Контрольні запитання

1. Яку роль відігравали «Просвіти» у культурно-освітянському русі на сході й заході України?

2. Якими були особливості розвитку культури доби Центральної Ради та гетьманату?

3. Який вплив мала політика українізації на просвітницькі процеси в Україні?

4. У чому полягала сутність літературної дискусії 1925-1928 pp.?

5.У чому, на вашу думку, виявляються суперечності у розвитку культури 30-х років?

6. Якими були особливості розвитку української культури у роки Великої Вітчиз­няної війни?

7. Якими були успіхи і втрати в українській культурі 60-70-х років?

8. Які події політичного і соціального життя України визначили розвиток культу­ри 80-х років?

9. Які урядові документи визначають напрями та зміст відродження української культури на сучасному етапі?

Теми рефератів:

1. Драматургія та новаторство у театрі «Березіль».

2. Суспільно-культурна діяльність М. Хвильового.

3. Традиції і новаторство в українській культурі XX ст.

4. Стан і проблеми народного мистецтва на сучасному етапі.

1. Особливості культурного відродження на сучасному етапі.

2. Внесок О.Довженка у розвиток української культури.

3. Становлення українського кінематографу.

Література

Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання. – К., 1991.

Історія української культури ХХ ст.: у 2 кн. – К., 1993-1995.

Історія українського радянського кіно: у 3 т. – К., 1986.

Нариси історії українського шкільництва (1905-1933). – К., 1996.

Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., Едмонтон, 1992.

Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст.: соціально-політичний портрет. – К., 1993.

Касьянов Г.В., Даниленко В.М. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки). – К., 1991.

Корнієнко Н.М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. – К., 1998,

Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). – К., 1999.

Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: поезія, проза, драма­тургія. – Париж, 1959.

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.

Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998.

Петров В.П. Діячі української культури (1920-1940 pp.): Жертви більшовицького терору. – К., 1992.

Репресоване «Відродження»: (Українська культура у 20-ті роки). – К., 1993.

Римаренко Ю.І. Національний розвій України: проблеми і перспективи. – К., 1995.

Украинская Советская социалистическая республика: Энцикл. справ. – К., 1987.

Феномен нації: Основи життєдіяльності. – К., 1998.

Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К., 1996.

Хвильовий М. Україна чи Малоросія? – К., 1993.

Шейко В.М. Історія української культури. – Харків, 2001.

Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація. – Харків, 2001.

Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української художньої культури. – Харків, 2003.

Словничок

АБСИДА (АПСИДА) – півкруглий (іноді багатокутний) виступ в античних або цер­ковних будівлях, перекритий куполом чи зімкнутим напівсклепінням.

АВГУСТЕЙ – Великий імператорський палац у візантійській столиці Константи­нополі.

АВТОХТОННИЙ – такий, що виник на місці сучасного проживання, існування.

АГІОГРАФІЧНІ ТВОРИ – АГІОГРАФІЯ – вид церковної літератури, яка вміщу­вала описання життя святих.

АКАНФ – рослина, подібна до чортополоху, часто зустрічається в античному обра­зотворчому мистецтві.

АЛІПІЙ (Алімпій, Олімпій) ПЕЧЕРСЬКИЙ (? – 1114) – давньоруський живописець, ювелір, лікар, чернець Києво-Печерського монастиря.

АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА В КИЄВІ – пам'ятка культової архітектури у стилі баро­ко. Побудована в 1744-1767 pp. За проектом архітектора Б.Растреллі на Андріївській горі в пам'ять про відвідини Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною.

АНТИ – племінна група давніх слов'ян. Займала територію між Дністром і Дніпром. Етнонім має іранське походження й означає "крайній, окраїнний". Остання письмова згадка про антів датується 602 роком у зв'язку з походом аварського карального загону для їх винищення. Разом з іншими ранньослов'янськими групами анти причетні до етногенезу східних, західних та південних слов'ян.

АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я – міста-держави (пол­іси), які виникли у процесі грецької колонізації VI – V ct. до н.е.: Тіра в Нижній Над­дністрянщині, Ольвія в Нижньому Побужжі, Херсонес у Південно-Західному Криму, Пантікапей на Керченському півострові.

АНТОНІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ (? – 1073) – чернець, один із засновників і керівників Печерського монастиря у Києві.

"АНФОЛОГІОН" – збірка вибраних служб на всі 12 місяців року, видана друкар­нею Києво-Печерського монастиря у 1619 році. Тексти були підготовлені Іовом Борець­ким. У редагуванні книжки брав участь Захарія Копистенський.

АНТИФОН – церковний вірш для поперемінного співу двох хорів.

АНТРОПОМОРФНИЙ – людиноподібний

АПОКРИФИ – стародавні релігійно-легендарні твори на біблійні сюжети.

"АПОСТОЛ" – перша друкована книга в Україні. Видана в лютому 1574 р. Іваном Федоровим у Львові.

АРГАТИ – найбідніша частина запорозького козацтва у XVIII ст. Брали активну участь у гайдамацькому русі.

АРКАДА – кілька однакових за формою арок у будівлі, що спираються на колони.

АРХОНТ – знатна багата особа, дворянин.

АСИМІЛЯЦІЯ – злиття одного народу з іншим, яке супроводжується зміною са­мосвідомості, звичаїв, мови тощо.

АТРІУМ – головне приміщення, вітальня візантійського будинку, палацу.

БАРМИ – дорогоцінні наплічники, прикрашені зображенням релігійного характе­ру, одягалися візантійськими імператорами й давньоруськими князями під час коро­націй та урочистих виходів.

БАРМИЦЯ – кольчужна сітка, що кріпилася до шолома й захищала шию, вуха та потилицю воїна.

БАРОКО – стиль в європейському мистецтві кінця XVI - середини XVIII ст., для якого характерні зовнішній блиск, парадність, декоративність.

БЕРЕГИНІ – русалки у східнослов'янській міфології.

БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ 1596 року – злука католицької (Вселенської) церкви та православних єпископій України та Білорусі на умовах визнання католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина, додержання візантійського обряду та юліанського календаря.

БОЙКИ – етногафічна (субетнічна) група українців, які населяють Карпати. Ро­довід ведуть від давнього східнослов'янського племені білих хорватів.

БОРЕЦЬКИЙ Іван (Іов) Матвійович (?– 1631) – церковний, політичний і культур­но-освітній діяч. Перший ректор Київської братської школи. Київський православний митрополит.

БОРИСФЕН – грецька назва р.Дніпро за античних часів.

"БУКВАР" ІВАНА ФЕДОРОВА – назва книги умовна, оскільки титульний лист або передмова відсутні. Відомий у 1574 р. у Львові та в 1578 р. в Острозі

"БУКВАРЬ ЮЖНОРУССКІЙ" – книжечка, укладена Т.Шевченком і видана його коштом у 1861 р. для початкового навчання грамоти дорослих українців рідною мовою у недільних школах.

БУЛАВА – один із козацьких клейнодів, символ найвищої влади гетьманів, козаць­ких отаманів в Україні XVI – XVIІІ ст., а також у турецьких пашів. Мала вигляд палиці зі срібною або позолоченою кулею на кінці,

БУНЧУК – важливий атрибут гетьманської влади, військова регалія в козацькому війську. Походить із Туреччини. Мав вигляд палиці, зверху якої кріпилася маковиця (кулька, схожа на маківку), від якої донизу звисали довгі пасма кінського волосся біло­го, чорного, рудого кольорів, а також дві китиці.

ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР – таємне розпорядження, видане 20 липня 1863 р. міністром внутрішніх справ Росії П.Валуєвим, згідно з яким заборонялося друкувати науково-популярну і релігійну літературу українською мовою.

ВАСИЛЕВС – титул візантійського імператора.

ВЕЛЕС – бог скотарства, торгівлі й музики у східних слов'ян.

ВЕЛИКА СКІФІЯ – наукова назва політичного утворення, що існувало у Північному Причорномор'ї в VIІ - ІVct. до н.е.

ВЕНЕДИ – найдавніше слов'янське етноплемінне об'єднання. Вперше згадується у І ст.

ВИДУБИЦЬКИЙ МОНАСТИР У КИЄВІ – пам'ятка архітектури. Заснований у 1070-х роках князем Всеволодом Ярославичем на південній околиці Києва –у Видубичах. Осередок освіти та культури у Київській Русі.

ВИЇМЧАСТА ЕМАЛЬ – поширена у слов'ян техніка виготовлення металевих юве­лірних виробів, прикрашених залитими у спеціально видовбані гнізда кольоровими емалями.

ВІЛА – русалка, діва-чарівниця у міфології південних слов'ян.

ГЕРРОС – місце поховання скіфських царів, розташоване у Нижньому Подніпров'ї.

ГІЗЕЛЬ Інокентій (бл. 1600 – 1683) – історик, освітній та політичний діяч. Ректор Києво-Могилянського колегіуму, архімандрит Києво-Печерської лаври і управитель лаврської друкарні.

ГОМІЛІЯ – релігійна проповідь, послання.

ГОРИТ – скіфський дерев'яний футляр для лука і стріл.

ГОТИ – одне з найбільш відомих в історії Європи часів пізньої Римської імперії східногерманське племінне об'єднання. На території України проживали від кінця II до рубежу IV-Vct.

ГРАФІТІ – написи і малюнки, накреслені на речах, стінах будівель тощо.

ГРИВНЯ (гривна) – вагова, лічильна й монетна одиниця в Київській Русі, Україні, Росії та Білорусі.

ГРИДНИЦЯ – приміщення для княжих дружинників, для прийому гостей.

ГРИФОН – міфологічна істота, крилатий лев, іноді з головою орла.

ГРОМАДИ – напівлегальні організації української інтелігенції культурницького і суспільно-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX – на початку XX ст.

ГУЛЕВИЧІВНА Єлизавета (Гальшка) (1575-1642) – поміщиця, вдова мозирського маршалка Лозки. Одна із засновників Київської братської школи. Вела меценатську та освітню діяльність.

ГУЦУЛИ – етнографічна (субетнічна) група українців, розселена в українських Карпатах. Нащадки давніх слов'янських племен – білих хорватів, тиверців, уличів,

ДЕСЯТИННА ЦЕРКВА У КИЄВІ – загальнонародна історична назва церкви Бого­родиці, зведеної у 991-996 pp. Перший кам'яний храм у Київській Русі. Була усипаль­ницею княжого роду. У 1240 р. під час монголо-татарської навали була зруйнована.

ДИВИТІСІЙ – верхній парадний одяг візантійських імператорів.

ДИПІНТІ – написи фарбою, як правило, на посудинах.

ДИСКОС – ритуальна церковна посудина (блюдце на підставці).

ДИТИНЕЦЬ – внутрішня частина фортеці, укріпленого міста; кремль.

ДІАСПОРА – частина народу, яка назавжди залишила свою історичну вітчизну і поселилася в іншоетнічному середовищі.

ДОБРОМИЛЬСЬКИЙ ЛІТОПИС – хроніка, складена у містечку Добромиля (Львівщина), яка охоплює події української історії 1648-1700 pp.

ДОЛЬМЕНИ – поховальні споруди дохристиянських епох, складені з кам'яних брил.

ЕВЕКТА – митний податок, що стягувався урядом Гетьманщини за вивіз товарів до Росії в другій половині XVIІ – XVIІІ ст.

ЕКФРАСІС – християнська проповідь.

ЕЛЕКТР – штучний метал; сплав золота і срібла.

ЕЛОГІЙ (лат.) – короткий вислів; надмогильний напис.

ЕМСЬКИЙ АКТ 1876 р. – підписаний царем Олександром ІІ у німецькому містечку Емс 18(30) травня 1876 р. таємний законодавчий документ про повну заборону украї­нського письменства.

ЕПІКЛЕЗА – найменування божества у відповідності до його конкретного втілення.

ЕПІТАФІЯ (грец.) – надгробний напис.

ЄВКТИРІЙ – монастирське приміщення для моління.

ЄВХАРСТЇЯ – одне з таїнств християнської релігії – причастя.

ЄЛЕЦЬКИЙ МОНАСТИР У ЧЕРНІГОВІ – релігійний центр Київської Русі, зас­нований у 60-х роках XI ст.

ЖИГАЛО – залізний прут для пропалювання отворів у дереві.

ЗАБОРОЛО – захищена верхня частина міської стіни чи валу.

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО – система усталених, як правило, письмово не фіксованих і частково санкціонованих верховною владою правил у суспільстві. В Україні існувало з давніх часів.

ЗЕРНЬ – дрібні золоті або срібні кульки, напаяні на ювелірні вироби.

ЗООМОРФНИЙ – звіроподібний.

ІЄРЕЙ – священик, пресвітер.

ІКОНОГРАФІЯ – визначені правила зображення певного сюжету чи особи; пе­релік, опис і систематизація зображень певної особи, події, сюжету тощо.

ІЛАРІОН (?– бл. 1088) – митрополит київський, церковний і політичний діяч, філософ і оратор. Автор "Слова про закон і благодать".

ІЛАРІОН (світське ім'я – Іван Іванович Огієнко; 1882 -1972) – православний митро­полит, мовознавець, історик церкви, церковний та культурний діяч. Автор багатьох творів з історії української культури та церкви.

ІЛЛІНСЬКА ЦЕРКВА У СУБОТОВІ – пам'ятка архітектури раннього бароко в Україні. Зведена у 1653 р. за наказом Б.Хмельницького як церква-усипальниця.

ІНСИГНІЇ (в Україні – клейноди) – дорогоцінні предмети, що є ознаками влади (атрибутами державності), гідності, спеціального відзначення.

ІРМОС – церковна пісня, гімн.

"ІСТОРІЯ РУСІВ" – історично-політичний твір кінця XVIII – початку XIX ст. Питання авторства досі залишається дискусійним. Книга відіграла важливу роль у фор­муванні історичної та національної самосвідомості українського народу.

КАГАН – правитель, хозарський хан.

КАПИЩЕ – місце культових відправ у давніх слов'ян,

КАТЕХІЗІС – короткий виклад (у формі запитань і відповідей) догматів християнського віровчення.

КЕНТИНАРІЙ – візантійська міра ваги і грошова одиниця, що дорівнювала 1,8 кг золота.

КИРИЛІВСЬКА ЦЕРКВА У КИЄВІ – пам'ятка архітектури Київської Русі. Побудована всередині XIІ ст.

КІНЕЦЬ – частина міста в Давній Русі.

КЛIP – духовенство, церковнослужителі.

КЛІРОС – у православному храмі місце (на підвищенні перед іконостасом), де під час богослужіння розміщується клір – церковнослужителі.

КЛОБУК – чернечий головний убір, що складається із шапочки (камілавки) і кре­пового покривала.

КОВНИЦЯ – кузня.

КОВНІР Степан Дем’янович (16955-1786) – архітектор і будівничий. Споруди його виконані у стилі українського бароко.

КОЛТ – поширена в Київській Русі підвісна прикраса на зразок сережок.

КОНТРФОРС – вертикальний виступ стіни, що посилює її стійкість.

КОНУНГ – князь, король у скандинавів.

КОНХА– ніша у палаці, в храмі.

КОСМОГОНІЯ – розділ астрономії, який вивчає походження й розвиток небесних тіл та їх систем.

КОСМОЛОГІЯ – уявлення давніх людей про будову і розвиток Всесвіту.

КУЛЬТУРНИЦТВО – культурно-освітній рух XIX – початку XX ст., діячі якого вважали просвітницьку роботу найдійовішим засобом піднесення освітнього рівня на­селення і зміцнення національної самосвідомості, а також система заходів, спрямована на активізацію формування й консолідації нації.

КУРГАН – фунтовий або кам'яний насип над одним або кількома похованнями.

ЛАПІДАРНИЙ НАПИС – напис, вирізьблений на камені.

"ЛЕКСИС" – словник, виданий Лаврентієм Зизанієм у Вільно (1596), в якому церковнослов'янські перекладені розмовною мовою,

ЛЕМКИ – етнографічна (субетнічна) група українців, які здавна живуть в Карпатах.

ЛІТУРГІЯ – церковне богослужіння.

ЛЬВІВСЬКЕ СТАВРОПІГІЙСЬКЕ БРАТСТВО (Успенське ставропігійське брат­ство у Львові) – громадська благодійно-просвітницька організація православних міщан, створена на початку 1580-х pp.

МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ У КИЄВІ – пам'ятка палацово-паркової архітектури. Зве­дена у 1745-1752 pp. За проектом Б.Растреллі як резиденція членів царської сім'ї на випадок їх перебування у Києві.

МЕАНДР – стрічкоподібний орнамент у вигляді безперервної ламаної лінії із за­витками.

МИТРОПОЛІЯ – головне місто області, підпорядкованої митрополиту; столиця.

МОГИЛА Петро Симеонович (1596-1647) – політичний і культурний діяч України, Молдавії та Румунії. Митрополит Київський і Галицький. Фундатор Києво-Могилянської академії. Автор багатьох творів, написаних слов’янською, польською і латинською мовами.

МУСІЯ – мозаїка.

НАКРА – ударний інструмент, подібний до барабана.

НЕФ – витягнуте у довжину приміщення в церкві, відокремлене рядом колон.

НОГАТА – давньоруська дрібна монета,

НОМІЗМА – стародавня грецька золота монета.

ОБОЛ – стародавня срібна монета.

ОЛЕСЬКИЙ ЗАМОК– пам'ятка архітектури XIII-XVIII ст. на Львівщині. Являє собою характерний взірець давньоруського еліпсоподібного замку, перетвореного у ре­несансний палацовий комплекс.

ОРАНТА – ранньому церковному малярстві зображення людської фігури з моли­товно розпростертими і піднятими вгору руками, пізніше – образ богоматері.

ПАВОЛОКА – коштовна тканина, покривало.

ПАНАГІЯ – іконка, яку містить на грудях, поверх одягу, вище духовенство.

ПАНТЕОН – усі боги того чи іншого культу.

ПЕКТОРАЛЬ – коштовна металева нагрудна прикраса – ознака влади,

ПЕРЕГОРОДЧАСТА ЕМАЛЬ – поширена в Київській Русі техніка виготовлення ювелірних виробів, коли емаль заливалася всередину напаяних на прикрасу перегородок.

ПЕРУН – у східнослов'янській міфології бог грому і блискавки. У передхристиянську добу – один із верховних богів,

ПИСАЛО – паличка для письма.

ПІНЯЗЬ – стародавня дрібна монета.

ПЛАЩАНИЦЯ — ритуальний предмет у християнській церкві.

ПЛІНФА – старовинний будівельний матеріал, що має форму тонкої цегли.

ПОСАД – передмістя, реміснично-торговельна частина у давньогрецьких містах; поселення.

ПОТИР – чаша, ритуальний церковний посуд.

П'ЯТНГИЦЬКА ЦЕРКВА У ЧЕРНІГОВІ – пам'ятка давньоруського церковного зодчества кінця XIІ ст.

РЄЗИ – стародавнє слов'янське письмо, що за свідченням письмових джерел, існу­вало ще у дохристиянську добу.

САКЕЛЛАРІЙ – високий церковний чин у Візантії, у віданні якого були монас­тирі.

САКРАЛЬНИЙ (лат.) – священний, релігійний.

СИНОПСИС – збірка матеріалів, статей, описів з якогось, як правило, розташова­них у хронологічному порядку. Термін застосовується переважно до історичних творів. "Київський синопсис" – перший короткий нарис історії України. Створений у Києво-Печерській лаврі. Автором вважається Інокентій Гізель.

СІНКЕЛЛ – слуга, довірена особа епископа.

СКАЛЬДИ – давньоскандинавські поети-співаки.

СКУД ЕЛ ЬНИЙ – глиняний.

СКУРРИ – скоморохи, блазні.

СКУФ'Я – оксамитова шапочка, яку носять священики.

СМАЛЬТА – кольорове скло для мозаїки.

СОФІЇВКА – дендрологічний парк у м.Умань на Черкащині, видатна пам'ятка пар­кового мистецтва. Закладений у 1796-1800 pp. На замовлення Фелікса Потоцького і названий на честь його дружини Софії.

СОФІЯ КИЇВСЬКА – видатна пам'ятка давньоруської архітектури XI ст., право­славний собор, який був релігійним, духовним, політичним і культурним центром Киї­вської Русі.

СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ СОБОР У ЧЕРНІГОВІ – головний храм Черні­гівського князівства у давньоруські часи. Заснований близько 1036 p., завершений у 50-70-х рр.ХІ ст.

СТРИБОГ – бог вітру у східнослов'янській міфології.

ТЕРАКОТА – виріб із випаленої глини.

ТРЕБА – жертва.

ТРЕБИЩЕ – жертовник, місце принесення язичниками жертви богу.

ТРОЇЦЬКО-ІЛЛІНСЬКИЙ МОНАСТИР У ЧЕРНІГОВІ – релігійний центр доби Київської Русі. Виник у 1069 р. як печерний монастир під назвою Іллінський. У XVII - XVIII ст. монастир був відомим осередком українського літописання і книгодруку.

ТРОПАР – величальна пісня у православному богослужінні на честь того чи іншого святого.

ФІБУЛА– металева застібка на зразок англійської шпильки.

ФІЛІГРАНЬ – виготовлення ювелірних ажурних предметів із тонкого скрученого золотого, срібного чи мідного дроту.

ФРЕСКА – живописний твір, виконаний фарбами на свіжій штукатурці.

ФРОНТОН – верхня трикутна частина фасаду будівлі, обрамлена карнизами.

ХАРТІЯ – матеріал (папірус або пергамент), на якому написано рукопис, а також сам рукопис, аркуш паперу, грамота.

ХЛАМИДА – стародавній верхній одяг (просторий плащ із застібкою на правому плечі або на грудях).

"ХРОНОГРАФИ" – середньовічні твори із всесвітньої історії. На Русі були поши­рені з Х ст.

ЧЕРНЬ – сплав срібла, свинцю, сірки та інших компонентів, за допомогою якого шляхом спеціальної термічної обробки прикрашають срібні вироби.

ШЕСТОПЕР – холодна ручна зброя, булава з виступаючими пластинами (перами).

ЯРИЛО – бог сонця, весни, плотської любові, плодючості у східнослов'янській міфології.