Розділ 2 становлення та розвиток біржового ринку в україні

2.1. Формування національного біржового ринку

Історія формування національного біржового ринку тісно пов'язана з багатовіковим перебуванням України у складі Російської імперії.

Як відомо, перші біржі в царській Росії були організовані не з ініціативи торговців товаром, як це відбувалося на Заході та в США, а за наказом царя Петра І, котрий довгий час перебував за кордоном, особливо в Голландії, і бачив, як здійснюється організована (ринкова) торгівля сільськогосподарською продукцією. Він не до кінця розумів економічну сутність цього явища, але боровся за впровадження у тогочасній Росії всього передового, що нагромадила Європа. За розпорядженням Петра І в 1703 р. було відкрито першу біржу в Петербурзі. Для неї було побудовано спеціальне приміщення. Петро І особисто встановив порядок роботи біржових зборів на зразок іноземного. Аналогічні біржові заклади він наказав створити по всій країні. Однак тогочасне ділове життя характеризувалося незначними обсягами угод, примітивними організаційними формами торгівлі, нерозвиненістю кредитування та ін. Тому за наступні сто років було створено лише чотири біржі - Одеську, Варшавську, Московську і Рибінську [20].

Пожвавлення в біржову торгівлю внесли реформи 1861 р. Вони прискорили перехід до ринкового господарювання, створили сприятливі передумови для подальшого розвитку біржової торгівлі. Біржі відкриваються в Казані, Ризі, Києві, а пізніше в Астрахані, Саратові, Харкові, Миколаєві, Баку, Єльці. З'являються елеватори, створюються комерційні банки, починають діяти товарні кредити під хліб, створюються залізничні мережі, удосконалюються транспортні засоби.

Новий етап у розвитку біржової торгівлі Росії припадає на початок XX ст. і особливо на передвоєнні - 1905-1913 - роки. За цей період відкрилося понад 50 бірж, а загальна їх кількість досягла 115.

Російська дореволюційна біржа мала деякі особливості, які робили її привабливою для Заходу; вона була досить незалежною організацією.

Місцева урядова влада, як правило, не втручалась у біржову діяльність. Крім того, на російських біржах, на відміну від західних, була майже відсутня спекуляція.

Загалом біржа в царській Росії стала не тільки організованим оптовим ринком, а й, що було зумовлено певними історичними умовами, органом представництва і захисту інтересів торгівлі та розвитку ринкової інфраструктури.

Біржа займалася питаннями залізничного та водного транспорту, хлібної торгівлі, митниці, податками та іншими проблемами ринкового характеру.

2.2. Історія розвитку вітчизняних бірж

Важливу роль у розвитку біржової торгівлі в Україні відіграли Одеська і Миколаївська біржі, а пізніше помітний внесок у становлення біржових товарних відносин зробила і Київська біржа.

Одеська біржа

Історія розвитку Одеської біржі тісно пов'язана з динамікою торгово-економічних зв'язків Одеси із зовнішнім світом та її географічним положенням.

Інтенсивний розвиток землеробства, особливо виробництва зерна, на півдні та Правобережній Україні зробили Одеський порт зручним і перспективним місцем для виходу на зарубіжні ринки зерна. У зв'язку з цим експортна торгівля хлібом одразу ж посіла провідне місце в господарському житті Одеси. У 1775 р. Одеса, за торговими оборотами обігнала Херсон, Керч, Феодосію, Севастополь, Євпаторію і стала найбільшим торговельним центром на Чорному морі.

Невпорядкованість торгівлі зерном, великі його потоки, що надходили з різних кінців країни, призводили до хаотичності як у ціновій політиці, так і в організації торгівлі. Враховуючи досвід організації біржової торгівлі, що вже був нагромаджений у Росії, ЗО жовтня 1796 р. міська влада міста видала наказ про створення біржі, яка розмістилась у будинку пана Дофіне. Одразу був затверджений статут біржі, в якому обумовлювалося, що Одеська біржа є місцем постійних зборів торгових справ людей для взаємного спілкування і укладання угод за всіма напрямками торгівлі і промисловості, а також отримання інформації.

Призначення днів і часу торгівлі входило в обов'язки біржових зборів з обов'язковим повідомленням про це завчасно в місцевій пресі.

Цікаво зазначити, що чітко регламентувався порядок роботи. Час відкриття і закриття торгів (зборів) фіксувався особливими дзвінками. За прихід на біржу після дзвінка, так само, як і за перебування в торговельному залі після повідомлення про закриття торгів, накладались штрафи у великих розмірах. Про самостійність біржі і її самоврядність промовисто свідчить той факт, що біржа хоч і перебувала у віданні департаменту торгівлі і мануфактури Міністерства фінансів Росії, але безпосереднє керівництво нею здійснював Біржовий комітет. В статуті біржі, який був затверджений біржовими зборами і погоджений з департаментом, чітко визначено, що ніякі розпорядження стосовно діяльності Одеської біржі не можуть виконуватися без участі та згоди Біржового комітету.

До складу Біржового комітету входило шість членів і голова, яких обирали терміном на три роки. Торги (збори) відбувалися щоденно. Від російської громади купців маклерами були призначені три чоловіки, від іноземної - два, а також по одному нотаріусу від кожної з громад. До обов'язків маклерів і нотаріусів входило укладення угод-договорів з товарами, запис векселів та ін.

За порядком наглядав поліцмейстер або начальник карантину, а для різних доручень командирувались сержант і 10 рядових.

Винагорода за укладення біржових торгових угод встановлювалась у розмірі по одній копійці з рубля з покупця, а за укладення інших угод - по одній копійці з кожної сторони угоди.

На посаду маклера і нотаріуса призначали людей, які добре зарекомендували себе під час торгів. Ті, хто бажав обійняти ці посади, повинні були сплачувати в міський бюджет щорічно 350 рублів і 50 копійок. Те, що ці посади були високодоходними і популярними, засвідчує такий факт: посаду маклера обійняв прапорщик Масако, який зобов'язався вносити 600 рублів щорічно, а маклери Георгій Петаркі та Іван Легутко зобов'язувалися щороку добровільно вносити в міську казну по 800 рублів.

З перших днів заснування біржа займала провідне місце в торгівлі сільськогосподарською продукцією та організацією її експорту, тісно співпрацюючи з морським портом.

Для підвищення ролі Одеського порту та залучення більшого обсягу товарів у 1819 р. Одесу було проголошено вільною пристанню. У межах міста дозволялося продавати та зберігати товари без стягнення митних зборів. Посилення ролі Одеси як торгового центру і, відповідно, Одеської біржі сприяло створенню Новоросійського генерал-губернаторства (до його складу входили сьогоднішні Одеська, Кіровоградська, Херсонська, Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Кримська, частина Донецької, Луганської і Ростовської областей).

Одеський порт займав стабільне місце у вантажообороті експорту та імпорту, поступаючись тільки Петербурзькому порту, і не мав серйозних конкурентів на Чорному та Азовському морях.

Як хлібоекспортний центр Одеса не має суперників, а з 1847 р. посідає перше місце у Європі. У цей період через Одесу проходить близько 37% усього російського зерна і майже 60% - з півдня Росії.

У 1834 р. з метою збільшити торгові площі було закладено будівництво нового приміщення Одеської товарної біржі. У цей період затверджується новий статут біржі, створюється відділ Комерційної ради для забезпечення місцевого кредитування та обговорення комерційних питань.

Активізації торгівлі на Одеській товарній біржі сприяла побудова залізниці до Києва та відкриття Суецького каналу, що давало можливість розгорнути широкомасштабне вивезення через Одесу товарів із східної частини Балканського півострова, Галичини та Буковини у країни Близького Сходу. На біржі поряд із зерном розвивається торгівля борошном, цукром, спиртом. Через порт у країну ввозиться бавовна, чай, джут, пробкова кора, фрукти та ін.

Миколаївська хлібна біржа

В історії розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції особливе місце посідає Миколаївська біржа. Виникнення цієї біржі тісно пов'язане з розвитком Миколаєва як центру торгівлі зерном та відвантаження його на експорт. Незважаючи на близькість Одеського порту, в Миколаєві концентрувалися значні обсяги зерна. Хлібна торгівля тут була досить своєрідна. Зерно (пшеницю, жито, овес, ячмінь) продавали місцеві селяни, колоністи (німці, греки, болгари), а також поміщики. Зерно у мішках підводами доставлялось за десятки, а то й сотні кілометрів. Частина зерна доставлялась водними шляхами. Коні і воли, гарби і вози, човни і малі судна - все рухалось з хлібом до Миколаєва. Борошно і крупи доставлялись з Київської, Чернігівської і Курської губерній. Ринок був переповнений пропозиціями, що призводило до зниження цін. Значну частину зерна посередники перекуповували за низькими цінами і відправляли до Одеського порту.

З відкриттям Миколаївського комерційного порту місто позбулося замкнутості, і вже з цього порту почали відправлятись торгові судна -як іноземні, так і вітчизняні. Значення Миколаєва як торговельного порту підвищилось після сполучення його залізницею з Кривим Рогом, Харковом, Дніпропетровськом. Усе це сприяло активному розвитку експорту зерна та продуктів його переробки. Вже в 1828 р. через Миколаївський порт на експорт було відправлено 33,6 млн. пудів зерна.

Починаючи з цього періоду, бурхливо розвивається експорт зерна з України. Майже половину валового збору пшениці, а в окремі роки і значно більше, відправлялось на світовий ринок. Особливо популярною у зарубіжних покупців була ярова пшениця сортів "Гірка" і "Сандомирка", що вирощувались у південних районах країни. Сорт "Гірка" за високий вміст клейковини дуже цінували мукомели європейських країн, особливо Англії. Основними конкурентами українського зерна на світовому ринку в цей період були США, Аргентина та Австралія.

Незважаючи на те, що зерно, вирощене на українських чорноземах, за своїми показниками не поступалося конкурентам, за чистотою, засміченістю воно було значно гіршим, що істотно позначалося на його ціні. Вже тоді зерно країн-конкурентів сортувалось за класами, за чистотою, вмістом клейковини, особливо те, що надходило з Американського континенту.

Великою проблемою як для Миколаївського порту, так і для інших портів, що здійснювали експорт зерна, була відсутність ємкостей для його накопичення і зберігання та організації завантаження на судна, тимчасом як у країнах-конкурентах уже були збудовані елеватори, які здійснювали всі операції, пов'язані з експортом зерна. Тільки в Чикаго, де вже успішно здійснювала торгівлю товарна біржа, в 1880 р. було 23 елеватори місткістю майже 31 млн. пудів зерна. У США була розроблена і чітко діяла система попереднього кредитування товаровиробників зерна.