52. Фактори і причини розвитку транснаціональних (стратегічних) альянсів.

Транснаціональні альянси — це глобальні форми здійснення партнерства, спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніх контрактів (угод) компаній різних країн через здійснення спільної маркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційної діяльності.

Процес транснаціоналізації зумовлений низкою факторів, вплив яких був особливо відчутним в останні десятиліття XX ст. Коротко їх можна визначити так:

• у глобальній економіці відбувається зміна структури та джерел економічного зростання: високі технології, інновації, послуги та інформація стають визначальними його чинниками;

• відповідно до цього змінюються пріоритети інвестування: зі сфер природних ресурсів та промисловості — до сфер технології, послуг, інформації й телекомунікацій;

• у глобальній економіці, особливо за інтенсивного технологічного та інформаційного прогресу, спостерігається наростаюча диверсифікація та комбінування форм і способів транснаціоналізації різних видів діяльності й бізнесу;

• паралельно з традиційними прямими й портфельними інвестиціями зростає різноманітність активів (цінностей) і способів діяльності, які є економічними передумовами та джерелами транснаціоналізації;

• глобальна конкуренція ставить усе більш жорсткі вимоги до вибору найефективніших, найменш затратних форм транснаціоналізації.

Транснаціональні альянси — це відносно нове утворення в глобальній економіці. Виникнення альянсів — результат посилення глобальної конкуренції, передусім між ТНК, особливо нецінової конкуренції. Причинами їх створення є також кон'юнктурні й виробничо-технологічні чинники розвитку, які випливають з визначення та природних властивостей самих альянсів, але водночас мають власні характеристики, що диктуються кон'юнктурою економічного життя. Зокрема:

• подальша глобалізація ринків і розширення спектра геополітичних завдань розвитку, технологічна універсалізація господарської діяльності підприємницьких структур;

• коливання у співвідношенні валютних курсів окремих національних грошових одиниць та об'єктивна потреба маневру в інвестиційній політиці;

• можливість забезпечення додаткової трансакційної економії, заощадження на витратах;

• можливість підвищення прибутковості активів, що забезпечується поглибленням спеціалізації та організаційно-управлінською оптимізацією;

• подальший прогрес технологій, що спричиняє недоцільність, а іноді й підприємницьку неможливість наслідування паралельних курсів НТП.

Основними напрямами сучасної транснаціоналізації є такі:

1) інвестиційні - засновані на використанні матеріальних і фінансових активів у вигляді прямих та портфельних інвестицій;

2) неінвестиційні - засновані на трансграничній спільній діяльності, делегуванні функцій і партнерстві в розподілі та комбінації діяльності, трансграничному спільному використанні нематеріальних активів, отриманні спільних трансграничних результатів та їх розподілі між членами альянсу;

3) комбіновані - поєднання інвестиційних та неінвестиційних форм транснаціоналізації.

Транснаціональні альянси мають певні форми вияву.