12. Метод творчого читання і його реалізація в прийомах.

Другий етап вивчення художнього твору в школі – читання тексту. Реалізується цей етап методом творчого читання та притаманними йому прийомами.

У 5 – 6 класах мета творчого читання – навчити учнів правильно, вдумливо, виразно читати й розуміти прочитане.

У 7 – 8 класах під час читання художнього в класі вчитель враховує попередню підготовку учнів. Якщо вони вже добре оволоділи прийомами творчого читання, вчитель удосконалює здобуті вміння і вводить нові прийоми: читання під музику, читання напам"ять за дійовими особами, індивідуальне чи самостійне читання (вдома і в класі) тощо.

Розподіл прийомів творчого читання за класами умовний. Учитель може використати будь-який з прийомів у різних класах, якщо це буде ефективно й відповідатиме рівню підготовки учнів.

У старших класах учні переважно опрацьовують твори вдома. А в класі звучать лише деякі з них (невеликі за обсягом або окремі уривки).

Головна мета вчителя на цьому етапі – керувати процесом читання (якщо воно відбувається в класі), спостерігати й контролювати його (якщо учні читають вдома). Після прочитаного учнями художнього твору вчитель може розпочати роботу, спрямовану на підготовку до аналізу твору.

13. Евристичний метод; евристична бесіда.

Евристичний метод, чи частково-пошуковий, чи, як називає йогоЛ. Ф. Мірошниченко, евристична бесіда, — це метод, який передбачає поглиблення первинного емоційно-художнього сприйняття учнями літературного твору та стимулювання їхніх інтелектуальних зусиль. Щодо грецького слова, яким названо даний метод, то евристику учитель має розуміти як – сукупність прийомів дослідження та навчання. „А для учнів „евристика” — цемистецтво знаходження істини(від грецьк. „еврика”), радість, задоволення від виникнення вдалої думки або будь-якого часткового відкриття”. Евристичний метод реалізується за допомогою наступних прийомів:

— побудова логічної та чіткої системи питань, які стосувалися б тексту художнього твору, критичної статті, теоретичних або історико-літературних проблем і які сприяли б переходу учнів від споглядання до аналізу тих чи інших літературних явиш. Ще однією характерною рисою евристичного методу уданому аспекті є те, що система питань, з яких складається евристична бесіда, повинна дати змогу учням не лише отримати певні знання, а й дати їм можливість зрозуміти, як ці знання здобувати;

— побудова системи різних типів завдань (фронтальні, групові, індивідуальні; усні та письмові) до тексту художнього твору, критичної статті або до ілюстративних матеріалів;

— зіставлення:

• тих чи інших епох, літературних напрямків, • біографій письменників, їхніх творчих контактів (зустрічі, листування, обмін задумами), • матеріалів про створення сюжетів чи творів, • творів, які є близькими за ідейно-тематичною спрямованістю, • оригіналу твору та його художнього перекладу, • типологічно схожих, але таких, що мають національно-специфічну забарвленість, художніх образів та образних асоціацій, які виникають у свідомості учнів, • теоретико-літературних понять, які за своїм значенням або не збігаються, або збігаються лише частково, залежно від національної специфіки літератури, • відтінків слів у образних системах української та зарубіжної літератур;

— постановка проблеми учителем або, за його пропозицією, учнями та організація і проведення диспуту.

Відповідно до прийомів евристичного методу визначаються наступні види навчальної діяльності учнів:

— підбір матеріалів (літературознавчі, історико-культурні, цитати з творів тощо);

— переказ з елементами аналізу тексту, аналіз епізодів, сцен за питаннями та завданнями учителя;

— розгорнуті усні та письмові обгрунтовані відповіді на питання, запропоновані учителем;

— складання плану як прийом аналізу композиції частини або усього твору;

— аналіз образу героя твору;

— переказ із елементами порівняння;

— порівняльний аналіз образів героїв твору, епізодів, пейзажів, стильових особливостей твору;

— порівняльний аналіз творів різних жанрів;

— зіставлення підрядника, перекладу та переспіву;

— постановка проблеми та її аналіз із використанням не тільки літературних джерел, а й матеріалів із суміжних мистецтв;

— виступ підчас проведення диспуту;

— твори на конкретні та узагальнені теми, а також твори з елементами порівняння.