Державно-правова доктрина

Оформлення президентської республіки:

• посилення виконавчої влади за умови значної переваги прези­дентської, що є виразником загальнонаціональних інтересів;

• персоніфікація політичної влади;

• система подвійної відповідальності уряду перед президентом і парламентом;

• прямі загальні президентські вибори;

• розширення безпосередньої демократії (проведено референдуми);

• обмеження багатопартійної системи (запроваджена мажоритарна виборча система);

- обмеження повноважень парламенту

Економічнадоктрина

Пошук оптимальної економічної моделі, що враховує національну специфіку розвитку:

• жорстке стратегічне планування;

• жорстка податкова політика;

• розширення державного сектору в базових перспективних галузях;

• збільшення частки державного сектору в економіці;

• активізація бюджетної інвестиційної політики;

• включення в економічні процеси всіх прошарків населення;

• монетарна політика

Соціальна доктрина

Ідея «асоціації праці, капіталу і-кадрів» як основа «третього шля­ху» розвитку, орієнтованого на соціальне партнерство

Зовнішньополітична доктрина

Трансформація біполярної моделі світового порядку, створення «третього полюса» впливу в системі міжнародних відносин. Національна воєнна доктрина «оборони по всіх азимутах». Формування осі Париж—Бонн. .

Концепція західноєвропейської інтеграції «Європа вітчизн». «Доктрина співробітництва» з колишніми колоніями. Мирне співіснування і діалог з наддержавами

Напруги в суспільстві додавали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946—1954 рр.), Алжирі (1954—1962 рр.) та інших куточках колоніальної імперії. Франція опинилася перед загрозою загальнонаціональної кризи. Прощання з колоніальним минулим для Франції було тривалим і болючим. Бона змушена була залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу, але вона не бажала втрачати Алжир. Це й стало причиною глибокої кризи.

Алжирські французи (близько 1 млн. осіб) були категорично проти незалежності Алжиру і стали основою для консолідації прихильників збереження колоніальної імперії — ультра колоніалізмів (або просто ультра). Визвольна війна алжирського народу примусила Францію вступити у тривалий конфлікт, у якому французи знищили 2 млн. алжирців.

Війна внесла розкол у французьке суспільство: одна частина населення виступала за припинення війни, інша (ультра і військова верхівка) — за її продовження. Скориставшись таким становищем у країні, на політичну арену вийшли крайні сили. У 1956 р. комуністи набрали більшість голосів на виборах у парламент. У цей же час ультра та військова верхівка в Алжирі відкрито готувалися до державного перевороту.

У таких складних умовах голова уряду Р. Коті звернувся до національного героя Франції генерала Ш. де Голля з проханням очолити уряд.

Економічне становище країни у період Четвертої республіки до 1949 р. нормалізувалось завдяки американській допомозі. У цьому ж році було скасовано карткову систему. У 1948 р. було досягнуто довоєнного рівня виробництва в промисловості, а у 1950 р. — у сільському господарстві. У 1950-ті рр. у Франції, як і в інших країнах Заходу, почалось економічне піднесення, але темпи його були нижчими, ніж у ФРН та Італії. Зростання відбувалось головним, чином за рахунок промисловості, яка активно модернізувалася за державної підтримки. Важливу роль у цьому процесі відігравав націоналізований сектор економіки, який розвивався згідно з пла­нами (програмування). Виникли нові галузі промисловості: нафтовидобувна, нафтопереробна, атомна, електронна; упроваджувалися нові технології, на придбання яких було витрачено значну частину допомоги за планом Маршалла.

Зовнішня політика Франції за часів Четвертої республіки була повністю підпорядкована США і логіці «холодної війни». Франція була членом НАТО і вела активні колоніальні війни (Індокитай, Північна Африка, Мадагаскар), намагаючись утримати залишки своєї колоніальної імперії.