5. Розробка професіограми по кваліфікації вчитель історії

.1 Опис професії

Історія - дорогоцінне надбання людства, найбільша і ні чим не замінима лабораторія пізнання суспільного розвитку. Щоб впевнено прокладати людям шлях у майбутнє, необхідно добре знати основні етапи та закономірності розвитку людського суспільства. Завдання вчителя історії - ознайомити школярів з минулим людства. Учитель сприяє формуванню в учнів наукових поглядів на процеси суспільного розвитку, історію суспільства і культури, розуміння загальних закономірностей історико-культурного процесу і своєрідності історичного шляху народів

2.2 Характер професійно важливих якостей вчителя історії

Учні відзначили в числі найбільш значущих особистісних якостей, необхідних вчителю історії: любов до дітей, доброта, ерудиція, справедливість, чесність, розважливість та інші якості (працелюбність, інтелігентність, почуття гумору). Переважна більшість респондентів віддали перевагу таким цінностям, як доброта, справедливість і розуміння. p align="justify"> Професійні якості вчителя були представлені в наступному порядку: знає історію, дуже добре розповідає, доступно викладає матеріал, об'єктивно і справедливо оцінює знання учнів, на уроках дуже цікаво, вміє знайти ...з усіма спільну мову, молодий. Таким чином, ідеальний вчитель історії повинен бути прекрасним фахівцем, майстром своєї справи, вміти доступно й захоплююче викладати будь-який матеріал. Відповіді на питання, що стосується зовнішнього вигляду викладача, були наступними: все одно як виглядає, акуратно, стильно, обов'язково в строгому костюмі. Більшість респондентів хотіли б бачити вчителя одягненого зі смаком, але багато також відзначили, що одяг не має великого значення. Наступне питання був направлений на з'ясування того, що конкретно приваблює хлопців на уроці історії: цікава розповідь вчителя з доповненнями не з підручника; сам предмет вивчення; доступне і зрозуміле пояснень; різні історичні конкурси та вікторини та іншої цікавий матеріал, який вчитель активно застосовує на уроці. Серед пропозицій щодо зміни навчального процесу учні відзначили наступне: зменшити кількість контрольних робіт, збільшити кількість уроків історії на тиждень, збільшити кількість практикантів в школі. Таким чином, вчитель історії - це професіонал має міцні знання в предметній області, вміє у цікавій та доступній формі викладати навчальний матеріал, до того ж це людина добрий, справедливий, що володіє широкою ерудицією. У поданні колег вчитель історії повинен мати такими професійно значимими якостями: любов до дітей, творчий підхід до роботи, авторитет в учнів та їх батьків, самокритичність, загальна культура, оптимізм, терпіння. У ході дослідження враховувалися теоретичні основи проблеми професійної компетентності вчителя. Отже, у структурі професійної компетентності вчителя виділяються чотири складових: науково-теоретична, методична та психолого-педагогічна компетентність, професійна позиція вчителя. Науково-теоретична складова представлена ​​трьома компонентами: спеціальної (фундаментально-наукова підготовкою) - знання та вміння в галузі предмета (наукові основи шкільного курсу); методологічної - знання в галузі філософії як методологічної основи пізнавальної діяльності ( методи наукового пізнання); інформаційної - вміння і навички орієнтації в інформаційному просторі, використання комп'ютерних технологій на різних етапах навчального процесу. Методична компетентність - знання в галузі дидактики, методики навчання предмета, вміння логічно обгрунтовано конструювати навчальний процес для конкретної дидактичної ситуації з урахуванням психологічних механізмів засвоєння. Професійна позиція вчителя - стійка система відносин вчителя до своєї праці, учневі, собі, колегам (А. К. Маркова). Високий рівень розвитку однієї з складових (науково-теоретичної чи психолого-педагогічної) не може компенсувати несформованість інших. Формування методичної компетентності спирається на сформовані знання і вміння в галузі науково-теорети...чної та психолого-педагогічної компетентності.Дані компоненти тісно пов'язані між собою. Не маючи достатнього рівня науково-теоретичної підготовки, вчитель не зможе ефективно вирішувати методичні завдання. Наприклад, конструювання навчального процесу починається з аналізу змісту навчання, визначення обсягу та рівня матеріалу, який при будь-якій організації навчального процесу повинен бути засвоєний. Учитель з низьким рівнем науково-теоретичної підготовки розуміє під змістом, що підлягає засвоєнню, текст параграфа підручника. Учитель з високим рівнем науково-теоретичної компетентності розуміє місце досліджуваного змісту в структурі наукової теорії (підстава, ядро, слідства), виходячи з цього, визначає місце даного уроку в складі теми, визначає тип уроку; виділяє причинно-наслідкові зв'язки, розкриває логіку предмета під взаємозв'язках його окремих частин. При виборі методів навчання, відповідного рівня самостійності учнів у пізнавальній діяльності (принцип доступності та посильної складності), необхідно оцінити складність досліджуваного матеріалу. На науково-теоретичній підготовці базуються і методичні вміння вчителя в області специфічних методів і прийомів навчання: планувати і ставити демонстраційний експеримент як провідний специфічний метод навчання; організувати роботу учнів з підручником на уроках і вдома; правильно підібрати завдання для досягнення учнями запланованого програмою рівня умінь і навичок; організувати лабораторну роботу з урахуванням її місця в навчальному процесі, залежно від провідного методу навчання, в поєднанні з іншими елементами уроку. Не володіючи знаннями й уміннями в області психолого-педагогічної компетентності, вчитель також не зможе сконструювати і організувати навчальний процес, спрямований на розвиток кожного учня, не зможе здійснити диференціацію навчання, оцінити рівень власної діяльності. Розробка засобів діагностики рівня методичної компетентності повинна враховувати результати навчального процесу (рівень навчальних досягнень учнів), вміння вчителя на практиці організувати пізнавальну діяльність учнів (аналіз відвіданих уроків), можуть бути використані завдання, що моделюють дидактичні ситуації, а також проектування навчального процесу у вигляді методичних розробок. При аналізі останніх оцінюється обгрунтування вибраних методів, форм, засобів навчання. p align="justify"> Методика діагностики рівня методичної компетентності вчителя включає такі засоби: 1. Оцінка показників за результатами проведених уроків. 2. Аналіз виконаних вчителем методичних розробок. . Аналіз діагностики навчальних досягнень учнів на рівневої основі. . Робота вчителя на семінарах, заняттях педагогічних майстерень.

. Самоаналіз вчителя рівня власної педагогічної діяльності, затребуваність професійного зростання. Вивчення педагогічної майстерності вчителя історії було організовано на основі проведення аналізу уроків історії. За період практики було відвідано 12 уроків історії. У рамках даної роботи було проаналізовано діяльність вчителя історії. p align="justify"> Коротко підсумки можуть бути представлені таким чином: в предметному матеріалі вчитель виділяє основні ідеї і принципи, методи пізнання і узагальнені способи дій і вибудовують предметний зміст навколо цих методологічних орієнтирів; підбирає дидактичний матеріал, що дозволяє учневі вибирати найбільш значущі для нього вид та форму навчального змісту (особистісно орієнтовані ситуації); забезпечує особистісно значущу для учнів постановку навчальної задачі, що викликає потребу учня в новому - скрутному, але посильній; використовує різнорівневі домашні завдання, з вільним вибором рівня, з допущенням альтернативи в пізнанні, що містять предметні та методологічні знання (на осмисленні методів і узагальнених способів дій). У ході бесіди з учителем і самоаналізу рівня власної педагогічної діяльності були зроблені висновки: вчитель історії для школярів є наставником; основною метою професійної діяльності вчителя історії є підготовка молодого покоління, яке активно сприймає все нове; сформувати в учнів уявлення про те, що історичні знання стають досягненням людини, якщо здобуті в ході самостійного відкриття, до якого повинен підвести вчитель; умовами успішної професійної діяльності є компетентність, конкурентоспроможність, наявність творчих почав, здатність до рефлексії своєї діяльності, а також загальна культура особистості. Дана експериментальна робота не є завершеним дослідженням. Вона відкриває перспективи для подальших робіт, присвяченим проблемам професійної готовності вчителів історії в умовах нової освітньої парадигми; імідж вчителя історії та ін

6.Склад професійно значущих характеристик особистості вчителя досить великий - він включає поряд з кількома десятками соціальних характеристик кілька десятків психологічних. Аналіз досліджень (Ф.Н. Гоноболін, В.Н. Крутецкий, Н.В. Кузьміна, Ю.М. Кулюткін, Г.С. Сухобская та ін) дозволяє виділити наступні основні професійні якості особистості вчителя:) розумові; )дидактичні (здатність і вміння переробляти матеріал науки в матеріал навчального предмета, доступний учням; застосовувати і розвивати систему ефективних методів навчання; забезпечувати зворотний зв'язок і т.д;) перцептивні якості (вміння і здатність проникати в душевний світ учнів, розвинена психологічна спостережливість);) організаторські якості;) вольові професійні якості (вміння долати труднощі, виявляти наполегливість, витримку, рішучість, вимогливість та ін); ) комунікативні; ) тактовність; ) педагогічне уяву, здатність до розподілу уваги; ) динамізм особистості - здатність до вольового впливу і логічного переконання;) емоційна стійкість (здатність володіти собою); ) оптимістичне прогнозування; ) креативність.

Серед психологічних характеристик загальновизнаними є педагогічне мислення, педагогічна рефлексія, педагогічне самосвідомість, педагогічне уяву, педагогічна самооцінка, педагогічна спостережливість, педагогічне прогнозування, толерантність, емпатія та ін (А. К. Маркова). Чим більш розвинені педагогічне мислення, педагогічна рефлексія, здатності керувати своїми думками, діями, вчинками, відносинами та ін, тим більш продуктивною, цікавою, результативною є педагогічна діяльність

Ці ж компоненти педагогічної діяльності виділяв В.А. Сухомлинський, відповідаючи на запитання В«Що значить хороший вчитель?В». По-перше, це В«людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати хорошою людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитиниВ». По-друге, це В«людина, яка добре знає науку, на основі якої побудований викладається їм предмет, закоханий в неї, що знає її горизонти - новітні відкриття, дослідження, досягненняВ». По-третє, це В«людина, знає психологію і педагогіку, розуміє і відчуває, що без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливоВ». p align="justify"> В«... вчитель повинен бути, по-перше, талановитим популяризатором знань, по-друге, талановитим методистом, по-третє, талановитим педагогом і психологом, який... вміє встановлювати і підтримувати належний педагогічний контакт з учнямиВ», - вважає Н.С. Яковлєв, багато років пропрацював директором сільської школи. p align="justify"> Педагогу як творчій працівнику має бути притаманний ансамбль педагогічних здібностей. В«Під педагогічними здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості особистості, її (психологічні) якості, які відповідають (відповідають) вимогам, що пред'являються педагогічною діяльністю ... до людини-виконавцю (тобто вчителю) і визначають тим самим успішне оволодіння цією діяльністюВ». Н.В. Кузьміна визначає здібності як індивідуальні, стійкі властивості особистості, що складаються в специфічної чутливості до об'єкта, засобів, умов діяльності (рефлексивний рівень) і знаходженню найбільш продуктивних способів отримання в ній шуканих результатів (проективний рівень). p align="justify"> Дослідження радянських психологів і педагогів Ф.Н. Гоноболіна, Н.В. Кузьміної, В.А. Сластенина, А.І. Щербакова та ін показали, що педагогічні здібності - складне структурне психологічне утворення. У структурі педагогічних здібностей виділяють три підструктури:

особистісні здібності (характерологічні риси): схильність до дітей, витримка і самовладання;

дидактичні здібності (пов'язані з передачею інформації учням): здатність пояснювати, експресивно-мовленнєві здібності, академічні здібності;

організаційно-комунікативні здібності (пов'язані з організаторською функцією і спілкуванням): організаторські здібності, комунікативні здібності, перцептивні здібності, сугестивна здатність (вольовий вплив на учнів), педагогічний такт, педагогічне уяву (здатність передбачати наслідки своїх дій ).