- •1. Державна мова - мова професійного спілкування.
- •2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні
- •3. Комунікативне призначення мови в професійній сфері
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція
- •5.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •6. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора
- •7.Комунікативні ознаки культури мовлення. Типологія мовних норм
- •8.Словники у професійному мовленні. Типи словників
- •9. Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови
- •10.Мовний мовленнєвий спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації
- •11. Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні
- •12. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
- •13. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і
- •14. Текст як форма реалізації професійної діяльності.
- •15. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції
- •16. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони
- •17. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль у
- •18. Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого
- •19. Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового
- •20. Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та бар’єри
- •21. Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію.
- •22. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.
- •23. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування.
- •24. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного
- •25. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •26. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.
- •27. Етикет телефонної розмови.
- •28. Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного
- •29. Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.
- •30. Дискусія. «Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує
- •31. Класифікація документів.
- •32. Національний стандарт України. Склад реквізитів документів.
- •33. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків
- •34. Оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.
- •35. Документація з кадрово-контрактних питань.
- •36. Довідково-інформаційні документи.
- •37. Етикет службового листування.
- •38. Наукова комунікація як складова фахової діяльності.
- •39. Українська термінологія в професійному спілкуванні.
- •40. Історія і сучасні проблеми української термінології.
- •41. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова,
- •42. Термінологія обраного фаху.
- •43. Кодифікація і стандартизація термінів.
- •44. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу
- •45. Оформлювання результатів наукової діяльності.
- •2.1. Наукова робота повинна містити:
- •46. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової
- •47. Анотування і реферування наукових текстів.
- •48. Основні правила бібліографічного опису, оформлення покликань.
- •49. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •50. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •51. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт. Рецензія, відгук.
- •52. Науковий етикет.
37. Етикет службового листування.
Етикет — це вироблені в суспільстві форми поведінки члена цього суспільства; порушення правил етикету членами суспільства сприймається як відступ від норми.
Етикет – це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.
Нині узвичаєно виокремлювати за сферою використання діловий етикет – норми поведінки і спілкування різних соціальних груп. Визначальна ознака його – співпраця і взаємопорозуміння.
Основну частину етикету загалом становить мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет, які нині виокремлюють авторитетні фахівці з проблем культури спілкування.
Етикет може значно відрізнятись залежно від конкретної епохи й культурного середовища. Його також можна умовно розділити на ситуаційний та професійний, світський та діловий, хоча чітких меж між ними часто провести неможливо, оскільки правила різних розділів етикету повторюються, включають правила інших розділів (іноді трохи змінені), походять з основних норм поведінки.
Мовний етикет – це набір, або спектр фраз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо. Діловий стиль реалізується також в усній формі у ділових нарадах, публічних виступах, телефонних розмовах.
38. Наукова комунікація як складова фахової діяльності.
У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє наукова інформація, отримана в результаті наукового пізнання, її отримання, поширення та використання мають суттєве значення для розвитку науки. Наукова інформація поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі належить науковій комунікації. Наукова комунікація (НК) — обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами.
У процесі НК виділяють п'ять основних елементів:
1) комунікант — відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її).
2) комунікат — повідомлення (фіксована чи нефіксова-на наукова інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів).
3) канал (спосіб передачі наукової інформації).
4) реципієнт — отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї).
5) зворотний зв'язок — реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.
Є багато підходів до класифікації наукової комунікації, її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації); вертикальну (між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками наукової школи) та ін. Однак найпоширенішим є поділ наукових комунікацій на формальні і неформальні, документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв'язок.
Формальна НК — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це — видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо. В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними — від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюється формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної НК визначається кількістю та якістю опублікованих наукових результатів.
Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отримувачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, телефонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визначається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевидними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження.
Документна НК — комунікація, опосередкована науковим документом, побудована на обміні документованою інформацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий документ — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матеріальному носієві наукову інформацію для передачі її в просторі і часі.