Розділ 2 «Сентиментальна подорож»

2.1. Історія написання твору.

«Сентиментальна подорож» написана Стерном у 1768 році після насправді здійсненої ним подорожі. Це твір, за яким отримав назву «сентименталізм» напрям в літературі, який являє собою зображення любовних пригод мандрівника, що чергується з викладенням його хвилюючих почуттів.

Друга половина XVІІІ сторічя в Англії - це час змін в економічному, філософському, соціальному й культурному житті країни. Відбуваються значні зміни й в англійській літературі. Основним літературним напрямком стає сентименталізм. Однак виникає він набагато раніше. У рамках філософії й літератури Освіти перші сентименталістичні тенденції з'являються ще в середині 30-х років, у надбаннях найбільш великих англійських поетів того часу: Джеймса Томсона, Эдварда Юнга, Томаса Грея. Пізніше елементи сентименталізму проникають у прозу (романи Олівера Голдсміта й Генрі Маккензі). Але найвищого розквіту цей напрямок досягає у творчості одного з найбільш видатних письменників XVІІІ сторіччя - Лоренса Стерна.

Роман починається з середини діалогу між Йориком: «У Франції, сказав я, - це влаштовано краще!» і невідомим обличчям. Далі герой приймає несподіване рішення — вирушити подорожувати Францією, аби брати участь все побачити. Обривається книга також напівфразі. зміст викладу порушується вставними епізодами і запозиченнями з деяких інших творів. А окремі сцени з'єднані отже шляхетні вчинки, які зробив герой тільки в, пояснюються непорядними причинами за іншими.

Шкловський висловлювався: «Стерну першому довелося розплутати саму основу клубка людських стосунків. Відтоді він змінює масштаби описів, змінює годинник часу в мистетцтві»[7, c 193]

Про значущість стернівского часу свідчить і М.Соколянский, зазначаючи, що «в творі домінуючу роль грає час, важливіший ніж простір»[6, с.80].

Автора зовсім не від цікавить, що побачив мандрівник. Йому важливо лише те, як і сприйняв побачене. Стерн хіба що ставить психологічний досвід.

Його герой, вирваний зі звичного життя, може бути холоднокровним спостерігачем всього, що зустрічається йому по дорозі. Але емоції, примхи, складність характеру не даютьЙорику бути просто спостерігачем. Вони роблять його учасником подій, накладають відбиток з його душу.

«Сентиментальна подорож» стає подорожжю у внутрішній світ героя. Її необхідність полягає в тому, щоб розкрити його духовні якості, показати слабкості й гідності, суперечливість характеру і важливість сьогохвилинних вражень щодо його формування. Послідовність викладу постійно порушується вставними епізодами, міркуваннями Йоріка з кожного приводу і безпричинно, запозиченнями з деяких інших творів, відступами. Будь-якими засобами Стерн гальмує час та розвиток дії.

Суть оповідної манери Стерна полягає у зміні масштабності описів, у виконанні незначного великим планом. Механіка компонування твору, зчеплення розрізнених глав, виглядаючи зовні випадковими і алогічними, мають у основі суворе обгрунтування, служать додатковим формальним засобом прояснення змістовної суті. Стерн любить розривати розповідь там, де може домислитися якась фривольна сцена, насправді, можливо, і що відбулася, але сама можливість якої прихована у цьому обриві.

Передмова виявляється десь посередині книжки. Порядок викладу порушується. Преривають розповідь і вставні новели -невеликі сторонні вкраплення жителів Абдери. Зустрічаються навіть міркування оповідача про принципи композиційною організації матеріалу: "я розповів цю історію, щоб доставити задоволення читачеві, - то нехай ж вона доставить велике задоволення мені, дозволивши розповісти іншу,випавшую із близько розповіді, - обидві ці історії кидають світло одна в іншу - і було б замало роз'єднувати".[4, c. 611]

На декоративність стилю Стерна вказував і У. Шкловський: «Те, що робив Стерн, - зазначав він, - можна назвати реалізмом. Письменник, безсумнівно, захоплювався формою. Але він долав стару форму, яка годилася виявленням нового змісту»[7, с. 258].

Декларована Стерном спонтанність викладу матеріалу лише видима. Насправді композиція "Сентиментальної подорожі" продумана до найменших подробиць.

Кожному сентиментальному виливу Йоріка протиставляється його негативний вияв (як вчинку, визнання, спогади), й інші сцени здебільшого сусідять, знаменуючи собою суб'єктивні і об'єктивні оцінки героя.

Між висловлюваннями і самовідчуттям Йоріка та його вчинками відбувається суттєвий дисонанс. Так, оголошене захоплення цнотливістю і чистотою, сором'язливість Йоріка ("У мені є щось, через що я - не виношу бодай найменшого натяку на непристойність", легко поєднуються у його розповідях з двозначностями і фривольними натяками. У.Теккерей називав Стерна "великим блазнем, а чи не великим гумористом". Перелічені вище розбіжності та страшні суперечності опису, в Стерна є способом оголення суб'єктивності свого оповідача (як в зовнішніх оцінках, і у самооцінках). Добрі почуття Йоріка виявляються насправді лише проявом самозамилування.

Вільне маневрування формою, масштабом описом, послідовністю дій, відступами, тимчасовою послідовністю, членуванням й зміною глав, Стерн створює ілюзію - самим наданням значущості незначному -вічності життя. Шляхом іронічної гри, довільного перетасування, поглибленням оптики зображення незначного набуває статусу космічного і навпаки.

Л. Толстой говорив, що «попри величезний талант розповідати і розумно базікати мого улюбленого письменника Стерна, відступи важкі у нього»[8 с. 82].

Описанням незначущого відведено безліч сторінок, причому їх кількість прямо пропорційна ступеню неважливості. Переважна більшість статичних описів над динамічними служать тому самому цілі призупиненню дії і часу, розщеплення його на складові, губляться елементи.

Стильова палітра Стерна належить сентименталізму. Це засвідчують і декоративність пейзажу і найбільші форми твору, і допустимі до тексту

фривольність, і відтінок смутку від усвідомлення скороминущості всього того що відбувається, і щирий гедонізм, тобто, культ чуттєвості, тілесності, і тонке епатування церковного ханжества. Пастор Йорик не соромиться визнаватися у численних оволодіваючими ним спокусах: «Життя надто коротке, щоб морочитися з її умовностями... » .

На декоративність стилю Стерна вказував і В. Шкловський: «Те, що робив Стерн, - зазначав він, - можна назвати реалізмом. Письменник, безсумнівно, захоплювався формою. Але він долав стару форму, яка годилося виявлення нового змісту»

Стерн віддає перевагу складно-підрядним реченням складної семантичної структури та вишуканій, закругленій формі: «Мабуть, на той час зробив слабку спробу міцніше стиснути її руку - так я укладаю по легкому руху, яке відчув у своїй долоні - те щоб вона мала намір забрати свою руку - але він, як подумала звідси - і це неминуче втратив її вдруге, підкажи мені скоріш інстинкт, ніж розум, крайній засіб у тому небезпечному становищі - тримати її нетвердо й дуже, точно сам щомиті готовий її випустити; словом, дама моя стояла не ворушачись, доки не повернувся з ключем месьє Дессен; тим часом я взявся обмірковувати, хіба що мені виправити погане враження, напевно залишене у її серці подією з ченцем, якщо він розповів їй про неї». Словесна гра визначає наявність відступів, жартів та його раптовий обрив. Преходам психологічних станів відповідає зміна стилів. І тому якщо описи випадкових зустрічей, приїздів витримані в манері недбалого легкого розповіді («Устроив всі ці маленькі справи, я він у поштову карету з таким задоволенням, як ще ніхто ніколи у житті не сідав в поштові карети, а Ла Фер, закинувши один величезний ботфорт на правий бік маленького біде, іншу ж звісивши з лівого боку, поскакав переді мною легким галопом, щасливий і статурний, як принц», то відступу виконані складної витіюватим манері, яку Л. Толстой говорив, що «попри величезний талант розповідати і розумно базікати мого улюбленого письменника Стерна, відступи - важкі у нього»

Монологи Йоріка побудовано стилями ораторських декламаций. Йорик найчастіше каже окличними реченнями, його мова раз у раз перетворюється на пафос: «Справді - право, людина! не добре тобі сидіти одному»; «низьке грубе почуття!» [4, c. 568]

У ції, декламації, пафосі відчувається звичка до проповідей, щокроку видає в головному героєві священика. Стерн недарма вибирає пастора у ролі сентиментального мандрівника, з одного боку, підкреслюючи цим його початкове миролюбство і добродушність, з другого, поширюючи у такий спосіб іронію і саму релігію.

Сама оповідальна інтонація імітує мову оповідача - то скоромовку, то паузи і запинки, відтворювані на листі за допомогою пунктуаційних знаків Для Стерна важливе значення жесту, пози. Переклад мови жесту мовою психології становить ядро оповідної манери «Сентиментальної подорожі». Стерн постійно підкреслює зв'язок духовного стану з фізичним: «Пульс крові в моїх пальцях, розповів їй, що відбувається в мені». «Поступаючи так, відчував, що у тілі моєму розширюється кожна судина - всі артерії б'ються в радісній злагоді…»

Міміка, жест, інтонація, поза придбали в Стерна вирішальне значення до створення психологічного портрета.

«Старий офіцер уважно читав якусь книжечку, озброївшись великими окулярами. Щойно я сів, він зняв окуляри і, поклавши в футляр з шагреневої шкіри, сховав разом із книжкою до кишені. Я підвівся і вклонився йому»[4, c 602]

Стиль розповіді Л.Стерна співвідноситься до рис сентименталізму. У романі зустрічається декоративний пейзаж, відтінки смутку від усвідомлення скороминущості подій, тобто, культ почуттів. У Стерна багато ліричних відступів, де герой розмірковує про щось, робить висновки, а ще через позу і жести автор показує її душевний стан. Гострий розум Йоріка знаходять у речах протиріччя, крізь які він йде до пізнання сутності предмета.