Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІСТ. УКР.К. (ПІДРУЧНИК).doc
Скачиваний:
36
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
1.95 Mб
Скачать

Контрольні запитання

  1. До якого часу належать найдавніші пам'ятки мистецтва, знайдені на території України?

  2. Яку назву має стиль, що був основою скіфського мистецтва?

  3. Які племена продовжили традиції скіфського мистецтва?

  4. Яким чином язичницький світогляд позначився на мистецтві східних слов'ян?

  5. Чому міфологічні уявлення давніх слов'ян можна вважати передісторією філософії?

Теми рефератів

  1. Стилістичні особливості скіфського мистецтва.

  2. Культура міст-держав Північного Причорномор'я як чинник культурного розвитку давньоруської держави.

  3. Міфологічна модель світобудови у язичницькому світогляді.

  4. Язичницька культура Давньої Русі напередодні прийняття християнства.

  5. Людина і природа в язичницькому світогляді.

  6. Космогонічні уявлення давніх слов'ян.

Література

Велецкая Н. Языческаясим волика славянских архаических ритуалов. – М, 1978.

Голіченко Т.С. Слов'янська міфологія та антична культура. – К., 1994. Духовная культура древних обществ натерритории Украины. – К., 1991. Знойко О.М. Міфи Київської землі та події стародавні. – К., 1983.

Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1994.

1саєвич Я.Д. Україна давня і нова: Народ, релігія, культура. — Львів, 1996.

Історія релігії в Україні. – К., 1999.

Історія релігії в Україні, У 10 т. – т.1. – К., 1996.

Костомаров М. Слов'янська міфологія. – К., 1994.

Котляр М.Ф. Русь язичницька. Біля витоків східнослов'янської цивілізації. – К., 1993.

Попович М.В. Мировоззрение древних славян. – К., 1985.

Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. – М., 1981.

Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української художньої культури. – Харків, 1999.

Доба київської русі

Християнство як чинник нових культурних процесів.

Розвиток освіти та наукових знань.

Розвиток літератури.

Архітектура та монументальний живопис.

Мистецтво оздоблення книги та художнє ремесло.

Культура Галицько-Волинської Русі.

Християнство як чинник нових культурних процесів

Центром зародження східнослов'янської державності було середнє Подніпров'я, що мало давні традиції політичного розвитку. У VI-VIІ ст. тут виникло велике об'єднан­ня полян, яке згодом перейняло назву одного з місцевих племен – Рос або Рус. До цього періоду відносять заснування Києва.

У VII ст. слов'яни вже займали величезну територію, підтримуючи зв'язки зрізни­ми країнами і народами. Дорогами, які йшли через Давню Русь, йшла торгівля зі Сходом і Заходом. У давньоруських містах залишилися витвори іноземного мистецтва, які слу­гували зразками для місцевих художників, збагачуючи їх творчість новими мотивами і формами. Зв'язки слов'янських земель зі Сходом були досить значними, особливо у VІІІ-Xcт.

Київська Русь охоплювала територію від Балтики до Чорного моря і від Закар­паття до Волго-Окського межиріччя. Вона відіграла визначну роль в історії східних сло­в'ян. За час її існування відбулися процеси політичної, економічної і культурної консо­лідації східних слов'ян.

Високий зліт культури за часів Київської Русі був зумовлений глибокими соціально-економічними процесами, що на той час відбувалися на землях східних слов'­ян, — відокремлення ремесла від сільського господарства, виникнення і забудова міст як центрів ремісничого виробництва й торгівлі, розвиток феодальних відносин.

IX ст. в історії Русі було переломним етапом. Цей час завершується складний і тривалий процес формування феодалізму у східних слов'ян та Давньоруської держави, де столицею був Київ. Цього часу у Києві, на місцевій слов'янській основі складалася нова міська культура. У «Повісті временних літ» у др. половині ІХ ст. згадуються київські князі Аскольд і Дір. Згідно з літописними повідомленнями ці князі були нащадками Кия, останніми представниками місцевої династії. Часи князювання Аскольда і Діра позначилися цілою низкою визначних подій. Аскольд, змінивши при владі свого брата Діра, здійснював сміливу і далекоглядну програму заходів, спрямованих на зміцнення Київської держави та усталення її авторитету в очах середньовічної Європи. Заради піднесення свого політичного авторитету, київський володар перейняв на себе титул кагана, що дорівнював імператорському. Таким актом Русь ставала врівень з Візантією та Хазарією – найсильнішими тогочасними державами. Головний напрям політичної зацікав­леності київського кагана був спрямований на південь та південний схід, де були най­розвинутіші на той час країни. Київські дружини беруть участь у військових діях у Закавказзі, в Ірані. Та найбільшою акцією Аскольда були знамениті походи на Візантію та укладені ним мирні угоди з греками. Особливого розголосу набув похід руських дру­жин під проводом Аскольда на Константинополь у 860 р. Цей похід відіграв вирішальну роль в утвердженні міжнародних позицій Київської Русі. Облога Царгорода стала своє­рідним пунктом відліку руської історії у грецьких хроніках: із посиланням на «летописанье греческое». «Повість временних літ» відзначає, що від цього часу «началася прозива­ти Руська земля». Тобто відбулося, по суті, дипломатичне визнання Візантією східнослов'янської держави.

Величезну увагу Аскольд приділяв ідеологічному та культурному поступу своєї країни. На Русі починаються процеси християнізації. Константинопольський патріарх Фотій посилає на київську землю архієпископа Михайла Сірина і шість єпископів. На принципово новий щабель підноситься давньоруська культура. Починається будівниц­тво церков, виникає література. Взимку 860-861 років славетний просвітник Кирило під час своєї хазарської місії мав нагоду бачити у Херсонесі "Євангеліє і Псалтир русь­кими письменами писані". Це було за рік до винайдення ним особливої слов'янської абетки. Але впливова верхівка у Руській державі противилася прийняттю християнства і, організувавши заколот, убила Аскольда і Діра.

Отже, Київська Русь другої половини IX ст. являла собою значну військово-політичну структуру, що впевнено входила в коло європейських держав.

У X ст. відбувалися якісні зрушення у розвитку ремесла, пожвавилася торгівля. В країні виникали все нові й нові міста, що були осередками ремесла і торгівлі, центрами державно-адміністративного управління. Ранньофеодальне місто з характерними для нього соціально-економічними функціями підривало родоплемінний поділ і справляло значний вплив на формування відносно єдиної державної території Київської Русі. Русь ставала цілісною державою з відносно єдиною монархічною формою правління й набу­вала дедалі більшого авторитету на міжнародній арені.

Соціально-економічний і політичний розвиток Давньоруської держави немину­че вимагав відповідних зрушень і в сфері ідеології. Відтак коли Володимир Святославич посів великокнязівський престол, то спробував спершу упорядкувати й централізувати язичницькі вірування на основі традиційних слов'янських культів. Приведення форм язичницьких вірувань східних слов'ян до єдиної давньоруської релігійної системи не увінчалася успіхом. Язичницька віра не спроможна була ідеологічно задовольнити потреби молодої держави. Вона недостатньо сприяла потребам об'єднання держави, підвищенню її міжнародного авторитету. Київська Русь серед інших країн виглядала як дер­жава варварська, тобто язичницька, хоча вона ні в чому не поступалася своїм могутнім сусідам і, зокрема, Візантійській імперії. Ранньофеодальна держава, якою на кінець X ст. вже була Київська Русь, потребувала такої ідеології, яка б виправдовувала нові соціально-політичні порядки, слугувала б потребам панівної верхівки. Ставало дедалі очевиднішим, що давньоруська державність мала потребу у монотеїстичній релігії.

Літопис розповідає нам про спробу створення єдиного пантеону для всіх східнослов'янських племен. Це був серйозний політичний акт: київський князь Воло­димир під свою об'єднувальну діяльність спробував підвести релігійну основу, освяти­ти свій політичний авторитет авторитетом найбільш шанованих богів. Звертає на себе увагу той факт, що у число цих богів увійшли не тільки слов'янські. Між Перуном і Даждьбогом був поставлений Хорс, бог сонця народів Середньої Азії. У пантеон були включені також Симург-бог, який згадується у сказаннях народів Середньої Азії, і Мокош – богиня фінських племен. Ці факти очевидно свідчать про те, що до складу давнь­оруської держави входили фінські племена і народи зі сходу.

Знайомлячись з християнським віровченням і поступово прилучаючись до нього, панівна верхівка впевнилася у придатності саме цієї релігії для потреб зміцнення і по­дальшого об'єднання держави.

Слідом за наверненням киян до християнства розпочалося хрещення мешканців інших давньоруських земель. Хрещення Русі викликало гостру реакцію народу, що ви­являлася нерідко у формі фізичної розправи. Запровадження християнського вірування було складною і суперечливою подією в історії Київської Русі. Людина раптом почала усвідомлювати свою особливу роль у світі, розуміти власну відмінність від іншої приро­ди. Віднині вона є образом та подобою Божою, і звідси випливає її нова роль у світі. Прийняття християнства, звичайно, було прогресивним для Русі. Саме ця обставина остаточно визначила входження Русі до загального європейського ландшафту, розши­ривши економічні, політичні і культурні зв'язки з християнськими державами Європи. Християнство справляло значний вплив на процес формування давньоруської народ­ності, сприяло єднанню всіх руських земель. Разом з феодалізмом і християнством на Русі утверджується новий світогляд, який наголошує нас прийнятті значущості людини і людства у навколишньому світі. Природа віднині розглядається як така, що слугує людині, допомагає їй матеріальними благами.

Східні слов'яни з прийняттям християнства постали не як варварське плем'я, що протистоїть навколишнім народам, а як особливий народ, який має рівні права з іншими державами і народами.

Результати прийняття християнства східними слов'янами були досить багатими. Християнство постало як наслідок все більшої соціалізації життя, коли людина з мікро-колективу стала виростати до соціуму. Християнство допомагає жити людині в соціумі, проте почасти порушуючи при цьому язичницьку гармонію з природою.

Не підлягає сумніву, що прийняття християнства сприяло розвитку писемності, освіти, мистецтва, розвитку філософської, політичної, соціальної думки. Писемність на Русі з'явилася ще до введення християнства. Але новий виток розвитку не лише вима­гав, але й давав відповіді на нові запитання буття. Через християнську літературу на Русь прийшла вся мудрість, раніше накопичена європейським світом.

Християнство, на відміну від античної раціоналістичної філософії, звернулося не стільки до розуму, скільки до почуття, до душі. Православ'я, що прийшло в стародавню Русь, промовляло не стільки раціоналістичними словесними формами, скільки образа­ми, одухотвореними символами, притчами, що були більш зрозумілими. Поетичність, чуттєвість, сентиментальність — ці характерні риси українського народу знайшли своє вираження у християнстві.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]