3.3. Залізничний транспорт
Залізничний транспорт. Пасажири залізничного транспорту також знаходяться в зоні підвищеної небезпеки. Зонами підвищеної небезпеки на залізничному транспорті є: залізничні колії, переїзди, посадочні платформи та вагони, в яких пасажири здійснюють переїзди. Постійну небезпеку становить система електропостачання, можливість аварій, зіткнення, отримання травм під час посадки або висадки. Постійну небезпеку становить система електропостачання, можливість зіткнення, сходу поїзда з колії. Крім цього, залізничними коліями перевозяться небезпечні вантажі: від палива та нафтопродуктів до радіоактивних відходів та вибухових речовин.
Найбільшу небезпеку для пасажирів становлять пожежі в вагонах. Зумовлюється це тим, що в вагонах (замкненому просторі) завжди перебуває велика кількість людей. Температура в осередку пожежі дуже швидко підвищується з утворенням токсичних продуктів горіння. Особливо небезпечними є пожежі в нічний час на великих перегонах, коли пасажири сплять.
Значно зменшує ризик потрапляння в НС дотримання правил безпеки як пасажирами так і машиністами їх треба вивчати під час подорожей (вони є в кожному пасажирському вагоні).
3.4. Морський транспорт
Морський транспорт. Як і всі інші види транспортних засобів, мореплавство пов'язане з можливістю аварій, катастроф та ризиком для життя людини. Можливий ризик для життя людини на морських транспортних засобах значно вищий, ніж на авіаційних та залізничних видах, але нижчий, ніж на автомобільних.
У світовому морському транспорті щорічно зазнають аварій понад 8000 кораблів, з них гине понад 200 одиниць (3%). Безпосередньої небезпеки для життя під час аварії зазнають понад 6000 людей, з яких близько 2000 гинуть (33%). Статистика морських катастроф свідчить, що одна третина потерпілих гинуть. На первісних ролях тут діють паніка, розгубленість, невіра в те, що людину врятують
Найтяжча в історії мореплавства катастрофа пасажирського судна «Дона Пас» в районі Філіппін забрала 3132 життя. Помилки екіпажу призвели до загибелі технічно справних кораблів «Михайло Ломоносов» та «Адмірал Нахімов» при спокійному морі та ясній погоді.
У процесі розвитку аварії при виникненні загрози загибелі корабля постає необхідність вжити заходів для швидкої евакуації пасажирів. Операція з евакуації вже сама по собі пов'язана з ризиком для життя людей, особливо в умовах штормової погоди. Найбільша небезпека виникає тоді, коли відмовляють пристрої. Неможливість залишити в таких випадках корабель призводить до того, що пасажири втрачають шанси на спасіння і потрапляють в надзвичайно складну ситуацію.
При евакуації пасажирів з корабля, який тоне, ризик для життя виникає не тільки під час відпливу рятувальних пристроїв, але й при їх спуску на воду, сильних ударах об борт, коли штормить, внаслідок неправильного використання рятувальних жилетів або коли люди стрибають у воду з висоти 10-15 м.
Гіпотермія становить головну небезпеку для пасажирів, які рятуються в шлюпках або на плотах. Щоб уповільнити переохолодження організму і збільшити шанси на виживання необхідно голову тримати якомога вище над водою, тому що понад 50% всіх тепловитрат організму припадає на голову. Утримувати себе на поверхні води треба так, щоб мінімально витрачати фізичні зусилля.
Перебуваючи на рятувальному плоті, шлюпці чи у воді, людина повинна намагатися подолати паніку, розгубленість, вірити в те, що її врятують. Така поведінка в екстремальних ситуаціях збільшує шанси людини на виживання.
.4. Аварій з витоком сильнодіючих отруйних речовин
Джерела хімічних аварій: викиди й витоки небезпечних хімічних речовин; загоряння різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням навколишнього середовища; аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів. Безпосередніми причинами цих аварій є: порушення правил безпеки й транспортування, недотримання техніки безпеки, вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, ушкодження ємностей тощо. Одним з найяскравіших прикладів аварій може бути аварія, що трапилася на хімічному підприємстві американської транснаціональної корпорації «Юніон карбайд» в індійському місті Бхопалі в 1984р. Вночі в атмосферу потрапило декілька десятків тонн газоподібного метилізоціонату. Загинуло понад 2,5 тисячі осіб, 500 тисяч осіб отруїлося, з них у 70 тисяч отруєння зумовили багаторічні захворювання. Збитки від цієї техногенної катастрофи оцінюються в 3 мільярди доларів США. І це все через значні прорахунки в проектуванні підприємства, недосконалості системи попередження витоків отруйних газів. Місцева влада й населення не були заздалегідь попереджені про потенційну небезпеку для місцевих жителів, пов'язану з технологією виробництва отрутохімікатів.
Головною особливістю хімічних аварій є їх здатність розповсюджуватись на значні території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища.
У США для кожної з 336 особливо небезпечних хімічних речовин, які можуть потрапити в навколишнє середовище внаслідок аварії, встановлено три рівні впливу:
1) виникає дискомфорт у постраждалих.
2) з'являється втрата працездатності.
3) виникає загроза життю.
До числа небезпечних для здоров'я людини газоподібних сполук, які забруднюють атмосферу при хімічних аваріях та катастрофах, можна віднести: хлор; соляну кислоту; фтористий водень; ціанисту кислоту; сірчаний та сірчистий ангідриди; сірковуглець; сірководень; оксид вуглецю; аміак; хлорвуглецеві сполуки; оксиди азоту і т.ін.
Сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) називаються хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують ГДК, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня.
Сильнодіючі отруйні речовини можуть бути елементами технологічного процесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень та інші) і можуть утворюватись при пожежах на об'єктах народного господарства (чадний газ, оксиди азоту та сірки, хлористий водень).
Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і забрудненням навколишнього середовища виникають на підприємствах: хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, водопровідних і очисних спорудах, а також при транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин
За міжнародним Регістром у світі виробляється понад 60 тис. токсичних речовин у великих кількостях з них 500, які відносяться до групи сильнодіючих отрутних речовин (СДОР). Об'єкти господарювання на яких виробляються (використовуються) СДОР, є об'єктами хімічно небезпечними.
На території України знаходиться 877 хімічно небезпечних об'єктів і 287000 об'єктів використовують у своєму виробництві сильнодіючі отруйні речовини або їх похідні (у 140 містах та 46 населених пунктах). Нарощення хімічного виробництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які становлять небезпеку для навколишнього середовища і людей.
На Україні функціонує біля 1800 таких об'єктів де зберігається, використовується більше 280 тис. тонн СДОР у т. ч. 178 тис. тонн аміаку і 9,8 тис. тонн хлору. Це заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР, підприємства, обладнані холодильними установками, залізничні станції, порти, склади і термінали де концентрується продукція хімічних виробництв, транспортні засоби, контейнери, наливні поїзди, цистерни, танкери що перевозять хімічні продукти тощо. Саме тут найчастіше відбуваються аварії і катастрофи з витоком СДОР.
Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря.
Як відомо, найбільш поширеним СДОР є хлор і аміак. Наведемо деякі їх властивості.
Хлор (СІ2) - зеленувато-жовтий газ з різким запахом. Хлор у 2,5 рази важчий за повітря, кипить при - 34,6° С.
Вплив на людей - подразнює дихальні шляхи, викликає набряк легенів.
Гранично допустима концентрація хлору у повітрі 0,001 мг/л., смертельна концентрація при одногодинній експозиції - 0,1 мг/л., при більш високих концентраціях смерть наступає через 5-25 хвилин.
Аміак (NНз) - безбарвний газ із характерним різким запахом нашатирного спирту, легший за повітря, дуже добре розчиняється у воді. Дія аміаку на людей у високих концентраціях викликає корчі, набряк легенів і гортані. Гранично допустима концентрація NНз в повітрі - 0,02 мг/л., смертельна концентрація при 30-хвилинній експозиції 7 мг/л.
Сірчаний ангідрид (S02) - є одним з поширених СДОРів. Це безбарвний газ з характерним різким запахом, в 2,2 рази важчий за повітря, має досить велику розчинність у воді (40:1), при взаємодії з водою утворюються сірчана кислота.
S02 небезпечний при вдиханні. Його пари у вологому повітрі сильно подразнюють слизові оболонки та шкіру. З'являється кашель, різкий біль в очах, сльози, дихання і ковтання утруднене, шкіра червоніє. Вдихання повітря, яке містить 0,2% S02, викликає хрипоту, задишку і швидку втрату свідомості. Можлива смерть. Гранично допустима концентрація сірчаного ангідриду в повітрі населених місць - 0,05 мг/м3, в робочому приміщенні промислового підприємства - 10 мг/ м3.
Ртуть (Нg) - єдиний метал при кімнатній температурі перебуває в стані рідини і парує. Пара ртуті дуже отруйна. Навіть тієї кількості ртуті, що містить звичайний градусник, досить щоб одержати отруту. Якщо ртуть розлилась на підлозі, слід негайно зібрати її піпеткою з грушею.
ДІЯ ТОКСИЧНИХ РЕЧОВИН НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ
Около 1 млн. разных химических веществ вырабатывается в мире, из них 700 широко используются в промышленности, сельском хозяйстве и быту. Значительная часть химических веществ причиняет вред здоровью, а иногда и жизни человека. Химические речовини в залежності від практического застосування классифицируются на [2]:
- ядохимикаты, які використовуються в сельском хозяйстве: пестициды (гексахлоран), инсектициды (карбофос) и др.;
- лікувальні засоби;
- побутові химикаты, используемые в виде пищевых добавок (уксусная кислота), средства санитарии, личной гигиены, косметика и др.;
- биологические рослинні та тваринні яды, которые содержатся в растениях и грибах (аконит, цикута), имеются у животных и насекомых (змей, пчел, скорпионов);
- отруйні речовини (ОВ): зарин, иприт, фосген и др.;
- промышленные яды, используемые в производстве: например, органические растворители (дихлорэтан), топливо (пропан, бутан), красители (анилин).
Ядовитые свойства могут проявлять все вещества, даже такие, как поваренная соль в больших дозах или кислород при повышенном давлении. Однако к ядам принято относить лишь те, которые свое вредное действие проявляют в обычных условиях и в относительно небольших количествах.
К промышленным ядам относится большая группа химических веществ и соединений, которые в виде сырья, промежуточных и готовых продуктов встречаются в производстве (ртуть, свинец, бериллий, калий, оловоорганические соединения, мышьяк, анилин и др.).
Среди опасных химических веществ особенно выделяются специальные отравляющие вещества (ОВ), которые предназначены для уничтожения людей, животных, а также сельскохозяйственных растений.
ОТРУЙНІ РЕЧОВИНИ - это токсические химические сполуки з певними физическими и химическими властивостями, які дають можливість их боевое застосування с целью ураження живой силы, зараження місцевості и боевой техники. Их приводят в состояние пара, аэрозоля, капель, проникают они через органы дыхания, кожный покров, пищевой тракт, раны.
ОВ по назначению делятся на четыре группы: смертельные; те, которые выводят из строя временно; раздражающие и учебные.
По физическим действиям на организм различают ОВ нервно-паралитические, кожно-нервные, удушливые, психохимические, раздражающие (слезоточивые).
По скорости наступления поражения классифицируются как быстродействующие (приводят к смерти или потере боеспособности за несколько минут), медленного действия, имеющие скрытый период действия и приводящие к поражению через какое-то время.
В зависимости от времени сохранения воздействия ОВ делятся на две группы:
- стойкие ОВ, которые сохраняют свое поражающее действие несколько часов или суток;
- нестойкие ОВ, которые сохраняют свое поражающее действие несколько минут после их применения.
Все химические вещества по степени опасности делятся на 4 класса. Показателем опасности принят коэффициент возможного ингаляционного отравления (КВИО) [2]:
КВИО = СМ20 / CL50,
где CL50 - среднеорганическая концентрация паров (концентрация вещества, вызывающая гибель 50% подопытных животных при 2 - 4 -часовом ингаляционном воздействии), мг/м3;
CM20 - максимально допустимая концентрация паров при 20°С, мг/м3.
1-й класс (чрезвычайно опасные): КВИО = 300;
2-й класс (очень опасные): КВИО = 30 ... 229;
3-й класс (умеренно опасные): КВИО = 3 ... 29;
4-й класс (мало опасные): КВИО = 3.
Среди ОВ выделяется особенная группа веществ, которая является наиболее опасной для человека в случае попадания в окружающую среду. Они называются сильно действующими отравляющими веществами (СДОВ).
Принято два критерия для отбора ОВ и СДОВ. Первым критерием есть принадлежность токсических веществ к 1-2 классам опасности по КВИО. Вторым критерием является масштаб возможного заражения воздуха, воды, местности при производстве, транспортировке и сбережении ОВ.
Был произведен анализ 700 токсических химических соединений, которые имеют наиболее широкое применение в промышленности и сельском хозяйстве. Результаты позволяют выделить 34 вещества, которые классифицируются как СДОВ. К ним относятся аммиак, окись азота, сероводород, соляная кислота концентрированная, фтор, хлор и др. [7]
Большие запасы этих веществ имеются на предприятиях химической и нефтехимической промышленности, цветной и черной металлургии, оборонной, медицинской промышленности, объектах коммунального хозяйства, производствах минеральных удобрений. Особенно в больших количествах (10 - 12 тыс. т) ОВ используются и сохраняются на предприятиях Минхимнефтепрома и производствах минеральных удобрений, которые используют 50% хлора и 70% аммиака страны.
Наиболее потенциально опасными в Украине являются Донецко-Приднепровский район, в Одессе - припортовый завод [7]. Их выбросы вследствие аварии могут создать зону химического заражения.
В воздухе одновременно могут находиться несколько вредных веществ. Однонаправленное их воздействие оценивается суммой отношений фактической концентрации к их ПДК.
,
где С1, С2, ... Сn - фактическая концентрация вредных веществ, мг/м3;
ПДК1, ПДК2, ..., ПДКn - соответственно предельно допустимые концентраций этих веществ, мг/м3.
В организм промышленные химические вещества могут проникать через дыхание, желудочно-кишечный тракт и неповрежденную кожу. Однако основным путем их поступления являются легкие. Помимо острых и хронических профессиональных интоксикаций, промышленные яды могут быть причиной понижения устойчивости организма и повышения общей заболеваемости.