8888

Мовленнєва ситуація: Мовленнєва ситуація (МС): взаємовідносини комунікантів + обставини комунікації Структура МС: суб’єкти розмови (комуніканти); об'єкт (предмет) розмови; відношення суб’єктів між собою та до об’єкта (предмета) розмови; обставини мовлення. Типи МС на уроці (за В.Л. Скалкіним):  природні (побудовані на реальному мовленнєвому стимулі, який виник у реальних умовах класної кімнати);  навчально-мовленнєві (побудовані на штучному мовленнєвому стимулі в уявних, змодельованих умовах):  стандартні;  нестандартні. 2. Види усного мовлення:  підготовлене/ непідготовлене ПІДГОТОВЛЕНЕ МОВЛЕННЯ НЕПІДГОТОВЛЕНЕ МОВЛЕННЯ – оформлення мовними засобами відбувається до самого процесу мовлення; – є час на підготовку; – існує у формі доповіді, лекції, виступу, повідомлення, опису, розповіді тощо; – є засобом навчання непідготовленого мовлення, оскільки формує лінгвістичний досвід учнів та мовленнєві автоматизми. – оформлення мовними засобами відбувається безпосередньо в процесі мовлення; – без часу на підготовку; – існує у формі ситуативного спілкування; – є метою навчання іноземної мови у школі.  монологічне / діалогічне Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи. Діалог – це обмін висловлюваннями, що породжуються у процесі спілкування двох чи кількох співрозмовників (полілог). N В! У процесі навчання усного мовлення в середній школі поділ його на монологічне та діалогічне є дуже умовним. Він здійснюється в методичних цілях – щоб врахувати особливості й умови здійснення цих видів мовлення. Монологічне мовлення сприймається радше не в чистому вигляді, а як компонент діалогічного мовлення. 3. Психолого-лінгвістичні особливості монологічного та діалогічного мовлення. Монологічне мовлення (ММ) Діалогічне мовлення (ДМ) – односторонній характер; – адресованість; – контектсність; – поєднання елементів підготовленого та непідготовленого мовлення; – активність, самостійність; можливість планування; – повнота, розгорнутість; – неперервність у часі; – зв’язність, логічна послідовність, смислова завершеність. – двосторонній характер; – контактність співрозмовників; – ситуативність; – спонтанність, пере важність непідготовленого мовлення; – активність, ініціативність; – неможливість планування; – згорнутість, уривчастість; – перервність у часі; – емоційність, експресивність. Лінгвістичні особливості – першоелемент – речення; – синтаксична повнота речень; широке використання складних речень; – дублювання інформації (інформаційна надлишковість); – використання кліше для початку, продовження та закінчення висловлювання; – зв’язність мовлення, наявність великої кількості лінгвістичних засобів зв’язку (сполучників, сполучних прислівників, слів- замінників тощо); – можлива одно структурність речень. – першоелемент – репліка; – синтаксична нерозгорнутість реплік; – широке використання скорочених форм, простих речень; – згорнутість висловлювань; – використання невербальних засобів, мовленнєвих кліше, слів для підтримання розмови (delay words, fillers, hesitation words); – різне структурне співвідношення реплік (повна, часткова, нульова відповідність ініціативної та реактивної реплік); – переважаюча різноструктурність реплік. 4. Зміст навчання діалогічного та монологічного мовлення. Навчання монологічного мовлення Метою навчання ММ у школі є формування таких умінь: – визначення предмета повідомлення; – відбір необхідних мовних засобів; – побудова логічно послідовного, достатньо повного й комунікативно вмотивованого висловлювання; – надання цьому висловлюванню емоційної виразності. Структурна одиниця ММ – речення. Типи ММ, яких навчають в школі: – монолог-повідомлення – короткий виклад подій у хронологічній послідовності; – монолог-опис – більш-менш детальний фактологічний виклад подій; – монолог-розповідь – послідовний сюжетно-фабульний виклад подій з елементами аналізу й оцінки; – монолог-роздум – логічний виклад проблеми з висловлюванням свого ставлення; – монолог-переказ; – монолог-коментар; – монолог-резюме. Послідовність (етапи) навчання ММ: Речення – понад фразова єдність – текст. Навчання діалогічного мовлення Метою навчання ДМ у школі є формування таких умінь: – реагувати на мовленнєвий стимул; – стимулювати співрозмовника на висловлювання у відповідь; – давати розгорнуту репліку-відповідь; – надавати висловлюванню емоційної забарвленості та експресивності. Структурна одиниця ДМ – репліка (висловлювання однієї особи, межею якого є зміна мовця), вирізняють репліку-стимул (ініціативну репліку) та репліку-реакцію (реактивну репліку). Вихідна одиниця навчання ДМ – діалогічна єдність (сукупність репліки-стимулу та репліки-реакції, яка характеризується структурною, семантичною та інтонаційною завершеністю): S + R Репліка-реакція в той же час може спонукати співрозмовника до наступної репліки у відповідь, тобто виступати ініціативою до продовження розмови (таким чином здійснюється тривалий обмін репліками): S+R/S+R… Функціональні типи діалогу:  діалог-розпитування;  діалог-домовлення;  діалог-обмін враженнями (думками);  діалог-обговорення (дискусія). Види діалогічних єдностей:  запитання – відповідь;  повідомлення – запитання;  запитання – відповідь + повідомлення;  запитання – відповідь + запитання;  повідомлення – повідомлення;  повідомлення – повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення;  повідомлення – повідомлення у відповідь + запитання  спонукання – згода тощо. Послідовність (етапи) навчання ДМ: Діалогічна єдність – мікродіалог – самостійний діалог різних функціональних типів. 5. Шляхи навчання монологічного та діалогічного мовлення (за Г. ВІ. Роговою): «Шлях зверху» (дедуктивний) Монологічне мовлення Діалогічне мовлення Стартовий момент організації навчання Закінчений текст-зразок Діалог-зразок Етапи І Максимальне «присвоєння» змісту тексту, лексичного матеріалу та граматичних структур Сприйняття на слух, а потім з графічною опорою діалога-зразка з метою загального розуміння змісту, мовних засобів, виявлення діючих осіб та їх позицій. Стартовий момент організації навчання ІІ Різноманітні перекази тексту-зразка від імені різних осіб; Повне присвоєння діалогу-зразка, його драматизація по пам’яті за ролями; ІІІ Побудова самостійних тематично- ситуативних висловлювань на основі різних комунікативних завдань; Організація діалогічного спілкування на основі подібних, але нових ситуацій. «Шлях знизу» (індуктивний) Монологічне мовлення Діалогічне мовлення Стартовий момент організації навчання Висловлювання на рівні речення Діалогічна єдність Етапи І Побудова учнями коротких висловлювань у зв’язку з темою (ситуацією) Навчання реп лікуванню:  побудова реплік-реакцій (відповіді на запитання);  побудова реплік-стимулів (постановка запитань тощо);  перехід від двохкомпонентної конструкції (S – R) до трьохкомпонентнох (S – R +S). ІІ Конкретизація та уточнення сказаного зі збільшенням об’єму висловлювання:  вправи на розширення;  вправи на завершення / придумування початку;  заповнення інформаційних прогалин. Розгортання реплік до рівня мікродіалогу (2-3 діалогічних єдностей). ІІІ Побудова самостійного розгорнутого висловлювання з елементами аргументації, оцінки, причинно- наслідкових зв’язків:  описові вправи;  розв’язання проблемних ситуацій;  роздуми;  коментарі;  резюме;  оповідання. Складання власних діалогів у різних мовленнєвих ситуаціях (спочатку з опорами, а потім без них), комунікативне діалогізування:  полілоги;  дискусії;  прес-конференії;  інтерв’ю тощо.