Гуцало Євген Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гуцало Євген Пилипович
Дата народження:	14 січня 1937
Місце народження:	с. Старий Животів, тепер Новоживотів Оратівського району Вінницької області
Дата смерті:	4 липня 1995 (58 років)
Місце смерті:	Київ
Національність:	українець
Громадянство:	СРСР,  Україна
Мова творів:	українська
Рід діяльності:	український письменник, поет, новеліст, повістяр, романіст, публіцист, есеїст, журналіст

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Гуцало (прізвище).

Євге́н Пили́пович Гу́цало (14 січня 1937, с. Старий Животів, тепер Новоживотів Оратівського району Вінницької області — 4 липня 1995, Київ) — український письменник, журналіст, поет і кіносценарист.

У 1959 закінчив історико-філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту. Працював у редакціях газет на Вінниччині, Львівщині, Чернігівщині, в «Літературній Україні», редактором у видавництві «Радянський письменник».

Зміст Біографія

«

... Сьогодні й не скажеш, коли я почав писати, здається, я писав завжди...

»

Біографія непересічного та продуктивного українського письменника середини ХХ-го століття Євгена Гуцала помережана різними історичними та літературними подіями тогочасся, які і відобразилися на творчій та життєвій ниві поета, публіциста, прозаїка та журналіста, романіста й есеїста — визнаного майстра українського слова.

Дитинство

Народився Євген Гуцало 14 січня 1937 року в селі Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Батько письменника народився в селі Овечаче Бердичівського повіту Київської губернії (зараз це село Дружне Калинівського району Вінницької області).

Атмосфера родини сільської української інтелігенції відобразилася на подальшому життєвому шляху хлопчака. Уже з дитинства він був привчений до наук та захоплено поглинав книжки та навчання своїх батьків. Батьки Євгена знали чого вартує книжка, в ті часи, і їм удалося зберегти свою невеличку бібліотеку у воєнне лихоліття і це стало запорукою майбутнього їх сина. Будучи учителями, вони плідно навчали довколішніх дітей та сина і прививали їм тяглість до книжок та навчання. І той, важкий, післявоєнний селянський побут минав для Євгена дуже швидко, адже він поглинав книжки, які ставали йому промінчиком світла та майбуття.

Навчання за гасовою лампою і важка праця в оборі й колгоспі — щоденні Євгенові справи, та поряд завжди була книжка — бо без неї він уже не уявляв свого буття. Коли хлопчина перечитав уже всю домашню бібліотеку, то завітав до невеличкої шкільної книгозбірні, яку одразу ж «проковтнув», що довелося їздити до сусіднього села Корделівки (де саме викладали його батьки) і там вишукуючи собі книжки для читання. Коли ж і в Корделівці не залишилося непрочитаної книжки, Євген-книголюб спрямував свій читацький порив до районного центру — Калинівки, привозяти, з тамтешньої бібліотеки, стоси книжок та перечитував їх. І все те читання сподвигнуло хлопця на його перші творчі експерименти, він мріяв стати письменником і почав викладати свої думки — під впливом прочитаного і навіть створив собі відповідний письменницький антураж (як він собі уявляв) — аби краще писалося:

«

... ще років у десять, власноруч збив неоковирного дерев'яного стола, поставив його біля хати у кущах бузку і, день у день, писав за тим столом вірші та оповідання. Потім ті твори відсилав до редакцій газет та журналів...[1]

»

Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху. А починав свої перші літературні кроки Євген Гуцало також в дитинстві: пишучи про все довілля, описуючи, до найдрібніших деталей, побачене у природі чи в побуті, прикрашаючи все багатою українською мовою (впитаною від батьків та з численних книг), використовуючи багаацько метафор, епітетів та порівнянь:

«

... Повесіннє небо поближчало й пом’якшало. Його синява наче аж просіювалася донизу, запорошуючи повітря ріденьким пилком із отих пухнастих квіток, що зацвіли у височині. Не хмарини, а білі подихи отих озерець, що видніють посеред чорних полів, легко пропливають угорі, на мить якусь затуляючи собою далекий синьоквіт, й від того безбережне пелюсткове море пригасає, в’яне, никне — і вже знову оновилося, заяскріло. ...

»

Писав самовіддано й натхненно, висилав свої рукописи в усі дитячі, юначі газети й журнали. Але звідусіль приходила однакова трафаретна відповідь: «Працюй над словом!» Адже в тогочассі соціалістичне суспільсто потребувало іншого, зовсім інших тем; треба було писати про збір металобрухту й макулатури, про те, як ти мрієш поїхати працювати на шахту чи піднімати цілину. А оті імпресіоністичні замальовки, без жодних ідеологічно виважених акцентів були абсолютно неприйнятні для тодішніх дитячо-юнацьких видань.

І тільки батьки продовжували вірити в нього і не давали хлопчаку полишати такої корисної затії. А користь була надзвичайна, адже окрім вироблення смаку до книжного слова й розуміння літератури Євген ставав надзвичайно ерудованим та впевненим у собі оповідачем. Відтак, найкращий учень школи, Євген Гуцало, закінчив її на відмінно.