МВ_Монтаж.проект

Методичні вказівки до вивчення курсу «Технологія заготівельних і монтажних робіт». Розділ: «Монтажне проектування». Для студентів спеціальності 6.092108 „Теплогазопостачання і вентиляція» / Укладачі: О.В. Гвоздецький, Ю.І. Чайка, М.В. Трінченко. – Харків : ХНУБА, 2012. – 47 с.

Рецензент І.І.Уланченко

Кафедра теплогазопостачання, вентиляції і використання теплових вторинних енергоресурсів

ВСТУП

Дисципліна " Технологія заготівельних і монтажних робіт " розглядає методи виробництва й організації будівельних процесів, способи й можливості заготівельних робіт.

Продукцією будівельного виробництва є різні види будинків і споруджень. Однією з частин будівельного виробництва є сантехнічна частинаце виготовлення, монтаж, налагодження систем опалення, гарячого й холодного водопостачання, вентиляції, газопостачання і т.ін.

На відміну від інших галузей промисловості, де продукти праці, як правило, рухаються в процесі виробництва, а засоби праці залишаються нерухомими, в будівельному виробництві продукція залишається нерухомою, а переміщаються засоби й знаряддя праці.

Будівельні процеси, в яких застосовуються машини, називаються механізованими. Робітники при цьому здійснюють пуск, керування й зупинку машин, а також догляд за ними і контроль за їхньою роботою. За складністю виконання розрізняють прості й комплексні будівельні процеси.

Простим процесом називають сукупність технологічних операцій, виконаних тим самим робітником або однією й тією самою бригадою (ланкою). Наприклад, у процесі виготовлення опалювальних приладів комплексним процесом називають сукупність одночасно здійснюваних простих процесів, що перебувають між собою в організаційній залежності й пов'язаних єдністю кінцевої продукції, наприклад монтаж системи опалення.

За технологічними ознаками розрізняють наступні процеси: заготівельні, підготовчі, транспортні, монтажно-укладальні.

З будівельних процесів складаються будівельні роботи, результатом яких є будівельна продукція. Ця продукція повинна задовольняти вимоги проектної документації, технічних умов, ДСТУ, СНіПам, ДБНам, а також повинна відповідати вимогам щодо якості.

Основний обсяг будівельних робіт виконується підрядним способом, тобто кожний вид будівельних робіт виконують спеціалізованими будівельномонтажними організаціями.

Форми організації праці на будівництві можуть бути різними.

Вони залежать від застосовуваних методів роботи машин, установок та інших засобів виробництва.

Зменшення витрат часу на продуктивну роботу й підвищення продуктивності праці робітників досягається застосуванням розчленованого способу організації праці, при цьому будівельний процес розділяється на операції, які групуються відповідно до кваліфікації робітників. Таким чином, створюються умови для організації ланок за операційним принципом.

Продуктивність праці визначається працездатністю робітників, кількістю змонтованих погонних метрів трубопроводів, установлених сантехнічних приладів тощо за одиницю часу (за 1 годину або за одну зміну). Рівень

3

продуктивності праці може характеризуватися витратою робочого часу на одиницю продукції (змонтований 1 п.м. трубопроводу).

Витрати робочого часу на одиницю продукції визначають трудомісткість, що є одним із основних показників оцінювання продуктивності праці. Чим менші витрати робочого часу, тим вищє продуктивність. Для розробки технічних обґрунтувань виробничих норм виробітку застосовують технічне нормування.

Нормою часу називається кількість робочого часу, необхідного для вироблення одиниці продукції. Одиницями виміру є людино/година і людино/доба.

Норма виробітку – кількість продукції, яку необхідно виробити за одиницю часу.

Нормою машинного часу називається кількість робочого часу машини, який необхідно буде витратити на виробництво одиниці продукції. Одиницями виміру є машино/зміна і машино/година.

1 ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА САНТЕХНІЧНИХ РОБІТ

Підготовка виробництва сантехнічних робіт являє собою комплекс багатопланових і складних заходів організаційного, технічного, технологічного й планово-економічного характеру, спрямованих на найбільш раціональне виконання цих робіт.

Підготовку будівельного виробництва, звичайно, прийнято підрозділяти на організаційну, технічну (інженерну) і технологічну. Організаційна підготовка вирішує питання, що передують початку будівництва: визначаються постачальники матеріалів і устаткування, вкладаються договори підряду, уточнюється склад пускового комплексу, отримується дозвіл на провадження робіт.

На другому етапі вирішуються питання технічної підготовки, тобто підготовки площі й об'єкта: під'їзні колії, енергоресурси, інженерна підготовка площі (осі, висотні оцінювання).

Технічна підготовка полягає в створенні виробничих умов, що забезпечують найбільш раціональне виконання будівельно-монтажних робіт. Вона вирішує питання комплектації матеріалами, механізмами, людськими ресурсами.

Технологічну підготовку можна розділити на дві складові частини: монтажне проектування й проект провадження робіт, які виконуються силами монтажної сантехнічної організації за рахунок загальної вартості виконуваних робіт. Цими питаннями займаються служби монтажних організацій.

Монтажне проектування як розділ технологічної підготовки виробництва санітарно-технічних і вентиляційних робіт полягає в тому, що на основі проектів з урахуванням розташування будівельних конструкцій розробляються креслення окремих деталей систем, за якими здійснюється виготовлення цих

4

деталей на монтажно-заготівельних заводах і їхнє наступне складання на об'єкті. Для розробки монтажного проекту необхідні:

-поверхові плани будинків із потрібними розрізами й нанесеним на них розташуванням вентиляційних систем;

-аксонометричні схеми;

-окремі вузли для проекту систем вентиляції (плани, схеми, профілі, розрізи мереж – для мереж газопостачання й теплових мереж; плани, розрізи, технологічні схеми – для котелень).

На всіх кресленнях повинні бути зазначені типи й марки устаткування, розрізи й форми повітропроводів, розташування їх стосовно будівельних конструкцій (умовні позначення див.додаток А). Виконання монтажного проекту за кресленнями дозволяє скоротити виробництво монтажних робіт, скоротити загальні строки будівельно-монтажних робіт.

2 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ВИМІРІВ

Роботу зі складання монтажних проектів необхідно починати з визначення будівельних довжин, згідно з якими підраховуються монтажні й заготівельні довжини деталей трубопроводів і воздуховодів. Будівельною довжиною (Lбуд) називається розмір, що визначає положення деталі трубопроводу або окремого елемента деталі стосовно іншої, суміжної деталі або предмета устаткування системи (відстань між центрами фасонних або з'єднувальних частин на стояках або на розвідному трубопроводі, центрами відгалужень і арматури; відстань від центрів фасонних частин і арматури до точок кріплення осьових ліній гнутих деталей або від осі стояка до осі нагрівального приладу, або до площини ніпельної голівки радіатора тощо).

У санітарно-технічних системах потрібно заміряти або визначати будівельні довжини стояків, підводок і зчеплень, магістральних розведень: обвязок біля котлів, насосів, баків, водомірів і т.д.

Монтажною довжиною (Lмон ) називається дійсна довжина деталі трубопроводу: довжина між кінцями прямої деталі без наверненої на неї з'єднувальної частини або арматури, а також між кінцями гнутої деталі, від кінця гнутої деталі до точки перетинання осьових ліній, між точками перетинання осьових ліній. Монтажна довжина менша за будівельну на величину, рівну розміру від осі фасонної частини до торця труби деталі, тобто на величину скиду. Скид – це відстань між центром фасонної частини й початком деталі, що монтується.

Для визначення прямого відрізка, який після виконання на ньому запланованих вигинів набуває точної монтажної довжини, служить заготівельна довжина.

Стандартними називаються такі деталі, які мають постійні конфігурації й розміри.

5

Типовими називаються деталі з постійною конфігурацією, але зі змінними розмірами, що змінюються залежно від місця й умов застосування цих деталей. Стандартні деталі не замінюються й можуть застосовуватися для будь-яких систем, типові ж виготовляються для кожної окремої системи після вимірів їх у натурі або на кресленнях.

Будівельні довжини можуть бути визначені за кресленнями й вимірами з натури. За кресленнями визначають всі ті розміри, які заміряють у натурі без установлених приладів і устаткування. Необхідно, щоб відхилення дійсних розмірів будівельних конструкцій від проектних не перевищували величин, що допускаються.

Монтажним положенням (настановними розмірами) називається раціональне розташування опалювальних приладів, трубопроводів, повітропроводів і устаткування щодо будівельних конструкцій і технологічного устаткування, що забезпечує зручний монтаж і безпечну експлуатацію систем. Монтажне положення визначається графічним або макетно-модельним методом.

Під час проектування, виготовлення й монтажу повітропроводів та трубопроводів використовуються наступні терміни й параметри, що відбивають специфіку цих робіт:

Д е т а л ь – це частина лінії повітро– або трубопроводу, що не має з'єднань (відрізок труби, відвід, перехід, заглушка, трійник, фланець).

Е л е м е н т – це складова одиниця, що складається з двох – трьох деталей, з'єднаних зварюванням або різьбленням (повітропровід із фланцями, труба з одним або двома відводами і т.ін. ).

Лі н і я – це ділянка повітропроводу або трубопроводу для транспортування продукту, робочі параметри яких постійні.

В у з о л – це складова одиниця частини лінії, обмежена транспортними габаритами, що за розмірами й конфігураціями може бути встановлена в проектне положення, або підлягає укрупненню в блоки на монтажному майданчику. Він складається з одного або декількох елементів і арматури. Вузли підрозділяються на плоскі й просторові.

Бл о к – це лінія або її частина, що складається з одного або декількох вузлів, які не підлягають подальшому укрупненню, а тільки приєднанню.

С е к ц і я – це складова одиниця частини лінії повітроабо трубопроводів, що складається з декількох зварених між собою труб одного діаметра, вісь яких являє пряму лінію, а загальна довжина не перевищує транспортних габаритів.

Ла н к а – це частина лінії зовнішнього трубопроводу, що складається з декількох зварених між собою труб одного діаметра.

Пу г а – це лінія або частина лінії трубопроводу, що складається з декількох зварених між собою ланок або секцій трубопроводів. Пугу, звичайно, збирають і зварюють на місці прокладання трубопроводу.

Розглянемо основні прийоми й методи виконання монтажних проектів для різних видів сантехнічних і вентиляційних робіт.

6

3 ВЕНТИЛЯЦІЙНІ РОБОТИ

Монтаж вентиляційних систем здійснюють відповідно до проекту вентиляції об'єктів або окремого цеху. Проект вентиляції повинен містити наступні креслення:

-поверхові плани;

-поперечний і поздовжній розрізи будинку;

-схеми приточних і витяжних установок;

-креслення вентиляційних камер, устаткування, окремих вузлів і деталей. На схемах приточних і витяжних установок повинні бути зазначені

діаметри або перетини повітропроводів, типи й необхідні характеристики різного вентиляційного устаткування. Всі креслення повинні бути виконані в певних масштабах.

Монтажний проект містить у собі: монтажні креслення на кожну систему окремо з деталізацією в необхідних випадках окремих вузлів і деталей, комплектувальну відомість із найменуванням деталей та їхніх розмірів і площі поверхні кожної вентиляційної деталі в квадратних метрах. До проекту прикладається аркуш загальних даних із указанням марок основних комплектів креслень, відомості креслень основного комплекту, відомість з посиланням на документи, даних щодо сумарного обсягу робіт і фарбування виробів.

Монтажне креслення кожної вентиляційної системи виконується на окремому бланку певного формату. Всі аксонометричні схеми виконуються під кутом 450 в одну лінію з позначенням конструктивних елементів. Найбільш складні у виготовленні вузли й деталі зображуються у великому масштабі.

На монтажних кресленнях показують: прив'язку повітропроводів до будівельних конструкцій і вентилятора в плані, висотні оцінки їхнього розміщення, місця урізань деталей та інші дані, необхідні для монтажу повітропроводів і розробки деталізованих креслень.

Більшість повітропроводів і фасонних частин виконують із тонколистової покрівельної сталі. Вони мають круглий або прямокутний перетин. Частіше виготовляють повітропроводи круглого перетину, так як опір руху повітря в них менший, на них також витрачається трохи менше металу, ніж на прямокутні, вони технологічні і в виготовленні і в монтажі.

Повітропроводи круглого перетину виготовляють тільки з певними діаметрами. Діаметри сталевих повітропроводів визначають за зовнішнім розміром. Відповідно до нормалей застосовують повітропроводи наступних діаметрів:100, 120, 140, 150, 165, 180, 215, 235, 265, 285, 325, 375, 440, 495, 545, 595, 660, 775, 885, 1025, 1200 і 1540 мм.

За призначенням розрізняють наступні типи вентиляційних деталей: для регулювання кількості повітря, повітророзподільні пристрої, типові деталі вентиляційних пристроїв та кріплень повітропроводів.

До типових деталей вентиляційних систем відносяться: штамповані грати різних модифікацій, просічена сітка, дефлектори, зонт-відсмоктувач, гермодвері, гнучкі вставки, трубчасті й пластинчасті шумоглушії, фільтри,

7

віброізолятори, штамповані відводи, вузли проходу, бортові відсмоктувачі тощо.

4 МОНТАЖНЕ ПРОЕКТУВАННЯ СИСТЕМ ОПАЛЕННЯ

До необхідного для роботи комплекту креслень входять: типовий проект опалення, плани поверхів із нанесенням місць розташування нагрівальних приладів, їхні розміри: кількість секцій і стояків (за однакового планування достатньо одного проміжного поверху), плани горища й підвалу з нанесенням усіх магістралей і схеми трубопроводів.

Крім того, варто підібрати комплект будівельних креслень, відповідно до яких можна визначити: відстань між осями вікон, положення штроб за схованого прокладання стояків; відстань між позначками чистої підлоги верхнього поверху до верху горищного перекриття (включаючи засипання); відстань від чистої підлоги до підвіконної дошки.

Роботу необхідно почитати для з'ясування типу нагрівальних приладів і способу прокладання стояків та підводок до приладів. Далі необхідно накреслити ескіз стояка (додаток Е), визначити, з яких стандартних і типових деталей може бути зібраний стояк опалення. За позначками чистих підлог на будівельних кресленнях визначаємо будівельні довжини поверхостояків. На осі стояка, користуючись позначками чистої підлоги, визначаємо центр верхньої підводки залежно від типу приладу, заміряємо підводки; наносимо осі і визначаємо їх будівельну довжину; заміряємо горищний опуст і відстань від позначки чистої підлоги верхнього поверху до верху горищного перекриття, включаючи товщину засипання. Результати наносимо на ескіз. Далі заміряємо приєднання стояка до магістралі в підвалі, а також величину відступу від стіни. Усі результати наносимо на ескіз. По закінченні вимірів заповнюємо таблицю й підраховуємо монтажну довжину залежно від типу приладів і схеми приєднання. Монтажні довжини наносимо на ескіз. Будівельні довжини на ескіз не наносимо. Підраховану величину заготівельної довжини деталей заносимо в комплектувальну відомість (додаток Ж) й наносимо на ескіз. Числа в кружечках означають: чисельник – номер деталі, знаменник – заготівельна

додатка В. Відповідно до виконаних розрахунків заготівельних довжин складаємо специфікацію необхідних матеріалів для виготовлення деталей стояка й підводок (труб, фітінгів, арматури).

Монтажне положення стояків залежить від наступних факторів:

-від прийнятого способу прокладання трубопроводів (відкритого або схованого в бороздах);

-від розташування стояків стосовно поперечних перегородок і стін (вправо й вліво від них);

-від розташування нагрівальних приладів, що обслуговуються стояком. Осі стояків, як правило, прив'язують до краю віконного прорізу. За

однобічного приєднання нагрівальних приладів вісь стояка повинна

8