Юначі мрії та поступ у них

Після блискучого закінчення середньої школи, на початку 50-х років, найкращий школяр села подався на науку до Києва. Він подав документи до Київського університету ім. Т.Шевченка на факультет журналістики. На ті часи конкурс до цього ВУЗу складав до 16 чоловік на місце, але селянському сину вдавалося успішно здавати екзамени з усіх дисциплін (а це більше 5) і лише на останньому іспиті, географії — яку він пречудово знав, йому зрізали бала — так Євген не пройшов по конкурсу. Повернувшись засмученим додому, в рідне село, він не міг собі втямити, що квота на поступлення для сільських дітей — була дуже обмежена.

Та вперто бажаючи стати журналістом і письменником, Євген Гуцало, через рік, вступив у Ніжині до педагогічного інституту ім. М.Гоголя. І з 1955 року він почав здобувати вищу освіту в колишній колегії Павла Галагана. І тамтешня творча атмосфера вплинула на подальші кроки юного студента, він одразу ж вступає до літературної студії, пише вірші, прозу — його цілком поглинула творча стезя:

«

... Я писав на лекціях, писав у кімнаті гуртожитку писав у старому - ще князя Безбородька - саду, писав у міській бібліотеці, посилав написане у Київ, але з відти одержував одні й ті самі відповіді, негативні, стандартні ...

»

І знову чергові відмовки, тепер з літературно-письменницьких часописів та редакцій, мали би підірвати творчий запал Гуцала. Щеб пак, адже сам Григорій Штонь — нині усіма шанований літературознавець, був дуже обурений творами Євгена Гуцала, що не вкладалися в тісні рамки соцреалізму, з більшовицькою прямотою закликав: «Треба відтинати набиту на подібній мазні руку!». Уже пізніше, до Штоня приєднався, сумнозвісний критик, Лазар Санов (який розпочав свою кар'єру ще в 30-ті роки з доносів, за якими письменників заарештовували й розстрілювали), і той теж пильно стежив за «відхиленнями» у творчості Гуцала, й впродовж життя, його, це переросло в переслідування — не мало крові попив він письменницької (і не одного Гуцала).

Та не на того напали — це ще більше розпалило молодого автора. До того ж у 1959 році Євген Гуцало уже закінчуючи інститут отримав кілька пропозицій щодо працевлаштування у періодичних виданнях. Тоді ж, він відчув свою затребуваність і почав співпрацювати з редакціями газет Вінниччини, Львівщини та Чернігівщини — дописуючи туди публіцистику, й, надаючи декотрі свої оповідання та новели з тогочасного життя. Відтак, молодий письменник, спершу, знайшов свого читача, а потім уже й вломився у двері українського письменницького клубу, заставивши сталінсько-партійне представництво рахуватися з молодим вінницьким талантом.

Творча відлига шістдесятників

Творчий та життєвий злет Євгена Гуцала припав на період «хрущовської весни» на теренах СРСР (і ніби знаменням тому стала його поетична добірочка «Зелена радість конвалій»). Уже перші систематичні його публікації впали в око тогочасним літературним корифеям: Миколі Бажану, Михайлові Стельмаху та Павлу Загребельному, і саме останньому спало на думку запросити молодого автора до редакції літературної газети, очільником якої він був. Так, з 1961 року, Євген Гуцало почав працювати в «Літературній Україні», потім у видавництві «Радянський письменник». А вже невдовзі, в 1962 році, вийшла друком перша його повноцінна книжка — збірка оповідань «Люди серед людей», і одразу ж звернула на себе увагу свіжою емоційністю та відтворенням розмаїтих живих характерів.

В той же час стала знакова подія у житті 25-річного письменника, він, у складі делегації молодих літераторів, побував у Франції. Ці відвідини стали наче ковтком волі, натхнень, здавалося, що уже можна буде дихати на повні груди і не озиратися на літературних «держиморд» з їхніми заборонами та приписами.

І вже по приїзду додому, письменник натхненно заглибився в роботу, і, одна за одною, виходять книжки новел та повістей, в яких уже самі назви кидали виклик звичним соцреалістичним сірим багатотиражкам: «Яблуко з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965) «Олень Август» (1966), «Хустина шовку земного» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші твори. Щороку однією або кількома збірками зачитувалася спільнота, та й не тільки українська, адже переклади талановитьго українського письменника появилися і в Росії, і в Польщі, і в Болгарії, Німеччини.

Як наслідок, плідний вінницький літератор Євген Гуцало ввійшов до плеяди українських письменників-шістдесятників. Впродовж того десятиліття йому вдавалося себе зреалізовувати й разом з Ліною Костенко, Миколою Вінграновським, Іваном Драчем, Григіром Тютюнником та іншими, творити новітню українську літературу.