3.1. Правопорушення пов'язані з відмиванням грошей.

Відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України, що складають зміст обов'язкового фінансового моніторингу.

Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80000 гривень, та має одну або більше наступних ознак:

- переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон;

- купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;

- зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту (позики), проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією із сторін є особа, яка має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України на основі переліків, затверджених міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, і підлягає опублікуванню;

- переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою;

- зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;

- зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття;

- відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь третьої особи;

- переказ особою, за відсутності зовнішньоекономічного контракту, коштів за кордон;

- обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;

- проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника, не розміщеними в депозитаріях;

- придбання особою цінних паперів за готівку;

- виплата фізичній особі страхового відшкодування або отримання страхової премії;

- виплата особі виграшу в лотерею, казино або в іншому гральному закладі;

- розміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та інших цінностей в ломбард.

Поняття та використання у практиці обов’язкового фінансового моніторингу не є світовою практикою.

Діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів являє собою внутрішній фінансовий моніторинг. До переліку операцій, які підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, згідно з чинним законодавством України відносяться операції, які мають одну або декілька з наступних ознак:

1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети, зокрема:

а) прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів від особи, яка пропонує або погоджується на отримання процентів по депозиту, нижчих за процентну ставку, що встановлена у банку на поточний момент, або сплату комісій (плати за здійснення окремих операцій з його коштами) у розмірах, більших ніж визначені суб'єктом первинного моніторингу за тотожними вкладами або операціями на поточний момент;

б) наполягання особи провести операцію за правилами, відмінними від встановлених законодавством та внутрішніми документами суб'єкта первинного моніторингу щодо таких операцій за змістом або за строками її проведення;

в) внесення особою у раніше узгоджену схему проведення операції (операцій) безпосередньо перед початком її реалізації значних змін, що особливо стосуються напряму руху грошових коштів або іншого майна, в тому числі неодноразова зміна банківських реквізитів бенефіціара після надання першого доручення на переведення коштів або індосацію платіжних документів, надання доручення на перерахування коштів бенефіціару через два та більше рахунки інших осіб;

г) надання особою інформації, яку неможливо перевірити;

ґ) неможливість встановлення контрагентів особи, прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка надсилає кошти на адресу іншої сторони цивільно-правової угоди, внаслідок чого такі кошти повертаються без виконання фінансової операції у зв'язку з незнаходженням такої іншої сторони або у зв'язку з її відмовою щодо їх прийняття;

д) відмова в наданні особою (клієнтом) відомостей, передбачених законодавством та відповідними внутрішніми документами суб'єкта первинного фінансового моніторингу;

е) регулярне укладення особою строкових угод або використання інших похідних фінансових інструментів, особливо таких, що не передбачають поставки базового активу, за фінансовими операціями з одним або кількома контрагентами, результатом чого є постійний прибуток або постійні збитки особи;

є) прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка здійснює неодноразовий обмін цінних паперів на інші цінні папери протягом поточного року без отримання або надання грошових компенсацій, пов'язаних з таким обміном;

Вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом - караються штрафом від п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений з метою протидії залученню в економіку "брудних" коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності. Додатковим об'єктом можуть виступати інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, право власності.

Предметом злочину є грошові кошти та інше майно, здобуте завідомо злочинним шляхом.

Грошові кошти у даному разі можуть виступати як у готівковій, так і в безготівковій формах (перебувають на банківському рахунку і їхній обіг регулюється зобов'язальним правом), бути як національною, так і іноземною валютою.

Під майном потрібно розуміти різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Крім грошей, це цінні папери, нерухомість, транспортні засоби, твори мистецтва, ювелірні вироби, дорогоцінні метали тощо.

Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх здобуття відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм тільки кримінального законодавства.

Вказівка закону на винятково злочинний характер походження майна - предмета розглядуваного злочину - не означає, що застосування ст. 209 вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за предикатний злочин. Достатньо усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, здобутим злочинним шляхом.

Конкретний злочинний спосіб, За допомогою якого здобуто таке майно, на кваліфікацію злочину за ст. 209 не впливає. Це можуть бути той чи інший злочин проти власності, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, вбивство з корисливих мотивів, незаконне полювання, незаконне використання товарного знака, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів тощо. При цьому використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, необхідно кваліфікувати за ст. 306.

Майно потрібно вважати здобутим злочинним шляхом, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення кримінальне караного діяння. У зв'язку з цим до предмета коментованого злочину належить і те майно, яке отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом або внаслідок його іншої реалізації (наприклад, товари, придбані на викрадені гроші).

Об'єктивна сторона злочину може виражатись в одній з трьох форм: 1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

До фінансових операцій належать передусім банківські операції, операції небанківських фінансових установ, операції, які реалізуються під час здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (див. коментар до ст. 202).

Поняття інша угода охоплює відмінні від фінансових операцій дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків. Угоди можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і дво- або багатосторонніми. Це різноманітні договори - купівлі-продажу, позики, доручення, Комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність тощо. Момент, з якого угода вважається вчиненою (укладеною), визначається цивільним законодавством залежно від того, до якого виду належить угода (є вона реальною чи консенсуальною), та інших моментів (наприклад, дотримання обов'язкове нотаріальної форми).

За ст. 209 слід кваліфікувати, наприклад, такі дії, здійснювані з метою легалізації злочинних доходів; відкриття банківських рахунків, внесення коштів на такі рахунки або на рахунки інших підприємств, придбання рухомого і нерухомого майна, у т.ч. для наступного сплатного чи безоплатного відчуження цього майна; надання кредитів і позик; купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних Паперів; інвестування та отримання доходів від інвестицій; укладання фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг (наприклад, аудиторських, юридичних, маркетингових); операції, пов'язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України, в Україну та за її межі відповідного майна.

Легалізацією слід визнавати також переміщення "брудних" коштів в офшорні зони, в яких відсутні: 1) юридичні норми, що зобов'язують фінансові установи зберігати інформацію про своїх клієнтів та здійснювані ними операції; 2) законодавчі положення, які дають можливість владі отримати доступ до банківської інформації; 3) норми, відповідно до яких влада однієї країни може передавати іншій країні інформацію про особу та її фінансові операції.

Про поняття підприємницької та іншої господарської діяльності див. коментар до ст. 202.

До використання у підприємництві коштів і майна, здобутих за-відомо злочинним шляхом, потрібно відносити внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, створення фіктивних господарюючих суб'єктів або придбання підприємств-банкрутів, коли зазначені кошти та майно видаються за їх легальний прибуток, фінансування виробництва товарів, виплату дивідендів, заробітної плати найманим працівникам тощо.

Про поняття організованої групи див. ст. 28 та коментар до неї. Ознаки розглядуваного злочину містить створення в Україні або за її межами організованої групи саме для легалізації майна, здобутого завідомо злочинним шляхом. Під легалізацією слід розуміти дії, спрямовані на маскування джерела, природи походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення злочинів, та на переведення їх з "кримінального" обігу у легальний сектор економіки.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох альтернативних дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 209. При цьому достатньо здійснити одну операцію або угоду з відповідним майном.

Суб'єктом злочину повинна визнаватись осудна особа, яка досягла 16-річного віку і набула цивільної дієздатності у повному обсязі (ст. 11 ЦК), не обмежена у ній або не позбавлена дієздатності судом (ст. ст. 15-16 ЦК). Особи у віці від 15 до 18 років можуть притягуватись до відповідальності за відмивання майна з урахуванням положень законодавства про вік кримінальної відповідальності (ст. 22).

За ст. 209 має відповідати та особа, яка не брала участі як виконавець або співучасник у первинному (предикатному) злочині, внаслідок вчинення якого здобуто майно - предмет наступної легалізації.

Особа, яка вчинила предикатний злочин і наступні дії, що охоплюються поняттям легалізації, повинна нести відповідальність лише за вчинення первинного злочинного діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, без додаткового інкримінування їй ст. 209.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа, яка фактично використовує майно, здобуте злочинним шляхом, у формах, вказаних у ст. 209, однак сумлінно помиляється щодо його походження, не несе відповідальність за цей злочин. Для кваліфікації дій за ст. 209 не вимагається точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчинення предикатного злочину. Достатньо, щоб особа припускала, що майно здобуто злочинним шляхом.

Не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 209, дії щодо використання майна, здобутого злочинним шляхом, для продовження вчинення кримінально караних діянь (наприклад, для продовження зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації), адже вони не спрямовані на надання легального вигляду такому майну.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 209) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб - ст. 28 і коментар до неї.

Конвенція РЄ про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від8листопада 1990р. Ратифікована Україною 17грудня 1997р.

Директива РЄ "Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей" від 10 червня 1991 р.

Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від березня 1992р. (ст. 7).

Закон України Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від ЗО червня 1993 р. (ст. 18).

Закон України "Пробанки і банківську діяльність" від 7грудня 2000р. (ст. ст. 2, 47.63-65).

Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.

Указ Президента України "Про заходи щодо легалізації фізичними особами доходів, з яких не сплачено податки " № 552/2000 від 31 березня 2000 р.

Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмивання доходів, одержаних незаконним шляхом " № 813/2000 від 22 червня 2000 р.

Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом " № 532 від 19липня 2001 р.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Затверджена постановою Правління НБУ№ 135 від 29 березня 2001 р,

3.2. Заходи запобігання операціям з відмивання грошей.

Останнім часом методи відмивання грошей стають усе більш витонченими, що вимагає від фінансових установ нового підходу до розробки відповідної стратегії боротьби з винахідливим криміналом. Сьогодні для відстеження ризиків відмивання грошей і фінансового шахрайства вже недостатньо використати інформаційні технології й програмне забезпечення, які є лише допоміжними технічними засобами, що працюють на основі заданих параметрів.

Мета – формування у слухачів системи знань щодо адміністративно-правового забезпечення протидії корупції, суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення, види (форми корупційних правопорушень), суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції.

Отже, основними завданнями цих заходів е:

- засвоєння знань щодо системних характеристик державного управління в умовах проведення адміністративної реформи;

- формування системного стилю мислення щодо організації протидії корупції в органах виконавчої влади та координації цієї діяльності;

- поглиблення знань щодо адміністративно-правових засад регулювання етики поведінки державних службовців та стандартів публічної діяльності;

- засвоєння основних вимог до сучасної організації державного та громадського контролю;

- поновлення знань відносно запровадження в Україні адміністративної юстиції та її значення у запобіганні та протидії корупції.

У світі склалися три основні моделі контролю за розміщенням кримінальних коштів у систему фінансових інститутів.

1. Система контролю, що передбачає обов'язкове повідомлення в центральне урядове агентство про всі угоди, що перевищують певну суму готівкою або їхнім еквівалентом. Дана система прийнята в Австралії й США.

2. Система контролю, що передбачає заборону великих угод з готівкою, минаючи законного фінансового посередника. В Італії, наприклад, де діє ця система, закон не вимагає, щоб кожен бізнесмен або професіонал вів облік і повідомляв про великі угоди з грошима, але замість цього забороняє такі угоди, якщо вони не здійснюються через законного фінансового посередника, що зобов'язаний вести облік і підлягає контролю. Єдиним висунутим запереченням проти такого підходу була заява Європейського союзу, який вважає, що така практика перешкоджає вільному руху капіталу в рамках ЄС.

3. Система контролю, що передбачає повідомлення про підозрілі угоди й потребує, щоб банки враховували деякі або всі великі валютні операції, і повідомляли владу про ті, що викликають підозру. Дана система поки що не набула поширення.

Одним з переваг першої моделі над третьою є те, що вона не залежить від визначення угоди – яка підозріла, а яка ні. Визначення підозрілості може бути джерелом суперечок між владою й банкірами. Таким чином, необхідний закон, що точно визначатиме коло відомостей, які службовці повинні повідомляти. З іншого боку, існує небезпека того, що при визначенні переліку підозрілих обставин банкіри будуть повідомляти тільки про них і не більше того. Тому було б корисно заохочувати банкірів виявляти випадки, що не мають законного економічного обґрунтування.

Для прийняття адекватних рішень за допомогою електронної обробки даних необхідний глибокий превентивний аналіз і виявлення можливих ризиків відмивання грошей з урахуванням особливостей того чи іншого банку. На основі цього аналізу повинна розроблятися стратегія й програма конкретних дій по боротьбі з відмиванням грошей. Аналіз можливих небезпек і ризиків, розробка й реалізація стратегії боротьби з відмиванням грошей включають чотири етапи.

На першому етапі визначаються організаційні рамкові умови для загального аналізу можливих ризиків і небезпечних ситуацій, узгоджуються конкретні методи аналізу, основні характеристики проекту, строки його реалізації й обсяг необхідних ресурсів.

На другому етапі всі угоди банку структуруються на основі можливих ризиків відмивання грошей. При цьому повинні враховуватися наступні фактори:

- основні групи клієнтів;

- угоди, які повинні підрозділятися на окремі категорії, пов'язані з обслуговуванням платіжного обороту й системи розрахунків, наданням кредитів тощо;

- види транзакцій, здійснюваних у кожній категорії угод. Наприклад, в угодах, пов'язаних з обслуговуванням платіжного обігу, можна виділити такі види транзакцій, як готівкові та безготівкові платежі з використанням електронних засобів;

- окремі підрозділи банку, що беруть участь в угодах (філії й відділення усередині країни й за кордоном), а також кореспонденти.

При аналізі названих факторів, що дозволяє визначити вид та обсяг можливих ризиків відмивання грошей, використовуються всі доступні джерела інформації: офіційні матеріали (типові документи й каталог можливих ризиків), результати колишніх досліджень, а також зовнішні джерела інформації (дані ЗМІ й слідчих органів). Як правило, різні групи клієнтів використовують різні види угод усередині країни й за кордоном. Так, корпоративні клієнти мають безліч рахунків у різних відділеннях банку, переводять суми в кілька країн, одержують кредити по різних умовах. Це значить, що фактори можливих ризиків відмивання грошей повинні розглядатися тільки комплексно. Щоб правильно структурувати угоди, варто спочатку визначити групи клієнтів, а потім установити, які види угод здійснює кожна група клієнтів усередині країни й за кордоном.

Вихідними матеріалами при визначенні клієнтських груп є типові документи, країні списки, кримінальна статистика й власна база даних про клієнтів, яку варто проаналізувати в першу чергу. При класифікації клієнтських груп банку виникають дві основні проблеми:

- труднощі одержання інформації про клієнтів;

- наявна в банку класифікація клієнтів (за сферами діяльності або іншими критеріями) може бути лише частково використана для визначення клієнтських груп з урахуванням можливих ризиків відмивання грошей, що вимагає нової класифікації клієнтів.

Надалі для кожної групи встановлюються види здійснюваних ними угод і транзакцій. З цією метою відслідковується звичайний хід угоди протягом певного проміжку часу й виявляються нетрадиційні для тієї або іншої групи клієнтів транзакції, по яких можна виявити відмивання грошей. Таке відмежування сумнівних угод від звичайних дозволяє скласти специфічний для даного банку каталог підозрілих критеріїв (КПК) для всіх груп клієнтів, категорій угод і видів транзакцій. Команда, яка розробляє проект боротьби з відмиванням грошей, повинна мати доступ до всіх систем, що відносяться до проекту. Аналіз ризиків повинен проводитися централізовано під керівництвом керуючого, уповноваженого вести боротьбу з відмиванням грошей. Співробітники, які обслуговують клієнтів і мають з ними особисті контакти, повинні допомагати групі аналізу у визначенні профілю клієнта. Нова інформація про клієнта повинна вчасно відображатися у відповідній базі даних. На основі інформації про профіль клієнтів, категорії угоди й КПК розробляється програмне забезпечення, адаптоване до умов даного банку, а також модель ознак виникнення загрозливої ситуації. Оскільки методи відмивання грошей постійно змінюються, така модель повинна переглядатися й адаптуватися. Саме тому створення моделі ознак виникнення загрозливої ситуації повинне відбуватися не за жорсткими правилами, а з урахуванням конкретних умов для кожного банку.

Загальним для всіх банків є те, що ефективна боротьба з відмиванням грошей базується на принципі знання свого клієнта (knowyourcustomer – KYC). При розробці моделі КПК варто не тільки використати типові документи й каталог ризиків, але й враховувати наявний досвід їхнього попередження. При цьому повинні враховуватися кількісні, якісні й суб'єктивні оцінки. За допомогою систематичних опитувань варто визначати обсяг і структуру угоди для тієї або іншої групи клієнтів, наприклад:

- які грошові суми угод (з урахуванням сезонних коливань) є звичайними для нормальної поведінки клієнтів;

- який обсяг малих готівкових платежів є нормальним для даної групи клієнтів;

- яка частота платежів звичайна для певної країни;

- які особи й (або) організації у відповідній країні залучені в угоди клієнтських груп.

У процесі створення моделі ознак виникнення загрозливої ситуації визначаються як статичні показники (величина місячного планового обігу, обсяги кредитів і місячних готівкових платежів, частка обігу готівки в загальному обігу тощо), так і динамічні критерії, що відображають зміну обсягу й структури угоди за певний проміжок часу, коливання й відхилення у порівнянні з довідковими показниками (зміни суми середнього залишку на рахунку клієнта після угоди, розміру обігу в порівнянні з попереднім роком або півріччям). Визначаються також складні (комплексні) критерії, щоб ідентифікувати підприємства, які акумулюють вільні кошти (наприклад, підприємства, у яких сума місячних готівкових платежів перевищує запропоновану величину й сума місячного планового обігу не перевищує задану величину). Модель ознак виникнення загрозливої ситуації постійно змінюється й удосконалюється з урахуванням досвіду боротьби з відмиванням грошей, результатів проведених досліджень і моніторингу.

На третьому етапі розробки стратегії здійснюється оцінка небезпечної ситуації й формулюються стратегічні завдання по боротьбі з відмиванням грошей. При цьому використовуються результати аналізу можливих ризиків, а також принципи й досвід боротьби з відмиванням грошей. Особлива увага приділяється наступним моментам:

- визначенню області ризиків для кожного виду угоди;

- формулюванню вимог до технічної системи безпеки, оцінці адекватності колишньої системи й необхідності вживання додаткових заходів для її вдосконалювання;

- визначенню масштабів і циклічності проведення перевірки галузей ризиків для окремих видів угод;

- розробці заходів з навчання й підвищення кваліфікації співробітників з питань боротьби з відмиванням грошей;

- обґрунтуванню заходів щодо проведення внутрішніх і зовнішніх перевірок і доведенню їх до керівництва.

У списку запланованих заходів виділяються функції із забезпечення безпеки системи електронної обробки даних і використовуваного програмного забезпечення. При цьому повинна даватися оцінка достатності стандартного програмного забезпечення для боротьби з відмиванням грошей й обґрунтовуватися необхідність пошуку власних альтернативних рішень.

Нарешті, на останньому, четвертому, етапі варто визначити дані, що підтверджують прийняту концепцію боротьби з відмиванням грошей. Такі дані можуть бути отримані на основі аналізу господарської діяльності банку й результатів здійснення відповідної стратегії. Для цього варто вчасно враховувати нові повідомлення й запити національних і міжнародних організацій, що проводять боротьбу з відмиванням грошей. Якщо буде встановлено, що проведених заходів недостатньо, аналіз ризиків повинен частково або повністю переглядатися. Але й незалежно від цього загальний аналіз небезпечних і загрозливих ситуацій повинен регулярно перевірятися, як правило, щорічно, тому що по ньому можна судити, чи достатньо вжитих заходів безпеки або потрібно розробляти додаткові. Така перевірка концепції дозволяє здійснювати постійне поліпшення внутрішніх процесів, аналіз можливої небезпеки й стратегії протидії відмиванню незаконних доходів.

Згідно з базовим Законом, відмивання доходів – це дії, спрямовані на приховування справжніх джерел походження та/або надання законного вигляду активів, одержаних у результаті здійснення суспільно небезпечних протиправних дій, за що передбачено кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на термін від 3 і більше років, за винятком ухилення від оподаткування і неповернення валютної виручки.

Базовим законом визначено систему боротьби з відмиванням доходів, яка побудована відповідно до 40 рекомендацій ФАТФ. Система складається з декількох рівнів.

Фінансові установи – суб'єкти первинного моніторингу – зобов’язані виконувати основний обсяг роботи, пов'язаний з:

- ідентифікацією клієнта (реалізується принцип «знай свого клієнта»);

- реєстрацією операцій, які підлягають фінансовому моніторингу;

- переданням до Держфінмоніторингу інформації про операції, що підлягають обов'язковому моніторингу;

- проведенням внутрішнього моніторингу (детальнішого вивчення підозрілих операцій та їхніх учасників);

- переданням до Держфінмоніторингу інформації про операції, щодо яких є обгрунтовані підозри у зв'язку з відмиванням коштів;

- наданням додаткової інформації на запит Держфінмоніторингу.

Суб'єкти державного моніторингу (регулятори) – Національний банк, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг і Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

Вони здійснюють нагляд за дотриманням підконтрольними фінансовими установами вимог законодавства з протидії відмиванню коштів, а також за узгодженням з Держфінмоніторингом видають нормативні акти, що регулюють процедури протидії відмиванню коштів у підконтрольних установах.

Держфінмоніторинг – спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу. Основною його функцією є збирання, обробка та аналіз інформації про фінансові операції, одержаної від інших суб'єктів фінансового моніторингу. Мета аналізу полягає у виявленні операцій, пов'язаних з відмиванням доходів. У разі виявлення таких операцій готуються відповідні матеріали, що надходять до правоохоронних органів.

Також до обов'язків Держфінмоніторингу входить координація і методичне забезпечення діяльності суб'єктів первинного моніторингу щодо протидії відмиванню доходів. Відповідно, Держфінмоніторинг має право видавати свої нормативні акти у цій сфері діяльності.

Згідно з міжнародною термінологією Держфінмоніторинг є підрозділом фінансової розвідки. У відповідності до базового Закону, Держфінмоніторинг має повноваження на обмін інформацією з відповідними органами інших держав.

Завершальною ланкою системи боротьби з відмиванням доходів є правоохоронні органи (Генеральна Прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація), що розслідують випадки відмивання доходів, а також судові органи, що ухвалюють остаточне рішення з кримінальних справ, пов'язаних з відмиванням доходів.

Характеристика ризиків, пов'язаних з відмиванням коштів.

З приведеного вище визначення випливає, що фінансові операції, пов'язані з відмиванням грошей, самі по собі легальні. Проте проблема полягає у виявленні походження активів і мети, з якою проводиться операція приховування їхнього справжнього походження.

Слід враховувати, що чинним законодавством передбачено як кримінальну відповідальність за відмивання грошей, так і інші види відповідальності за невиконання норм законодавства з протидії відмиванню (адміністративна, цивільно-правова).

Також слід мати на увазі, що у разі порушення кримінальної справи у зв'язку з відмиванням коштів можливий арешт активів в межах справи і їхня конфіскація за рішенням суду.

Таким чином, основні ризики фінансової установи, пов'язані з відмиванням грошей, полягають у:

- встановленні ділових відносин з особою, причетною до відмивання грошей;

- наявності співробітників, які навмисне сприяють відмиванню доходів;

- проведенні фінансових операцій, пов'язаних з відмиванням грошей;

- невиконанні (неповному виконанні) обов'язків з протидії відмиванню доходів, встановлених законодавством.

Вказані ризики можна охарактеризувати як юридичні, оскільки результатом недоліків системи внутрішнього фінансового моніторингу можуть бути як санкції щодо посадових осіб фінансової установи (адмінштраф, усунення з посади, кримінальна відповідальність), так і щодо самої установи (штраф, відгук ліцензії).

Вказані ризики належать до репутаційних, оскільки розголос фактів порушення фінансовою установою законодавства щодо боротьби з відмиванням доходів може спричинити як зменшення довіри з боку клієнтів, так і розрив відносин з партнерами (особливо з нерезидентами, якщо нагляди їхніх країн вимагають контролю відповідності дій партнерів до законодавства щодо боротьби з відмиванням доходів).

Оцінка ризиків, пов'язаних з відмиванням грошей, управління ними.

На відміну, наприклад, від операційних ризиків, управління ризиками, пов'язаними з відмиванням коштів, дещо спрощено. Це зумовлено такими причинами:

- як правило, можливі дії фінансової установи, пов'язані з протидією відмиванню доходів, визначені законодавчо;

- кількість варіантів дій дискретна і невелика (укласти договір або не укласти, повідомити про операцію в Держфінмоніторинг або не повідомити, провести операцію або відмовити в проведенні, звільнити співробітника чи ні тощо).

Отже, розглянемо оцінку окремих видів ризиків, пов'язаних з відмиванням грошей, і особливості роботи з такими ризиками.

Ризик невиконання (неповного виконання) обов'язків з протидії відмиванню доходів, встановлених законодавством. Ризик наявності співробітників, які навмисне сприяють відмиванню доходів.

Нормативними актами встановлено перелік основних обов'язків фінансової установи як суб'єкта первинного фінансового моніторингу:

- призначення співробітника, відповідального за проведення фінансового моніторингу;

- затвердження внутрішніх правил і програм фінансового моніторингу;

- забезпечення проведення ідентифікації клієнтів;

- ведення реєстру фінансових операцій, що підлягають моніторингу;

- повідомлення Держфінмоніторингу в певних випадках про фінансові операції;

- надання додаткової інформації на запит Держфінмоніторингу.

Враховуючи, що систематичне регулярне невиконання таких вимог спричинить зміну керівництва та/або припинення діяльності фінансової установи, то такий ризик має бути мінімізований.

Як правило, це досягається стандартними засобами – використанням як внутрішнього, так і зовнішнього аудиту, не враховуючи власне співробітника (або підрозділи), відповідального за фінансовий моніторинг.

Слід приділити особливу увагу автоматизації процесів фінансового моніторингу. Дуже важливою умовою має бути оперативний контроль відповідального працівника фінансових операцій, що проводяться філіалами. При розгалуженій структурі підприємства таке неможливо без централізованої системи моніторингу.

Вказане вище належить до реалізації принципу «знай свого клієнта». Останнім часом цей принцип фактично розповсюджується і на оцінку надійності співробітників фінансової установи – це принцип «знай свого співробітника», що припускає вивчення ідентифікаційних даних, доходів співробітників і моніторинг їхніх операцій.

Ризик встановлення ділових відносин з особою, причетною до відмивання коштів

Чинними нормативними актами, наприклад, Положенням про проведення банками фінансового моніторингу, що затверджене Постановою Правління НБУ від 14.05.2003р. №189, встановлено вимогу оцінки рівня ризику проведення клієнтом операцій з відмивання доходів.

Такий рівень ризику може оцінюватися фінансовою установою на підставі різних чинників: рівня доходів, роду занять, виду діяльності, країни (для нерезидентів), наявності негативної інформації у відкритих джерелах, достовірності інформації, що повідомляється клієнтом тощо.

При управлінні ризиком встановлення відносин з особою, причетною до відмивання грошей, фінансова установа вирішує стандартне завдання управління ризиком. При цьому, з одного боку, враховується рівень ризику (тобто, у результаті – вірогідність арешту і конфіскації активів клієнта, втрати репутації тощо); з іншого боку – доходи від обслуговування клієнтів.

Слід зазначити, що важливим джерелом інформації про клієнтів можуть бути різні «чорні списки» – списки міжнародних терористів, осіб, яких розшукують тощо. Ось чому установам з розвинутою філіальною мережею важливо мати централізовану базу даних клієнтів.

Ризик проведення фінансових операцій, пов'язаних з відмиванням коштів

Фінансова установа оцінює ризик відношення операції, що проводиться, до відмивання коштів з метою ухвалення одного з можливих рішень:

- все гаразд, підозр немає;

- операція вимагає детальнішого вивчення;

- операція підлягає обов'язковому моніторингу, інформація передається до Держфінмоніторингу;

- операція не підлягає обов'язковому моніторингу, але існують обгрунтовані підозри, інформація передається до Держфінмоніторингу;

- операція має дуже великий ризик у зв'язку з відмиванням коштів, у проведенні операції відмовляється.

Рівень ризику кожної окремої операції може бути визначений, виходячи з суми операції, видів фінансових інструментів (наприклад, операції з готівкою, цінними паперами на пред'явника, банківськими металами), складності операції, наявності економічного сенсу операції.

У загальному випадку оцінки рівня ризику відмивання коштів доцільний такий підхід:

- визначаються індивідуальні оцінки ризику для окремих операцій, їх учасників;

- визначаються рівні зв'язку між операціями і їх учасниками, між фізичними і юридичними особами;

- на підставі індивідуальних оцінок ризику окремих об'єктів і оцінок рівня зв'язку між об'єктами визначається інтегрований показник ризику для кожного об'єкта.

Така методика оцінки ризику вимагає наявності автоматизованої системи підтримки фінансового моніторингу.

Таким чином, ризики, пов'язані з відмиванням доходів – це ризики, що реально існують у фінансовій сфері, мають свої особливості, але підкоряються загальним правилам управління ризиками.

Україна подала звіт про виконання рекомендацій GRECO 30 вересня 2008 року згідно з відповідною процедурою GRECO. На підставі цього звіту за результатами обговорення на 42-му пленарному засіданні (11-13 травня 2009 року) GRECO затверджено звіт про виконання Україною наданих рекомендацій (RC Report). Цей останній Звіт був оприлюднений 9 червня 2009 року. У Звіті про виконання рекомендацій (Greco RC-I/II (2009) 1E) було зроблено висновок, що рекомендації viii, xvi та xvii виконано задовільно і рекомендації іv, ix, x, xiii та xxiii виконано у спосіб, що задовольняє. Рекомендації i-iii, v-vii, xi, xii, xiv, xv, xviii-xxii, xxiv та xxv виконано частково; GRECO запросила додаткову інформацію про їх реалізацію. Ця інформація була надана 6 грудня 2010 року, а оновлена інформація була надана 3 лютого 2011 року та 12 травня 2011 року.

Мета цього Додатку до Звіту про виконання Україною рекомендацій, наданих за результатами спільного першого та другого раундів оцінки, відповідно до правила 31 параграфа 9.1 Правил та процедур GRECO, полягає у оцінці виконання рекомендацій i-iii, v-vii, xi, xii, xiv, xv, xviii-xxii, xxiv та xxv з урахуванням наданої додаткової інформації, про яку зазначено в пункті.

GRECO рекомендовано створити орган, що не матиме правоохоронних функцій і здійснюватиме нагляд за реалізацією національної антикорупційної стратегії і відповідних планів дій, а також пропонуватиме нові стратегію та заходи з боротьби проти корупції. У такому органі мають бути представлені органи державної влади і громадськість. Указаному органу має бути наданий необхідний рівень незалежності для здійснення ефективної моніторингової функції.

Постанова Нацбанку України (НБУ) №278 "Про затвердження змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України", яка набирає чинності з 23 вересня 2011 року, забезпечить вдосконалення порядку проведення готівкових валютно-обмінних операцій нерезидентами.

Про це "Мінфіну" повідомили в НБУ.

"Дана постанова також передбачає проведення дієвого контролю за значними за обсягами валютно-обмінними операціями і лібералізацію валютно-обмінних операцій через банкомати", - йдеться в повідомленні Нацбанку.

Зокрема, буде введена норма проведення процедури ідентифікації фізичної особи в частині визначення її резидентності, що здійснює операцію з готівкою до 50 тис. гривень. Зазначена операція може здійснюватися після пред'явлення документа, що засвідчує особу. "Мається на увазі будь-який документ, який може засвідчити резидентність особи: це може бути як паспорт, так і інший документ", - сказали в НБУ.

З метою мінімізації ризиків операцій з готівкою на суму від 50 тис. грн до 150 тис. грн - здійснюється повна ідентифікація фізичної особи відповідно до законодавства України про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Нагадаємо, в попередній редакції Інструкції ця норма становила від 50 тис. гривень до 80 тис. грн.

"Згідно зі ст. 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" суб'єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов'язаний на підставі поданих офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій здійснювати ідентифікацію клієнтів, які здійснюють фінансові операції", - підкреслив регулятор.

Також постанова №278 збільшує норму про максимальний продаж готівкової іноземної валюти одній особі протягом робочого дня з 80 тис. грн. до 150 тис. грн.

"Була лібералізована норма про проведення валютно-обмінних операцій через банківські автомати самообслуговування. Фізичним особам надається можливість здійснювати операції з продажу готівкової іноземної валюти за гривні через банкомати", - розповіли "МФ" в НБУ.

На думку регулятора, всі ці норми гармонізовані з законодавством України про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і впроваджені з урахуванням досвіду іноземних держав, що мають високий рівень доларизації економіки.

Разом з тим, НБУ повідомляє, що згідно зі статтями 60 і 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація про діяльність та фінансовий стан клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку, є банківською таємницею, має обмежений доступ і може бути розкрита третім особам тільки в законодавчо встановленому порядку.

ВИСНОВКИ

Оцінки наявної системи протидії відмиванню коштів, що вживаються банками в Україні, фахівці вважають як «досить ефективні», однак, загальні оцінки фінансової системи України не такі оптимістичні: «Финансовая система Украинытеоретическиможет бать использована для переводасредст в террористическиморганизациямизоднойстраны в другую». Тому фінансова розвідка планує розширити коло фінансових посередників до обов'язків яких буде входити надання інформації ДКФМ, до таких посередників відносяться: юристи, нотаріуси, аудитори, бухгалтери та ін. Завдяки таким діям планується підвищити ефективність протидії відмиванню коштів у загальній системі України.

Значно підвищить ефективність протидії відмиванню грошей реструктуризація наявної системи фінансового моніторингу. Основним стрижнем при реструктуризації має стати політика «знай свого клієнта», ідентифікація клієнта та його моніторинг протягом всієї діяльності

Таким чином, можна отримати наступні висновки:

- по-перше, при ідентифікації клієнта суб'єктом первинного фінансового моніторингу законодавчо не визначено частку «істотної участі», що стає на заваді уніфікації правил ідентифікації клієнта. Хоча і НБУ і ДКФМ визначає, а банки підтримують таке значення, частку «істотної участі» на рівні 10% на першому рівні ідентифікації і більше 50% на послідуючих, даний рівень потрібно закріпити законодавчо в новій редакції базового закону;

- по-друге, в деяких випадках проведення ідентифікації клієнта до максимального рівня заглибленості може виявитися непотрібним, тому при підході до ідентифікації, потрібно користуватися гнучкими механізмами.;

- по-третє, банки повинні розуміти суть діяльності їх клієнтів, а не лише проводити моніторинг операцій без розуміння суті операції, це дозволить більш ефективно протидіяти операціям, що мають за мету відмивання грошей.

Таким чином, можна зробити висновок, що в Україні питання законодавчого й інституційного забезпечення протидії корупції вирішуються не адекватно загрозі поширення цього явища, що спричинено фактичною бездіяльністю Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Унаслідок цього залишаються неподоланими основні чинники загострення проблеми корупції, що потребує нагального прийняття рішень, спрямованих на оздоровлення ситуації.

СПИСОК ВІКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Доповідь Держдепартаменту США "Глобальний тероризм у 2004р.";

2. Ліпкан В.А. Тероризм: юридична дефініція та зміст // Науково-дослідний інститут "Проблеми людини", Антитерористичний центр при СБ України, Одеська національна юридична академія, Тероризм і боротьба з ним, Том 19, Київ-2000, - стр. 224 – 231;

3. Яковенко О. ФАТФ як міжнародний орган протидії відмиванню "брудних" грошей // Збірник наукових праць НДФІ.- №7.- 2005р. - с.25-28

4. Википедия — http://ru.wikipedia.org

5. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси. - К.: Знання, 2006.- С.309

6.http ://finance.ua

7. http://news.finance.ua/

8. http://ufin.com.ua/

9. http://zakon.rada.gov.ua/

10. http :// nods.gov.ua

11. http://www.day.kiev.ua/

12. http :// www.mair.in.ua

13. http ://www.mvs.gov.ua

14. http :// www.oecd.org

15. http ://www.bibliofond.ru

16. http :// http://www.lica.com.ua/

17. http://www.sdfm.gov.ua/

18. http://www.minfin.gov.ua/

19. http://www.guboz.gov.ua/

20.http://sc.gov.ua/