Судова система

У першій половині XIX ст. судова система на західноукраїнських землях залишилася без змін. Всі суди поділялися на шляхетські, духовні та міські. Шляхетськими судами першої інстанції були земські та гродські суди. Для духовенства існували єпископські суди, для городян - магістратські там, де було чинним магдебурзьке право. Селяни були підсудні домішальним судам. Поміщики мали судову владу як над сільськими громадами, так і над селянами. Посередником між поміщиком і громадою був війт, якого призначав поміщик з трьох кандидатів. Війт і присяжні з селян розглядали всі цивільні спори. Судом другої інстанції для домініальних судів був комітетський суд.

Зміни в системі державного механізму в середині XIX ст. торкнулися і системи судів. Відповідно до австрійського Положення про суд 1849 року судова влада відокремлювалась від законодавчої і об'являлася незалежною. Станові суди були замінені загальними судовими установами для всіх станів. Вводились повітові, повітові колегіальні, окружні суди і Вищий крайовий суд у Львові для всієї Галичини і Буковини. Вищою судовою Інстанцією в державі були Верховний судовий і касаційний трибунал.

Крім загальних судів в Австрії, Галичині і Буковині, існували спеціальні суди: військові, промислові і комерційні. Справи про злочини, за які передбачалось покарання більше ніж на п'ять років ув'язнення, розглядалися в крайових судах. Утворювались суди присяжних (мужів довіри), а для розгляду дрібних цивільних справ — мирові суди. Присяжними і мировими суддями могли бути особи, які відповідали вимогам майнового, вікового та освітнього цензів.

У 1850 році в Австрії була запроваджена прокуратура. За австрійським законодавством суд підпорядковувався прокуратурі. В крайові та окружні суди вволилися посади державних прокурорів. При Вищому крайовому суді у Львові та Верховному судовому і касаційному трибуналі запроваджувалися посади генерального прокурора. Інститут адвокатури в західноукраїнських землях було затверджено ще в 1781 році.

Правова система

На початку XIX ст. на західноукраїнських землях повністю утверджується австрійська система права. Галичина стає місцем апробації нових австрійських законів. Цивільний кодекс 1797 року, який було запроваджено в Галичині, став базою для подальшого вдосконалення цивільного законодавства. З 1 січня 1812 року на всій території Австрії був введений у дію новий Цивільний кодекс. Джерелами кодексу були пандектне право, Прусське цивільне уложення 1794 року і провінціальне право деяких австрійських земель. Він складався з 1502 статей і поділявся на три частини. У вступі (ст. 1—14) викладені загальні міркування про цивільний закон, перша частина (ст. 15—284) присвячена особистим правам, друга (ст. 285—1341) — речовим доказам і в третій (ст. 1342—1502) подані постанови, що стосуються особистих і речових прав.

Оскільки цей кодекс був компромісом буржуазного і феодального права, то з розвитком капіталістичних відносин його норми вже не відповідали історичним умовам. У зв'язку з цим в 1904 році була створена комісія для перегляду кодексу. Робота просувалася повільно, були розроблені лише проекти змін і доповнень, які в зв'язку з початком першої світової війни так і не були затверджені.

З деякими змінами цивільний кодекс продовжував діяти на західноукраїнських землях і після їхнього включення в 1921 році до складу Польщі.

Але в 1933 році був затверджений обширний за своїм обсягом польський Кодекс зобов'язань, який припинив дію значної частини австрійського Цивільного кодексу 1811 року.

Ще до проведення кодифікації права в Австрії в 1763 році був затверджений Кодекс вексельного права. Він мав 53 статті, в яких, головним чином, регулювалися питання кредиту. В 1765 році чинність цього кодексу було поширено на Галичину.

Після скасування в Австрії кріпосного права відбувається пожвавлення як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі, у зв'язку з чим виникла гостра потреба в розробці торгового кодексу, який і було прийнято в 1862 році.

Ще підчас підготовки цивільного кодексу комісія працювала над створенням цивільно-процесуального кодексу. Його було прийнято в 1781 році, а в 1784 році він став чинним і в Галичині. Через деякий час до цивільно-процесуального кодексу були внесені зміни і доповнення і в 1796 році дію нового варіанта кодексу було поширено на Західну, а в 1807 році—на Східну Галичину. В переважній більшості австрійських земель продовжував діяти кодекс 1781 року. В 1825 році був розроблений проект нового цивільно-процесуального кодексу, але Його не було затверджено. Пізніше з цього проекту були введені в дію окремі положення (адвокатська ординація 1849 року, закон про компетенцію судів 1852 року та ін.). Новий цивільно- процесуальний кодекс було затверджено в 1895 році і введено в дію в 1898 році Кодекс складався з шести частин, які в свою чергу розпадалися на 607 статей. Він був досить прогресивним і базувався на буржуазно-демократичних принципах судочинства: усності, гласності та змагальності. Доповненням до кодексу було досить об'ємне (402 статті) Положення про екзекуції 1896 року, в якому детально регулювався порядок виконання судових рішень у цивільних справах і судових вироках в кримінальних справах.

Робота над кодифікацією кримінального права розпочалася в другій половині XVIІІ ст. У1768 році приймається кримінальний кодекс. Він складався з двох частин, де перша регулювала процесуальне, а друга — матеріальне право. Процес із кримінальних справ мав інквізиційний характер а сама система покарань була дуже жорстокою. Цей кодекс діяв у Галичини частині матеріального права, а з 1774 року і в частині процесуального права. В 1787 році приймається новий кримінальний кодекс, який містив положення, характерні для буржуазного права.

Так, скасовувалася смертна кара. її могли застосовувати лише надзвичайні суди. Вперше злочини поділялися на політичні, розгляд яких був компетенцією адміністративних органів, і кримінальні, що розглядалися судами. В1790 році як експеримент був запроваджений у Західній, а в 1797 році —у Східній Галичині кримінальний кодекс, який підготував австрійський юрист Зонненфельд. В 1808 році цей кодекс з незначними змінами проголошується чинним для всієї Австрії. Він складався з двох частин. Перша регулювала злочини, друга — тяжкі проступки. Кожна з частин, у свою чергу, поділялася на два розділи, один з яких обіймав норми кримінального матеріального права, а другий — норми процесу. В 1852 році видається нова редакція цього кодексу, який діяв у Галичині аж до введення там у 1932 році польського кримінального кодексу.

Кримінальний кодекс 1852 року відмовився від поділу на злочини і тяжкі поліцейські проступки і запровадив поділ на злочини (ст. 1—232) і проступки (ст. 233—532). Знову вводилася смертна кара, широко використовувалося тюремне ув'язнення. За проступки кодекс передбачав грошові стягнення, арешт до шести місяців, тілесні покарання, заборону проживання в певній місцевості та ін. Тілесні покарання були офіційно скасовані законом від 15 листопада 1867 року, але в Галичині продовжував діяти патент від 20 квітня 1854 року, стаття одинадцята якого поряд з арештом передбачала биття палками. В 1855 році кримінальний кодекс був доповнений військовим кримінальним кодексом, який посилив відповідальність військовослужбовців за державні злочини.

На кримінальному законодавстві Австро-Угорщини відбився дуалістичний характер монархії. Кримінальний кодекс 1852 року діяв тільки в Австрії, Галичині та Буковині. В Угорщині в 1879 році приймається свій кримінальний кодекс, який поширює свою чинність і на Закарпаття.

Частина кримінального кодексу 1803 року, яка регулювала кримінальний процес, діяла до 1853 року. В тому ж році був прийнятий окремий закон про кримінальне судочинство, який запроваджував гласність, але не допускав будь-якої участі громадськості в процесі. Більше того, ще в 1852 році більшість справ про проступки було передано на розгляд органів поліції.

Кримінально-процесуальний кодекс 1853 року суперечив основним буржуазно-демократичним принципам і в 1869 році його було доповнено законом про суди присяжних, а в 1873 році приймається новий кримінально-процесуальний кодекс, який проіснував з незначними змінами аж до розпаду Австро-Угорщини. Цей кодекс складався з 27 розділів, які поділялися на 494 статті. Він запроваджував усність і гласність процесу, суд присяжних, проводив ідею вільної оцінки доказів за внутрішніми переконаннями суддів. У 1912 році вводиться в дію військовий кримінально-процесуальний кодекс.