Механізм приходу до влади комуністичних партій у країнах Східної Європи

• Активна участь у народних фронтах та коаліційних урядах. Ініціація широких загальнодемократичних і соціальних реформ

• Контроль над силовими міністерствами (міністерство внутрішніх справ, оборони, тощо)

• Контроль над міністерством економіки

• Здобуття більшості в урядах

• Придушення політичної опозиції

• Встановлення влади комуністичних партій

Прийшовши до влади, компартії розпочинали побудову соціалізму. Відбувалась прискорена націоналізація великої та середньої промисловості, здійснювались репресії проти союзників комуністів по Народ­ному фронту. У 1947 р. на нараді комуністичних і робітничих партій радянське керівництво в особі А. Жданова і Г. Маленкова зажадало від «братніх партій» здійснення повної націоналізації, ліквідації коаліційних урядів, ліберальних і соціал-демократичних партій. Створений на нараді новий орган — Комінформбюро — вимагав визнати радянський зразок побудови соціалізму єдино можливим. В Угорщині, Румунії, Югославії, Албанії було ліквідовано багатопартійність. У Чехословаччині, НДР, Польщі, Болгарії різні політичні партії стають частинами керованих комуністами коаліцій. Уся повнота влади була сконцентрована в руках виконавчого апарату, який практично злився з апаратом комуністичним. З'явились місцеві сталіни. Тим самим з демократією було покінчено, хоча при цьому формально зберігалися конституція, загальне виборче право, регулярно проводились вибори. У галузі еко­номіки почалось проведення індустріалізації й колективізації. Ринкова економіка була замінена планового. Відбулись кардинальні зміни в соціальній структурі суспільства. Зникли клас підприємців і значною мірою самостійність селян. Більша частина працездатного населення була зайнята в державному секторі.

Під час індустріалізації в цих країнах, як і в СРСР, переважний розвиток набула важка промисловість. Кошти на її проведення були отримані виключно завдяки націоналізації. Крім того, на початковій стадії індустріалізації штучно стримувалося споживання. Так держави отримали можливість акумулювати значні кошти і направляти їх на промислові інвестиції. СРСР взяв на себе постачання обладнання, сировини і енергоресурсів, підготовку спеціалістів. Індустріалізації сприяло аграрне перенаселення, безробіття і можливість використовувати працю жінок. Прагнення у багатьох соціалістичних країнах створити багатогалузеву важку промисловість не відповідало реальним можливостям. Форсування індустріалізації призводило до обмеження споживання і падіння життєвого рівня. Це стало однією з причин невдоволення і призвело до політичної кризи 1960-х рр.

У 1949 р. для більш тісної залежності східноєвропейських країн від СРСР і прискореного проведення індустріалізації було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ).

У 1955 р. був оформлений воєнно-політичний союз соціалістичних держав я- Організація Варшавського договору (ОВД). Так було завершено формування табору соціалізму. Кардинальні зміни відбулись у зовнішній політиці країн Східної Європи. Із санітарного кордону проти СРСР вони перетворились на його сателітів. Усілякі прояви непокори викликали жорстоку реакцію з боку СРСР. Прикладом цього є конфлікт Тіто — Сталін.

Такі кардинальні зміни означали, що в країнах Східної Європи відбулись революції, які були за своєю суттю соціалістичними, антидемократичними. Позбувшись правого тоталітаризму, країни Східної (Європи опинилися під контролем лівого тоталітаризму.

2. Наростання внутрішньої нестабільності в країнах Центральної та Східної Європи в 50-80-х рр.

Смерть Й. Сталіна в березні 1953 р. мала значний вплив на розвиток країн Східної Європи. Звільнення від постійного страху виявило глибокі протиріччя тоталітарного соціалізму і масове невдоволення ним унаслідок обмеження споживання, падіння життєвого рівня, репресій та ін. У НДР, Польщі, Угорщині виникли політичні кризи. їх неможливо було подолати, зберігши існуючу систему і не застосувавши силу. Значну роль у придушенні виступів населення відіграли радянські війська, які брали безпосередню участь у каральних операціях (1953 р., Берлін; 1956 р., Угорщина).

Незважаючи на те, що виступи населення були придушені із застосуванням сили, комуністичні партії були змушені вжити заходів, які усунули головні причини невдоволення:

• припинялись масові репресії і проводилась часткова реабілітація жертв;

• було перегляну то темпи і методи індустріалізації;

• пом'якшено форми кооперування, а в Польщі вони взагалі були зупинені;

• частково знімались обмеження для малого бізнесу.

Пізніше були проведені деякі економічні реформи, відбулись певні зміни у відносинах з СРСР: вони набули форми рівноправних.

Румунія і Албанія, скориставшись конфронтацією СРСР і Китаю, отримали більшу самостійність від Москви.

Усе це відбувалось на тлі послаблення жорсткого адміністративного контролю над економікою, ідеологією, культурою, що свідчило про початок нового періоду в розвитку країн Східної Європи.

Тоталітарний режим не був ліквідований, а лише модифікований. Йому намагались надати рис, які зробили б його привабливішим для народів. Проте процес реформування соціалізму мав жорсткі межі. На певному етапі постало питання про політичні права людини й економічні свободи, приватну власність, ринкові відносини. Це загрожувало монополії комуністів на владу. Дійшовши до цієї межі, комуністичні партії ставали на шлях згортання реформ, який вів до неосталінізму. Спираючись на це, можна дійти висновку, що соціалізм у принципі не підлягає реформуванню.

Перехід до неосталінізму відбувався без особливих катаклізмів. Лише в Чехословаччині він був здійснений за допомогою втручання СРСР та інших соціалістичних держав (доктрина Брежнєва — колективна відповідальність за долю соціалізму в кожній країні). Це на деякий час відстрочило кризу соціалізму у Східній Європі.

Мовою документів