніх творів. В умовах реакції громади тимчасово згорнули свою діяльність.

Ліберальний рух др. пол. 19 ст. В Україні він формувався головним чином на основі земської ліберальної опозиції. В основі ліберальної альтернативи суспільного розвитку лежала ідея побудови економіки за законами вільного ринку, конкуренції. Держава мала стати правовою, оберігати демократичні права особи і мінімально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою правління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи революційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали тактику пошуку компромісів з урядом. Опорою ліберального руху були земства. Найвпливовішою була ліберальна група земців Чернігівщини, яку очолювали визнані лідери цієї течії — Петрункевич, Ліндфорс, Шраг. Осередки лібералізму існували також у Київському, Харківському, Полтавському, Ніжинському та інших земствах. Основними формами роботи лібералів наприкінці 19 ст. — на початку 20 ст. були створення опозиційної преси; скликання з´їздів земських службовців; організація банкетів, на яких приймалися петиції та звертання до царського самодержавства з вимогами встановлення у Росії конституційного ладу.

Національний рух др. пол. 19 ст. Представниками різних суспільно-політичних течій та рухів у другій половині 19 ст. висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та вироблено різноманітні форми та методи досягнення поставленої мети: збирання, обробка і публікація етнографічних матеріалів і праць з історії України, заснування Південно-Західного товариства Нестора-літописця (1873). Учасниками товариства стали історик Антонович, економіст Зібр, публіст Драгоманов, статистик Русов; видання газети «Київський телеграф» (1873-1875), яка серед іншого публікувала і критичні матеріали, щодо державної політики. Характерно, що лейтмотивом програмних документів загальноросійських рухів була, як правило, боротьба за соціальне визволення. На противагу цьому український рух основний акцент робив, головним чином, на національне визволення. Незважаючи на те що гурткам і організаціям різних політичних напрямів були притаманні нечисленність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв´язок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів.

Політичні партії в Україні на початку 20 ст. Революційна українська партія (1900). Лідери: Антонович, Камінський, Мацієвич, Русов. Діяльність: Міхновський уклав програму партії «Самостійна Україна», у якій були обгрунтовані, історичні права України на самостійне існування. Перехід на засади автономії України у внутрішніх справах, надання переваги марксистському соціалізму. Українська соціалістична (1900): Ярошевський, Меленевський. Кінцевою метою була демократична Українська республіка із суспільною власністю на засоби виробництва. Партія вважала необхідним укладення «братерського союзу» із соціалістичними партіями Польщі та Росії в боротьбі з самодержавством за самостійність іукраїни. Українська народна(1902): Міхновський, Макаренко. Партія виступала з позиції цілковитої державної самостійності України, орієнтувалися на національну інтелігенцію. Українська соціал-демократична спілка(1904): Меленевський. Партія виступала з марксистських позицій. Прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від їх національної приналежності. В 1905 обєдналася з меншовицькою фракцією РСДРП. Українська соціал-демократична п(1905): Виниченко,Петлюра,Порш. Оряєнтувалася на селян і робітників. Прагнула поєднати марксисзм з націоналізмом. Вимагала автномії для України. Українська демократично-радикальна(1905): Лотоцький, Чикаленко, Грінченко. Партія виникла в результаті злиття Української демократичної та Української радикальної. Відстоювала ліберально-демократичні позиції, ідею встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка б надала Україні автономію в складі Росії.

Просвіти в Україні. Громадська діяльність південних «Просвіт» розгорталась у важких умовах. З одного боку, «просвітяни» долали перепони влади, а з іншого - рутину знизу. Це викликало незадоволення деяких рядових членів. Вони стали підґрунтям і справжньою школою для численних українських організацій, що розгорнули свою діяльність в наступні роки. Так, з 4 квітня 1911 р. почала функціонувати культурно-освітня організація «Українська Хата» в Одесі. 25 березня 1917р. товариство з такою ж назвою розгорнуло свою діяльність в Херсоні. На з'їзді «Просвіт» Миколаївської округи 8-11.09 1917 були представники від висунського, широківського, березнігуватського, новобузького та інших товариств, які продовжили українську національну справу. Великий успіх мали лекції про творчість Котляревського, Шевченка, Нечуя-Левицького.

Соціально-економічний розвиток у пореформений період 19 ст. У др пол 19 ст. під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни в соціально-економічній сфері. В аграрному секторі сформувався досить високий рівень концентрації землі; було здійснено докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до безстановості; у сільськогосподарському виробництві значного поширення набули застосування техніки, використання вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів тощо. У 60—80-ті рр 19 ст. завершився промисловий переворот. У пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії. Розвиток української промисловості характеризувався більш швидкими порівняно із загальноімперськими темпами розвитку; високим рівнем концентрації виробництва; значною заангажованістю та впливом іноземного капіталу; структурною та територіальною диспропорційністю; побудовою промислових об´єктів на принципі незавершеності. Внаслідок буржуазних реформ та завершення промислового перевороту ускладнилася соціальна структура суспільства: активно відбувалася диференціація в межах традиційних класів феодального суспільства — дворянства та селянства, крім того, виникли нові класи — буржуазія та пролетаріат, дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція.

Культура др пол 19 ст. У др пол 19 ст. відбулося територіальне роз´єднання українських земель, завершилося формування української нації, ускладнилася соціальна структура та політизувалося суспільне життя. Певні позитивні зрушення відбулися у галузі освіти (збільшилася кількість навчальних закладів, освіта набула більш світського характеру, створилася єдина система освіти тощо). Проте відсоток неписьменного населення в українських землях залишався ще досить високим, до того ж надто відчутними в освітній галузі були асиміляційні процеси — русифікація, полонізація, румунізація тощо. У сфері науки позитивні зрушення йдуть по лінії концентрації інтелектуального потенціалу в наукових центрах і товариствах, координації досліджень, ефективного обміну інформацією, що дало можливість вченим, які працювали в Україні у багатьох галузях науки, досягти світового рівня. Розвиток літератури характеризується різноманітністю художніх напрямів, індивідуальних стилів письменства, появою нових тем і проблематики, демократизацією та гуманізацією літературного процесу, ускладненням художніх форм, політизацією літературної творчості. В українському театрі цієї доби уживаються тенденції побутовізму, романтизму, сентименталізму, реалізму тощо. Формується школа режисури та акторської гри, виникають театральні аматорські колективи, з´являються високохудожні драматичні твори. У музиці та живописі стверджуються принципи реалізму та народності, а в архітектурі набуває поширення еклектизм.

Репресії царизму щодо України др пол 19 ст. Заперечувалося існування українського народу, українську мову оголошено говіркою російської. 1863 – видання таємного Валуєвського циркуляра: заявлено, що «малоруської мови не було, немає і не може бути», призупинено видання шкільних і релігійних видань українською мовою.В 1876 видано Емський указ, який забоорнив друкувати будь-які книги українською мовою, ставити українські театральні вистави (заборону знято в 1881), влаштовувати концерти з українським піснями, ввозити українську літературу, надруковану за кордоном, без спеціального дозволу, перекладати чужоземну літературу українською мовою в початкових школах. Указ стримував розвиток української культури та призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Надніпрянщині.