- •Тема 3 Базування заготовок при їх механічній обробці
- •3.1 Правила вибору технологічних баз
- •Приклад перший до п. 3.1
- •Приклад другий до п.3.1
- •3.2 Побудова теоретичних схем базування
- •Правила
- •Приклад перший до п.3.2
- •Приклад другий до п.3.2
- •Приклад третій до п.3.2
- •Приклади побудови та реалізації теоретичних схем базування
- •Задачі до п.3.1
- •Задача 3.1
- •Таблиця 3.1
- •Задача 3.2
- •Задача 3.3
- •3.4 Розрахунок похибки базування
- •Приклад перший до п. 3.4
- •Приклад другий до п.3.4
- •Розв’язання.
- •Задачі до п. 3.4
- •Задача 3.4
- •Задача 3.5
- •Задача 3.6
- •Задача 3.7
- •Задача 3.8
- •Задача 3.9
- •Задача 3.10
- •Задача 3.15
Приклад другий до п.3.1
Валок каландра (рисунок 3.2 а) машини для прокатки гумового листа для одержання достатньої стійкості проти спрацювання відливають у комбіновану форму: бочку – в металеву форму (кокіль), а цапфи – в земляну форму. На робочій поверхні з’являється твердий
відбілений шар. Оскільки твердість з глибиною зменшується, для досягнення рівномірного спрацювання необхідно при обточуванні бочки зняти з її поверхні рівномірний припуск, а для цього на першій операції – зацентруванні, слід базувати валок на поверхню бочки (рисунок 3.2 б) . При цьому центрові гнізда одержуються практично концентричними бочці (Б1 =Б2 = 0), але неконцентричними поверхням шийок. При обточуванні вала в центрах з поверхні бочки знімається рівномірний припуск, що забезпечує потрібну якість робочої поверхні валка. З поверхні цапф унаслідок зміщення форм знімається нерівномірний шар, що на службове призначення валка фактично не впливає (рисунок 3.2 в).
Рисунок 3.2 Базування валка при обробці
Якщо ж при зацентруванні базувати валок на цапфи, то при обточуванні з їх поверхні буде знято рівномірний припуск, але з поверхні бочки нерівномірний, що призведе до нерівномірності твердості поверхневого шару і, як результат, нерівномірне спрацювання, що в свою чергу призведе до коливання товщини гумової стрічки що прокатується.
7) коли з будь-яких причин неможливо встановити заготовку (деталь) на вимірювальну базу, як технологічну базу, можна прийняти будь-яку іншу поверхню, але з обов’язковим додержанням двох умов.
Умова 1. Допуск безпосередньо не витримуваного конструкторського розміру повинен бути більше суми похибок базування і похибки обробки. В нашому прикладі (рисунок 3.3).
Рисунок 3.3 Похибка базування. Зміна баз
Ця умова застосовується для перевірки можливості використання поверхонь 3 і 4 як технологічних баз. Якщо умова (1) не додержується, то поверхні 3 і 4 не можна використовувати як технологічні бази.
В цьому випадку необхідно:
• підвищити точність методу на операції, де дотримується розмір А
(зменшити );
• підвищити точність методу даної операції (зменшити );
• змінити технологічний процес таким чином, щоб виключити похибку базування, тобто працювати за конструкторським розмірним ланцюгом. Цю умову можна виконати двома способами: виготовити спеціальний пристрій, або обробити поверхні 1, 2, 5 набором інструментів з одного установлення.
Умова 2. Необхідно виявити і розв'язати технологічний розмірний ланцюг з метою визначення номіналу і відхилення розміру С що допускаються. Якщо в результаті розрахунку виявиться, що , то метод може забезпечити потрібну точність. Якщо ні – необхідно підвищити точність методу (зменшити).
Якщо обидві ці умови виконані, то використання як технологічних баз поверхонь 3 і 4 можливо;
8) у першу чергу слід вибирати технологічні бази дня досягнення потрібної точності відносних поворотів поверхонь деталей, а потім – для досягнення точності розмірів, які зв'язують поверхні. Ця необхідність викликана тим, що точність ланок-розмірів досягається простіше – методом регулювання (за лімбом), у той час як точність відносних поворотів (паралельність,
перпендикулярність) залежить від верстата і досягається методом повної або неповної взаємозамінності;
9) чим точніше розмір, який зв'язує технологічну базу з оброблюваною поверхнею, тим більшого числа ступенів свободи повинна база позбавляти заготовку.